Історичне засідання пройшло під лозунгом: не ревізувати рішення та дії Нацрад минулого скликання.

Багатьом учасникам круглого столу було більш ніж незатишно. А дечиї місця, можливо і з цих причин, залишилися незайнятими: не було Миколи Княжицького, Олександра Мартиненка і Юрія Плаксюка, було порожнім місце члена Нацради Віктора Лешика і запрошеного "почесного" Сергія Васильєва, керівника інформуправління АПУ.

Між тим, 21 грудня 2003 року виповниться 10 років з часу прийняття першого базового закону у сфері електронних ЗМІ "Про телебачення і радіомовлення", у якому було задекларовано появу Національної ради.

А перший склад Нацради було створено Указом Президента Леоніда Кравчука 25 квітня 1994 року.

"Попри все найголовнішим підсумком роботи Нацради є те, що в Україні для більшості населення створено багатопрограмне телебачення і радіомовлення, – зауважив в інтерв'ю "Телекритиці" Іван Мащенко, екс-член Нацради періоду 1994-1999 років і автор книги-спогадів про її діяльність. – Адже в СРСР телевежі будувалися на три антени. Єдина у Москві – Останкінська телевежа – і Київська, як її проект, розраховані на п'ять каналів"

У 1993 році, до появи регуляторного органу на чолі з Володимиром Барсуком, було всього 25 державних ТРО із обсягом загального мовлення 150 годин. На час керування Нацрадою Віктора Петренка – у кінці 90-х – засновано 791 ТРО, сумарний обсяг мовлення зріс у 20 разів. "Тоді було закладено початок структурування телепростору, – сказав у своєму виступі голова Нацради Борис Холод. – Новий етап розпочато у 2000 році з початку ліцензування телеканалів на конкурсних засадах. Зараз в Україні біля 110 ліцензованих ТРО. А загальний обсяг мовлення зріс у 60 разів порівняно з 1993 роком".

У статусі загальнонаціональних каналів зараз працює 11 ТРО, ще біля 20 регіональних компаній мовлять на декілька областей.

"Це була ситуація, коли мало хто знав, що таке телебачення і радіомовлення, – сказав про свій час керування Нацрадою у 1994-1999 роках Віктор Петренко. – Нацраді тоді, здається, менше заважали працювати, ніж зараз. Кількість суб'єктів була такою, що ситуація могла вибухнути. Хтось повинен був це робити. Це був вихід про всяк випадок".

В.Петренко говорив, що не має претензій до Президента, але вважає неправильним нинішню залежність Нацради від уряду у питаннях фінансів. Хоч саме маніпуляції із коштами стали однією з причин позбавлення Нацради права самостійно розпоряджатися 20% коштів від ліцензування. Віктор Петренко зауважив, що створення парламентської угоди на обрання членів Нацради негативно позначилося "на мікрокліматі" у цій інституції.

Попри це є й інші цифри, що по-своєму свідчать про діяльність Національної ради за останні 10 років. З 2000 року в Нацраді вже попрацювало 16 чоловік. Президент та парламент часто застосовували ротацію як засіб якимось чином вплинути на роботу Національної ради. Усі пам'ятають період минулих президентських виборів, коли Президент так і не призначив свою четвірку до Нацради, внаслідок чого цей контролюючий орган був усунутий від будь-якого впливу на ситуацію в телепросторі.

За словами Б.Холода, наступного року, на 11-му році роботи, Нацрада врешті займе окреме приміщення (по вул. Коцюбинського, 12), отримано кошти на ремонт, нові меблі, обладнання для моніторингу. З 2004 року розпочнеться моніторинг 18 телекомпаній і 30 радіостанцій.

Та, за словами Бориса Холода, "ситуація в Нацраді і зараз є непростою". Єдине, в чому були спільні усі учасники конференції: головне, з чим не вдалося впоратися, – унеможливити ситуацію будь-якого тиску на цей орган.

