І дійсно програма, яку цього тижня обговорили учасники першої конференції асоціації працівників ЗМІ, включає багато цікавих і теоретично реальних, хоч для декого і фантастичних ідей. В конференції взяли участь заступник Голови Верховної Ради Криму Василь Кисельов, заступник Голови уряду Віталіна Дзоз, які наголошували на тому, що в автономії починається новий етап взаємовідносин з пресою, що концепція реформи буде затверджена урядом та Верховною Радою Криму і стане загальнообов’язковим документом як для редакцій так і для місцевих органів влади. Що ж чекає Кримські ЗМІ в результаті реформи? Почнемо з того, що на конференції асоціації були спроби журналістів „низової” преси плакатись на важке життя та виступати проти роздержавлення, спроби принизливо випрошувати гроші у влади, однак загалом вони не були підтримані. Навпаки, Голова правління асоціації редактор газети „Керченский рабочий” Юрій Щерба у виступі зазначив безповоротність процесу роздержавлення та об’єктивність формування нових умов для роботи низової преси, як і безперспективність плачу за державними грішми. В приватній бесіді він підтримав позицію „Детектор медіа” в статті „А Держтелерадіо проти...”, підкреслюючи, що чим раніше місцеві редакції навчаться заробляти кошти та по-новому будувати свої взаємини з владою, тим більше їх виживе. І заради істини слід сказати, що Кримський комітет з інформаційної політики вживає для нової організації роботи редакцій практично титанічні зусилля. І тому кримська Асоціація працівників ЗМІ, яка була створена за київською ініціативою і з головною метою протистояти роздержавленню, на практиці не виправдала надій київських „антиреформаторів” та з першої ж конференції стала опорою комітету в реформуванні інформаційного простору, бо більшість кримських журналістів побачили, що це значно перспективніший та реальніший шлях. В серцях місцевих кримських журналістів (принаймні, більшості з них! А асоціація зараз об’єднує 234 члени в 20 первинних осередках) -- більший відгук отримали позиції листа глави НСЖУ Ігоря Лубченка, ніж звернення Одеських колег про „шкідливість” роздержавлення та заклики Держтелерадіо протистояти цим процесам. І сьогодні можна сказати, що в Криму силами рескомітету з інформаційної політики розроблено і теоретичну, і організаційно-фінансову базу для цих процесів... Що ж пропонує кримська реформа? По-перше, концепція декларує розвиток організаційних та нормативних умов для свободи слова, технологічну та фінансову підтримку джерел та каналів інформації, які в повній мірі будуть задовольняти інформаційні потреби Криму. Головною метою такої роботи є забезпечення стабільності в автономії, бо, як зазначає концепція, сьогодні „стан сучасного інформаційного простору характеризується відсутністю стабілізаційних потоків інформації, а також багаточисельними фактами деструктивного впливу з боку політичних груп та приватних осіб, які створюють обстановку конфліктності, ворожості, протистояння”. Те, що це правда, знає кожен журналіст Криму, на очах яких одна за одною проводяться цілеспрямовані акції на підрив довіри до української держави, її мови, освіти, державних структур. Нерідкі інформаційні спецоперації по розпалюванню. Міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі. Тому республіканський комітет запропонував журналістам взяти участь в чотирьох інформаційних програмах, для реалізації яких потрібно 1,5 мільйона гривень. По-перше, це Програма підтримки становлення української державності та законності, по-друге, Програма стимулювання міжнаціональної та міжконфесійної толерантності, а також Програма формування позитивного іміджу Криму, як регіону політичної стабільності, рекреаційної та інвестиційної привабливості і Програма „Зворотний зв’язок”. Розробляються також Програми сприяння підвищенню моральності, культури та духовності в ЗМІ та інші. Але суть справи полягає в тому, що це не просто набір теоретичних постулатів, а кожна програма – це система грантів, які реально може отримати будь яка редакція, яка візьметься за цю тематику та зможе представити реальний проект. Таким чином, в Криму головна проблема – фінансування роздержавлених ЗМІ – тепер вирішується таким чином. Кожна редакція укладає угоду про інформаційні послуги з органами влади свого регіону, під який вона отримує, за підрахунками Михайла Рогожина, від 70 до 100 тисяч гривень на рік. Далі, редакція представляє проект участі в республіканських програмах (якщо вважає за потрібне для себе) та отримує для цього ще 40-50 тисяч гривень. Сюди ж слід додати кошти, які редакція зможе заробити на рекламних компаніях, додаткових власних програмах та послугах тощо. Таким чином це ставить проблему фінансування редакцій на кардинально нову основу, яка забезпечує їх фактичну свободу та незалежність від якого б то не було диктату. З другого боку Кримський комітет з інформаційної політики розробив багато цікавих допоміжних заходів для місцевої преси. Ось лише кілька з них. Організація оптових закупівель паперу асоціаціями редакцій взамін роздрібних закупок кожною редакцією окремо, що здешевить його на 20 відсотків. Комітет розробив проект створення централізованої друкарні малотиражних газет з запровадженням дешевих сучасних технологій набору, верстки, друку. Розпочато створення власної сітки поширення і доставки місцевої преси з метою зламати монополію „Укрпошти”, яка встановлює непосильні для місцевих редакцій тарифи на доставку. Cпільно з підприємством „Техно-нова-Крим” рескомітетом розроблено проект створення інтегрованої телекомунікаційної сітки, яка буде охоплювати весь Крим, дасть змогу доставляти в редакції тексти, знімки, відео та аудіо файли, а редакціям – користуватися інтернет-ресурсами, передавити в друкарню зверстані шпальти, отримувати різноманітну інформацію. На базі такої інтегрованої сітки рескомітет планує створити ще й складну систему зворотного зв’язку, яка буде складатись з системи веб-сторінок, моніторингового відділу, кількох баз даних та системи користування ними.

