На мою думку, проблема виконання - невиконання Постанови Верховної Ради України (надалі –“ВР”) Національною телекомпанією України є дворівневою.

Перший рівень - це порядок формування та розміщення держзамовлення на висвітлення діяльності ВР Національною телекомпанією України.

Другий рівень – це порядок і форми безпосереднього висвітлення діяльності ВР Національною телекомпанією України (надалі –“НТКУ”).

Перший рівень



порядок формування та розміщення держзамовлення на висвітлення діяльності ВР Національною телекомпанією України.







Пунктом 1 Постанови “Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, Державному комітету телебачення і радіомовлення України відповідно до вимог Законів України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" ( 539/97-ВР ), "Про поставки продукції для державних потреб" ( 493/95-ВР ) забезпечити розміщення державного замовлення на висвітлення роботи четвертої сесії Верховної Ради України четвертого скликання в порядку, визначеному цією Постановою, на каналах Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України та інших телерадіоорганізацій України”

Наведеними вище Законами встановлені визначення змісту поняття “державне замовлення” та порядок формування та розміщення держзамовлення:

Відповідно до ЗУ “Про поставки продукції для державних потреб” “Державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Виконавці державного замовлення - це суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.”(ст.1 Закону)



“Державні замовники: здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців державного замовлення для укладення з ними державних контрактів шляхом проведення конкурсного відбору; укладають з виконавцями державного замовлення державні контракти;” (п. 3. ст. 2 Закону).

Відповідно до ЗУ “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” “Розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України забезпечується Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення”.

Аналогічну норму містить ЗУ “Про Національну Раду України з питань телебачення і радіомовлення”.

Враховуючи наведене вище, слід зробити висновок, що:

Державне замовлення повинно бути розміщене виключно шляхом укладання між Нацрадою та НТКУ Державного контракту. Іншої форми розміщення державного замовлення чинним законодавством України не передбачено.

Разом з тим, у цьому випадку Нацрада де-факто не є державним замовником і навіть у разі укладення державного контракту з НТКУ не зможе, як того вимагає Закон, визначити власні економічні зобов’язання щодо оплати контракту, оскільки бюджетного фінансування на оплату держзамовлення у поточному році для Нацради не передбачено.

У свою чергу ВР не має права на укладення державного контракту з НТКУ, оскільки Законами України і навіть Постановою це право надано Нацраді.

Отже, п.7. Постанови, відповідно до якого керівники апарату ВР повинні забезпечити “укладання угод з державними та іншими телерадіоорганізаціями про висвітлення роботи Верховної Ради України”, відносно НТКУ неможливо виконати навіть у разі пропонованої заміни терміну “угода” на термін “державний контракт”.

Таким чином ми маємо першу правову колізію.



Спробуємо розібратися, чому виникла така колізія і чи можливо було її уникнути.

Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про поставки продукції для державних потреб” державними замовниками є “Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені законом про Державний бюджет України, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення”.



Безумовно, Нацраду можливо зарахувати до “інших центральних органів державної влади України” і, відповідно, Нацрада є “потенційним” державним замовником, як і ВР.

Проте ані в ЗУ “Про державний бюджет України на 2003 рік”, ані в Постанові Кабміну від 2 червня 2003 р. N 82 “Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб на 2003 рік” Нацрада не фігурує.

Причина в тому, що у відповідності до п. 6 ст. 2 ЗУ “Про поставки продукції для державних потреб” порядок формування та розміщення держзамовлень встановлюється Кабміном. Особливості формування держзамовлення на висвітлення діяльності органів державної влади можуть бути визначені “окремими законодавчими актами”. Проте загальний порядок встановлюється Постановою Кабміну від 29 лютого 1996 р. № 266 “Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням”.

Немає сенсу у цій статті описувати цей порядок, але слід навести наступне.

Відповідно до п. 3 Постанови № 266 “Потенційні державні замовники щороку до 15 липня подають Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції пропозиції до проекту державного замовлення на поставку продукції у натуральному та вартісному виразі..”

За відсутності спеціально виписаної процедури формування та розміщення держзамовлення на висвітлення діяльності ВР (у тому числі порядку бюджетного фінансування держзамовлення) слід використовувати Постанову Кабміну.