На думку голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка, одним із таких заходів має стати ініційована Нацрадою гарантія роботи повному складу протягом 4 років, закладена у проекті базового закону, підготовленого до другого читання. Тобто йдеться про заборону ротації, яка майже ніколи не залежала від рівня професіоналізму членів Нацради. Як, наприклад, це сталося із Олександро Мартиненком і Юрієм Плаксюком.

Парламентарії також готові підтримати ідеї про реорганізацію Нацради в єдиний орган ліцензування ТРО та ключовий орган інформполітики. "Історично Нацрада як орган ліцензування вичерпала свій ресурс, – вважає Микола Томенко. – Вона має вийти на новий рівень завдань – як робити якісний продукт".

За святковим єлеєм поза обговоренням залишилося багато питань у роботі Національної ради, про що учасники круглого столу не хотіли та й не могли говорити публічно в силу того, що ситуація ще не стала відстороненою історією.

Тому "Детектор медіа" запропонувала членам Нацради розповісти "тет-а-тет" про позитивні і негативні моменти своєї роботи та роботи колег у ці складні 10 років становлення цього регуляторного органу.

Олег Яремчук, заступник голови першої Нацради, 1994 р, член Нацради 1994-1999 р.р., працював, як він каже, у той період, "коли за це не платили":

– Це була перша Нацрада, і нікуди ми не дінемося. Ми робили перші кроки після першого закону. Чим обернеться наша діяльність, було невідомо: ми не мали ні структури, ні нормативних документів, працювали на громадських засадах, ніхто не знав, з чого починати і що, власне, треба робити. Ми почали від державних організацій – Держтелерадіо, що спрямувало роботу Нацради і практично спонукало державу прийняти закон про Нацраду і затвердити склад Нацради, що сталося 25 квітня 1994 року. Але професійність того складу в розумінні телерадіопроцесів створила умови для незалежності органу. Хоч зразу ми переселилися на вул. Банкову, над нами були вищі керівники. Але за перші місяці роботи я ніколи не чув, щоб Леонід Кравчук заходив на наші засідання, керував нами по телефону чи давав якісь накази.

Нас багато критикували за позбавлення ліцензії на мовлення на 7 метровому ТВК ТК "Гравіс". Але, на мою думку, ТК було порушено три основних показники в роботі: у 10 разів було збільшено потужність передавача, обсяги мовлення більші, ніж у ліцензії, в 2,7 рази, відсоток власної продукції – 13-17%. Тому ми були змушені застосувати законну норму про призупинення дії ліцензії.

Потім з'явився 35 канал, 32 – ICTV, засновником якого був Концерн РРТ. Але згідно закону підприємства зв'язку не мали права бути засновниками. Почався процес зміни засновників. Крім того, у статутному фонді ICTV була завелика частка іноземного капіталу. Почалися "тяжки-перетяжки". Довелося Концерну відійти і від 32, і від 7 ТВК. Про це можна багато говорити. Хоч сьогодні ми відчуваємо себе піонерами.

Я від Держтелерадіо першим займався і питаннями реєстрації ТРО. Але коли почали стримувати реєстрацію ТРО, то від керівництва отримали попередження. Але чи могли ми діяти інакше? Коли ми проводили аудит ТК, що вже мовили, то з'ясовувалося, що компанія у буквальному сенсі цього слова "вийшла з підвалу", тобто відеосалону, у неї немає нічого, крім відеокамери. Як я міг зареєструвати таку ТК? Однак отримав попередження за те, що "стримував процес".

Парадокс полягає у тому, що Державна телекомпанія тоді стимулювала процес створення комерційних каналів, а тепер вони з'їдають державні ТРО. Як батьки і діти.

Іван Мащенко, член Нацради, 1994-1999р.р., єдиної Нацради, що пропрацювала 4 роки у повному складі весь термін:

– Нацраді будь-яких каденцій завжди працювалося нелегко. В.Петренко, виступаючи на конференції, трохи ідеалізував ситуацію навколо Нацради. Тиск був іще який – який нинішній і не сниться. Достатньо, що працювала Тимчасова слідча комісія. Але допити під підписку і т.д. Мені "пощастило", я був першим віце-президентом Національної телекомпанії і одночасно членом Нацради. І мене допитували "с пристрастием". З цього часу почалася політизація роботи. Хоч на початку обирали нас як фахівців. Я ні перед ніякою політичною партією не звітував. Єдину мав пристрасть – я державник і старався, щоб державне ТБ вижило і не було ситуації як сьогодні, коли деякі державні ТК не мають навіть свого каналу.

