Як я “зіпсував” собі відпустку, читаючи Юрія Макарова з Антоном Мухарським

23 Вересня 2003
1615
23 Вересня 2003
12:19

Як я “зіпсував” собі відпустку, читаючи Юрія Макарова з Антоном Мухарським

1615
Замість насолоди від написання чергових римованих пасквілів, я отримав проблему в вигляді жаби. Ну й потирав же руки перед відпусткою ваш покірний слуга, бо наскочив аж на дві книжки журналістів-телевізійників. А мене ж хлібом не годуй – тільки дай про колег-телезірок якусь гидоту написати у вигляді чергової “козюльки”. Ну, думав, не мине даремно відпустка. Але, кажучи по правді, таки змарнував я її.
Як я “зіпсував” собі відпустку, читаючи Юрія Макарова з Антоном Мухарським
Замість насолоди від написання чергових римованих пасквілів, я отримав проблему в вигляді жаби, котра душила мене, так би мовити, за фактом непогано написаних книжок.

Правда, журналістами вищеназваних авторів можна назвати з певною натяжкою, адже один з них кінорежисер, котрий став телевізійним ведучим, а другий – актор, котрий також світить обличчям як ведучий телепередач. Йдеться про Юрія Макарова з телеканалу “1+1” та про Антона Мухарського з телеканалу “Інтер”. Перший у видавництві “Факт” видав щось на зразок детективу під назвою “Культурний шар”. Другий у “Клубі сімейного дозвілля” (не знаю, видавництво це чи щось інше) видав стьобний роман “Попса для еліти”.

Колись, будучи хворим, я від нічого робити наваяв чи то велике оповідання, чи то маленьку повість. Тоді я на власній шкурі відчув: журналістика і красне письменство – лише зовнішньо схожі, а за своєю суттю сильно відрізняються одне від одного. Відтоді на людей, котрі здатні зліпити пристойний художній твір, я поглядаю з особливою повагою. До них тепер відносяться і Макаров з Мухарським.

Юрій Макаров створив, так би мовити, сучасно-історичний твір. Наше сьогодення він зумів пов`язати з глибоким минулим – з Київською Руссю. Головний герой твору, від чийого імені ведеться розповідь в “Культурному шарі”, є новим українцем. Але в нього, колишнього десантника, крім м`язів, ще й мізки присутні. Як він признається численним читачам, свого часу не міг тягти дівку до ліжка, якщо вона не вміла грамотно розмовляти – так, наче вони мали там вивченням граматики займатися.

Правда, розповідає він про це дещо інтелігентніше, ніж автор цих рядків. Він, певна річ, закохується у дуже інтелігентну жінку – саме про розвиток цього роману автор розповідає протягом усього свого твору. Але найбільша інтрига полягає в тому, що красуню Ірину, але за посадою скромну наукову співробітницю музею-фортеці у містечку Дунаєвець Одеської області, хтось хоче вбити.

Головний герой не тільки закриває кохану від негідників своїми мускулястими грудьми. Він ще й разом з нею намагається розгадати мотиви діянь невідомих убивць. І ось розгадка підступних задумів тих негідників перетворює писання Макарова із банальної любовної історії у щось більше. Виявляється, Ірина у своїй науковій роботі, сама того не відаючи, підійшла до розкриття таємниці, котра сягає своїм корінням аж у добу Київської Русі. Але розгадка таємниці аж ніяк не входить у плани деяких “жирних котів”, котрі на отій таємниці збиралися погріти руки. Як саме - розповідати не буду, щоб не відбирати у Макарова читачів. А коли цей твір прочитають якісь поважні літературознавці, то, звісна річ, вони скажуть, що автор робить велику роботу, відновлюючи історичну пам`ять українського народу.

Тільки яка там, в біса, пам`ять. Десь наскочив на невеличку рецензію у якомусь студентському інтернет-виданні, котре без належного пієтету твердить, що історична таємниця у “Культурному шарі” є суцільною вигадкою. А мені, скажу вам чесно - плювати. Мені головне, щоб цікаво читалося.

Єдине, про що шкодую: авторові, як на мене, бракує драйву, він надто академічно переповідає. Тут головного героя можуть убити, а Макаров пише про це так спокійнісінько, наче у нього, тобто у героя, прищ на носі вискочив. Але стиль написання – це вже, певне, від характеру залежить.

Тим часом Антон Мухарський дуже часто в ефірі дурня валяє і його роман “Попса для еліти” такий самий. Михайло Булгаков десь на тому світі, певне, зневажливо примружується, мовляв, ще один графоман-наслідувач мого стилю народився. Та Мухарський цього й не приховує. Десь у творі, поміж розповідей про усякі нечисті сили, він згадує Михайла Панасовича, явно натякаючи, що його спосіб викладу він взяв за основу.

Але річ не лише в тому, що український артист Веніамін Каштанський, який разом зі своїм театром приїхав на фестиваль до шотландського Единбурга, зустрічається з європейськими персонажами, котрі нагадують то Воланда, то Коровьєва, то кота Бегемота. Найголовніше: головний герой Мухарського в Європі демонструє, що ми теж не ликом шиті, що ми теж, бляха-муха, європейці.

Автор розповідає про його, і не тільки його, походеньки то зворушливо, то смішно, стібаючись із цілої купи наших національних комплексів. Іноді вигадує аж таке, що читач від сміху, пардон, може впісятися. Ось маленький приклад: якийсь, так би мовити, маго подібний ( від слова “маг”) чоловік творить дива, здійснюючи заповітні мрії бажаючих. Одна жінка каже, що з дитинства мріяла стати артисткою. Він садовить її в інвалідну коляску, відбираючи у неї ноги. Каже при цьому, що один театральний режисер зі Східної Європи збирається ставити у Європі не Східній Гамлета, де Офелію гратиме артистка на інвалідному візку. І ця жінка має шанс. Якщо обізнаний читач напружить уяву, то, звісна річ, прийде до висновку, що таку фантастичну до геніальності задумку може зреалізувати тільки один галасливий і епатажний український режисер, який працює зараз у Харкові. Можливо, описаний епізод не виглядає надто переконливим. Але це винен автор цих рядків, а не автор роману. Цей епізод найкраще оцінювати в контексті. Отож, купіть і почитайте роман.

Можна було б сказати, мовляв, Мухарський, сміючись, прощається з нашим совковим минулим, Але чогось це минуле від нас ніяк не піде. Виглядає - невідомо, хто з кого сміється – Мухарський з минулого чи минуле з усіх нас.

Смієшся – смієшся, але в якийсь момент ловиш себе на тому, що автор раптом стає серйозним. З його хихоньок і хаханьок випливає, ніби той підступний Захід винен в усіх наших бідах: і СНІДом він нас хоче заразити, і зомбувати нас хоче, і отруїти розпустою у вигляді порнухи, і наслати чорті що на наші бідні голови. А протистояти згубному впливові триклятого і розбещеного Заходу нашому героєві допомагає “русская дєвушка проститутка Наташа”, яку один всесвітньо відомий західний художник заразив СНІДом, заплативши за послуги без презерватива не сто фунтів, а кілька тисяч. “Русская дєвушка Наташа” з почуття солідарності до “побратима-хохла” відмовилася від наказу західних господарів заразити Каштанського СНІДом. Вона розповіла йому всю правду про їхні гнилі плани і викинулася з вікна.

Я хотів написати, що Мухарському зрадило почуття міри. А потім вирішив, що мені зрадило почуття гумору і я чогось не второпав.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для „Детектор медіа”, після насиченої відпустки в Криму,
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1615
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду