Різниця лише в тому, що перша цитата взята з проекту документу “Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України”, а друга – із "Програми науково-технічного розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2004-2008 роки”, яка передбачає комплекс організаційних заходів із впровадження Стратегії.

“Детектор медіа” довго розмірковувала, що за документи з’явилися щойно на офіційному сайті Держтелерадіо. Адже в ситуації, коли в парламенті до другого читання готуються два законопроекти: Концепція розвитку телерадіоінформаційного простору України та Концепція національної інформаційної політики, Держтелерадіо мало б тісно співпрацювати з відповідним профільним парламентським комітетом з метою проходження цих законопроектів через Верховну Раду України. Тим паче, що проект Концепції національної інформаційної політики розроблений саме відомством пана Чижа рік тому, і, до речі, згідно пункту 2.4. Програми діяльності Кабінету Міністрів України вiд 17.04.2003, цей документ мав би вже впроваджуватися у життя.

Втім, обидва документи, які оприлюднені Держтелерадіо 11 грудня, заслуговують на увагу. “Детектор медіа” дає низку оригінальних витягів з тексту Стратегії, щоб читач сам зміг зробити висновки.

У цілому Стратегія за стилем більше нагадує виступ голови партії “Справедливість” і водночас Держтелерадіо І.Чижа в різні часи, містить дуже багато чи то одкровень, чи то обмовок. Скажімо, з третього абзацу Стратегії керівник відомства, яке донедавна називалося Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, бідкається, що, цитую: “Інформаційною геополітикою в Україні ніхто не займався”, а в кінці документу автори зізнаються, що упродовж останніх п’яти років державному телебаченню і радіомовленню України не приділялася належна увага з боку держави. Виходить, що Іван Сергійович, уже довгий час займаючи відповідну державну посаду, не виконує покладених на нього повноважень, які якраз і полягають у керуванні державним телерадіомовленням.

Далі більше. Скажімо, попри те, що у Стратегії більше сотні разів згадується слово «демократія», чиновники з Держтелерадіо пропонують створити єдиний центр, який би формував не лише основні програмні принципи, але й єдину технічну, технологічну і фінансову політику в інформаційному просторі. Правда, трішки далі автори тексту розшифровують, що мається на увазі саме їхнє відомство, а не, скажімо, головне інформаційне управління Адміністрації Президента.

На думку авторів документа, важливими організаційними заходами є: “розбудова засобів масової інформації як найбільш ефективного джерела формування суспільної думки” та “ активне використання засобів масової інформації для обговорення соціально значущих нових ідей і проектів, для адаптації населення до нових явищ суспільного життя”.

Поряд із “бажанням” суворо дотримуватися Конституції України, відомство пана Чижа її тлумачить. Скажімо, відома конституційна норма, яка гарантує свободу слова, в інтерпретації чиновників з Держтелерадіо звучить так, цитуємо: “право громадянина отримувати й використовувати інформацію з метою гарантування непорушності конституційного ладу, суверенітету й територіальної цілісності України. Так само необхідно враховувати право людини на інформацію, яка б забезпечувала політичну, економічну й соціальну стабільність, безумовні законність і правопорядок, розвиток і взаємовигідне міжнародне співробітництво”. Кінець цитати. Ну як, відчуваєте різницю?

Далі Держтелерадіо, на погляд “Детектор медіа”, робить революційні відкриття та дає деякі несподівані рецепти. Скажімо, “Розвиток гуманітарної сфери неможливий без формування загальнодержавної комп’ютерної мережі освіти, науки, культури, охорони здоров’я тощо як частини світового інформаційного простору”.

“Будь-яке несанкціоноване втручання у закриті інформаційні системи з метою порушення їх функціонування має бути виключеним. Тут йдеться про системи урядового зв’язку та поширення закритої інформації, секретні схеми управління військовими комплексами, прослуховування владних кабінетів тощо”.

“Потрібно створити таку інформаційну інфраструктуру в Україні, щоб усі ЗМІ свідомо обстоювали інтереси соціально-економічного розвитку суспільства в цілому, а не інтереси, часом досить суперечливі, окремих груп і кланів”.

“Для боротьби з експансією іноземних електронних ЗМІ необхідно розвивати державне мовлення в FM-діапазоні”. Ну і нарешті: “Найактуальнішим завданням системи державного мовлення є згуртування українців на досягнення спільної мети – розбудови сучасного інформаційного суспільства”.

