Сьогодні ми знайшли в нашій електронній пошті листа колеги Юрія Луканова, який, серед іншого, є автором і продюсером двох документальних телевізійних стрічок. Він стверджує, що його права на один із цих фільмів постійно порушуються. Ми друкуємо його погляд на події. А також готові надрукувати точку зору його можливих опонентів.



Дивився я минулої суботи передачу Оксани Марченко з циклу “Імена” про Гетьмана Скоропадського. І раптом побачив кадри із мого власного документального фільму “Три любові Степана Бандери”. У передачі показали унікальну кінохроніку, яку я свого часу знайшов в одному із закордонних архівів. Це були приблизно тринадцять секунд зйомок живого лідера українських націоналістів Степана Бандери, а також іншого лідера, опонента Бандери Андрія Мельника.

У передачі було використано лише секунд чотири-п`ять. Теоретично автори передачі могли викопати кадри з того самого архіву, але спецефект, використаний у передачі, був той самий, що і в моєму фільмі. Отож, він дає підстави для висновків, що кадри було взято саме з моєї роботи.

Я хотів би наголосити, що дуже прихильно ставлюся до ентузіазму, з яким Оксана Марченко робить свій цикл, присвячений помітним українським діячам. Думаю, що така тематика мала б висвітлюватися в нас у десять разів більше. У мене немає також і синдрому єдиновласника. Коли до мене звернувся Вахтанг Кіпіані з телеканалу „1+1” і попросив для “Подвійного доказу” ті ж кадри, які використала Оксана Марченко, то я охоче віддав їх у його розпорядження за єдиної умови – використати з повагою до моїх авторських прав, тобто повідомити, що ці кадри з мого фільму. Що і було зроблено.

Згадані кадри є єдиними із зображенням Степана Бандери. Я знайшов їх у результаті копіткої роботи. Гадаю, що будь-яка людина може пишатися такою знахідкою і вимагати поваги до свого авторства. Крім того, авторські права захищені законом. На жаль, вони порушені не вперше. Після того, як на “плюсах” вийшла згадана передача “Подвійний доказ”, на тому ж телеканалі демонструвався фільм одного із журналістів, де використовувалися ті ж кадри та ще й інша унікальна хроніка – із Ярославом Стецьком. На жаль, цього разу без посилання. Я зателефонував автору фільму і він вибачився, сказавши, що не знає, яким чином ті кадри опинилися в його роботі. Він вибачився, пообіцяв усе з‘ясувати й перетелефонувати мені. Але обіцянки своєї не дотримав.

Я не прихильник конфліктного вирішення будь-яких питань. Але проблема в тому, що порушення моїх авторських прав починають набирати принаймні регулярного характеру (у цій статті я згадав їх не всі). Я пишу ці рядки як застереження колегам. Якщо в майбутньому я дізнаюся, що кадри з мого фільму використовуються без мого дозволу і без посилання на моє авторство, то я змушений буду вживати адекватних заходів для захисту своїх авторських прав.

Я прошу ці рядки не сприймати як погрозу. Фахівці кажуть, що порушення авторських прав на телебаченні і в документальному кіно є масовим явищем. Я вважаю, що це негідно цивілізованих журналістів і кінематографістів. Я сам не порушую чужих прав і вимагаю цього від інших.