Новини законодавства:



Запропоновані зміни до різних медіа законів



Свобода інформації



В даний час робляться спроби скасувати позитивні положення щодо громадського інтересу введені Законом “Про внесення змін в деякі законодавчі акти України за результатом парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні” прийнятий в квітні 2003 року. Цей Закон вніс в статтю 30 положення, що “інформація з обмеженим доступом може поширюватись без згоди власника, якщо вона становить громадський інтерес” і “якщо право громадськості знати переважає право власника на її захист”. Згідно Кримінальному кодексу, поширення інформації про державну таємницю є кримінальним злочином, а нова редакція статті 30 покликана захищати інформаторів від поширення інформації, що становить громадський інтерес. Законопроект, що пропонує скасувати це нове положення був зареєстрований в Верховній Раді 18 липня депутатами Сергієм Правденко та Юрієм Павленко (законопроект Правденка).

Більш того, 9 липня Верховна Рада прийняла в останньому читанні суперечливий законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (законопроект), який вносить зміни в Закони України “Про державну таємницю” та “Про пресу”. На щастя 11 серпня, Президент Леонід Кучма наклав вето на цей Закон. Законопроект зараз буде надісланий назад в Парламент. Хоча АРТИКЛЬ 19 вітає президентське вето, ми стурбовані намаганням прийняти цей законопроект, як і законопроект Правденка, так як вони вказують на чітку тенденцію влади контролювати та обмежувати вільний потік інформації про державу

Якщо законопроект буде прийнятий, то він змінить режим свободи інформації, ввівши ще один рівень захисту державної таємниці. Він говорить, що право шукати отримувати та поширювати інформацію стосується тільки “відкритої” інформації, але не інформації з “обмеженим доступом”, що є державною таємницею або іншою конфіденційною інформацією”. Це положення, фактично, може залишитись тільки на папері, так як воно суперечить Конституції, яка гарантує право на пошук та поширення будь-якої інформації. Однак, якщо воно буде прийнято, то воно стане небезпечним прецедентом і кроком назад для України.

АРТИКЛЬ 19 стурбовано зауважує, що намагання ввести заборону на розкриття інформації з “обмеженим доступом” суперечить міжнародним стандартам свободи інформації. Ніяка інформація не повинна бути виключена з публічної сфери апріорі. Будь-яка інформація повинна підлягати чіткому режиму виключень з загального права на вільний доступ; кожна справа повинна бути розглянута індивідуально і відповідати трьом вимогам:

(а) Інформація повинна переслідувати легітимну мету запроваджену в законі;

(б) Її розкриття повинно серйозно загрожувати цій меті; і

(в) Шкода нанесена меті повинна бути більшою ніж громадський інтерес в розкритті інформації.

Третя вимога – “перевага громадського інтересу” дуже важлива, так як вона говорить, що інформація, що становить громадський інтерес, є предметом публічного розгляду. В рекомендації 2002(2) Комітету Міністрів Ради Європи в пункті 4.2 говориться

В доступі до документа може бути відмовлено, якщо розкриття інформації, що міститься в офіційному документі, спричинить або може спричинити шкоду інтересам згаданим у частині 1, крім випадків, коли існує переважаючий громадській інтерес у її розкритті.

Рекомендації:

Гарантувати, що згідно закону і на практиці доступ надається до БУДЬ-ЯКОЇ інформації. Установи можуть не розкривати ВИКЛЮЧНО ту інформацію, яка відповідає трьом вимогам згаданим вище.

Необхідно збільшити інформаційний потік з державних установ до громадськості, замість того, щоб його обмежувати.

Необхідно застосовувати статтю 30 Закону “Про інформацію” і необхідно припинити усі спроби скасувати цю статтю.

Інші запропоновані зміни



Законопроект Правденка також пропонує внести зміни до інших Законів України. Він містить деякі позитивні положення: заборонна використання судових процесів як засіб переслідування засобів масової інформації. Законопроект Правденка також пропонує відмінити статтю 277 Громадянського кодексу Україна, яка повинна вступити в силу з 1 січня 2004 року, і яка містить положення про те, що “негативна інформація поширена про особу повинна вважатися недостовірною”. Під “негативною інформацією” розуміється будь-яка форма критики або представлення людини у негативному світлі.

