Дискусія, власне, розпочалася із питання: чи потрібно детально прописувати закони щодо медійних процесів, чи все ж достатньо обмежитися визначенням абстрактних норм, на чому наполягала юрист Irex ProMedia Тетяна Котюжинська? А адвокат Віктор Ніказаков знову розкритикував прийнятий весною закон, який давав визначення поняттю „цензура”: мовляв, все одно ніякі визначення не можуть охопити всі можливі форми „редагування текстів”, зате будь-яка визначеність дає можливість маніпулювати, вказуючи, що „непрописані” засоби цензурою не є...

А от на думку члена ЦВК Олександра Нельги, „закони у нашій молодій демократичній країні мають виписуватися дрібніше та детальніше, тоді з ними буде легше працювати”. У той же час, член Нацради Тетяна Лебедєва зауважила, що, попри все, „депутати напередодні виборів повинні обережно ставитися до законодавчих новацій”.

Не піддається поки що законодавчому врегулюванню такий інструмент політичної гри, як адміністративний ресурс, чи, як охарактеризував це явище виконавчий директор Асоціації виробників зовнішньої реклами Артем Біденко, „подвійні стандарти українських чиновників” щодо виконання законів. І додав, що другим слабким місцем у всій цій історії є „мляві ми самі”.

Наразі виборче законодавство досить розрізнене. Існують різні підходи до виборів Президента України і народних депутатів. Порядок використання ЗМІ у передвиборчій агітації загалом регулюється підзаконними актами.

І це лише декілька проблем, про які говорили учасники дискусії.

„Остання виборча кампанія показує, - зауважила на Форумі член Центральної виборчої комісії Марина Ставнійчук, - що вибори все більше набирають ознак юридичного процесу, змагання юридичних думок і позицій. Сьогодні виграватиме той, у кого професійніше правове забезпечення. Це – аксіома”.

Законодавчі недоліки, вважає вона, для фахових юристів можуть стати підставою для судових позовів по всій Україні, безпідставного невиконання положень ЦВК у порядку використання ЗМІ, звернення до КСУ за роз’ясненням щодо застосування норм Конституції та невідповідності норм ЦВК Конституції.

Красномовний приклад того, як можна маніпулювати ситуацією за допомогою недосконалості чинних законів, навів у своєму виступі перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Віктор Понеділко. За його словами, Національна рада нещодавно ухвалила рішення „виконати рішення суду” з оскаржуваного питання. Незадоволений цим опонент попереднього позивача звернувся до іншого суду, який заборонив Національній раді виконувати рішення ...”про виконання рішення суду”.

А під час виборчого процесу, як відомо, рішення судів є остаточними і оскарженню не підлягають. На думку юристів, це законодавче обмеження теж треба скасувати. З іншого боку, під час минулих парламентських виборів був приклад того, що рішення суду було, фактично, скасоване постановою Центральної виборчої комісії (!), про що нагадав Володимир Алексєєв, керівник Всеукраїнської асоціації операторів кабельного телебачення і телеінформаційних мереж.

Для спритних юристів – ЦВК теж не перепона. Положення, які розробляв Центрвиборчком, мають нижчу від законів юридичну силу, тому можуть не виконуватися чи будуть успішно оскаржені у разі такої потреби. Тим паче, як підтвердила Марина Ставнійчук, ЦВК у розроблених положеннях вийшла за межі чинного законодавства. Тобто підстав для ігнорування в тому числі й актів ЦВК більш ніж достатньо.

„Сьогодні потрібно для проведення законних виборів прописати ці норми, щоб і виборчі комісії, і суди, і ЗМІ мали закон, яким би керувалися всі, - вважає Марина Ставнійчук. - Не може сьогодні ЦВК сама створювати для себе правила поведінки і сама ж ними керуватися. У своєму положенні 1999 року ми фактично виходили за межі статей загальних законів. Наприклад, ст.33 Закону „Про вибори Президента України” встановлює заборону на ведення передвиборної агітації у зарубіжних ЗМІ, що діють на території України. Наше положення додавало і ті ЗМІ, у статутному фонді яких іноземні інвестиції складають більше 30%. Свого часу це була спроба унормувати поняття „зарубіжні ЗМІ”. Але це питання не вирішене й понині".

