Неподалік від неї стояв Володимир Павлів і давав ці запрошення тим своїм знайомим, у кого їх не було. Оскільки з Павлівим я незнайомий, то пройшов до невеликої крамнички, купив книжку за власні гроші і вийшов на вулицю засмучений(звісно, не через витрачені гроші, а просто раптом пригадавши обставини нашої першої зустрічі з Сашком Кривенком, коли він подарував мені перше видання цієї "Енциклопедії", а також обставини багатьох наших інших зустрічей...)

Я згадав про це не випадково, бо - треба віддати належне організаторам – імена наших колег Олександра Кривенка і Сергія Набоки на Форумі згадувалися неодноразово – в різних контекстах, але з однаковою пошаною. У цьому немає нічого дивного, адже центральною темою і смисловою кульмінацією цьогорічного Форуму була Акція свободи, а ці двоє завжди були її своєрідним уособленням. Недаремно ж саме їм була присвячена, презентована на Акції збірка есеїв про свободу "Нерви ланцюга", написаних кращими українськими письменниками.

Власне, відчуття свободи і повної спонтанності всього, що відбувається, не залишало мене протягом усього Форуму. Зустрічі, презентації, концерти і творчі вечори якось плавно перетікали одна в одну, лише зрідка, за браком місця і часу, змушуючи бібліофілів та бібліоманів робити нелегкий вибір. Оскільки ніколи раніше мені не доводилося бувати на цій найзначнішій в Україні книжковій тусовці, то не виключаю, що відчуття це було оманливим і довільний, на перший погляд, розвиток подій Форуму був лише наслідком відшліфованої до абсолюту за дев’ять років роботи його організаторів. За що їм належиться щиро подякувати. На ще більшу подяку вони заслуговують, якщо не мали до цього жодного стосунку...

Офіційні підсумки Форуму видавців в сенсі визнання кращих книжок в різних номінаціях були опубліковані в "Телекритиці" одразу в понеділок 15 вересня. Тому зосереджусь на суб’єктивних враженнях.

Поза сумнівом, львівський Форум – єдине місце і єдиний час в Україні, де і коли модерна українська література та її творці опиняються в центрі уваги читачів та видавців. Тут ми отримуємо в концентрованому вигляді ситуацію, яка мала б бути розповсюджена на всю Україну за умови, що ця держава справді була б українською. Оскільки невідомо, коли ця умова буде виконана, то за порадою одного екс–президента маємо тішитися з того, що маємо.

А маємо ми доволі різноманітну палітру україномовної літератури, правда, з помітним переважанням (передусім, якісним) "елітарної" художньої літератури та літератури "non fiction" над літературою масовою.

Українські детективи, любовні романи та інший подібний "pulp" - все це наразі не в змозі подолати бар’єр вторинності та зайвої для цього жанру претензійності. Вкупі з перманентно недолугим економічним розкладом та відсутністю більш-менш осмисленої культурної політики держави у видавничій сфері - ці причини, якщо не зводять нанівець героїчні, без перебільшення, спроби ентузіастів вітчизняного масоліту ("Коронації слова", братів Капранових, "Кальварії" etc), то принаймні поки що не дають досягти відчутного прогресу.

У літературі "non fiction" - довідковій, науковій, краєзнавчій, учбовій і т.д. і т. п. українське книговидання досягло визначних(як на мій скромний погляд) успіхів. Власне, навіть московський гість Форуму – головний редактор знаного тижневика "Книжное обозрение" Алєксандр Гаврілов – людина достатньо поінформована у видавничій справі, підтвердив, що у якості видання літератури такого роду українці випередили своїх російських колег.

