Ни один из производственных цехов, как утверждают специалисты, не работает здесь даже на удовлетворительном уровне (поговаривают, что территория здесь использовалась в качестве складов или сдавалась в аренду организациям, не имеющим никакого отношения к кино). Хотя…

Нельзя сказать, что до сих пор не было попыток худо-бедно наладить производство. Но то ли от неумения руководства это сделать, то ли от нежелания, то ли от отсутствия квалифицированных специалистов, к позитивным последствиям они так и не привели. (Например, неудачная закупка звукового оборудования, на котором сделали тонирование нескольких фильмов, повезли их в Москву на перезапись, а там довженковскую продукцию полностью забраковали). Светоцех, звукоцех, цех проявки пленки – все это настолько устарело, что работать там невозможно. Но более того, если завтра привезут новую технику, то не будет специалистов, способных ее обслуживать.

Пригласить иностранцев сотрудничать с Украиной (что дало бы сразу же вливание хотя бы какого-то капитала) невозможно не только по причине технического отставания, а и отсутствия элементарных условий для работы. Коридоры, туалеты, офисные помещения имеют столь ужасный, давно не видавший ремонта, вид, что никакой уважающий себя человек не сможет длительное время находиться там. Поэтому работать в нашей отечественной экзотике могут позволить себе только повидавшие виды китайцы или россияне. Ясно, что киностудия требует инвестиций. Государство, хотя и присвоило студии статус Национальной, деньги давать не спешит. Поэтому новый руководитель студии им. Довженко Виктор Приходько предлагает ряд изменений, которые, по его мнению, должны способствовать быстрому (уже к маю) выходу из создавшегося кризиса. Первое – это прямое инвестирование… Есть две заинтересованные телекомпании – которые готовы рассмотреть вопрос о создании на киностудии нового цеха обработки пленки, цеха звукозаписи. Планируется также привлечь и иностранных специалистов для подготовки своих кадров, чтобы обслуживать технику, а это стоит немало. На все нужны деньги.

Новый директор хочет сделать из киностудии фабрику кино и создать здоровую конкуренцию на ее территории, утверждая, что она не может претендовать на право монополиста ни в каком направлении: ни в прокате оборудования, ни в других услугах. «У киностудии есть преимущества, – сказал Виктор Приходько на всеукраинском пленуме Союза кинематографистов, – в госзаказах на кино (все заказы государства должны сниматься на ней) и в наличии 29 павильонов. Ведь многие компании имеют свою технику, но отстроить собственные павильоны они не могут».

Что касается штата киностудии, то в нем числятся служащие (их около 150), которые работают в частных предприятиях (к примеру, "1+1" и «Интер»), но «держат» трудовые книжки на киностудии и продолжают получать на ней же зарплату. Они будут уволены в первую очередь. Лучшие отношения, по мнению Виктора Приходько, – это формальные, договорные, а не семейно-общественные, по образцу «ты мне – я тебе»… На приобретение и тиражирование фильмов, созданных на киностудии за 75 лет, есть множество заявок для показа на телевидении как в России, так и в Украине (таких фильмов около 70). Права на эти ленты рассредоточены. Сейчас совместно с Министерством культуры создана структура, которая займется продажей всей продукции киностудии. Планируется отрегулировать систему защиты авторских прав на эти ленты. При Министерстве будет создан и фонд, состоящий из дивидендов (20%) от продажи этих фильмов. Из него будет отчисляться сумма для помощи киносемьям, которые оказались в критической финансовой ситуации.

Первое, с чего начал новый директор, – ввел строгий сухой закон, навел порядок в общежитии, комнаты которого (при огромной очереди на жилье) занимали те, кто их занимать не должен, вкрутил лампочки в фонари, чтобы можно было безопасно ходить по территории киностудии ночью, и собирается ввести строгую пропускную систему.

Проблем в кинохозяйстве много, но основная, с которой столкнулся Виктор Приходько, – неоднозначное отношение к новшествам самих кинематографистов, нашедшее отражение в ряде писем в высшие инстанции, негативно оценивающих планируемые реформы.

На вопрос корреспондента «Детектор медіа», изменились ли планы в реорганизации киностудии со времени вступления в должность, Виктор Приходько ответил следующее:

– Никаких изменений в планах нет. Просто ничего быстро сделать нельзя. Сейчас мы пока отремонтировали освещение на улицах. Выгнали незаконно занимающих наши помещения арендаторов. Даже открыли в связи с этим несколько уголовных дел. В последней стадии находится процесс переговоров и подготовки договоров с теми компаниями, которые станут инвесторами.

– Что вы могли бы сказать на опасения по поводу того, что государство может потерять киностудию, а инвесторы ее просто перераспределят между собой?

– По закону киностудия ни в чью собственность, кроме государства, перейти не может, так как она имеет статус Национальной. Я ничего плохого не вижу в том, что телекомпании будут вкладывать свои мощности, и мы будем от этого только выигрывать. Без них ничего – ни цеха звукозаписи, ни цеха проявки пленки – не было бы. Студия просто не смогла бы себе это позволить, так как государство не станет вкладывать в это деньги.

