Правду кажучи, іти нікуди не треба, бо й так усі були вдома, крім тих, кого глупої ночі привозили до телестудії. Та й барикади ніякої не було. Ніхто ні з ким не воював, не бився і навіть майже не сперечався. Просто збиралися собі люди, про щось говорили, іноді не завжди можна було зрозуміти - про що саме йдеться, і до чого тут взагалі у назві барикада, нехай і остання.

Знаю, що декого, по обидва боки екрана, усе це дратувало. А мені подобалося. Чому? Тут можна послатися на думку активного учасника передачі В.Л.Скуратівського, який часто казав: “А річ у тім...” Так от, річ у тім, що я завжди любив ходити в гості до розумних людей і вести з ними розмови, часто до пізньої ночі, нехай вони мені хоч зараз це пробачать. Єдиною метою цих візитів був сам процес говоріння - про політику, мистецтво, футбол, літературу і про що завгодно. Те саме було й в “Останній барикаді”. І учасники передачі дуже схожі на моїх давніх знайомих, і здавалося часом, що декого з них знаю вже не один десяток років.

Отже, подивився я один випуск, другий, і непомітно для самого себе втягнувся. За хвилини задоволення розплачуватися доводилося, як завжди, власним здоров’ям - бо ж передачі для різних збоченців показують пізно вночі, аби діти не побачили. Та й дорослих, очевидно, не варто дратувати показом людей, які безсоромно виставляють назовні свою університетську освіту. Чесно кажучи, не кожного разу безсонні страждання винагороджувалися повним просвітлінням, але іноді варто було перетерпіти і таки щось від того дістати. Одного разу передачу вирішили присвятити гумору. Такої нудної “Барикади” не було ані до, ані після того. Похмурі дядьки серйозно верзли усякі нісенітниці, і зрештою від цього таки стало смішно, хоч і проти волі учасників. Між іншим, передача на тему нудьги виявилася дуже жвавою і веселою - ось як буває, коли до справи беруться справжні філософи. А ще якось один американець, і до того ж - поважний професор, думав, що бере участь у науковій дискусії, і на знак протесту проти невідповідності форми і відсутності змісту залишив місце подій у прямому ефірі. (Хоча, можливо, його просто знудило від “Велесової книги”).

Отак тривало нічне життя. Тим часом, відчувши якимось чином, що нездорову розвагу хтось іще дивиться, телебачення поставило нову перешкоду - тепер дочекатися “Останньої барикади” стало можливим лише після примусового перегляду “Агента національної безпеки”, де потворний герой з російських спецслужб щовечора карає ще потворніших ворогів. Отут вже й я не витримав, і, мабуть, не тільки я, бо рейтинг зламався остаточно, і барикаду розібрали назавжди.

Хоча це й прикро, але чи слід сумувати, коли сам Михайло Бриних зауважив у фінальному чаті на ”Детектор медіа”, що ТВ за означенням інтелектуальним бути не може, і треба книжки читати. Михайло, безумовно, правий. До того ж, крім книжок, існують ще й інші приємні речі - класична музика, джаз, балет... До речі, кажуть, на СТБ “Імпрезу” закрили.