В опитуванні «Детектор медіа» взяли участь:

1.Артеменко Юрій, депутат ВР України.

2.Бала Віталій, директор Агентства моделювання ситуацій.

3.Бондаренко Кость, директор Центру досліджень суспільних процесів „Експерт”.

4.Бриних Михайло, журналіст.

5.Галух Олександр, політичний оглядач газети “Факти та коментарі”.

6.Горбань Юрій, головний редактор телеканалу СТБ.

7.Горковенко Володимир, спецкореспондент телеканалу “Інтер”.

8.Дацюк Сергій, медіа-експерт, Corporation "Gardarika".

9.Діденко Юрій, головний редактор газети "Український південь", Миколаїв.

10.Жданов Ігор, директор політико-правових програм Центру Разумкова.

11.Жмудовська Ольга, головний редактор Хмельницької обласної газети “Фортеця”.

12.Зоря Василь, заввідділом міжнародних новин, “Новий канал”.

13.Квіт Сергій, президент Центру медіареформ, директор Могилянської школи журналістики.

14.Кислий Олександр, президент Асоціації Культура та Світ.

15.Кіпіані Вахтанг, головний редактор програми „Подвійний доказ”, „1+1”.

16.Коберник Іванна, ведуча програми “Факти”, ICTV.

17.Ковтун Алла, головний редактор – генеральний директор, газета “Ділова Україна”.

18.Корнілов Гліб, директор BrandAid Media Investment.

19.Климчук Олег, редактор програми “Спецрепортер”, “Новий канал”.

20.Крикун Дмитро, керівник прес-центру МЦ ”Кандидат”.

21.Куляс Ігор, керівник ТБ-відділу МЦ “Кандидат”.

22.Лебєдєва Катерина, парламентський кореспондент “Нового каналу”.

23.Лубенський Андрій, головний редактор Черкаського представництва ІА «Контекст-Медіа», власкор інтернет-видання «Правда.Ру» (Росія) в Україні.

24.Малазонія Лаврентій, телепродюсер.

25.Мармер Юхим, головний редактор тижневика „Україна-Центр”, Кіровоград.

26.Мартиненко Олександр, генеральний директор агентства "Інтерфакс-Україна".

27.Моісеєв Павло, юристпроекту "Правовий аудит", "Інтерньюз-Україна".

28.Мустафін Сергій, журналіст, медіа-експерт.

29.Панасівська Оксана, виконавчий директор Центру медіареформ.

30.Піддубний Олександр, кореспондент МЦ „Кандидат”.

31.Рахманін Сергій, редактор відділу політики тижневика “Дзеркало тижня”.

32.Рябчун Оксана, головний редактор тижневика “RIA плюс”, Тернопіль.

33.Семена Микола, кореспондент тижневика „Дзеркало тижня” в Криму.

34.Скачко Володимир, головний редактор тижневика "Кіевскій телеграфъ".

35.Соболєв Єгор, журналіст.

36.Сорока Марина, PR-директор партії „Яблуко”, екс-парламентський кореспондент телеканалу „Інтер”.

37.Тищенко Юлія, керівник програм розвитку громадянського суспільства, Український незалежний центр політичних досліджень.

38.Ткаченко Костянтин, виконавчий директор компанії „Моніторинг ЗМІ України”.

39.Томенко Микола, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

40.Троєщин Вадим, член Асоціації політичних консультантів України.

41.Харченко Олександр, головний редактор ТРК “ЕРА”.

42.Шевченко Віталій, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

43.Шевченко Тарас, юрист, Інтерньюз Нетворк.

44.Шолох Сергій, генеральний директор, головний редактор Радіо “Континент”.

45.Штанько Наталія, медіа-експерт, IREX ProMedia.

Запитання 1.

- Головні тенденції та (або) події політичного телемовлення 2003 року?

Отримано 42 відповіді.

Ігор Куляс, керівник ТБ-відділу МЦ “Кандидат”:

– Тенденція до посилення пропагандистської складової і, відповідно, звуження "чистого" інформаційного мовлення. Повне нехтування стандартами новинної журналістики.

Віталій Шевченко, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

– Поза сумнівом, найпримітніша в цьому плані програма “Проте” (“Студія “1+1”) – своєю войовничою дешевизною вперемішку з невіглаством. Водночас вона може служити зразком кричущої неповаги до глядача й профанування самої професії журналіста. Програма “Проте” дає зайві підстави стверджувати, що в українській журналістиці міцно закріпилася тенденція інформаційного зомбування власного народу владою через приручених телекозачків, які готові до будь-яких принижень заради вислуги перед владою та доступу до ефіру (можливості заробити). Про власну й професійну гідність не йдеться...