Таким чином, Нацрада як потенційний державний замовник у 2002 році повинна була подати пропозиції до проекту державного замовлення, ці пропозиції були би узгоджені з відповідними державними органами та внесені в проект бюджету, а після ухвалення ВР Закону “Про бюджет на 2003 рік” Нацрада отримала би фінансування на оплату державного контракту з НТКУ.



На жаль, Нацрада, навіть при великому бажанні, не змогла би цього зробити, оскільки відповідно до ст. 9 ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" “Порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіовізуальними засобами масової інформації (виконання державного замовлення) визначаються окремою Постановою Верховної Ради України на кожну поточну сесію Верховної Ради України”.

Зазначена Постанова була прийнята ВР лише 3 липня 2003 р.



Таким чином ми маємо другу колізію



Уникнути цих колізій можливо було за наступною схемою:

1. ВР до затвердження Державного бюджету на 2003 р. приймає Постанови про висвітлення власної діяльності на наступний рік кількістю відповідно до кількості сесій та доручає Нацраді у відповідності до змісту Постанови та з дотриманням чинного законодавства сформувати держзамовлення та розмістити його.

2. Нацрада проходить усі етапи формування та узгодження держзамовлення, отримує бюджетне фінансування та укладає державний контракт з НТКУ.

Проте на цей час реалізовувати таку схему вже пізно.

Враховуючи наведене вище, слід зробити висновок, що на цей час розмістити державне замовлення на висвітлення діяльності ВР з дотриманням чинного законодавства України об’єктивно неможливо.



Також слід зазначити, що зацікавленим сторонам треба розв‘язати ці колізії до дати затвердження державного бюджету на 2004 рік. У протилежному випадку ситуація може повторитися у рік виборів. А це вже дуже серйозно.



Разом з тим, хочу зазначити, що пасивна позиція Нацради в питаннях розміщення держзамовлення на висвітлення діяльності органів державної влади є дуже дивною і, на мою думку, не відповідає інтересам самої Нацради.

Фактично Нацраді надано (хоч і з деякими обмеженнями) право розподілу між виконавцями держзамовлення всіх бюджетних коштів, що спрямовані на висвітлення діяльності органів державної влади як державними, так і недержавними телеорганізаціями.

Причому більшість державних контрактів має бути укладено на конкурсних засадах. Тобто, Нацрада має право оголошувати конкурс та визначати виконавців держзамовлення.

Чому Нацрада не поспішає реалізовувати надані чинним законодавством повноваження?



Другий рівень



порядок і форми безпосереднього висвітлення діяльності ВР Національною телекомпанією України

Припустімо, що усі питання, які стосуються державного замовлення, вирішені і Нацрада пропонує НТКУ підписати державний контракт.

Безумовно, Постанова і державний контракт не повинні суперечити чинному законодавству України.

Відповідно до п. 3. Постанови НТКУ повинна “протягом четвертої сесії Верховної Ради України четвертого скликання забезпечити у дні пленарних засідань трансляцію на першому каналі Українського телебачення у прямому ефірі 45-хвилинних передач за участю народних депутатів України - представників депутатських фракцій (груп) та позафракційних народних депутатів України періодичністю чотири рази на тиждень у часовому проміжку між 19 і 20 годиною;

трансляцію телепередач здійснювати відповідно до плану-графіка розподілу ефірного часу між депутатськими фракціями (групами) та позафракційними народними депутатами України.

Організацію цих передач покласти на Апарат Верховної Ради України з погодженням плану-графіка виступів із керівниками депутатських фракцій (груп);

щосуботи подавати 45-хвилинну програму "Парламентський вісник".



Враховуючи наведене вище, слід зробити висновок, що Постановою визначено час і формат програм, що фактично є втручанням в творчу діяльність НТКУ.

Відповідно до ст. 6 ЗУ “Про телебачення і радіомовлення” “Втручання державних органів, органів місцевого, регіонального самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян, окремих громадян у творчу діяльність телерадіоорганізацій, а також цензура, як контроль за ідеологічним змістом передач, забороняються; контролюється лише зміст інформації, яка охороняється законом”.

Таким чином, п. 3 Постанови суперечить ст. 6 ЗУ “Про телебачення і радіомовлення” .