Це абсолютно у стилі практики діяльності світових регуляторних органів – створення незалежності від політичних сил та процесів. Хоч сам принцип організації Нацради я вважаю справедливим. Зараз періодично виникають питання, пов'язані з конфліктними рішеннями нашої Нацради. Наприклад, конфлікт "Студії 1+1" і "Аїті". Ну, підняли документи. Так, і мій підпис там є... Але можна принаймні проаналізувати усі наші рішення щодо цієї чи інших компаній за весь 4-річний період. Але коли виникає питання по періоду роботи Нацради 2001 року, то це зробити майже неможливо. Через ротації від того складу Нацради залишилося всього два чоловіка. Політика рішень змінювалася часто на протилежну. Якщо буде знайдено механізм, коли Нацрада не залежатиме від політики, тільки тоді можна говорити про нормальну її роботу. Я не певен, що правильно те, що члени Нацради працюють на постійній основі. У період нашої роботи працювали на постійній основі тільки голова та два заступника. По-перше, я не боявся за свою посаду. І не секрет, що часто звільнені члени Нацради надовго залишалися без роботи. І це впливало на їхні голосування в Нацраді.

Ще одне питання – отримання ліцензій каналами "1+1", "Інтер". Ми керувалися тим, що держава не могла в той час тягнути на собі три загальнонаціональних канали. Це велика кількість передавачів: УТ-1 (480), УТ-2 (430) – держава не могла утримувати їх. Тоді борг концерну РРТ створився саме через державні компанії. Задум був такий: по-перше, "Інтер" та "1+1" зароблятимуть великі кошти і будуть платити за передавачі, а по-друге, ми намагалися створили конкурентне середовище. Тому однозначно наші рішення оцінювати не можна.

Олександр Ляхов, член Нацради 1994-1999р.р.:

– Тот Нацсовет – единственный умерший естественной смертью "в связи с окончанием срока полномочий". Больше таких Нацсоветов не было. Это самый профессиональный по своему составу Нацсовет: только два человека без ученых степеней: два доктора наук, кандидаты наук. Тот Нацсовет был точно сбалансирован по целям и задачам. То есть, были представлены инженеры, специалисты по программной политике, специалисты-юристы. Кстати, в чем основной недостаток сейчас – нет профессионального юриста в составе Нацсовета, который нужен хотя бы для того, чтобы правильно отложить скользкий вопрос.

Тогда у Нацсовета была функция "первичного" засевания поля. Сейчас Нацсовет, фактически, выполняет функцию защиты созданных монополий. От этого и разные инструменты и механизмы решения поставленных задач.

Все видится на расстоянии. И для того, чтобы проанализировать последствия решений уже этого Нацсовета, достаточно рассмотреть его с разных сторон. Например, не дал Нацсовет уничтожить технологию "Митрис" и уничтожил местное коммерческое новостное вещание. Что хорошо, что плохо, будет видно позже.

Тот, наш, Нацсовет, поскольку он засевал поле, он любил всех, правда, одних чуть больше, а других чуть меньше. Но он ни для кого не являлся инструментом конкурентной борьбы. По этому Нацсовету видно, что в некоторых вопросах он является именно инструментом конкурентной борьбы. Это очень опасная тенденция. Поддерживать можно кого-то больше, кого-то меньше, в зависимости от разных факторов, но никогда не надо становится инструментом в чьих-то руках для решения коммерческих или политических вопросов. В этом принципиальное отличие этих нацсоветов. Один его засеял, другой вычищает, хорошо или плохо – увидится на расстоянии.