Олександр Галух, політичний оглядач газети “Факти та коментарі”:

– Необъективность и тенденциозность.

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій:

– Посилення пропагандистського характеру політичного мовлення.

Андрій Лубенський, головний редактор Черкаського представництва ІА «Контекст-Медіа», власкор інтернет-видання «Правда.Ру» (Росія) в Україні:

– Главной тенденцией политического телевещания 2003 года на ведущих общенациональных телеканалах можно считать тенденцию к окончательному исчезновению политического телевещания как явления. Особенно хорошо это заметно на фоне политических проектов российского ТВ в период выборов в Госдуму – российский телезритель мог все же видеть дискуссии между самими политиками, узнавать оценки экспертов и т.д. При всех известных нюансах, российское ТВ пыталось представить весь спектр мнений. Украинские телеканалы, увы, трудно обвинить в таком стремлении. «Эпицентр» – вот это и есть «политическое телевещание» на Украине.

Событием года в этой сфере можно считать попытки 5 канала организовать нормальное политическое телевещание, но пока это только попытки (несколько, на мой взгляд, «самодеятельные»).

Олександр Кислий, президент Асоціації Культура та Світ:

– Влада виходить на новий рівень дозованої цензури, відсутність системного політичного мовлення/трансляцій.

Юрій Горбань, головний редактор телеканалу СТБ:

– Події політичного телемовлення 2003 року: „Післязавтра” – “Інтер”, „Проте” – “1+1”.

Дмитро Крикун, керівник прес-центру МЦ ”Кандидат”:

– Більша технологічність програм за того ж змісту (приклад – “Післязавтра” на “Інтері”).

Ольга Жмудовська, головний редактор Хмельницької обласної газети “Фортеця”:

– На жаль, тенденції сумні. Дуже мало об‘єктивних передач. Більше тих, які, як навіть сільському дядькові очевидно, зроблені на замовлення або “за порадою”. Лише в новинах “1плюс1” інколи помітні спроби якщо не словами, то хоч інтонаціями бути об‘єктивними. Пам‘ятаю, як покійний Кривенко казав під час творення комісії журналістської етики: “100 доларів, які взяв за нещирість під час виборчої кампанії, печуть кишеню...” Сьогодні багато простих людей, які дивляться на екран, інтуїтивно відчувають, що шикарні костюми ведучих мають ось-ось загорітися. Саме прості люди часто питають: “Господи! Скільки ж їм заплатили? Що вони таке говорять?”

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства, Український незалежний центр політичних досліджень:

– Відбувалася подальша “структуризація” вітчизнянного політичного мовлення між традиційними учасниками. Разом з тим на “блакитних екранах” не з‘явилося якихось нових цікавих, стереоскопічних політичних програм. Навіть нові телепрограми, наприклад “Темнік” (ТРК «Ера”), нагадують дуже посивілий “П‘ятий кут” часів початку застою. І не тільки за тематикою, але й за стилістикою. Цей сюжет достатньо красномовно вказує на розповсюджене явище стагнації українського політичного телемовлення. Деякі політичні шоу є цікавими лише для учасників, представників органів влади та поодиноких істориків, які досліджують сучасність, зокрема ток-шоу на УТ-1 під головуванням О. Савенка. Усе традиційно, по телеканалах йдуть одні й ті ж новини з майже схожими інтерпретаціями подій.

Разом з тим, телепростір чимось схожий з газетним простором кінця 90-х: щоб мати стереоскопічну картинку подій, потрібно було проглянути кілька різних видань. У даному випадку потрібно подивитися кілька телевізійних каналів – “5-ий”, “Україну”, “Інтер” – і споживач інформації може приблизно зрозуміти, як оцінюють ті чи інші події “донецькі”, опозиція, СДПУ(О). Проте, що в даному випадку є дійсно інформацією, а не мистецтвом інтерпретацій, – питання риторичне. Отже, в чому правда, брате?

Оксана Панасівська, виконавчий директор Центру медіареформ:

– Збільшення програм для “своїх”, для тих, хто розуміє, про що саме йдеться і в якому розрізі, хто “втаємничений”, а не для пересічного глядача.

Лаврентій Малазонія, телепродюсер:

- Главная тенденция... наличие главного в комплексе неполноценности – чувства превосходства. И перманентное желание острых ощущений, в итоге – сажают на кол.

Олександр Мартиненко, генеральний директор агентства "Інтерфакс-Україна":

– Политическое телевещание в уходящем году было прямым отражением политической жизни, поскольку основные каналы контролируются теми, кто является в большей степени политиками, а не бизнесменами, как бы некоторые из них ни хотели доказать обратное.