Крім цього, законопроект Правденка пропонує внести положення, які на думку депутатів, будуть сприяти “врегулюванню процедури виплати компенсації за моральні збитки завдані поширенням недостовірної інформації”. Згідно одній з запропонованих змін, позивач не зможе вимагати моральну компенсацію, розмір якої може погрожувати існуванню газети.

Ми вітаємо вищезапропоновані зміни. Судові справи, особливо по дифамації, дуже часто використовуються як засіб залякування та створення фінансових труднощів для незалежних ЗМІ. Більш того, стаття 277 нового Цивільного кодексу суперечить міжнародним стандартам свободи слова. Положення по дифамації слід застосовувати тільки у тому випадку, коли їх істинною метою та результатом є захист чиєїсь репутації, а не запобігання поширенню інформації, яка комусь не подобається або яку хтось вважає, у дуже загальному розумінні, “негативною”. Крім того, положення по дифамації застосовують тільки стосовно поширення інформації, що містила недостовірні факти, які завдають шкоди існуючій репутації, а не для захисту репутації, якої не існує чи яку не заслуговують.

Однак, якщо законопроект Правденко буде прийнятий без змін, то він скасує деякі позитивні положення, такі як:

Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

Повноваження органів державної влади з питань діяльності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією та законами України.

Ці положення були внесені в статтю 45 Закону “Про інформацію” в квітні 2003 року і можуть бути використанні для захисту прав журналістів, включаючи право на легітимну критику влади. Вони також можуть захистити журналістів від втручання державних органів.

АРТИКЛЬ 19 звертає увагу на те, що в українському законодавстві було прийнято деякі позитивні зміни. Однак в той самий час, цим змінам загрожують нові законодавчі ініціативи, які можуть звести нанівець весь попередній успіх. АРТИКЛЬ 19 наполягає на тому, щоб українська влада закінчила процес гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами свободи слова, і прийняло усі необхідні заходи для застосування вже існуючих положень, які дозволяють у повній мірі реалізувати право на свободу слова.

Рекомендації:

Скасувати положення про “негативну інформацію”, що міститься в статті 277 нового Цивільного кодексу.

Покинути спроби внесення змін в статтю 45 Закону України “Про інформацію”.

Гарантувати, щоб розмір моральної компенсації був пропорційним до нанесеної шкоди і не створював “стримуючий ефект” на роботу ЗМІ.

Регулювання мовлення



В липні Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект “Про внесення змін в Закон України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”. Законопроект чіткіше окреслює предмет відання Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її повноваження, порядок створення і діяльності. У законопроекті визначені наглядові і регулятивні повноваження Національної ради, а також повноваження з питань аналізу телерадіопростору і підзвітності Національної ради.

АРТИКЛЬ 19 вітає цю ініціативу і хоче нагадати владі України, що всі публічні органи з питань мовлення та телекомунікацій повинні бути захищені від втручання політичного та комерційного характеру. Їх інституційна автономія та незалежність повинна бути гарантована та захищена законом наступним чином:

чітко і детально в законі, що засновує орган, і якщо можливо, також і в Конституції;

чітким положенням про політику мовлення, повноваження та обов’язки регулюючого органу;

правилами членства (зокрема, члени повинні назначатися таким чином, щоб ризик політичного та комерційного втручання був мінімальним);

формальною звітністю громадськості через багатосторонній орган; і

в положеннях про фінансування.

Законопроект про телебачення і радіомовлення також був зареєстрований в Верховній Раді. Він буде розглянутий у першому читанні у вересні.

Роздержавлення засобів масової інформації



Законопроект “Про роздержавлення друкованих засобів інформації”, підготовлений Українською Асоціацією Видавців Періодичної Преси (УАВПП), був представлений і обговорений 16 липня на круглому столі “Проблеми роздержавлення друкованих засобів інформації в Україні”. Крім УАВПП організатором круглого столу виступив Парламентський комітет з свободи слова та інформації. Законопроект буде розглянуто на наступній парламентській сесії в вересні. Кінцева мета ініціативи – приватизація всіх засобів масової інформації. Державі повинні залишитись тільки ті ЗМІ, які за законом повинні інформувати громадськість про діяльність державних органів.