Що стосується вже згаданої "високої" літератури , то ми маємо чималеньку групу справді талановитих письменників та поетів, які мало того, що володіють абсолютно оригінальним творчим обличчям, але мають ще значну власну читацьку аудиторію. І цілком заслуговують на її кардинальне зростання. Переглядаючи матеріали про Форум, що з’явилися в інших виданнях, я зауважив часте намагання наводити чи не весь перелік імен письменників, що були там задіяні. Мабуть, це не випадково, і є варіантом такої собі добровільної реклами, без якої дуже велика частина українців, які вміють і ще, можливо, хочуть читати, ще довго не дізнається про те, кого читати варто. Не буду оригінальним і теж наведу цей список (з вибаченням, якщо когось забув). Отже: Андрухович, Жадан, Грабович, Забужко, Ірванець, Іздрик, Мідянка, Ульяненко, Цибулько, Покальчук, Рябчук, Малкович, Габор, Бічуя, Пагутяк, Лишега, Макаров, Морозов, брати Прохаськи, Федорак, Неборак, Стріха, брати Лучуки, Бойченко.

Виконавши цей обов’язок, двома словами зупинюсь на атмосфері навколо літературних зустрічей, що відбувалися в рамках Форуму. Я знаю, як високо цінує "тонкий прошарок, далекої від народу" столичної читацької аудиторії тих письменників, яких я назвав. Але за щирістю і ентузіазмом, а також за неймовірної для імпрез такого типу кількістю глядачів і слухачів львівські літературні акції не йдуть в жодне порівняння зі київськими. В такому оточенні українські письменники, презентуючи свої нові твори, відчували себе "культурними героями".

А нових творів таки було чимало. За кілька днів розлетілася значна частина накладу нового роману Юрія Андруховича "Дванадцять обручів", нові книжки Сергія Жадана - збірки оповідань "Біг-мак" і збірки поезій "Історія культури кінця століття" (ці книжки, як до речі і багато інших видань, що мали резонанс на Форумі, видало видавництво "Критика"). В останній день Форуму з’явилась довгоочікувана "Книга бестій" Юрія Винничука.

З великим успіхом пройшла презентація другого видання книги професора Григорія Грабовича "До історії української літератури".

Приємно порадував рівень дискусій, у які часто переростали презентації нових книг, як це було, наприклад, у випадку з новою книгою відомого письменника та політолога Миколи Рябчука "Дві України: реальні межі, віртуальні війни".

Контраверсійність запитань та виступів, зацікавленість і "включеність" всіх присутніх –все це вигідно контрастувало з багатьма занудними і пасивними київськими "круглими столами" та семінарами.

Загалом, свято української книги вдалося. Вдалося, залишивши без відповіді традиційне запитання – що, зрештою, має статися, щоб українська література вирвалася із своєрідного "культурного гетто", у яке вона загнана суворою капіталістичною дійсністю на пару з "важкою історичною спадщиною" – і зайняла місце літератури домінуючої, як би це й годилося в українській державі. А може, дійсно, варто змиритися з тим, що українська література займає оту саму нішу "елітарності", і твориться, за висловом Олександра Ірванця "для тоненької культурної пінки"? А решті - тобто, більшості населення, залишити для розваг "расєйскую" літпопсу, якої вистачить на всю територію СНД (чи то пак, "єдиного економіческого пространства").

Хоч, звісно, завжди лишається можливість компромісного поєднання різних шляхів. Наприклад, плекаючи елітарність, водночас всерйоз зайнятися тим, про що нагадав вже згадуваний мною раніше редактор "Книжного обозрения" Алєксандр Гаврілов, а саме – літературним промоушеном, який у нас все ще в ембріональному стані. Почати можна, наприклад, дещо переробивши ідею американського видавця російської літератури Карла Проффера з випуску футболок із написом “Ukrainian literature better than sex”.По моєму, непогано.

І ще одне. Ще до початку Форуму точилися розмови про те, що цей захід , мовляв, переріс масштаби Львова, передусім через те, що бракує виставочної площі... Як би там не було насправді, але дуже б не хотілося, щоб Форум кудись перебрався зі Львова – одного з небагатьох міст, де ще можна відчути себе в Україні...