Деякі думки мають дійсно демократичний характер. Скажімо, хто не погодиться з тим, що, цитуємо: “Необхідно забезпечити функціонування вільних і незалежних ЗМІ, вільний і рівний доступ усіх політичних сил (у тому числі опозиційних) до засобів масової інформації…”, “…запобігання поширенню неправдивої інформації є одним із наріжних каменів державної інформаційної політики” тощо.

“Детектор медіа” приєднується до цих тез і вважає, що нинішні повноваження Держтелерадіо цілком достатні для того, щоб реалізувати хоча б кілька цитат Стратегії без ухвалення будь-яких додаткових нормативних документів. Було б бажання їх реалізовувати на практиці.

Читаючи текст оприлюдненої Держтелерадіо Стратегії розвитку телерадіоінформаційного простору України, важко дійти висновку, які завдання перед собою ставили автори тексту. Про що цим документом хоче повідомити державний комітет? Для чого його писали, коли передбачені законодавством аналогічні документи вже пройшли перше читання в парламенті і чекають на доопрацювання тим же відомством? Чому замість того, щоб Держтелерадіо виконувало свою частину Програми діяльності Кабінету Міністрів України, відомство розробляє якісь інші, інколи відмінні плани?

Приблизно такі запитання виникали у “Детектор медіа”, допоки ми не познайомилася з висновками Стратегії. Саме тут криються усі відповіді на поставлені вище запитання. Виявляється, що, цитуємо: “Невирішення проблеми технічного переоснащення галузі призведе до її руйнації. Аби уникнути такого розвитку подій, Держкомтелерадіо розроблена та внесена на розгляд до Кабінету Міністрів України Програма науково-технічного розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2004-2008 роки”.

Так ось. Здається, що більш ніж десятисторінковий текст Стратегії є не чим іншим, як спробою Держтелерадіо вибити для себе додаткові повноваження і, попри майже 220 млн. фінансування у 2004 році, додаткові бюджетні кошти у розмірі 64 млн. гривень на п’ять років. Вочевидь, нещодавні намагання пана Чижа частково перебрати на себе повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення через реформування Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, про що писала “Детектор медіа”, не знайшли бажаної підтримки. І тому нашвидкуруч було скомпільовано Стратегію розвитку телерадіоінформаційного простору України, яка мала б стати суспільно-політичною пояснювальною запискою до розробленої Програми науково-технічного розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2004-2008 роки. Тільки так можна пояснити відверті алогізми тесту Стратегії, де йшлося про все, від спецзв’язку до духовності. І лише між іншим згадувалися фінансові проблеми безпосередньо державного телерадіомовлення.

Що ж до Програми науково-технічного розвитку, то і цей документ викликає низку запитань. Насамперед, автори зазначають, що Програма розроблена відповідно до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, що не відповідає дійсності, оскільки цей закон не передбачає розроблення такого документу.

Можливо, таку бурхливу діяльність у Держтелерадіо викликала частина 3 статті 45 названого Закону, а саме, цитуємо: “Плани, програми і схеми розвитку громадського, відомчого та інших видів телебачення і радіомовлення повинні бути узгоджені телерадіоорганізацією з програмою розвитку державного телебачення і радіомовлення на відповідних територіях”?

Та невже Держтелерадіо не знає, що Державний бюджет України на 2004 рік проголосований парламентом і підписаний Президентом, якщо пропонує затвердити програму з бюджетними асигнуваннями з 2004 року? Принагідно хочеться ще запитати, куди поділися передбачені бюджетом у 2003 році 8 млн. грн. на створення супутникового каналу, який замість того, щоб виконувати Програму діяльності Кабінету Міністрів України із забезпечення інформаційної присутності України за кордоном, чомусь звернувся до Нацради з питань ТБ та РМ з проханням видати ліцензію на мовлення всередині країни? На що планується витратити передбачені в Програмі кошти на створення нормативно-технічної бази, а це 3000 тис. грн. упродовж п’яти років (по 600 тис. грн. щорічно), якщо автори документу у 6 частині Програми переконують уряд, що “прийняття іншого законодавчого акту для реалізації Програми є недоцільним”?

Чому задля оптимізації творчо-технічного процесів Держтелерадіо не хоче для початку здійснити хоча б таку необхідну управлінську реформу? Адже самі ж жаліються, що у системі Держтелерадіо працює 9698 працівників, продукцію яких дивляться 5-6% громадян нашої держави, оплачуючи за це від 150 до 200 млн. грн. щорічно.

Оприлюднені Держтелерадіо документи викликають дуже багато запитань. Тож “Детектор медіа” сподівається, що дискусія навколо цих документів – сподіваємося, за участю і самого голови Держтелерадіо Івана Чижа та його співробітників – буде плідною та корисною для суспільних інтересів.