Учасники визнали законопроект досить “сирим”. Ним не передбачено механізм захисту, якщо у редакції немає грошей для приватизації свого ЗМІ. Видання може придбати новий власник і кардинально змінити його інформаційну політику.



Регулювання Інтернету



2 липня Верховна Рада розглянула законопроект “Про діяльність в сфері інформатизації”, метою якого було ввести правові положенні регулювання Інтернету. Законопроект було зареєстровано 30 січня 2003 року після різних спроб врегулювати Інтернет викликаних ростом числа Інтернет користувачів. Багато українських посадовців вважають, що сьогоднішнє недосконале регулювання Інтернету становить загрозу безпеці України, а також призводить до чисельних порушень права на приватність.

Щоб запобігти прийняттю закону, деякі журналісти організували в Києві конференцію “Інтернету в Україні погрожує контроль та цензура”. Організатори конференції заявили, що законопроект суперечить українському законодавству і зокрема медіа законам. Вони також підкреслили, що новий закон завдасть шкоди не тільки Інтернет медіа, але й традиційним медіа, які мають свої веб-сайти. Деякі з термінів законопроекту не мають чіткого визначення (наприклад, “ненормативна лексика”), через це його положення можна буде трактувати по різному і зловживати ними.

Інтернет – це унікальний і складний засіб спілкування, який не можна регулювати звичайними нормами, які застосовують до традиційних ЗМІ. Беручи до уваги особливу роль Інтернету в Україні в наданні об’єктивної інформації, АРТИКЛЬ 19 закликає українську влади утримуватись від введення занадто жорстких правил його регулювання. Це може суттєво обмежити свободу функціонувати незалежно від політичних сил, яку мало багато веб-сайтів.

Хоча в АРТИКЛЯ 19 все ще немає повного тексту законопроекту, наша організація закликає українську владу слідувати наступним принципам при введенні будь-яких законів стосовно Інтернету:

Провайдери Інтернет послуг (ПІП) не відповідають за інформацію, яка розміщується в їх системах третьою стороною: ПІП не можуть контролювати всю інформацію, яку вони опосередковано поширюють, а зобов’язання здійснювати такий контроль може призвести до помилок через надмірну обережність, що буде мати негативний ефект на загальне право свободи слова.

Тільки ті особи, які безпосередньо розміщують інформацію на веб-сайтах, можуть визнаватися винними за дифамаційні заяви. Однак, необхідно застосовувати міжнародні стандарти свободи слова.

Не повинно існувати потреби в реєстрації ПІП, користувачів чи веб-сайтів: положення такого характеру немає практичної мети і може призвести до безпідставного втручання уряду.

Українська влада повинна сприяти широкому доступу до Інтернету, замість введення обмежуючих заходів.

Рекомендації

Введення регулювання в Інтернеті повинно бути здійснено згідно міжнародних стандартів свободи слова.

Гарантувати чіткість положень про Інтернет, щоб гарантувати їх правильне застосування і виключити можливість зловживання через їх широку інтерпретацію.

Постанова про висвітлення парламентських сесій

3 липня Верховна Рада проголосувала за прийняття постанови про висвітлення наступної сесії в прямому ефірі по Першому Національному телеканалу. Згідно постанови, члени всіх парламентських фракцій будуть мати можливість висловитися в прямому ефірі. Постанова також запроваджує введення супутникового кабельного парламентського телевізійного каналу.

Президент Національної Телекомпанії України Олександр Савенко вважає таку постанову порушенням 6 статті Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, яка забороняє втручання в діяльність мовників. Ця заява прозвучала 12 червня стосовно постанови Верховної Ради від 20 лютого 2003 року, яка зобов’язує Національну Телекомпанію транслювати парламентську сесію 6 раз на тиждень. Савенко звернувся до Генерального Секретаря Ради Європи 4 червня, засуджуючи то, що він називає втручанням в діяльність мовника.

