Однак рядки Відкритого листа відомого одеського журналіста Ігоря Столярова на адресу командування Прикордонних військ України, а також некваплива реакція на нього керівництва Південного напряму ПВУ змушують ставити питання саме так: невже українські спецслужби знову взялися відстежувати кожен крок, в тому числі й зарубіжні відрядження, вітчизняних журналістів? Причому вже не криючись, відверто, навіть із залученням спеців з прикордонного відомства, очолюваного братом-генералом Голови Верховної Ради? На тлі безкарності злочинців, що за останні роки вкоротили віку не одному з представників мас-медіа, така неприхована активність військовослужбовців у цивільному просто шокує. Хоча, ймовірно, дехто у високих службових кабінетах міркує йнакше: раз не вміють ловити кілерів та замовників – так хоча б для стеження знадобляться. Зрештою, ось що пише сам І.Столяров:

“Чимало моїх колег з різних, навіть лояльних до влади видань, не зможуть заперечити, що праця журналіста в Одесі та області стає вкрай небезпечною. Адже правоохоронні органи не розкрили практично жодного із злочинів, пов‘язаних із загибеллю журналістів. Зокрема, дотепер ніхто не знає, де перебуває замовник вбивства редактора газети „Вечерняя Одесса” Бориса Дерев‘янка? Що стало справжньою причиною загадкової смерті кореспондента облрадіо Володимира Бехтера? Не відповіли за скоєне й ті, хто неодноразово вчиняв напади на одеських журналістів чи погрожував їм розправою.

Служби, які не здатні нормально виконувати свої професійні обов‘язки, тим часом успішно, як на мене, проводять відстеження тих працівників мас-медіа, які пишуть на теми, “заборонені” в Україні. Для прикладу, мені двічі довелось побувати, в рамках виконання своїх професійних обов‘язків, в італійському місті Турин, де нині триває процес над тими, хто, за твердженням прокурорів Пауло Тампоні та Онеліо Додеро, займався незаконною контрабандою української зброї. Я опублікував про це низку статей і, схоже, починаю відчувати на собі результати своєї роботи – стеження з боку спецслужб. До речі, кореспондента всеукраїнського тижневика „Український Південь”, громадянина Польщі Олександра Орлова вже оголошено в Україні персоною „нон грата”. І, як виглядає, це відбулося так само через його прагнення дізнатися правду про перебіг розслідування фактів контрабанди української зброї. Під час другого візиту до Турина його приватний багаж обшукали невідомі, викрали фотоапарат. А коли повернувся до Києва – у Борисполі прикордонники без будь-яких пояснень змусили його повернутися літаком до Будапешта і заборонили в‘їзд в Україну. А тим часом в Одесі невідомі особи вибили двері квартири, де жив О.Орлов, зробили там незаконний, несанкціонований обшук без участі свідків. Викликані слідча група та експерти склали протоколи. Однак пізніше правоохоронні органи чомусь не знайшли у цих діях складу злочину…

Мене персоною „нон грата” в Україні оголосити неможливо, а тому, напевне, було обрано інший шлях стеження за моїми переїздами і виїздами за межі України. Зокрема, 8 квітня 2003 року я власним автом поїхав до Тирасполя Молдова виконувати професійні обов‘язки журналіста – познайомитися з діяльністю українського товариства „Червона калина” у Придністровському регіоні Республіки Молдова. На пропускному пункті “Кучурган” українсько-молдовського кордону під час проходження паспортного контролю прикордонник побачив моє прізвище в якомусь загадковому списку. Без пояснень мене було запрошено до кабінету командира прикордонної частини. Там записали всі мої дані, час переїзду через кордон, цікавилися метою візиту і з ким саме я їду до Тирасполя. Керівник прикордонної частини не відповів на жодне з моїх запитань.

Коли я знову підійшов до чергового з паспортного контролю і запитав про причини такої уваги до мене, він відповів: „Значіт, что-то натворілі…” Цього ж дня, коли я повертався до Одеси, після зустрічі з лідером українського товариства „Червона калина”, вже інший черговий з паспортного контролю занервував, перевіряючи мої документи і побачивши моє прізвище у якомусь списку. Пояснювати щось він відмовився.

Мене знову привели до командира прикордонної частини, який записав час, коли я повернувся в Україну. І знову він відмовився відповідати на мої неодноразові запитання щодо причин пильної уваги до мене. Тим часом до кабінету зайшов колега командира частини у цивільному і спитав про причини моєї присутності. Йому показали мій паспорт. Той теж перепитав моє прізвище, а на чергове запитання про причини такої уваги та фіксування саме моїх поїздок людина у цивільному відповіла: „Значіт, Ви что-то сдєлали, єслі Вамі інтєрєсуются спецслужби…” На мої подальші запитання відповіді теж не було. Напевне, причини стеження за моїми поїздками так і залишаться для мене таємницею. Цікаво, що за даними, які має правозахисна організація „Рутенія”, заборону на в‘їзд вищезгаданого громадянина Польщі Олександра Орлова в Україну так само ініціювали українські спецслужби. І.Столяров”.

Виконком Незалежної профспілки журналістів (Одеса) надіслав листа члена НПЖ І.Столярова командуванню Південного напряму Прикордонних військ України. І 21 квітня отримав наступну відповідь заступника командуючого військами Ю.Требенкова: “За фактами, викладеними у Відкритому листі журналіста І.Столярова, командуючий військами Південного напряму ПВУ Аркадій Яворський призначив службове розслідування. Про його результати виконком Незалежної профспілки журналістів буде поінформовано”. Вельми сподіваємось, що це буде вичерпна відповідь, панове генерали, з прикордонного та інших відомств. „Детектор медіа” зі свого боку теж чекає відповіді від командування Південного напряму Прикордонних військ, яке ми обов’язково опублікуємо у продовження теми.