Самый яркий политический телепроект года – программа "Проте" на "1+1". Думаю, что это наиболее законченный и самодостаточный проект, который ярко демонстрирует тенденцию развития украинского политического телевещания.

Кость Бондаренко, директор Центру досліджень суспільних процесів „Експерт”:

– Політичне телемовлення у 2003 році продемонструвало дві важливі тенденції: а) збільшення на екрані „сірості” та б) збільшення у програмах тенденційності. Все це супроводжувалося зменшенням свободи слова і зниженням рівня професійності політичних програм на всіх без винятку каналах ТБ. Що ж, усе зрозуміло: нас чекають вибори, і ТБ вже включилося в кампанію.

Юрій Діденко, головний редактор газети "Український південь", Миколаїв:

– З телевізійних каналів практично зникло саме розуміння політичного мовлення. За рідкісним винятком (5 канал) зник елемент політичної дискусії. Провладні олігархічні канали працюють за темниками і на замовлення. Відбувається дискредитація самого поняття політичної дискусії.

Прогноз: Ситуація буде погіршуватись, але останнім часом спостерігається тенденція власників каналів класти ризики за майбутнє у корзини різних політичних сил, у тому числі опозиційних. Основним гравцем у політичному мовленні залишиться влада.

Володимир Скачко, головний редактор тижневика "Кіевскій телеграфъ":

– Произошла дальнейшая поляризация по принципу политической преданности своим хозяевам. Причем произошло это традиционно под видом объективности и псевдонезаангажированности. Особенно ярко это проявилось на "1+1", ICTV, "Интере".

Олександр Піддубний, кореспондент МЦ „Кандидат”:

– Поява „5 каналу” – позитив, реалізація бажає бути кращою: не відпрацьована технологія. Негатив – відсутність на вітчизняному ТБ збалансованих дискусійних шоу.

Сергій Дацюк, медіа-експерт, Corporation "Gardarika":

– Політичне телемовлення має ознаки яскраво вираженої провладної політичної пропаганди. У новинах відсутні експерти та експертна позиція. Відсутній на телебаченні такий формат, як політичне ток-шоу. Найбільші комерційні телеканали стали фактично державними (провладними) за політичною позицією. Новостворений опозиційний телеканал має всі ті ж самі недоліки, що і провладні телеканали.

Олег Климчук, редактор програми “Cпецрепортер”, “Новий канал”:

– Це був рік шаленого телезомбування глядачів. За моїми спостереженями, більшість людей уже давно не вірить у ті “новини”, на які витрачають час і кошти канали.

Я почав відчувати певне розчаровування навіть у 5 каналі. Очікування були іншими.

“Епіцентр” так і залишився епіцентром пересмикування фактів, а як нормальна людина може вірити тому, що говорить Джангіров чи Корчинський? Вони б збоку стали і послухали самі себе.

(Єдиним вікном залишаються для мене радіостанції, так звані “голоси” та Інтернет. Але скажіть, скільки людей у регіонах читають Інтернет? Знаю приклади, коли літні люди з сіл їздили на зустрічі з представниками опозиції, вистоювали там годинами, поверталися у села і розповідали сусідам новини. Ось такий обмін інформацією в Україні на початку третього тисячоліття. А газети селяни не виписують і не читають, “бо брешуть вони, і гроші шкода викидати”.)

Павло Моісеєв, юрист проекту "Правовий аудит", "Інтерньюз-Україна":

– Розподіл телерадіоресурсів між представниками більшості, слабкі потуги меншості проводити свою інформполітику на власних ЗМІ.

Юхим Мармер, головний редактор тижневика „Україна-Центр”, Кіровоград:

– Подія року – це поява програм 5 каналу. Тенденції 2003 року полягають у монополізації владою політичного мовлення майже на всіх телеканалах.

Микола Семена, кореспондент тижневика „Дзеркало тижня” в Криму:

– Минулий щойно рік, з моєї точки зору, характеризується тим, що преса, телебачення, ЗМІ взагалі втратили частину тієї свободи, яку мали ще в 2002 році. Саме через це більш жорсткою стала боротьба за свободу слова, оформлюється медіа-профспілка, про свободу слова стали більше говорити в усьому суспільстві – але говорити ще більш сумбурно, більш некваліфіковано, більш суперечливо. У першу чергу це позначилось на політичних програмах – політичне телебачення стало більш затиснутим у прокурстовім ложі лише офіційно дозволеного, за багатьма програмами проглядається існування „темників”, з‘явилося більше заданості, програм, націлених на спеціальний результат, а не на неупереджений аналіз та вільне інформування глядача. Практично політичне телебачення стало переважно низкою ідеологічних „спецоперацій” для маніпулювання думками та настроями глядача, а не вільним аналізом. Якщо колись був короткий час, коли стандарти свободи слова в Україні задавало саме телебачення, то зараз навпаки – вільного аналізу більше в друкованій пресі, хоч загалом усе сказане стосується і газет та журналів.