Хоча громадський мовник не може бути предметом регулювання, яке є нереалістичним або порушує редакційну незалежність, він також несе обов’язок поширювати інформацію для громадськості, який включає в себе обов’язок здійснювати ретельне висвітлення дискусій, що проводить державний законодавчий орган.

Взагалі на протязі останніх років висвітлення парламентських сесій було спорадичним і не завжди вірно відображало дебати та ініціативи депутатів. Пряма трансляція парламентських сесій була припинена в 1999 році.

Рекомендація

Гарантувати, що громадський мовник забезпечує аудиторію всебічною інформацією про органи, які приймають рішення; одночасно гарантувати, що відповідні принципи не є занадто жорсткими і обтяжливими.



Політичні новини



Омбудсмен з захисту свободи слова



Профільний комітет з свободи слова та інформації запропонував ввести інститут омбудсмена з захисту свободи слова. Голова комітету Микола Томенко вважає, що цей крок є логічним результатом постанови по парламентським слуханням “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні” від 16 січня 2003 року. Комітет планує попросити Омбудсмена з прав людини Ніну Карпачову допомогти у цій справі.



Свобода інформації



Громадські слухання по секретним грифам



2 червня в Будинку профспілок за підтримки АРТИКЛЯ 19 відбулися громадські слухання по обмеженню права на свободу інформації. На слуханнях Микола Томенко заявив, що використання грифів “не для друку” та деяких інших виконавчими органами є незаконним засобом для ненадання доступу до інформації. Згідно даним 2002 року, 8,000 державних документів отримали такі грифи. Серед них документи видані Кабінетом Міністрів (2,672), Президентом (1,479), Митною службою (1,003), Державною податковою адміністрацією (514), Міністерством освіти (410) та Міністерством економіки (297).

Практика використання секретних грифів не тільки суперечить законодавству України, але й міжнародним стандартам свободи інформації. Як було зазначено вище, виключення з загального права на свободу інформації є легітимними тільки у тому випадку, коли вони відповідають чітким трьом вимогам. Більш того, повинна існувати можливість для громадськості боротись проти класифікації документів у суді. Це право порушується у випадку з секретними грифами, які забороняють розгляд документів громадськістю.

Рекомендація

Вжити заходів, які б гарантували заборону секретних грифів.

Судовий розгляд:



Перешкоджання діяльності Президента



Абсурдна кримінальна справа по “незаконному впливу на Президента” (кримінальна справа № 49-1120) була закрита. Вона була відкрита на початку квітня 2003 року Генеральною Прокуратурою України проти критичних публікацій про Президента Леоніда Кучму з метою перешкодити йому виконувати його професійні обов’язки. Справа стосувалася журналістів Херсона, Дніпропетровська, Черкас, Харкова та інших регіонів. Багато з них були викликані на допит.

В травні 2003 року Микола Томенко подав прохання в Генеральну Прокуратуру України закрити цю справу. 14 травня прохання було підтримано 172 депутатами ВР. У відповідь на нього замісник Генерального Прокурора заявив, що згідно Кримінального кодексу України, у діях журналістів не має складу злочину. Томенко стверджує, що ця перемога стала результатом зусиль громадянського суспільства та його солідарності.

АРТИКЛЬ 19 вітає рішення закрити справу. Однак ми стурбовані тим фактом, що результатом легітимної критики влади може стати ініціювання кримінальної справи проти журналістів, що перешкоджає розвитку критичної журналістики.

Рекомендація

Гарантувати діяльність журналістів, що здійснюється без страху перед помстою або будь-якою іншою формою урядового втручання.



Львівські журналісти виграють справу по доступу до інформації



24 червня Апеляційний Суд Львівської області визнав дії мера Леоніда Буняка незаконними, коли він наказав 7 серпня 2002 року журналістам “Експресу” та “Високого замку” залишити приміщення прес-конференції присвяченої трагедії в аеропорту Скнилів. Буняк наказав журналістам вийти, так як “вони не були запрошені на конференцію”, після чого журналісти подали позов на мера за моральні збитки та з вимогою виплати 5,000 гривень компенсації. Журналісти написали статті, в яких звинувачували мера у трагедії, що сталася.