Ще один приклад. У ч.3 ст.33 Закону „Про вибори Президента України” встановлюється обмеження щодо участі окремих органів та осіб у передвиборній агітації, до яких не включено журналістів, творчих працівників, посадових осіб редакцій, ЗМІ, які є довіреними особами кандидатів у Президенти України, політичних партій, блоків, ініціативних груп. Разом з тим, п.42 Положення ЦВК встановлює заборону для цієї категорії осіб брати участь у висвітленні виборчої кампанії у тих ЗМІ, де ці особи працюють. Парламент включив цю норму при прийнятті чинного Закону „Про вибори народних депутатів України”, але до чинного закону "Про вибори Президента України" вона не ввійшла. Ось ще одне підтвердження різних стандартів у проведенні різних виборчих кампаній у країні.

Між тим неврегульованість, наприклад, питання про заборону рекламування у „іноземних ЗМІ” є серйозною загрозою для кандидатів у президенти. „Чи дозволяємо ми агітацію в закордонних медіа чи ні? – з таким запитання звернувся до учасників дискусії Олександр Богуцький, керівник телекомпанії ICTV. - Коротко нагадаю, що будь-яка агітація обмежується легальним виборчим фондом. Але на агітацію в закордонних ЗМІ жодних обмежень немає”. Таким чином, прогнозує Олександр Богуцький, наприклад, на кабельному каналі „ОРТ-міжнародне” можна розмістити будь-яку рекламу. „Більше того, якщо людина навіть не буде рекламуватися на „ОРТ-міжнародне”, - говорить він, - і навіть якщо за рекламування в іноземних ЗМІ ЦВК буде знімати з реєстрації, завжди може знайтись „доброзичливець”, який розмістить у закордонному ЗМІ рекламу якогось кандидата, а потім касета з цією рекламою потрапить на стіл ЦВК. Що буде з кандидатом? Його знімуть з реєстрації”.

„Якщо Форум журналістів уболіває за належну реалізацію передвиборної агітації через ЗМІ, - зауважила Марина Ставнійчук, - то одним із його кроків має стати звернення до Верховної Ради, Президента з рекомендацією закріпити на законодавчому рівні всі приписи, що стосуються ведення передвиборної агітації в ЗМІ”.

Інше питання – у якому законі це має бути виписано? Сама Марина Іванівна обстоює пропозицію про кодифікацію виборчого законодавства. Вона наголосила, що чинна на сьогодні система законодавства щодо виборів досить велика і громіздка. Законодавство про вибори застосовують сьогодні не лише ЦВК, Верховний суд України, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, а й 225 територіальних виборчих комісій, апеляційні суди за місцем розташування цих виборчих комісій.

«Я вважаю, - говорить член ЦВК Олександр Нельга, - що в Україні повинен бути єдиний закон «Про рекламу». Адже є три види реклами: торгівельна, соціальна, політична. У законі має бути виписана специфіка розповсюдження цих видів реклами. Якщо ж ми не будемо створювати єдиного закону про рекламу взагалі, то закон про політичну рекламу необхідний”.

Артем Біденко, виконавчий директор Асоціації виробників зовнішньої реклами, пояснив наступне: «Невнесення терміну „політична реклама” в закон „Про рекламу” було ініціативою і рекламного світу, бо такі питання мають виноситися в окремий закон або входити в закон про вибори”.

„Підходи, які сьогодні пропонують в законопроекті про політичну рекламу, надто суттєво різняться з положеннями Закону про вибори народних депутатів України, - вважає Марина Ставнійчук, - До початку виборів залишається менше півроку. Практика показує, що вільночитання будуть неминучі. Тому Закон „Про політичну рекламу” – це справа майбутнього. Сьогодні ж треба готуватися до реальних змін”.

У той же час, Олександр Нельга за участі інших членів ЦВК зараз закінчує роботу над покращенням законопроекту „Про політичну рекламу”, підготовленим народним депутатом Валерієм Мішурою.

І медійники, і юристи наполягають на тому, що принциповим питанням має стати визначення понять „політична реклама” та „політична агітація”, і визначення ознак, за якими мають розрізнятися політична реклама в новинах та суто інформація.

„Дуже важливо чітко регламентувати, що таке політична реклама, - зауважив у своєму виступі Олександр Богуцький. - У нас немає політичної реклами, а є агітація, і з формальної точки зору одним із різновидів агітації є політична реклама. Ще досі незрозуміло, чи повинна вона обкладатися податком на рекламу”. На думку Олександра Богуцького, це також може стати фактором ризику для кандидата: «Якщо мовник отримав гроші за політичну рекламу без податку на рекламу, а потім податкова скаже, що податок має бути стягнений як за рекламу, а грошей не виявиться, то кандидата, знову ж таки, просто знімуть з реєстрації».

Він також запропонував власний принцип розрізнення понять „політична реклама”, „політична агітація” та „інформація”: „Я вважаю, що принциповим може бути застосування простого принципу: наявності агітації за чи проти”.