Іванна Коберник, ведуча програми „Факти”, ICTV:

– Зменшення кількості політичної аналітики, відсутність щоденних ток-шоу або ж програм з гостем, у яких би оперативно аналізувалися і осмислювалися події дня.

Ігор Жданов, директор політико-правових програм Центру Разумкова:

– Головна тенденція – формування системи тотального контролю за політичним ТБ, особливо за новинами та інформаційно-аналітичними програмами. Політичне ТБ стає все більш агресивним та цинічним (див. висвітлення подій у Донецьку).

Василь Зоря, заввідділом міжнародних новин, "Новий канал":

– На мою думку, цього року політичне телемовлення зазнало серйозних поразок. Відкат відчувався у багатьох речах – у заохоченні інформаційних кілерських програм попри глядацьке обурення, у максимальному скороченні голосу опозиції в ефірі, у підміні справжніх аналітичних програм псевдоаналітичним інформаційним сміттям. Колись на самому початку журналісти сміхом зустрічали факси з темниками: "Як взагалі Банкова може щось вказувати четвертій владі?!" Що б тоді сказали про майбутні повідомлення про трудові колективи, обурені діями опозиції, що сьогодні лунають скрізь із теленовин одним текстом, дуже схожим на тексти відомих часів? Відверта деґрадація.

Катерина Лебєдєва, парламентський кореспондент “Нового каналу”:

– Темник.

Марина Сорока, PR-директор партії "Яблуко", екс-парламентський кореспондент телеканалу “Інтер”:

- На телеканалах з‘явилися політичні програми, але вони не стали сенсаційними ані за формою, ані за змістом.

Можу згадати про невиконану обіцянку керівницта каналу “1+1” закрити програму “Проте”. Поважні керівники повинні були або мовчати, або відповідати за слова.

На ICTV з‘явилася программа «Подробно с Дмитрием Киселевым». Програми подібного формату вже були на інших телеканалах. До того ж громадянство Дмитра (який, безперечно, є професійним ведучим) накладає відбиток на зміст програми. Можна лише побажати українським ведучим, які працюють в Україні та Росії, бути такими (як росіянин Дмитро) патріотами своєї країни.

На “Інтері” з‘явилася цікава за концепцією програма “Післязавтра”. Детально обговорювати програму ще зарано, тому що в ефір вийшли лише три програми і автор, здається, ще знаходиться в пошуку оптимальної моделі.

Сергій Рахманін, редактор відділу політики тижневика “Дзеркало тижня”:

а) виняткова одноманітність у викладенні головних політичних подій;

б) неприпустима передбачуваність висновків та коментарів.

Костянтин Ткаченко, виконавчий директор компанії „Моніторинг ЗМІ України”:

– Спостерігається високий ступінь скоординованості подачі матеріалів, особливо щодо кризових ситуацій (епідемічні захворювання, низький урожай). Вражає не стільки одноманітність подачі матеріалів, скільки нав’язливість тематик та їх перекладання у політичну площину.

Олександр Харченко, головний редактор ТРК "ЕРА":

– Відмінно. Програм стає більше. Тепер досить просто дізнатись про головні акценти в діяльності тих чи інших партійних угруповань в Україні. Достатньо лише увімкнути відповідний канал. Дуже зручно. До журналістики зміст цих програм, здебільшого, не має жодного стосунку. А до агітації має стосунок прямий й безпосередній.

Тарас Шевченко, юрист, Інтерньюз Нетворк:

– Основна подія – поява програми “Час” на 5 каналі. Так само, як і поява самого каналу. Незважаючи на прив’язку 5 каналу до “Нашої України”, важливість події полягає у двох речах – сприяння плюралізму політичних думок у ефірі та успішні намагання самого 5 каналу дотримуватися плюралізму думок у межах власного мовлення.

Микола Томенко, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації:

– Цього року найбільше впадає в око майже повна відсутність на українському телебаченні політичної дискусії, що за будь-яких умов є неприродним явищем. Сьогоднішній політичний телеогляд або ж навіть звичайні політичні новини скоріше нагадують засіб політпропаганди часів застою. Політичне мовлення, фактично, перетворилося на телемонолог однієї політичної сили. І хоча ця тенденція тією чи іншою мірою спостерігалася й раніше, ніколи ще вона не була такою виразною. Гадаю, у наступному році зі зрозумілих причин вона лише поглибиться.

