Коментує Євген Захаров, Харківська правозахисна група Поки правозахисні організації України намагаються полегшити доступ громадськості до суспільно значимої інформації, державні органи рухаються зовсім в іншому напрямку. З подачі уряду парламент ухвалив новий Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо охорони державної таємниці).

Авторами проекту виступили О.Лавринович, міністр юстиції України, В.Радченко, голова СБУ, С.Винокуров, заступник Генпрокурора України та В.Зубчук з МВС.

Проект було підтримано в цілому 282 голосами "за", при чому за нього голосували комуністи (документ проходив через Комітет державного будівництва) та більшість. Законопроект містить ряд норм, що мають на меті унеможливити появу в нашій країні нових майорів мельниченків. Ним передбачається унормування діяльності та вводиться адміністративна відповідальність у сфері розроблення, виготовлення і торгівлі спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації, а також надання повноважень слідчим органів Служби безпеки України щодо провадження досудового слідства у справах про незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Окремими змінами до законодавства автори пропонують запровадити адміністративну відповідальність за порушення цього законодавства, що регулює розроблення, виготовлення і торгівлю спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації; незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації; здійснення незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах; порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Під час обговорення законопроекту у ВР думки народних депутатів кардинально розділилися. За словами народного депутата Андрія Шкіля, проект був абсолютно неприйнятним, хоча б тому, що насправді не вирішує проблеми захисту держтаємниці. Так, цим законом встановлено, що розголошення конфіденційної інформації, що є власністю держави, тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до двох, на посадових осіб — від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Навряд чи таке покарання стримає тих, хто заробляє кошти на розголошенні інформації.

Зауваження до проекту під час обговорення були досить суттєвими, та під час екстремального голосування цього тижня багато хто з депутатів навіть не зміг пригадати, про що саме йдеться у схваленому ними законі. Як зауважив перед голосуванням народний депутат, що вніс законопроект на розгляд парламенту, Георгій Крючков (КПУ), між першим та другим читанням документ не зазнав іншої правки, крім редакторської.

Попри це, Закон напряму зачіпає права журналістів. Згідно прийнятих нововведень, Кабінет Міністрів отримав право визначати порядок обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Це Кабмін робитиме й надалі самостійно. Як вже писала "Детектор медіа", Президент України та Кабінет Міністрів, за результатами моніторингу Харківської правозахисної групи, засекречують найбільшу кількість документів. При цьому закон не вирішив прогалину у законодавстві стосовно критеріїв тлумачення поняття інформації з обмеженим доступом.

Під час голосування лише фракція "Наша Україна" відмовилася підтримати проект закону. "Фракція "НУ" голосувала проти цього закону як у першому читанні, так і у другому, - розповів в інтерв'ю "Детектор медіа" народний депутат Роман Зварич. – Причина у тому, що закон практично обмежує доступ до інформації, засекречує інформацію, доступ до якої забезпечено ч. 2 32 ст. Конституції. Право зберігати та збирати таку інформацію також виключається, це ж стосується і журналістів".

Законом внесено зміни до ст.2 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Стаття, що гарантувала свободу діяльності друкованих ЗМІ, відтепер дозволяє "вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати відкриту за режимом доступу інформацію (раніше "будь-яку" – прим. "Детектор медіа") за допомогою друкованих ЗМІ". Крім того, проектом пропонується Президенту України визначити уповноважений орган, що опікуватиметься захистом інформації з обмеженим доступом. Тобто йдеться про появу системи службовців, у чиї функції входитиме захист інформації держави! При цьому чітких критеріїв обмеження доступу до такої інформації не визначено. До речі, цього тижня Одеський регіональний інститут Академії державного управління при Президенті України оголосив, що розпочне цього року підготовку фахівців із спеціальності "Адміністративний менеджмент у сфері захисту інформації з обмеженим доступом". Законом розслідування цих правопорушень віднесено до компетенції СБУ, яка отримала право затримувати та діставляти для допиту в СБУ кожного, хто підозрюється у порушенні норм закону про державну таємницю. Формально, саме журналісти стануть першими претендентами на роль підозрюваних.

Голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Микола Томенко зауважив, що Комітет готуватиме подання до Президента з вимогою не підписувати цей закон. Роман Зварич наполягає на необхідності подання до Конституційного суду та визнання окремих його положень такими, що не відповідають Конституції. За його словами, прийняття такого документу відновлює найганебнішу практику старої системи.

За коментарем "Детектор медіа" звернулася до Євгена Захарова, керівника Харківської правозахисної групи, що вже довгий час проводить моніторинг питання доступу до інформації, власником якої є держава:

- Безусловно, у меня нет сомнения в том, что Президент подпишет этот закон, в котором можно выделить три самих важных момента, - сказав Євген Захаров. Во-первых, это блок, который касается монополизации разработки, изготовления, использования специальных технических средств для снятия информации с каналов связи и ответственности за нарушение монополии государства. Еще в 1998 году был издан Указ Президента, подтвержденный законом в 1999-м году, которым было внесено изменения в закон "О предпринимательстве" и устанавливалось, что изготовление и продажа спецсредств возможна только по лицензии СБУ. Тогда это объяснялось тем, что государство должно контролировать эти процессы, поскольку спецсредства могут быть использованы с преступными целями. Эти мотивы были озвучены замглавы СБУ Владимиром Пристайко публично.

Теперь законодатели пошли дальше, установив ответственность за нарушение этого законодательства. Во-вторых, часть норм касается дальнейшего усиления старой тенденции, которая наблюдается примерно с 1995 года, ко все большему засекречиванию информации и усложнения доступа к ней. В данном случае речь идет об укреплении данной тенденции и введении административной ответственности за распространение информации, которая является конфиденциальной и собственностью государства. Связанные с этим уточнения очень существенные. Речь идет о том, что до принятия закона каждый имел право искать, обрабатывать и распространять какую-либо информацию, теперь же это право касается только открытой информации. Аналогичные изменения в ст. 26 Закона о печатных СМИ касаются сужения права журналистов на сохранение информации. Теперь журналист может сохранять только информацию, открытую по режиму доступа. Тут сужается пространство действия Конституции. В ст. 34 говорится, что ограничения на право распространения информации должно быть установлено законом и иметь исключительный перечень оснований.

Когда такое принимают - необходимо, чтобы все эти ограничения были четко описаны. Беда в том, что понятие „конфиденциальная информация”, которая является собственностью государства, никаким законом не определено, и что это такое - неизвестно. Ст.30 Закона "Об информации", в которую вносятся как раз изменения этим новым законом, делит информацию по режиму доступа на открытую и с ограниченным доступом, которая, в свою очередь, делится на секретную и конфиденциальную.

Определение конфиденциальной информации таково, что, скорее, речь идет об информации, которой владеют физические лица или негосударственные юридические лица. Это видно из контекста. Закон вводит третью часть в эту статью о том, что порядок учета, сохранения и использования документов и других носителей информации, которые содержат конфиденциальную информацию, являющуюся собственностью государства, определяет Кабинет Министров Украины.

Но Кабмин на сей счет выдал инструкцию еще 28 октября 1998 года, где сказано, что каждое ведомство, каждый орган государственной власти и местного самоуправления должен в течение полугода составить перечень информации, которая является конфиденциальной и является их собственностью. Такая информация должна иметь гриф "Для служебного пользования". Дальше в этой инструкции описан порядок работы с такой информацией, который ближе к порядку работы с информацией, представляющей государственную тайну. Но перечни эти, если и составлены, то неизвестно какие. Опять-таки, можно сделать вывод из этой инструкции, что у каждого ведомства - свой перечень. Понятно, что в такой ситуации ведомства имеют возможность засекретить любую информацию. Речь идет о засекречивании "неизвестно чего".

Таким образом, и административная ответственность установлена "за неизвестно что". С этой точки зрения закон не выдерживает никакой критики. Есть и третий блок, который касается защиты информации в автоматизированных системах, технической защите информации, и криптографической защите информации. Тут я затрудняюсь комментировать, поскольку эти вопросы засекречены. Безусловно то, что этот закон расширяет полномочия спецслужб. Все это весьма печальная тенденция, которая говорит об оживлении идеи превращения страны в полицейское государство.