Нарікали учасники дискусії і на нечіткі визначення поняття реклами у чинному законі „Про рекламу”, про що „Детектор медіа” вже писала.

На думку головного редактора газети „Сегодня" Володимира Корнілова, ще однією проблемою є наявність в майже всіх українських медіа замовних матеріалів, не відокремлених знаком „реклама” чи „на правах реклами”.

Через ці принципові речі гальмується вирішення питання ідентифікації політичної реклами та контролю за діяльністю суб’єктів виборчого процесу, використання ними ЗМІ та діяльності самих засобів масової інформації у цей період. Не кажучи вже про відсутність кваліфікованих спеціалістів у територіальних виборчих комісіях, на які законом покладено, зокрема, питання вирішення „інформаційних спорів”.

З іншого боку, питання контролю за ЗМІ у цей період покладається, фактично, на самих суб’єктів виборчого процесу.

„Можна виділити такі форми контролю: тотальний контроль з власної ініціативи (моніторинг) за наявності скарг та звернень до судових та виборчих органів, - говорить Марина Ставнійчук. - Сьогодні законодавчий механізм з організаційної та правової точки зору, як на мене, зорієнтований на контроль у разі надходження відповідних скарг та звернень. Під час виборів це питання є підставою для різноманітних спекуляцій. Сьогодні законодавець має чітко зрозуміти, чого він хоче від тих органів, які здійснюють контроль за ЗМІ під час проведення виборів: або ми повинні виключно реагувати на звернення, які надходять, або ж якщо законодавець вважає, що повинен здійснюватися тотальний моніторинг і виборчі органи з власної ініціативи повинні розглядати усі ті порушення та оцінювати кількість та якість виступів суб’єктів виборчого процесу, тоді мають законодавчо бути закладені і правові, і організаційні механізми цього”. За словами М.Ставнійчук, сьогодні ні у ЦВК, ні в територіальних, окружних комісій можливостей для моніторингу немає.

Раніше ЦВК брала таку інформацію у Комітету рівних можливостей та Спілки молодих політиків та політологів України Артура Білоуса. „Але ми не можемо користуватися чужою інформацією, бо правова відповідальність лежить на тому органі, що здійснює контроль та приймає рішення, - говорить Марина Іванівна. – Якщо рішення не відповідає інтересам того чи іншого кандидата чи політичної сили, це за собою тягне звернення до суду. Результати моніторингу, який здійснює громадська організація, не можуть бути доказом для ЦВК при прийнятті тих чи інших рішень, і це є серйозною проблемою, яку має вирішити законодавець”.

Інша проблема полягає у тому, що з 50 обмежень щодо правил ведення агітації лише 16 мають санкцію за порушення. «Для того, щоб вибори проходили на належній правовій підставі, ця підстава принаймні повинна бути», - резюмувала Марина Ставнійчук.

Під час дискусії йшлося і про те, що багатьох порушень виборчого законодавства можна буде уникнути у разі зняття обмеження на виборчі фонди. Чи можна вважати логічним, наприклад, обмеження щодо фонду на вибори міського голови у 850 гривень? Приватні мовники акцентували увагу на тому, що слід розділити межу відповідальності між недержавними та державними медіа. „Я вважаю, що держава має мало втручатися в недержавні медіа, - висловив свою думку Олександр Богуцький. - Безкоштовний ефір (учасникам виборчих перегонів. – „ТК”) має надаватися в державних медіа”.

Він також зауважив, що потрібно застосовувати окремі вимоги до тих недержавних „телекомпаній, які використовують державні системи розповсюдження сигналу” і до тих, хто працює на власних ресурсах розповсюдження.

Однак світовий досвід, про що наголосив у своєму виступі юрист Інтерньюз Нетворк Тарас Шевченко, доводить інше. У всьому світі основні обмеження стосуються найбільше електронних ЗМІ усіх форм власності та державних друкованих ЗМІ і таких, що мають державне фінансування. Різні вимоги щодо друкованих та електронних ЗМІ відображені у рекомендаціях Ради Європи, у законодавстві Сполучених Штатів, - наголосив Тарас Шевченко: «У США, зокрема, норми про рівність можливостей виписані так: ЗМІ, що надає безкоштовний ефір одному кандидату (наприклад, участь у ток-шоу), зобов’язаний запропонувати усім іншим такі ж можливості. Головне – пропозиція. Зобов’язати до участі ніхто не може». Але не може й не запросити до участі.

Чи не цей принцип соціальної відповідальності ЗМІ через встановлення особливих обмежень для електронних медіа, незалежно від форми власності, має стати ключовим питанням врегулювання механізму використання та участі ЗМІ у виборчих кампаніях в Україні?