Народжений за чотири з половиною місяці після появи Валуєвського циркуляру, Борис Грінченко все своє життя присвятив боротьбі проти безпрецедентного закону, що загрожував розвиткові української думки. В автобіографії Борис Грінченко згадує, яке глибоке враження справив на нього Кобзар Шевченка: “Його... Кобзар зробився моєю євангелією. Я почав писати по-вкраїнському” .

Борис Грінченко пише про себе, що пiсля читання Кобзаря вже від “13 років зробився тим, чим ... єсть”. Майже через сто років неперевершений український новеліст Григір Тютюнник так напише в автобіографії про враження, яке справило на нього знайомство з оригінальною лексикографічною працею, створеною Борисом Грінченком під назвою "Словарь української мови" (К., 1907-1909): "Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої «Сумерки» на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті". Шкода, що словником видатного лексикографа зневажив сучасний дослідник Норман Дейвіс, переклад праці якого (Norman Davies. Europe. A History) 2000 року подарувало читачам київське видавництво "Основи". Автор світового бестселера помилково твердить про назву нашої держави: " Її (України. – Ред.) сучасна слов’янська назва означає "на краю", що є близьким до американського терміна "прикордоння" (підкреслено мною. – Авт.) (С. 71).

Тим часом у своєму словнику Борис Грінченко дає таке тлумачення: "Україна, ни, ж. 1)= Країна. Прибудь, прибудь, мій миленький з україн далеких. Нп. Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак походжає. Нп." Автор словника подає також друге значення слова "Україна" - країна, заселена українським народом, але жодним словом не згадує значення, подібного до "околиці" чи "прикордоння".

Усю свою наукову діяльність Борис Грінченко пов’язав з піднесенням авторитету української мови. У "Листах з України наддніпрянської" (1917 р.) він намагався звернути увагу на недоліки української інтелігенції, яка писала твори російською мовою, “бо пишучи по-московському, ми побільшуємо московську літературу — отже, побільшуємо силу тим людям, які намагаються відняти в нас нашу національність; бо пишучи по-московському, ми спиняємо нашу літературу, не виробляючи нашої мови; бо, пишучи по-московському наукові речі, ми саме тим даємо змогу казати, що української науки нема і не може бути, а через те всякі спроби в цьому напрямку є річ непотрібна і заборони варта”. "... Бо якою мовою говоримо й думаємо, — та нам і рідна; яка мова, такі наші й думки будуть: московська мова — московські й думки у людини будуть", - робить висновок письменник.

Пророчі думки Бориса Грінченка звучать напрочуд актуально у наведеній нижче поезії, особливо, коли зважити, що автор 1898 року згадує слова, що лягли в основу Державного Гімну України:

ЗЕМЛЯКАМ

що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн

Ще не вмерла Україна,

Але може вмерти:

Ви самі її, ледачі,

Ведете до смерти!

Не хваліться, що живе ще

Наша воля й слава:

Зрада їх давно стоптала,

Продала, лукава.

Ваші предки торгували

Людськими правами,

Їх продавши, породили

Нас на світ рабами.

Не пишайтеся ж у співах

Ви козацьким родом:

Ви раби, хоча й пани ви

Над своїм народом.

Україна вам не мати,

Є вам інша пані,

Зрадних прадідів нікчемних

Правнуки погані!

Тільки той достойний щастя,

Хто боровсь за його,

Ви ж давно покірні слуги

Ледарства гидкого.

Ви ж давно не люди - трупи

Без життя і сили,

Ваше місце - кладовище,

Яма та могили.

Як живі покинуть мертвих,

Щоб з живими стати,

«Ще не вмерла Україна»

Будемо співати.

Як живі покинуть мертвих,

Прийде та година,

Що ділами, не словами

Оживе Вкраїна.

P.S. Бажаючі придбати "Словарь..." Грінченка можуть зробити це, завітавши на Петрівку або до магазину "Наукова думка", а Інтернет-користувачі можуть онайомитися з його творчістю, заглянувши на сайти www.ukrcenter.com, www.prosvita.iatp.