Однак, позов журналістів був задоволений тільки частково, так як рішення суду не включало виплати компенсації. Журналісти все одно заявили, що вони задоволені тим, що створили позитивний прецедент.



Справи по дифамації



Більшість справ по дифамації стосується публічних діячів чи державних органів. Це не зважаючи на той факт, що 6 червня, з нагоди Дня Журналіста, Президент Кучма заявив, що чесна критика уряду – це обов’язок засобів масової інформації. Президент також додав, що обов’язком влади є підтримка і створення сприятливих умов для засобів масової інформації.

Крім цього, Європейський Суд з Прав Людини неодноразово заявляв, що публічні діячі повинні витримувати більший ступінь критики ніж пересічні громадяни. В демократичному суспільстві журналісти повинні мати право вільно, навіть різко критикувати обранців без страху перед негативними наслідками. Більш того, необхідно застосовувати правило пропорційності, згідно якому кожне покарання повинно бути пропорційним нанесеній шкоді.



“Миргородська правда”



23 червня Охтирський міський суд прийняв рішення на користь мера Миргорода, Олександра Паутова, який подав позив проти Віктора Козоріза, головного редактора опозиційної газети “Миргородська правда”. Своїм рішенням суд зменшив суму компенсації з 50,000 гривень до 600 гривень, які повинна виплатити редакція, та 1,500 гривень, які повинен виплатити Козоріз. Газета також зобов’язана опублікувати спростування.

Справа була розпочата через статтю Козоріза в грудні 2002 року, в якій він назвав Паутова “абсолютно бездарним керівником”, у якого “дуже примарне уявлення про економічну політику та принципи керування сучасним містом”. Мер вважає, що ці слова нанесли шкоду його честі, гідності та діловій репутації.



“Час”



30 травня голова Чернівецької державної адміністрації Теофіл Бауер після величезного громадського тиску попросив Чернівецький Першотравневий Районний Суд закрити кримінальну справу проти місцевої газети “Час”. Справа була розпочата 11 липня 2002 року через публікацію нібито неправдивої інформації в статті “Невдахи (Політичні банкроти)”. В цій статті йшлося про те, що Бауер виграв вибори на пост голови обласної державної адміністрації в результаті фальсифікації голосів. Бауер вимагав відшкодування моральних збитків від газети (3,000 гривень) та головного редактора Петра Кобевка (7,000 гривень). Кобевко заявив, що постійний тиск на Бауера закрити справу доводить, що “журналісти можуть консолідувати свої зусилля для захисту професійних інтересів”.

“Столичні новини”

Згідно ухвали Печерського Суду міста Києва від 5 травня, “Столичні новини” повинні сплатити 3 мільйони гривень Міжрегіональній академії управління персоналом за нанесення збитків її честі, гідності та діловій репутації. Звинувачені одразу подали апеляцію і заявили, що не збираються виплачувати компенсацію. Власник газети Вадим Рабинович вважає, що Печерський Суд приймає упереджені рішення: минулого року суд розглядав 72 справи, які стосувалися “Столичні новини”, і газета програла всі. Він додав, що “ми багато пишемо про цей суд і напевно їм не подобаємось”.



Рекомендації

Гарантувати те, що покарання у справах по дифамації не були б занадто великими: усі покаранні повинні бути пропорційними до нанесеної шкоди; суди також повинні враховувати “стримуючий ефект” на роботу засобів масової інформації, який створюють накладання штрафів.

Застосовувати в судах України принцип закладений в статті 10 ЄКПЛ, який стверджує, що публічні діячі повинні витримувати більшу ступінь критики ніж пересічні громадяни.

Забезпечити правильне застосування принципу пропорційності.





