Всі ми знаємо, що ЗМІ так чи інакше мають вплив на свідомість людей, на формування певних поглядів та прийняття рішень. Журналісти подаватимуть інформацію об`єктивно, толерантно – споживач в тій чи іншій країні так і буде сприймати цю інформацію. Перекручені факти, нагнітання конфліктних ситуацій, пропаганда насильства призводять до так званої кілерської журналістики, яка останнім часом процвітає в багатьох країнах.

Великий вплив на свідомість суспільства справляє і так звана „шоуізація” теленовин. Вбивства, теракти, кровопролиття стали найрейтинговішим продуктом в інформаційному просторі.

Причому часто журналісти забувають про толерантність та етичні норми у висвітленні таких подій та не заглиблюються у витоки тих чи інших конфліктів.

“Насилля, нетерпимість виникають як результат незнання, - вважає Наталя Зарудна, заступник голови Національної Комісії України у справах ЮНЕСКО, заступник держсекретаря МЗС України. - Ми часто боїмося того, чого не знаємо, керуючись при цьому стереотипами, здебільшого негативними. Ось тут як раз і потрібне сприяння медіа толерантності . ЗМІ мусять пам`ятати і говорити про те, що інші люди теж люди, незалежно від того, мусульмани вони, християни чи іудеї. Всі люди мають свою гідну культуру, світогляд, прагнення. А незнання призводить до нацизму, ксенофобії.”



Порівнюючи досвід Швеції та України, Оке Петерсен, Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеції в Україні, зазначив: „В Україні нема законодавства, яке б давало привілеї журналістам. Саме це є однією з перепон у толерантному висвітленні подій”. Адже, на думку пана посла, таким чином суспільство не допомагає журналістам висвітлювати такі складні проблеми.

Щодо стереотипів, наочним прикладом є штучно створений стереотип після подій 11 вересня, коли вважалося, що терористом обов`язково є Обдула чи Ахмед, тобто людина тієї національності, що сповідує іслам. Такий стереотип настільки вкоренився у свідомості, що навіть у кіно терористів грали актори відповідної зовнішності.

Проте на конференції йшлося не тільки про міжнародний тероризм. Представники майже двадцяти європейських та арабських країн, представники національних комісій та громадських організацій, журналісти, а також викладачі факультетів журналістики, використовуючи український, європейський та арабський досвід, намагалися виробити нові форми і принципи журналістської освіти у формуванні культури миру.

Щоб запобігти тотальному розповсюдженню порнографічної продукції, продукції сексуального характеру, яка містить елементи насильства, жорстокості, які підбурюють до вчинення злочинів, Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності підтримав проект Закону про захист суспільної моралі від продукції такого характеру. Передбачається створення Вищої ради та Експертної комісії щодо питань суспільної моралі.

Важливим питанням у цьому контексті є питання дотримання журналістами різних країн норм професійної етики, об`єктивності у висвітленні тих чи інших подій, збалансованості представлення різних позицій. Влучне порівняння навів Олександр Чекмишев, голова Комітету “Рівність можливостей”: “Водії на дорогах різних країн рухаються різними темпами, слухають різну музику, але всі вони дотримуються єдиних стандартів і правил дорожнього руху.”



Валерій Іванов, Президент Академії української преси: “Прийнято вважати, що в Україні ксенофобія не розвинута і наш Уряд пишається тим, що ніби-то у нас нема конфліктів на національному Єрунті. Я вважаю, що нема чим пишатися, адже деякі медіа, візьмемо, наприклад, журнал “Персонал”, ведуть відверто антисемітську пропаганду. Причому у деяких представників влади така позиція знаходить підтримку. Таким чином, окремі види ксенофобії та нетерпимості мають глибоке коріння, у тому числі, на жаль, серед українських журналістів. Заспокоюватися тут не можна, потрібно боротися, щоб людство розуміло, якщо людина нетерпима до якоїсь нації, вона або хвора, або просто не може називатися цивілізованою людиною.”