Давайте вернемся к разговору в конце весны. Закончится постройка новых павильонов. Осуществятся предварительные договоренности, производящие компании разместятся у нас. Уже десять телекомпаний изъявили свое желание разместить свои мощности на нашей территории. Все начинают сбегаться сюда, на одну территорию, что может воссоздать творческую ситуацию и родить киносреду, которой так не хватает сегодня. Ну скажите, не мечта ли это?..

Коментують експерти:

Рутковський Олександр, кінокритик:

– Кадровые изменения на киностудии Довженко я расцениваю как исключительно положительное явление. Давно назрела необходимость смены руководящих кадров. Стиль прежнего руководства, его качество было по сути советским. И если господин Мащенко действительно подготовил себе преемника, то это единственная заслуга этого человека, который ранее использовал свой пост только для своего тщеславия и выгоды.

Нужна кардинальная смена в системе украинского кинематографа. Наш сегодняшний кинопроцесс напоминает мне кровеносные сосуды склеротика, забитые тромбами, где кровообращение уже невозможно. За последнее время произошел ряд позитивных изменений, поменялось руководство в Министерстве культуры, пришел туда Тимофей Кохан, и я вижу в этом только положительное. Программа Приходько, изложенная на пленуме кинематографистов, привела меня в восторг. Наконец-то будет рыночный, хозяйский, инициативный подход к ведению кинохозяйства. Человек предложил конкретную деятельность. Единственное – пока это только идеал. Но Приходько молодой, талантливый и уже успешный человек, поэтому я с исключительным энтузиазмом приветствую его приход и могу пожелать успеха его программе.

Михайло Іллєнко, режисер, декан кінофакультету Київського університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого:

– Вообще, ситуация сложная. Игровое кино в Украине вне закона. У нас нет законов, защищающих национального производителя. Что касается киностудии, то это только начало процесса, поэтому пока ничего конкретного сказать нельзя. Поживем – увидим.

Ганна Чміль, професор Київського університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, екс-заступник міністра культури:

– Законом про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії до 2007 року передбачене технічне переоснащення кіностудії імені Довженка та розвиток нових технологій кіновиробництва. Планувалося створення цехів – сервісних підприємств. А також відокремлення творчої бази від виробничої, і звідси створення виробничої бази з надання послуг як вітчизняним кінематографістам, так і тим, хто приїздить сюди працювати з-за кордону. Те, що хоче зробити Віктор Приходько, вже існує, але на маленьких кіностудіях. Скажімо, на сервісному підприємстві Кокуша, яке виробляє найкращі у світі крани для зйомок і живе на території тої ж кіностудії.

Національна програма розвитку кіноіндустрії передбачала реорганізувати тих, хто обслуговує кіновиробництво і хто не входить до цього складу, у маленькі студії, які б перетворилися на фахові підрозділи. Скажімо, продюсерська студія тощо. Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день цей проект не реалізовано. Як людині, причетній до створення цього закону, мені б хотілося, щоб держава не відмовлялася від власного кіновиробництва.

Нині йдеться про реорганізацію за допомогою інших бізнесових структур, як вітчизняних, так і зарубіжних. Що ж, і такий варіант може бути. У Чехії є приклади таких кіностудій. Ми зараз не можемо випускати українську продукцію, яка б мала можливість конкурувати з американською, тому держава мусить підтримувати кінематограф. Нація вдивляється в екран, як дитина у дзеркало, за образним виразом Жана Локана, ідентифікуючи себе з зображенням і з культурою нації. Драматизм полягає у тому, що студія має статус Національної і не може змінювати форму власності...

У той же час, держава мусить відстоювати інтереси національного виробника. Підготовлено закон про зміни в оподаткуванні прибутку тих, хто вкладає кошти в кінематограф. Це пожвавило б процес, бо у бюджеті держави закладено усього 19,5 млн. гривень на підтримку кінематографу. Я би порадила більш помірковано підходити до власної ейфорії щодо змін, щоб у запалі не викинути ту дитину, до народження якої я також мала причетність.

Тримбач Сергій, голова Гільдії кінокритиків України:

– Поки що Приходькові важко, бо інфраструктуру знищено. Коли руйнується одна ланка, не сполучається вся система, а тут знищено усю інфраструктуру – не механізми, а людські ресурси. Подолати це можна було б за тривалий час лише за підтримки держави. Взяти досвід Росії – там в основному працюють державні та муніципальні гроші. Декілька років тому “Мосфільм” мав таку ж картинку, як і нині кіностудія Довженка...

Усе відбувається як у футболі – якщо команда не виграє, то народжується зневіра і у болільників, і у команди. Так і тут – якщо творчих успіхів не буде, то люди не навчаться нормально працювати. Складна ситуація. Один з виходів з неї, які пропонує Приходьмо, – це знімати на початку короткий метр 5–10 хвилин, щоб відразу стало зрозумілим, що людина може, що ні. Якщо одна з десяти стрічок буде геніальною – це гарно. Можливі ще кілька напрямків... Якщо за 2-3 роки не з’явиться нове покоління, то ці проблеми розв’язані не будуть. Ненормально, коли працюють тільки пенсіонери. Коли є лише старі, то спадкоємність переривається, старі ідуть і лишається пустка. Зараз людська матерія є розмагніченою. Раніше було магнітне поле, куди всі тягнулися, а тепер люди втратили віру у себе, а зневірена людина – це страшно.

Сьогодні кіноринок є підконтрольним. Прокат Росії робиться силами, які не пускають російське кіно на екрани, заполонивши його американським. В Україні така ж ситуація. Не слід мати ілюзії, що покоління, яке прийде, здатне зробити фільми, які підуть із повними залами у кінотеатрах. Але слід міняти ситуацію так, щоб прокат турбувався і про мене, інтелектуала. Я не можу у такій кількості дивитися дитяче підліткове кіно.

- А як ви ставитесь до побоювань, що з часом кіностудія може перейти у власність до інвесторів?

– Це погано. Що за національна кіностудія, якщо все в ній приватне? Концерн “Мосфільм” контролює держава... Але що робити Віктору Приходьку, якщо техніка вже застаріла, а держава кидає студіюі своїх зобов’язань стосовно неї не виконує? У цьому питанні усе залежить лише від держави. Досвід “Мосфільму” доводить, що якщо державі треба кіно, вона його підтримає.

Лесь Санін, режисер, художній керівник проекту “Західно-Європейского Інституту” "Любов - це...":

– Для того, щоб зміни пішли на користь, необхідне прийняття законодавчих рішень, які б лобіювали сферу діяльності кінематографії на території України. Є декілька варіантів, але найдієвіший спосіб – пільгове податкове законодавство для тих, хто займається фільмовиробництвом і вкладає в нього гроші. Цей закон у 60-х роках був у Франції, в 90-х у Німеччині, в кінці 90-х – у Росії. Це все призвело до буму фільмовиробництва у тих країнах, до того, що воно стало прибутковим. Окрім того, що кіно – серйозний ідеологічний та національний пріоритет, це є бізнес.

Якщо в нас це не буде зроблено, то ні про яке вітчизняне фільмовиробництво говорити не можна. Треба скласти цілий ряд законодавчих актів про можливості ввезення сюди іноземних груп, які платили б менший податок, для яких ця територія була б цікавою з погляду вкладення капіталу, пропонувала б дуже серйозні можливості для іноземних інвестицій, для спільної копродукції.

Без цього всього може статися, що кіностудія Довженка швидко стане придатком до російського шоу- і телевізійного бізнесу, що, скажімо, сталося у Мексиці через близькість до Сполучених Штатів – теж їхнього північного сусіда – держави більшої, економічно могутнішої і заангажованої ідеологічно і економічно у бік кінематографії, яка потребувала здешевлення свого продукту. І тому США вивезли свій дешевий продукт на територію Мексики, де мексиканські актори, іноді мексиканські режисери, іноді оператори та художники знімають продукт, який потім через американських мейджерів продається по всьому світу. І продається багато, бо він дуже дешевий і касета, на якій записаний сам фільм, є дешевшою, ніж чиста касета. Це потрібно для захоплення ринку. І всі серіали, які до нас потрапляли, які існують у великій кількості у всьому світі, – це все стрічки, зняті за американські гроші, де Мексика використана як ринок сировини. Через те, що там в десять-двадцять разів, у п’ятдесят разів інколи дешевше знімати телевізійний продукт.

Оскільки нині Росія має кращу, ніж Україна, ситуацію фільмовиробництва і їй треба здешевити свій продукт, може статися так, що студія Довженка, незалежно від того, хто нею керуватиме, стане придатком до двох-трьох потужних російських каналів, які будуть в Україні виробляти свій продукт, де другі-треті ролі гратимуть українські актори, а перші, звичайно – російські. Показ, можливо, буде відбуватися і в Україні, бо ми ж дивимося ОРТ, а наші канали, навіть “1+1” чи “Інтер”, не дивляться в Росії. Це така ж ситуація, яка була і в Мексиці, коли там майже всі американські канали йшли, а мексиканські в США – ні.

Зараз може статися так, що кіностудія стане сировиною, придатком людських ресурсів і буде надавати лише свої послуги. Вона може через який час втратити навіть надію на те, щоб стати флагманом української індустрії. Це пересторога самого ринку, який існує зараз – якщо найближчим часом держава не допоможе законодавчими ініціативами, вливанням капіталу, не державного навіть, а створенням таких ситуацій, щоб капіталу українському було вигідно вкладати гроші у кіно, що відкрило б кордони для копродукції з іншими державами на рівних умовах.