Микола Червінчук, член Нацради в 1999-2000 р.р.:

– Це був період, коли працювала тільки четвірка від Верховної Ради. Президент не призначив свою четвірку. Позитив був у тому, що працював апарат Нацради. За той час був тільки один скандал – відключення "Укрчастотнаглядом" Чорноморської ТК в Криму через відсутність дозволу на використання передавача. Позитивне те, що ми добилися того, щоб рішення було скасовано.

А рішень по закону ми не приймали. Засідання проводили, давали доручення апарату та місцевим представниками Нацради здійснювати контроль за чинним законодавством у сфері телерадіомовлення в регіонах. Жодної ліцензії на мовлення ми не видали. За законом треба було п'ять голосів, нас було ж тільки четверо. Це був період президентських виборів. На жаль, так трапилося, що Президенту порадили свою четвірку не призначати. Я вважаю, що це було свідоме рішення Президента для того, щоб усунути Нацраду від будь-якого впливу на ситуацію.

Сергій Аксененко, член Нацради 1999-2000 р.р., в.о. голови Нацради, голова підкомітету ВР з телебачення і радіомовлення з 1994 по 1998 р.р. і в цей же період голова Тимчасової слідчої комісії ВР з вивчення ситуації у телерадіомовному просторі України:

– Это был период нестабильности. Шли президентские выборы. Некоторым политическим силам показалось, что нужно, чтобы во время выборов Нацсовета как контролирующего органа не было. Мы сохранили аппарат и следили за выборами, опираясь, прежде всего, на статью, где прописаны полномочия членов Нацсовета, в частности, право как физического лица контролировать деятельность ТРО.

А что касается отчета следственной комиссии по деятельности Нацсовета, да, действительно были трудности даже с его обнародованием, были угрозы от руководства заинтересованных структур. Но мы сделали доклад на сессии парламента. Парламент выразил недоверие руководителю Гостелерадио Зиновию Кулику, и президенту Национальной телекомпании Александру Савенко, но Президент их в отставку не отправил. Этим и закончилось.

Мы считали, что причин для отставки достаточно. Работа комиссии показала, что в телевидении непонятно куда уходят очень большие деньги, в частности и за рекламу, были приведены конкретные примеры, а контролирующие организации не справляются со своими обязанностями. Нацсовет тогда мы немного пожалели, потому что это был вновь созданный орган. Работа комиссии закончилась за несколько месяцев до принятия Конституции, и мы боялись, что этот орган может вообще исчезнуть. Поэтому он был мягко покритикован, также указывалось, чтобы некоторые члены Нацсовета перешли на работу на постоянной основе.

Сегодня понятно, что нужно менять зависимость Нацсовета от исполнительной власти и политических сил. Больше внимания нужно уделять и общению с ТРО, потому что Нацсовет, имея очень большие полномочия, часто превращается в репрессивный орган. Нацсовету нужно больше уделять внимания гостелевидению, особенно исполнению Закона "О рекламе". Увидев в "УТН" скрытую рекламу, я всегда звонил г-ну Савенко. Сейчас контроль за этим очень мал. Очень важная функция Нацсовета – мониторинг. Также нужно архивировать записи телеэфира, что, я думаю, очень важно для истории.

Юрій Покальчук, член Нацради 2000-2002 р.р.:

– Позитивний момент був у тому, що ми вирішили не зачіпати минулого і творити своє. У нас було дуже багато нових завдань. Наприклад, те, що з'явилися сьогодні позначки на телеекранах – це, в принципі, було моєю роботою. Багато зробили, щоб притримати розгул аморальності на українському ТБ. Друга лінія моєї роботи – мовне питання. Насправді, вимоги закону інші, але для Криму ми, наприклад, виставили вимогу у 30%. У Донбасі, Одесі – знижували відсоток ще більше. Але їздили, перевіряли.