Юрій Артеменко, депутат ВР України:

– Я думаю, что нет политического телевидения «де-юре» и «де-факто». Есть телевидение объективное и необъективное, именно из этого нужно исходить. Мне действительно интересно, насколько сильно владельцы каналов будут давить на информационную политику в 2004 году и насколько журналисты будут противодействовать этому давлению. Насколько журналисты смогут объединиться, ведомые совестью либо под защитой профессиональных организаций, насколько они смогут отстоять своё право на честное и объективное освещение событий в следующем году.

Сергій Мустафін, журналіст, медіа-експерт:

– Никаких событий не произошло. Что касается тенденций – уже говорить там особо не о чем, всё уходит в область иносказаний, скучно... Всё уже специализируется, и сужается круг людей, которому это интересно.

Вадим Троєщин, член Асоціації політичних консультантів України:

– Немає об’єктивних телеканалів в Україні, хоча б таких, як "ВВС" чи навіть "Euronews"; заангажованість; тенденційність; партійність; проурядовість; провладність і т.п.

Володимир Горковенко, спецкор каналу “Інтер”:

– Політичне телемовлення деградує. Журналісти говорять із закритим ротом. А ”5 копійок” на всіх “спраглих” глядачів не вистачає.

Алла Ковтун, головний редактор – генеральний директор газети “Ділова Україна”:

– Політичне мовлення стало більш провладно-цинічним. Усі політичні передачі – завдяки темникам – стали схожими одна на одну. У них домінує відверта піддтасовка фактів, їх пересмикування, табу на окремих політиків, замовчування не лише протилежної, а навіть нейтральної точки зору.

Сергій Шолох, генеральний директор Радіо "Континент":

– Політичне телемовлення завжди було дуже цензурованим, а за останній рік ще більше погіршилося. Наприклад, те, що я бачив у репортажі „ТСН”, і те, що я особисто бачив за кілька годин, будучи в парламенті, то це навіть не перекручування фактів, а просто неправда, дезінформація. За останній рік з‘явилися такі програми, як „Проте”. Вибачте, це ж у жодні рамки не лізе. Тобто: у політичному телемовленні спостерігається тенденція все більшої залежності, це вже не журналістика. Є позитив – це 5 канал, де хлопці, як би їх не критикували, намагаються робити чесні новини і давати дві точки зору. (Випуск, де були представлені і Задорожний, і Костенко, і Симоненко, ніхто їх не редагував, – це позитив. Але наскільки це матиме розвиток, і наскільки це може бути прикладом для колег з інших каналів – це питання перспективи). Знову ж таки, будучи у парламенті, я бачив, як знімали журналісти з тих же „плюсів”, всі коментарі і розмови, а те, що ми бачимо на каналі, відрізняється на 100 відсотків.

Сергій Квіт, президент Центру медіареформ, директор Могилянської школи журналістики:

– Знищення новинного формату в інформаційних програмах і перетворення їх на засіб пропаганди.

Михайло Бриних, журналіст:

– Повний кошмар; відсутність політичної журналістики як такої, „збалансована” процвітанням політичного PR-у.

Рябчун Оксана, головний редактор тижневика “RIA плюс”, Тернопіль:

– Цензурований та однобічний підхід у новинах. Політичні замовлення – у авторських програмах.

Вахтанг Кіпіані, головний редактор програми "Подвійний доказ", “1+1”:

– Повна залежність національного ТБ від "темників" і вад характеру громадянина Віктора Медведчука.

Запитання 2.

Головні тенденції та (або) події художнього та розважального мовлення 2003 року?

Отримано 42 відповіді.

Михайло Бриних, журналіст:

- У відсотковому мимірі „художній” ехвір – це жалюгідний відсоток від тотальної розважальницької теле-стихії. Оригінального розважального продукту вітчизняного походження назвати не можу. Натомість мій шестирічний син переконаний, що йому треба взяти участь у шоу „Програй мільйон”, ця програма йому подобається.

Віталій Шевченко, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

- Чогось нового в цій сфері 2003 рік не приніс. Гадаю, й далі перевага віддаватиметься фільмам, а з суто розважальних речей виживатиме лише щось азартне (ігри з виграшами) та – почасти – пізнавально насичене.

Вадим Троєщин, член Асоціації політичних консультантів України:

- На такому ж рівні – один Поплавський в ефірі (з набагато кращим шоу) і Вєрка Сердючка...

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій:

- Розвиток української індустрії (шоу-індустрії та серіалів, запровадження малобюджетних програм на регіональних та кабельних мережах).