Напади на журналістів



Напади на журналістів є дуже серйозними по своїй природі і вимагають проведення ретельного та неупередженого слідства. Вони не тільки порушують право на свободу вираження, але й право не бути об’єктом поганого ставлення, яке закріплене в статті 3 ЄКПЛ, в статті 7 Міжнародного договору про громадянські та політичні права, та в Конвенції проти катування та іншого жорстокого, нелюдського або принизливого ставлення чи покарання 1984 року (Конвенція проти катування). Стаття 12 Конвенції проти катування, яка була ратифікована Україною в 1987 році, стверджує, що кожна держава-учасниця зобов’язана проводити швидке та неупереджене слідство у випадку завдання сильного болю або страждань, чи то фізичних чи ментальних, з метою покарання особи за дію, що вона вчинила. У держав також існує позитивний обов’язок проводити розслідування вбивств, щоб притягнути винних до відповідальності.



Смерть Єфремова



14 липня Володимир Єфремов, журналіст з Дніпропетровська та член Інституту Масової Інформації (ІМІ), загинув в автомобільній катастрофі, коли його автомобіль зіткнувся з вантажівкою на кордоні Дніпропетровської та Кіровоградської областей. Сім’я Єфремова переконана, що це був не нещасний випадок, а вбивство. Якийсь час перед автомобільної катастрофою Єфремов погодився давати свідчення у справі колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка, які могли би розкрити факти поширеної корупції серед офіційних осіб найвищого рівня. Він також займався моніторингом порушень свободи преси. Після інциденту ІМІ отримав два анонімні відеозаписи автокатастрофи.

Розслідування у справі Гонгадзе



Кримінальне угрупування відоме як “банда перевертнів” підозрюється у вбивстві Георгія Гонгадзе. Ця новина була оголошена Генеральним Прокурором України Святославом Піскуном на прес-конференції 14 липня. “Банду” підозрюють у викраденні та вбивстві 14 людей. Піскун додав, що справа близиться до завершення – слова, що він повторює впродовж всього літа.

У склад “банди” входять колишні міліціонери. Один з них Ігор Гончаров був заарештований кілька місяців тому. Повідомляють, що, будучи під арештом, він нібито був допитаний та побитий. Він помер 1 серпня нібито в результаті побоїв. Незадовго до своєї смерті він передав листа до ІМІ, в якому розповів подробиці викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе. Владні структури все ще перевіряють автентичність листа і про його зміст все ще не повідомляють громадськості. Однак Григорій Омельченко, депутат ВР та голова парламентського комітету по справі Гонгадзе, вважає що можливо “банду перевертнів” намагаються використати як “козла відпущення” для того, щоб захистити Президента Леоніда Кучму з іменем якого пов’язують “зникнення” Гонгадзе.

Розслідування справи Александрова



В справі Ігора Александрова, журналіста вбитого 7 липня 2001 року, не має ніякого прогресу. Журналіст Радіо Свободи з Донецька, Сергій Гармаш, в липні 2003 року заявив, що не буде ніякої інформації про замовлення вбивства Александрова до того часу, поки Янукович залишиться прем’єр-міністром України. Гармаш впевнений, що справа Александрова може розкрити численні випадки корупції серед правозахисних органів Донецької області. Він додав, що правозахисні органи у відповідь можуть надати “компромат проти влади та бізнес структур регіону”.

Напад та пограбування журналіста в Сімферополі



1 липня троє невідомих напали і пограбували Андрія Іванця заступника головного редактора сімферопольської газети “Кримскіє новості”. Хоча Іванец невпевнений, що інцидент пов’язаний з його професійною діяльністю, кілька днів до нападу журналісти “Кримскіх новостей” та головний редактор заявили, що залишать газету через тиск на них власників газети, які вимагали упереджене висвітлення політичних подій.

Побиття журналіста в Переяслав-Хмельницькому

26 травня в Переяслав-Хмельницькому був здійснений напад на журналіста “Ділового Переяслава” Олександра Помойницького. Він був побитий двома невідомими. Його колеги вважають, що цей напад пов’язаний з його журналістською діяльністю: побиття може бути пов’язано з його статтям опублікованими перед виборами 31 березня 2002 року, або критичними статтями про центральну районну лікарню.



Рекомендація

Забезпечити ретельне та неупереджене розслідування вищезгаданих справ з притягненням винних до відповідальності.