Те, що сьогодні пропонують у новому проекті закону скасувати ротацію членів Нацради до закінчення повноважень, – це абсолютно позитивний момент. Ми якраз за два роки роботи розкрутилися, так би мовити, поїзд пішов на повну потужність. Але нас змінили. Зараз у Нацраді, крім Бориса Холода, вже нікого з того, нашого, складу немає. Для повного входження в роботу потрібно майже рік. І все ж за цей час ми видали багато ліцензій і багатьох позбавили. Були абсолютно фальшиві моменти. Ми займалися кабельним ТБ, де не було власного мовлення чи програм власного мовлення, або власне мовлення сприймалося так, що, мовляв, будуть вибори, тоді з'являться і власні програми. Дуже часто відбувалися ревізійні перегляди різних ТК. Але мені здається, що за час нашої роботи ефір поздоровішав. Не тільки в розумінні моралі, а й у розумінні чіткості отримання ліцензій.

Я думаю, що перший дворічний період відзначався певним тиском та увагою влади. Але я особисто не відчував, що він був аж таким негативним до останнього періоду – загострення ситуації у Верховній Раді. Це дуже заважало в роботі. Спочатку змінили Потураєва і Княжицького, з того часу почалася "тряска". Це дуже заважало роботі. Як і поява нових людей, що нічого не розуміють у роботі. Цей період був жахливий.

Юрій Шкарлат, за визначенням колег – "найкоротший" член Нацради, пропрацював три місяці у 2002 р.:

– Я прийшов у період, коли склався певний консенсус у минулій Нацраді до початку нового роботи складу. Серед позитивних моментів – вдалося знайти спільну мову з колегами. Тоді Нацрада, на мій погляд, приймала досить зважені, хоч часом і радикальні рішення. Але я не можу стверджувати, як тут говорили на круглому столі, що є нормальним, коли члени Нацради виконують політичне замовлення тих сил, які їх направили. Я можу похвалитися, що за мою кандидатуру голосували як ліві, так і праві, це був рекорд і за кількістю відданих за мене голосів.

Негативним є те, що, як і більшість членів Нацради, я прийшов, не дуже добре знаючи механізм державного регулювання або стримування роботи ТРО. Так склалося, що після Нацради мене запросили на ТК "ТЕТ" з конкретним завданням – розбудувати регіональну мережу. Я набув неоціненного досвіду, зрозумів механізми роботи "Укрчастотнагляду", ДКЗІ, Нацради, інших регулюючих і контролюючих органів. Мені здається, що коли тепер я став членом Нацради, то багато питань у роботі ТРО я став би вирішувати зовсім інакше, ніж тоді.

Володимир Манжосов, член Нацради 2002-2003 р.р.:

– Это был период, когда в Нацсовете было только семь человек. Потом сразу нас пришло трое – Виктор Понедилко, я и Виталий Шевченко. А потом, в 2003-м, и Татьяна Лебедева.

Этот состав Нацсовета, возглавляемый Борисом Холодом, можно считать практически одним составом, он ротировался по чуть-чуть. Как председатель Нацсовета, Б.Холод во многом определил сегодняшнюю деятельность Нацсовета. Сейчас в Нацсовете – профессионалы, каждый из которых пытался предложить что-нибудь новое, что могло бы положительно повлиять на состояние телерадиоэфира. Например, если говорить об Александре Мартыненко, – это первые попытки поворота к форматному вещанию. Мы с А.Мартыненко разрабатывали систему обозначений для телепродукта. Юрий Плаксюк отшлифовал работу аппарата.

Не секрет, что после известной ротации дух членов Нацсовета (В.Лешика та М.Фартушного – прим. "Детектор медіа") мы какое-то время притирались друг к другу, были скандальные моменты, связанные с избранием ответственного секретаря, и сейчас, я считаю, мы уже выработали общие позиции. Я думаю, такой период был в каждом Нацсовете. Та же ситуация была и когда пришли мы в Нацсовет. Какое-то время мы искали общие позиции и учились находить компромисс по любому вопросу.

Я не думаю, что предыдущие Нацсоветы сознательно создавали конфликтные ситуации.

Мне кажется, что и следующему Нацсовету придется решать какие-то вопросы, которые и мы не смогли решить сегодня или решили так, что они стали проблемными. Даже не потому, что мы решали их путем поиска компромисса, а потому, что два базовых закона "О Нацсовете" и "О телевидении и радиовещании" закладывают мины замедленного действия.