Андрій Лубенський, головний редактор Черкаського представництва ІА «Контекст-Медіа», власкор інтернет-видання «Правда.Ру» (Росія) в Україні:

- Развлекательное ТВ? Тут мне нечего сказать, смотреть развлекаловку некогда. В целом, как мне представляется, положительных тенденций здесь не наблюдалось, развлекательное ТВ становится год от года все глупее (конечно, это мое субъективное мнение).

Олександр Кислий, президент Асоціації Культура та Світ:

- Україна – пісенна, художня нація, пертворюється у націю ширпотребу.

Народну творчість, що ми її втратили (закономірно при глобалізації), не замінять просто народні пісні одного виконавця і т.п., а тому масова творчість буде деґрадувати. Може, телебачення зробити цю деґрадацію конструктивною для майбутнього, такою, що дозволить “деґрадувати по-українськи”?

Люди у своїй масі не бачать кращих зразків творчості. Кращі фільми, кращі вистави (не українська допотопна класика), опери, балети (коментовані, частково подані в телеверсіях, боронь Боже в поганому виконанні чи в поганих записах начебто для поціновувачів) нам іще потрібні. Їх немає. Вони мають бути зрідка хоча б у найбільш уживаний телегладачем час. Це має демонструватися нав'язливо, але невеликими порціями, із загадкою незавершеності, залишати психологічне враження, що я щось ще маю пізнати, прослухати, зробити сам.

Юрій Горбань, головний редактор телеканалу СТБ:

-: „Крок до зірок”.

Дмитро Крикун, керівник прес-центру МЦ ”Кандидат”:

- Відсутність власних думок (ідей), у кращому випадку – взірці північних сусідів, у гіршому – просто „Аншлаги” з „Вікнами”.

Ольга Жмудовська, головний редактор Хмельницької обласної газети “Фортеця”:

- Розважати навчилися. Особливо веселі і гарні передачі в ті періоди, коли над країною – загроза катастрофи. А загалом нудить від тюремних фільмів. Скільки можна оспівувати урків?

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства, Український незалежний центр політичних досліджень:

- У художньому мовленні відбувається подальша популяризація російських телевізійних серіалів. У даному випадку в справі розповсюдження серіальної продукції ми стали для Росії чимось на зразок країн Близького Сходу для Індії: дешево, але сердито, схожа культурна ойкумена. Українського художнього продукту порівняно із російським просто не видно навіть через лупу. Розмови про занепад українського кіно так і залишилися розмовами. Причому з кожним роком вони все тихіші, але не через розв'язання проблеми, але через її традиційну наявність. У нашому випадку “медикаментозна” терапія у вигляді розумного аналізу та тих же розмов не допомогає, потрібно щось на зразок дефебріляції передсердь у вигляді сучасного нового менеджменту, нових ідей та інвестицій.

Розважальне мовлення: пацієнт уже іноді розплющує очі. Хоча переважна більшість – російські шоу, на кожному каналі – “вікна”, “прання” та “жди меня” з Якубовичем. У даному випадку досить флагманами, але маленькими, українського телебачення є “1+1” та ICTV. Там є хоч якийсь телевізійний продукт відповідного змісту.

Оксана Панасівська, виконавчий директор Центру медіареформ:

- Збільшення професійно (чи не дуже) зліпленої “жувачки” для ока, не для мозку.

Лаврентій Малазонія, телепродюсер:

- Кто встретит этот Новый год с нашим телевидением, тот их и увидит. Если потом вспомнит.

Олександр Мартиненко, генеральний директор агентства "Інтерфакс-Україна":

- Все или почти все развлекательные проекты 2003 года – это либо международные проекты, либо кальки российского телевидения. А событие – "Караоке на майдане". Не верите – посмотрите рейтинги.

Кость Бондаренко, директор Центру досліджень суспільних процесів „Експерт”:

- Українське ТБ продовжує слідувати у російському фарватері, і тому відчувається вторинність українських телепроектів – порівняно з російськими. Ми рухаємося в Європу (навіть у плані шоу, розважальних програм тощо), але рухаємося через Росію і з поганою російською мовою у вустах європейськи орієнтованих ведучих.

Юрій Діденко, головний редактор газети "Український південь", Миколаїв:

- Витіснення з каналів політичного мовлення дало поштовх розвитку розважальних та художніх програм. Значна їх частина російського виробництва. Їхній рівень у більшості залишається низькопробним і експлуатує людські інстинкти нижче плінтуса. В ефірі практично відсутні високохудожні моральні програми.