Організацію програм покладено на апарат ВР. Фактично виготовляє передачі телекомпанія “Рада”, а НТКУ надає канал мовлення для розміщення цих передач.

При цьому телекомпанія “Рада” чи апарат ВР платить НТКУ за надання каналу мовлення для розміщення цих програм.

У сукупності наведена вище схема роботи містить усі ознаки суборенди каналу мовлення.

Відповідно до ст. 1. ЗУ “Про телебачення і радіомовлення” “суборенда каналу мовлення - юридично оформлена або прихована поступка ліцензії на канал (час) мовлення іншій юридичній чи фізичній особі, що не є ліцензіатом, включаючи систематичну ретрансляцію сигналів інших телерадіоорганізацій, крім випадків юридично оформленого надання телерадіопрограм та обміну ними між телерадіоорганізаціями-виробниками, а також ретрансляції новин, спортивних чи інших видовищних заходів”.



Безумовно, деякі засідання ВР можливо вважати видовищними заходами, але навряд чи фрагменти таких засідань потраплять до програм, які виробляє телекомпанія “Рада”.

А якщо серйозно, то у даному випадку все, що не є юридично оформленим наданням програм, є суборендою.

Разом з тим, “Власник ліцензії не має права передавати канал мовлення у суборенду” (ст. 20 Закону).

Порушенням законодавства про телебачення і радіомовлення є “повна або часткова передача каналу мовлення в користування іншій юридичній або фізичній особі” (ст. 46 Закону).

Надання ж програм юридично оформляється у відповідності до ЗУ “Про авторське право і суміжні права”:

“Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором” (ст. 31. Закону).

“Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону” (ст. 32 Закону).

“Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди” (ст. 33 Закону).

Відповідно до державного замовлення (державного контракту) держава надає кошти виконавцю, а виконавець за ці кошти виробляє та транслює програмний продукт. А за договором про передачу прав у даному випадку винагороду повинна отримати держава в особі державного замовника.

НТКУ може купувати програмний продукт, але не у рамках державного замовлення (державного контракту), оскільки Договір на використання програм і державний контракт регулюють абсолютно різні правовідносини.

Отже, предмет державного замовлення і державного контракту виключає можливість укладення законного Договору чи Держконтракту щодо трансляції програм, вироблених телекомпанією “Рада”, між НТКУ та телекомпанією “Рада”, або ВР, або Нацрадою.

Фактично, якщо телекомпанія “Рада” виробить геніальну програму, яка у прайм-тайм збере аудиторію не меншу, ніж футбол, НТКУ в загальному порядку може купити цю програму. Але це вже фантастика.

Крім того, відповідно до п. 8. Ст. 2. ЗУ “Про поставки продукції для державних отреб” “Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення”.

Отже, крім усього, наведеного вище, НТКУ може не виконувати державне замовлення, якщо виконання завдасть НТКУ збитків.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу УРСР до збитків включаються також і неотриманні доходи. Довести факт неотримання доходу складно, але можливо.

Наприклад, на телебаченні практикується укладання рекламних договорів, у яких сума сплати за розміщену рекламу залежить від рейтингу телеканалу в цілому або рейтингу окремих передач, у проміжках між якими розміщується реклама.

Порівнявши рейтинги передач НТКУ, що виходили до початку виконання Постанови, та рейтинги передач, що виходять на виконання Постанови, можливо зробити висновок про наявність чи відсутність збитків для НТКУ (у разі, якщо рекламу, що транслюється в цей час, розміщено за такими договорами). Також є інші засоби доведення.

Враховуючи все наведене вище, слід зробити висновки, що:

1. Постанова суперечить ЗУ “Про поставки продукції для державних потреб”, ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", ЗУ “Про телебачення і радіомовлення”, ЗУ “Про авторське право і суміжні права”, низці підзаконних нормативних актів, а також Постанова суперечить сама собі.

2. На цей час реального механізму, який би надав можливість виконати Постанову і не порушити при цьому норми декількох Законів, не існує.



Разом з тим, знову-таки, як видно із виступів Зінченка та інших нардепів, проблема не нова. Чому навіть перед виборами ВР не вирішує це питання по суті та надовго?

Взагалі, щодо позиції ВР у цьому конфлікті, то так і проситься на язик всім відома приказка про дзеркало та обличчя.