По моему мнению, нынешнему составу удалось решить многие проблемы, заложенные прежними Нацсоветами в силу того, что сложилась ситуация, отрегулированы и выяснены до конца позиции сторон. Нам удалось развязать проблему "1+1", 30 канала в Киеве, ряд других крупных вопросов, которые не были решены предыдущими составами, – это наша заслуга.

Я бы не сказал, что нас можно называть Нацсоветом, занимающимся "защитой монополий". Вопрос заключается в том, что, может быть, действительно существует достаточно большое количество телеканалов, которое не может выдержать телевизионный рынок. Но мы не стали искусственным образом ограничивать рост их количества. Мы считаем, что жизнь расставит все на свои места и если в конкурентной борьбе кому-то придется уходить, значит уйдут. Это первое.

Второе – мы, напротив, постарались максимально защитить права местных вещателей. Путем отказа от практики "один канал – один вещатель" (постулат команды Б.Холода 2000 года – прим. "Детектор медіа"), которая одно время существовала в Нацсовете. Это как раз и привело к определенной монополизации, когда часть местных компаний не могла освоить весь канал, "не пиратствуя". Это было по силам только крупным компаниям. Тогда же крупные компании и получили в свое распоряжение уже просчитанные существовавшие частоты. Зачастую, когда на тех частотах вещали местные вещатели.

Мы отказались от этой практики, и теперь нередки случаи, когда мы выдаем две лицензии на одну частоту. Если это достаточно мощные региональные компании в крупных городах (Одесса, Днепропетровск и др.), то они получают по 12 часов. В малочисленных городах сетевой канал может получить 20 часов, а местный вещатель – 4 часа, и мы сделаем все, чтобы согласованная в Нацсовете сетка вещания учитывала интересы местного вещателя.

Тетяна Лебедєва, член Нацради з 2003 року, останнє поповнення колективу Постановою парламенту 20.02.2003р.:

– Мы, новый состав Нацсовета, приступили к работе, но мне очень понравился принцип – не подвергать ревизии предыдущую деятельность и решения Нацсовета. В каждый период времени есть свои обстоятельства и дополнительные детали, о которых мы можем и не знать. Поэтому мы исходим из принципа – проблему надо решать сегодня, не углубляясь в причины ее возникновения, даже если это и был неверный шаг или результат давления на Нацсовет.

Таким образом, нам удалось разрешить несколько узловых проблем, например, конфликт вокруг 30 канала в Киеве. Мы исходили из того, чтобы два разных по формату и позиционированию канала («ТЕТ» и «Киев») получили возможность не мешать друг другу и не рождали ощущения раздвоения личности у зрителей. И это один из наших взносов в нормализацию ситуации в киевском эфире.

Но возник похожий конфликт вокруг 7 ТК в Одессе. Мы решали эту проблему спокойно и объективно. Если ТК "АРТ" занимается производством собственных программ, то "РИАК-Информ" ретранслировал REN TV, а это значит, что даже в рамках существующей сегодня сетки у компании нет возможности самостоятельно заполнить эфир. И потом, "РИАК-Информ" никогда не вещал в ночное время, которое им принадлежало по лицензии. Он не освоил в полном объеме свое время. Мы решили оставить вещание в рамках прежней сетки. И, конечно же, неприятно, когда пытаются наши решения извратить. Когда во время предыдущего процесса лицензирования "РИАК-Информ" получил весь канал, решение было оспорено судом. "АРТ" подал в суд иск и ждал решения суда, не позволяя себе давления на Нацсовет. А "РИАК-Информ" почему-то считает возможным в оскорбительном плане отзываться о решениях Нацсовета. В общем-то, любое решение, когда есть конкурс, предполагает, что есть победивший и проигравший, а значит, недовольный. Надо иметь мужество и культуру, чтобы достойно оспорить результаты конкурса либо готовится к следующему конкурсу. К сожалению, мы пока этого не видим.