Прогноз. Із наближенням президентських виборів посилиться вплив на художньо-розважальне мовлення політичної складової. У цих програмах буде активно використовуватись вплив на майбутнього виборця.

Володимир Скачко, головний редактор тижневика "Кіевскій телеграфъ":

- Дальнейшая дебилизация и так не очень умного "маленького украинца" либо тупым заимствованием чужих шоу, либо таким копированием этих шоу, либо созданием своего, но такого, что на голову не лезет. Принцип один: кровь, песок и сахар вперемешку с соплями, подтверждющими особую "розчуленість" и якобы доброту украинцев. Помните в "Покровских воротах": "Ну что там, тетя, показывают?" - "Наши играют чужую любовь". – "Искусство в большому долгу!"

Сергій Дацюк, медіа-експерт, Corporation "Gardarika":

- Зникла телепередача “Остання барикада”, і тележурналістам забракло зусиль, щоб відродити щось на зразок неї.

Російські серіали повністю вкорінилися на українському телеринку.

Телепередача “Вікна” стала нецікава.

Олег Климчук, редактор програми “Спецрепортер”, “Новий канал”:

- Подивився декілька вітчизняних серіалів на "Інтері" (напр., про німецьких грабіжників, які їхали до нас), на "Новому"... Ну що сказати? Видно, що знімають не тою технікою, якою має робитися фільм. Акторський склад часом і непоганий, але не переконує. Переглядати вдруге і втетє не хочеться. Із цих фільмів вилазить совок – у декораціях, у одязі героїв, а особливо у тому, що називають менталітетом.

Але найгірша, по-моєму, режисерська робота. Західні режисери, як не крути, сьогодні майстерніші. Взяти, напр., ті ж німецькі кримінальні серіали чи російські. Вони просто цікавіші.

Проте “Мамай” Саніна на цьому тлі сприймається дуже добре, по-сучасному.

Але це – кінематограф. Як казав один російський діяч кіномистецтва, “Телевидение – это не искусство, в отличии от кинематографа”. І тут не лише в грошах справа.

Якісної розважальної програми назвати не можу. Коли дивлюся КВНи, то ловлю себе на думці, що у них одна мета – інтеґрація пост-совєцького “пространства.”

Павло Моісеєв, юрист проекту "Правовий аудит", ГО "Інтерньюз-Україна":

- Стрімке заповнення телемовлення російськими серіалами низької якості та намагання українських телеканалів створювати власні програми (формату ток-шоу) також низької якості.

Юхим Мармер, головний редактор тижневика „Україна-Центр”, Кіровоград:

- Події року відсутні як такі. Тенденції – „поплавщина” усіх мастей бере ефір під контроль.

Наталія Штанько, медіа-експерт, IREX ProMedia:

- Год 2003 в целом можно назвать затишьем – перед предстоящими в году 2004-ом президентскими выборами. Попросив НЕ специалистов назвать самые запомнившиеся телепередачи и каналы, где они выходили, я получила список из «КВН», «Жди меня», «Что? Где? Когда?» и нескольких – тоже российских – телесериалов. Где что выходит – не помнит никто: «Дайте-ка посмотреть в программу». Когда спрашиваешь об отечественном, украинском продукте, рядовой потребитель вспоминает знакомые с детства фильмы, которые нынче переозвучены на украинский и оттого непонятны. Общая тенденция для всех СМИ – «медиа – это бизнес», а потому рекламу мы ставим всегда и везде, до последней эфирной секунды используя на это свое законное право. Будет ли так в году 2004? Да, будет, только, может быть, после слов «да ты же лопнешь, деточка» нам покажут не улыбающуюся маму, а чью-то фотографию на пачке того же сока. Учитывая, что практически вся наша реклама рассчитана на определенный узкий круг потребителей, то НЕ узкий круг потребителей просто не знает, зачем ему все это показывают в таком количестве.

В регионах, в году 2003, продолжали выходить и развиваться независимые печатные издания. На этом сегменте рынка прослеживается определенная внешняя стабильность – узнаваемы и читаемы, например, «Кафа» (Феодосия), «Данкор» (Сумы), «Популярные ведомости» (Павлоград), «Миг» (Запорожье), «Слово» (Одесса), «Тернопольская газета», «Мелитопольские ведомости». Газеты – как центральные, так и региональные - стали профессиональнее, информативнее, однако по-прежнему большинство колонок мировых новостей даются без ссылок на источники информации, часто печатаются фотографии «ни о чем», а отсутствие информации заменяется «полезными советами» и кроссвордами. Трудно сказать, что произойдет на рынке печати в 2004-ом - в связи с введением 20% НДС неминуемо будет сокращение числа изданий; выборы Президента страны точно покажут, насколько мы готовы к информированию аудитории, а не навязыванию ей конкретных решений.

