Минулого тижня "Детектор медіа" надрукувала статтю Тетяни Монтян "Постанова, яку неможливо виконати?", у якій юристка доводила, що постанова парламенту про висвітлення його роботи не працює, найперше, через відсутність механізму її виконання. Публікація викликала резонанс у читачів "Детектор медіа" (див. "Форум публікацій"), тож ми продовжуємо дискусію. Сьогодні - статтею журналіста Євгена Лук'яненка. „Детектор медіа” вже має і готує до друку інші думки.

Відгукуюсь на запрошення "Детектор медіа" висловитися з приводу глухого кута, у який зайшла проблема висвітлення державним національним телеканалом діяльності парламенту.

На мій погляд, дуже слушно і справедливо розмірковує Тетяна Монтян.

Справді ж, неув'язки в законодавстві таки є. Як авторитетно свідчить знаюча людина Борис Олійник, ми "пишем, не читаючи закони".

Я б тільки сильніше наголосив на тому, що й за нинішньої ситуації (недосконалість Закону, відсутність механізму оформлення державного замовлення тощо) за умов доброї волі державного телеканалу можна висвітлювати діяльність Верховної Ради України повноцінно.

Є ж бо і повинна ж діяти стаття 9 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" від 23 вересня 1997 року.

Наводжу повністю: Стаття 9. Висвітлення діяльності Верховної Ради України".

Порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіовізуальними засобами масової інформації (виконання державного замовлення) визначається окремою Постановою Верховної Ради України на кожну поточну сесію Верховної Ради України в межах трьох відсотків від річного обсягу часу загальнонаціонального каналу, на якому здійснюється мовлення".

Варто привернути увагу до ключових положень цієї статті:

-"обов'язкове висвітлення";

-"визначаються окремою Постановою Верховної Ради України".

Цей Закон ухвалено в той же день, що й Закон "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

Бачимо, що й тут не все гаразд - оті слова в дужках: "(виконання державного замовлення)". "Державного замовлення”, яке, виявляється, за законами, розмістити неможливо.

Однак давайте помізкуємо: за умов рівності законодавчих актів держави, з одного боку, і за наявності певної неузгодженості між цими актами, як же все-таки бути, якому законодавчому акту надати перевагу?

Певно ж, спеціальному, який якраз призначений для побудови правовідносин у процесі чітко означеної діяльності. Така, загалом, і міжнародна практика.

У даному разі спеціальним є саме закон про висвітлення. Для закону про Національну раду положення статті 2 щодо розміщення держзамовлення є одним із багатьох (у визначенні завдань і функцій цього органу), до того ж неголовним, непрофільним, неспеціальним.

Отже, в першу чергу слід покладатися на статтю 9 Закону "Про порядок висвітлення...", забезпечувати її виконання.

І вимога обов'язкового висвітлення, визначення повновартісності, повної правочинності окремої Постанови Верховної Ради України висуває перед виконавцями завдання знайти належні можливості й важелі для обов'язкового виконання Постанови.

Можна це зробити? Можна!

Не існує ж проблем цього плану у Національної радіокомпанії України чи між НРКУ і Верховною Радою України. А закони і постанови що для НТКУ, що для НРКУ діють одні й ті ж.

Або ще... У статті 2 Закону "Про Національну раду..." положення щодо розміщення державного замовлення стосується не тільки висвітлення діяльності Верховної Ради України. Ще й висвітлення діяльності Президента України та діяльності Кабінету Міністрів України.

Національна рада не може розмістити і так само не розміщує державних замовлень на висвітлення діяльності Президента України і Кабінету Міністрів України. Однак НТКУ, як ми знаємо, без цих замовлень безперешкодно висвітлює їхню діяльність. У чому ж різниця?

Явно в тому, що в цьому разі Національна телекомпанія України керується саме спеціальним законом (про висвітлення - з його статтями 10; 11), а не багатоплановим (про Національну раду).

Виходить, маємо спробу застосування подвійних стандартів.

І головне таки залежить від власного небажання керівництва НТКУ виконувати Постанову Верховної Ради України чи, скоріше, від наказу тих, хто над цим керівництвом: не виконувати!

Особливо ревні у невиконанні Постанови то Зиновій Кулик (був), то Олександр Савенко (тепер). Що ж робити?

Крім безумовного вдосконалення законодавчих уложень, що є завданням тривалим, слід діяти оперативно.

Треба знайти вихід із глухого кута вже сьогодні! А як слушно пише Станіслав Лем, „найчастіше вихід там, де був вхід". Отже, треба розвернутись і якомога швидше дійти до тієї точки, де не було ще З. Кулика чи теперішнього О. Савенка.

Очевидно, по-іншому не вийде.

Завали, через які штучно утворився глухий кут, можна розібрати після цього – законодавчо.