- Признавайся, брате!

- Ой, вийду я за ворота, -

Заплакала мати.

Вийшла мати за ворота.

- Хто в хатині б‘ється?

- Сини мої. - Вернулися?

Сини? Живі? Розбороним!

Чим не поділили?

- Не трогайте, люде добрі.

Не розборонити.

Один німця бив три роки.

Другий... - затужила....

В одній хаті на сім світі

Уже їм не жити...

...- Я весь у ранах, живодьоре!

- А я в отруті, брате!

- В мене обпалена душа!

- А в мене...

- Проклятий!

- Убий мене.

- Уб‘ю тебе!.. Брязнув орденами.

Чує мати, стогне хата. Перед образами

Убиває брат герой предателя брата.



...25 листопада 1956 року перестало битися серце Олександра Петровича Довженка - людини, яка прославила Україну на весь світ, що 1958 року на міжнародній виставці у Брюсселі визнав Майстра як одного з десяти провідних митців світової кінотворчості за всю її шістдесятирічну історію, його фільм “Земля” – одним із кращих фільмів усіх часів і народів (“ Хто не бачив яблуко крупним планом у Довженковій “Землі”, той взагалі ніколи не бачив яблука”, - сказав французький учений Марсель Мартен), а 1994 року ім‘я Олександра Петровича Довженка було внесено в річний календар ЮНЕСКО.

“О.Довженко увійшов в історію вітчизняної і світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова, поєднав у собі талант режисера і письменника, своєю феноменальною творчістю він збагатив ці два види мистецтва – словесного і візуального, відкрив нові, досі не знані можливості в пізнанні і відображенні динаміки нашого життя”. Це зі вступної статті дослідника творчості Довженка Б.С. Буряка до книги “Олександр Довженко” (К., 1986) До відома: Довженко створив 14 різних фільмів, 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, 2 п’єси, понад 30 оповідань і новел, писав публіцистичні статті та аналітичні праці щодо питань кіномистецтва, живопису, архітектури.

Звісно, усі ці факти добре відомі високоінтелектуальному загалу "Детектор медіа", як і те, що Національна кіностудія художніх фільмів носить ім‘я Майстра, однак, чому ж ні в день народження кіномитця – 12 вересня, ні 13 вересня (День кіно) ЗМІ не згадали його ім‘я? Тільки тому, що черговий ювілей - 110 років від дня народження митця виповниться 2004-го? Але ж де гарантія, що гарячковий виборний марафон стане доброю нагодою, щоб згадати про Майстра? Чесно кажучи, не віриться, що про великого українця просто забули. Гірко ще й тому, що не забули при цьому повідомити (10.09.03) розлого про смерть "легендарної Лені Ріфеншталь. Вона була однією з найодіозніших постатей в історії світового кінематографа – через її безперечний талант, що, так чи так, став на службу нацизмові..." (не вказую канал, тому що подібне повідомляли майже всі) і про маріупольського серійного вбивцю, який – іронія долі?! - має те саме прізвище, що й відомий режисер. Звісно, ЗМІ розповідали, захлинаючись від справедливого гніву й обурення, про нелюда (інформаційним приводом став винесений йому вирок) – а хіба ж можна інакше? Не випадково свого часу Олександр Петрович Довженко зауважував, що "прославитись ми можем тільки смертю..." І ще: "Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому".

...Не покладаймося на телевізійників – у кожного українського (?) каналу своя політика, як переконливо засвідчив ефір 22 листопада – День пам‘яті жертв голодомору та політичних репресій. Згадаймо Майстра, вчитаймося в його пророчі слова: “Все йде, все минає. А невмирання наше довге українське, чи ж є воно життя, чи тільки кволе жалюгідне існування... Ми є, і нас нема. Де ми?”