Микола Семена, кореспондент „Дзеркала тижня” в Криму:

- Стало значно більше „попси”, втрачено рівень художньості та вимогливості. Якщо тиждень підряд вечорами показують одного тільки Задорнова, то можна з глузду з'їхати. Хто буде дивитись такий канал? Мені здається, що його автори завідомо не претендують на популрність, рейтинг, схвалення глядача, а вирішуютть лише одну проблему – чим заповнити ефірний час...

Іванна Коберник, ведуча програми „Факти”, ICTV:

- Зростання переваги російського розважального продукту над українським. Майже відсутні історичні, наукові, художні програми – те, в чому полягає соціальна функція телебачення. Однак, враховуючи відсутність в Україні суспільного мовлення і по-європейськи прогресивного закону про рекламу, ставити це тільки в вину комерційним каналам не завжди коректно.

Ігор Жданов, директор політико-правових програм Центру Разумкова:

- Нормального розважального та художнього ТБ в Україні не створено. Складається враження, що ці постійні ток-шоу просто повинні відвернути увагу глядача від дійсно важливих проблем.

Василь Зоря, заввідділом міжнародних новин, "Новий канал":

- Розважальні тенденції в телевізії стали переважати. Це можна тільки вітати, якби йшлося про якісний продукт. Однак скаржитися на засилля дешевого і низькопробного продукту з країн третього світу уже поганий тон. Але грошей бракує не стільки на закупівлю нових фільмів та сучасних шоу, як на інвестиції у власний бізнес. Це - принципово. Вітчизняний телебізнес мало вірить у власні сили, в інтелектуальні можливості в Україні. Навіщо йому платити двічі, коли менеджемент переконаний: дешеву робочу силу можна експлуатувати скільки завгодно без додаткової оплати (робоча сила відповідає тим же…) Хоча перші українські серіали або масштабні громадські медіа-акції на кшталт "Гордість країни" подають певні обнадійливи сигнали (кажуть, подібну акцію в Росіі проведуть уже наступного року). Потенціал у нас є, однак бажання спертися на нього прийде ще нескоро.

Катерина Лебєдєва, парламентський кореспондент “Нового каналу”:

- Канал М1, який за рік, що минув, став гіршим, ніж у перший рік свого існування.

Марина Сорока, PR-директор партії „Яблуко”, екс-парламентський кореспондент телеканалу „Інтер”:

- Вітчизняні телеканали продемонстрували, що можуть знімати фільми та серіали, які за якістю не поступаються російським. (Серіали за мотивами романів Д.Донцової (“1+1”), “Європейський контвой”("Інтер”), “Дух землі”(”Інтер”).)

Практичнро усі розважальні телепрограми стали невдалими кальками програм іноземного виробництва.

На жаль, вітчизняні ток-шоу справжніми шоу так і не стали.

Можна по-різному ставитися до появи на СТБ чемпіонату із стриптизу, але про цю “програму для дорослих” телеглядачі будуть згадувати.

Сергій Рахманін, редактор відділу політики тижневика “Дзеркало тижня”:

- Важко сказати. Хіба що одне: Поплавського стало ще більше.

Костянтин Ткаченко, виконавчий директор компанії „Моніторинг ЗМІ України”:

- Триває засилля низькопробних фільмів та серіалів, хоча порадували такі сюрпризи, як „Ідіот”. Втім, не може не радувати зростання кількості вітчизняних серіалів. Дуже радий, що зникла передача „Слабое звено”.

Олександр Харченко, головний редактор ТРК "ЕРА":

- Українські канали першого та другого ешелонів покращують кінопоказ. Це приємно. Грошей у закупівлю фільмів вкладається все більше, фільми стають якіснішими (одночасно це ще й від того, що в Росії стали виробляти якісні серіали). Глядач від того тільки виграє. Розпочинається процес виробництва власних серіалів найактивнішими та найуспішнішими учасниками цього ринку. Безумовно, з часом, це призведе до конкуренції з россійськими серіалами, а далі, якщо пощастить, і до зйомок реального комерційного великого кіно. За традицією у процесі розвитку художнього мовлення йдемо слідом за великим північно-східним сусідом.

У царині розважальних програм справи майже такі самі. Хоча перші бліни зробити якісні програми власного виробництва без купівлі готового формату здебільшого поки комом. Українське телебаченя ще має пройти певний шлях — до закупки дійсно якісних форматів та, пізніше, — розробки власних нових.

Тарас Шевченко, юрист, Інтерньюз Нетворк:

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись