Як уже повідомляла „Детектор медіа”, 3 листопада Голова Комітету Верховної Ради України зі свободи слова та інформації Микола Томенко представив на розсуд громадськості нову редакцію проекту Закону України „Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення”, яку комітет підготував до другого читання. Після прийняття нової редакції Закону України „Про рекламу” цей закон став другим документом, який зазнав докорінних змін.

„Детектор медіа” вже неодноразово публікувала матеріали про хід дискусії навколо нового проекту. Однак представлений текст настільки докорінно змінено порівняно з тим, який було прийнято у першому читанні, що є сенс ще раз звернути на нього увагу. Кардинальні зміни у проект внесено, перш за все, у напрямку вдосконалення гарантій незалежності членів Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Якщо розглянути рекомендації, які зробили експерти Ради Європи до чинного закону про Національну раду, то можна легко переконатися, що саме вони були визначальними при редагуванні закону – переважну більшість рекомендацій втілено у тексті проекту.

Головні новели стосуються питання дострокового припинення повноважень членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення тими особами, які їх призначили – Верховною Радою та Президентом. Згідно з новим проектом, ці особи взагалі позбавлені права достроково відкликати членів Нацради (часто цю процедуру невірно називають терміном „ротація”, плутаючи з механізмом поступової планової зміни членів Нацради; ротації у новому проекту, до речі, теж немає).

Члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, які взяли участь у попередньому обговоренні проекту 30 жовтня, організованому Незалежною асоціацією мовників, не приховували, що вони не є незалежними у своїх діях, особливо з огляду на те, що процедура їх відкликання зараз дуже проста і не потребує жодних підстав. Нещодавно Президент без жодних пояснень зняв двох членів Національної ради та призначив інших. Саме це рішення вилилося у конфлікт у Національній раді та призвело до блокування роботи. Експерти вважають, що зміни відбулися саме через занадто ліберальну позицію членів Нацради.

Позбавлення Президента та Верховної Ради права знімати членів Національної ради – це не лише приведення законодавства до Європейських стандартів, але й, у першу чергу, узгодження закону з чинною Конституцією України. Статті 85 і 106, у яких описано кадрові повноваження вищезгаданих органів, прямо передбачають лише право призначати членів Національної ради та не містять права їх знімати. У цих нормах повторено таку ж формулу, як і щодо суддів Конституційного Суду. Чинний закон є неконституційним, однак встановити цей факт юридично може лише Конституційний Суд. У випадку, якщо Верховна Рада не захоче приймати проект закону про Національну раду, тоді звернення до Конституційного Суду залишатиметься чи не єдиною можливістю відстоювати незалежність Національної ради.

Заборона звільняти членів Національної ради зовсім не означає неможливості дострокового припинення їхніх повноважень. Однак відповідно до проекту це може бути зроблено або за власним бажанням, або за рішенням самої Національної ради чи суду і лише в дуже обмежених випадках, таких як: подання заяви про відставку або заяви про звільнення з посади за власним бажанням; припинення громадянства України; порушення членом Нацради вимог, передбачених частиною третьою статті 7 Закону (заборона сумісництва); набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; неможливості виконувати свої обов'язки за станом здоров'я протягом шести і більше місяців; визнання його у встановленому порядку недієздатним або обмежено дієздатним, зниклим безвісти або померлим або неучасті у засіданнях Національної ради без поважних причин протягом двох місяців. Така практика звільнень за рішенням суду застосовується лише щодо народних депутатів. Задля справедливості, слід зазначити, що Цивільно-процесуальний кодекс не містить наразі положень про порядок розгляду такої категорії справ (як це зроблено щодо народних депутатів), а запропонований проект, принаймні станом на понеділок, цього також не враховував.

Іншою особливістю законопроекту є його спрямованість на зменшення ролі Голови Національної ради. Основна новела проекту – дворічний термін головування без права переобрання. Можна повністю погодитися з авторами проекту – роль Голови Національної ради зараз гіперболізована; Національна рада є колегіальним органом, усі рішення повинні прийматися спільно, і Голова чи заступник не повинні мати якихось особливих повноважень, окрім організаційних.

Верховна Рада та Президент також усуваються від процесу обрання Голови Національної ради. Таке обрання здійснюватиметься, за проектом, таємним голосуванням членів Нацради, на відміну від чинного закону, який передбачає внесення до Нацради погодженої між Президентом та Головою Верховної Ради кандидатури. Окрім логіки незалежності Національної ради, слід знову послатися на Конституцію України, яка жодним словом не відносить обрання Голови до спільної чи автономної компетенції Президента чи Верховної Ради, а тим більше до повноважень Голови Верховної Ради.

У цілому я дуже позитивно оцінюю напрацювання Комітету з питань свободи слова та інформації, особливо той прогрес, що його було досягнуто між першим та другим читанням. А тому не погоджуюся з оцінками Оксани Панченко, стаття якої складає враження, що проект відверто не підготовлений http://www.detector.media/comments/?id=11669. Зауваження про які йдеться, є вторинними порівняно із внесеними змінами і стосуються швидше статей, які автори перенесли з чинного закону: таємності обрання голови Нацради, проблем з накладанням штрафів чи процедури фінансування. Більше того, врахувати всі думки неможливо, оскільки вони часто є діаметрально протилежними. Наприклад, Національна рада хоче, щоб їм залишався певний відсоток від штрафів як незалежне джерело фінансування, – однак це неминуче призведе до зловживань, оскільки у Нацради буде пряма зацікавленість стягнути якомога більший штраф. Я переконаний, що телерадіоорганізації будуть проти такої норми.

На мою думку, проект готовий до прийняття у Верховній Раді. Ті проблеми, які залишилися, можуть бути розв’язані шляхом внесення змін. Основним на сьогоднішній день є забезпечення незалежності Нацради (зараз такої незалежності у природі не існує). Є певні сумніви, що Верховна Рада і тим більше Президент зацікавлені у такій незалежності, однак це не причина, щоб відмовлятися від цієї прогресивної ідеї. Для того ж, щоб мати більше аргументів на користь закону, думаю, вже зараз потрібно направити остаточний текст проекту на додаткову експертизу Ради Європи, щоб використовувати результати експертизи під час голосування. Навіть якщо зараз цей закон не пройде, він не втратить своєї актуальності і через рік.