Завдання моніторингового комітету буде полягати в тому, щоб відслідковувати основну проблематику критичних виступів місцевої преси, готувати її добірки та надавати їх в бази даних міністерств та відомств Криму, які будуть зобов’язані періодично розглядати її та вживати заходів для виправлення недоліків, вказаних низовою пресою. Звичайно, в загальну сітку обміну інформацією включаються і місцеві телестудії та радіостанції, ресурс яких планується значно збільшити. Загалом це надзвичайно дієва система, яка може врятувати низові ЗМІ від неминучої смерті та зробити їх інструментом стабільності, поставивши в реальні ринкові умови. Але вже зараз видно, що комітет може натрапити на дві перешкоди. По-перше, фінансову, по-друге, кадрову. Якщо в кримському бюджеті закладається на рік для фінансування ЗМІ 9 мільйонів гривень, а надається лише 36 відсотків потрібної суми, то будь яка програма може бути зірвана і тільки зашкодить загальній справі. По-друге, наскільки швидко зможуть місцеві журналісти оволодіти новими технологіями? Що взагалі являє собою зараз місцева редакція? Скажімо, в Феодосії відома прогресивна газета „Кафа”, яка опанувала сучасні цифрові та Інтернет-технології, вже налагодила власну систему поширення та доставки, має широку популярність серед читачів в регіоні Південно-Східного Криму. В Красногвардійському виходить газети „Огни маяка”, яка також опанувала ринкові методи і технології та стала по суті міжрайонною. Можна назвати кілька інших успішних редакцій – „Керченский рабочий”, „Крымская газета”, „Евпаторийская здравница” тощо. Саме за такими газетами майбутнє низової преси. Можна стверджувати, що ці факти свідчать про те, що районні газети в цих регіонах уже вмерли, а на їх місці виникла нова сучасна преса, яка відповідає вимогам часу і може жити за нових обставин. Загалом, очевидно, тенденція полягає в тому, що районні газети, які створювались в 30-ті роки для розвитку колгоспного руху, вже вичерпали себе. З відходом з історичної арени колгоспів, має піти в небуття і так звана „міжколгоспна” журналістика – це очевидно. І вся справа полягає втому, чи зможуть місцеві редакції на їх місці створити нову журналістику? Ось, скажімо, виходить в Криму ще така газета „Кировец” (!?). Редакція складається з однієї кімнати, яка належить місцевій друкарні, але вже виставлена на продаж, і новий покупець, звісно, або ж вижене редакцію, або ж встановить непосильну орендну плату. Редакція має два слабеньких комп’ютери – один спільний, другий власний редактора. Редактор Неля Волошина працює в редакції вже більше 30 років, починала ще з коректора. Колектив 27 місяців не отримував зарплати, але люди не розбіглись, вистояли, демонструючи фанатичну вірність справі. Зараз борг по зарплаті від засновників складає лише 2 місяці. Роль газети полягає в тому, щоб лише набирати на комп’ютерах матеріали. А потім вони передаються в редакцію феодосійської газети „Победа”, а там уже колеги доводять їх до кінця: створюють верстку шпальт „Кировца” та друкують на офсетній фабриці. Таких редакцій багато. І звичайно, створена рескомітетом система допоможе їм вижити, але головне, щоб вона допомогла їм також не тільки працювати по новому, але навчила мислити на сучасному професійному рівні. Для цього потрібні нові кадри, а концепція навіть не має „кадрового” розділу. Сьогодні в Криму вже створено два факультети журналістики, йде мова про відкриття філії факультету журналістики Львівського університету, і це не може відбуватися без участі рескому. Отже концепція, хоч вона і досить широка, явно потребує доопрацювання, бо інформаційна система має бути наповнена не тільки комп’ютерами, але й людьми з сучасним мисленням, без яких вона не повна. Отже справа в тому, щоб зараз довести на практиці, чи є реальною вся ця „фантастика”?