Среди других проблем, с которыми мы столкнулись, – реализация концепции "один канал – один вещатель". Это было и правильно, и неправильно одновременно. Для развития мощных сетей – это, может быть, было и правильно. Но была и некоторая тенденция к уничтожению местного вещателя. От этой концепции мы отказались, и теперь лицензируем местные компании на небольшие отрезки времени при условии заключения договоров с украинскими производителями. Наверное, это правильно, поскольку у местных компаний всегда был и будет свой преданный зритель.

Есть проблема, которую мы пока не преодолели. В законе о радиочастотном ресурсе Нацсовет должен заказывать просчет частот, а потом объявлять на них конкурс, но поскольку у нас нет на это финансирования, то телеканалы просчитывают частоты сами. Частоты приходят в Нацсовет, а потом мы объявляем конкурс. Это, безусловно, закладывает конфликт. Если считать тех, кто рассчитал частоту, приоритетным участником конкурса, то это ухудшает условия для всех остальных, а если не учитывать – возникают обиды. Пока мы этой проблемы не решили.

Следующее – Нацсовет по закону может наказывать телекомпании-нарушителей законодательства штрафами, но поскольку в Админкодексе нет соответствующих норм, то мы еще ни разу не применяли эти санкции. А это было бы очень правильно, потому что штрафы, с одной стороны, – действенная мера, а с другой стороны – это административное наказание, менее болезненное, чем приостановка лицензии, а значит, фактическое уничтожение ТРО.

Получается, мы говорим больше о том, что еще не смогли решить.

Остался сложный вопрос и с УТ-2. Есть разноречивые подходы к лицензированию свободного отрезка. Мы рассматриваем там вопрос лицензирования областных компаний. Но пока не понятны подходы. Мы обращались в Гостелерадио. Проблема в том, что в каждой области своя частота, и мы должны выдать столько лицензий, сколько существует компаний. С другой стороны, уже понятно, что у некоторых областных ГТРК, которые сами перекоммутировались и без лицензии вышли на УТ-2, большие сложности с техническим приемом. Сегодня половина Ивано-Франковской области смотрит Черновецкую ОГТРК, поскольку в отличие от УТ-1, на котором они раньше работали, УТ-2 закоммутирован совершенно по-другому. Кто-то ратует за цельность канала, кто-то – за то, чтобы эти 9 часов на государственном частотном ресурсе, достаточно ограниченном, отдать под Общественное ТВ или канал "Культура". Пока единого подхода нет, мы не объявляли конкурс на этот канал. Мы считаем, что надо сначала проработать все возможные варианты. Тем более, что УТ-2 охватывает более 80% аудитории. Что немного меньше, чем у УТ-1, но значительно больше, чем у УТ-3. А разбирать конфликты в ходе конкурса – всегда непродуктивно. Мы понимаем степень ответственности за то, кто появится на этом канале и что зрители будут видеть на этом канале.

В вопросе появления в стране общественного ТВ нужно разделить мою позицию и позицию Нацсовета. Я считаю, что о степени цивилизованности страны судят по наличию в нем общественного ТВ и я за то, чтобы оно создавалось. Но пока нет центра для интенсивного продвижения этого вопроса. Не хотелось бы, чтобы этот вопрос решился только сменой декораций, потому что принципы контента, организации, финансирования, общественного контроля у общественного ТВ совершенно другие, чем у государственного.

Отдельный вопрос – контроль деятельности государственных ТВ-компаний. Поскольку мы лицензируем госкомпании, то мы можем и должны их контролировать. Пока прецедентов не было. Посмотрим, как будет развиваться ситуация.

В законе о Нацсовете говорится, что мы контролируем выполнение всего действующего законодательство ТРО. Сегодня мы контролируем выполнение лицензионных условии (объем собственной продукции и реализация заявленного наполнения, язык вещания и т.д.) Безусловно, в сферу мониторинга Нацсовета должны обязательно входить и реклама, и соблюдение авторских и смежных прав.

И все же сегодня работа Нацсовета – это сложный процесс поиска правильных решений.

О стабильной работе пока сложно говорить. Но мы, в конце концов, приходим к принятию правильных решений, но это очень сложный, болезненный процесс. Хотя, возможно, так и должно быть.