Цей звіт Міжнародної Федерації Журналістів було підготовлено за результатами перебування у березні в генерального секретаря Міжнародної федерації журналістів Ейдена Вайт і президента Національної спілки журналістів Великобританії та Ірландії Джона Барсбі.

Єднання задля справедливості

Журналістика України перед лицем змін

ДОПОВІДЬ

Про соціальні та професійні умови діяльності журналістів в Україні

Міжнародна федерація журналістів, міжнародний прес-центр (International Federation of Journalists, International Press Centre, Residence Palace, Bloc C, 155 Rue de la Loi, 1040 Brussels, Belgium)

Tel.: +32-2-235.22.00 Fax: +32-2-235.22.18/9

Вступ

З 20 по 23 березня 2003 року генеральний секретар Міжнародної федерації журналістів Ейден Вайт і президент Національної спілки журналістів Великобританії та Ірландії Джон Барсбі перебували з візитом на Україні, у ході якого досліджували соціальні та професійні умови діяльності журналістів.

Цей візит відбувся у відповідь на пропозицію Міжнародної федерації журналістів впровадити разом із Національною спілкою журналістів Великобританії та Ірландії програму підтримку членів Національної спілки журналістів Україні. Для остаточної підготовки цієї пропозиції та встановлення чітких напрямків спілкування з українськими журналістами, Міжнародна федерація журналістів і Національна спілка журналістів Великобританії та Ірландії домовилися про здійснення спільної місії з метою зустрітися з провідними журналістами, експертами у галузі ЗМІ та державними посадовими особами України.

У ході виконання місії було досліджено низку нагальних проблем:

1. Політичний вплив на ЗМІ, включаючи різні форми цензури та надмірного тиску на журналістів;

2. Нерівні та несправедливі умови зайнятості та праці у ЗМІ та проблеми, що продовжуються після невдалого впровадження реформ у галузі засобів масової інформації; 3. Розбіжності у спільноті журналістів та поява нової незалежної профспілки; 4. Постійне занепокоєння міжнародної громадськості неспроможністю посадових осіб забезпечити охорону та безпеку журналістів і особливо неспроможністю розкрити таємницю вбивства журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році. Доповідь місії є достатньо стислим, але вичерпним аналізом проблем, що стоять перед українськими журналістами. Вона також містить своєчасні рекомендації, що, як ми сподіваємося, стануть у нагоді при обговоренні стратегічних напрямків співпраці та спільної діяльності українських журналістів і їхніх закордонних партнерів.

Учасники місії вдячні за допомогу та сприяння, надане у ході візиту членами Національної спілки журналістів України, Київською незалежною медіа-профспілкою, Міжнародним фондом "Відродження" та організаторами Міжнародного фестивалю журналістів в Україні.

Стан засобів масової інформації в Україні

Хоча формально цензура була заборонена в Україні ще у кінці радянської ери у 1991 році, а незалежність принесла з собою певну міру медіа-плюралізму, протягом останніх років постійно надходять повідомлення про численні порушення прав свободи преси в Україні.

Поширеною стала практика застосування фізичного насильства до журналістів, що на думку багатьох має під собою політичне підЄрунтя. У цьому відношенні найбільшого резонансу здобули справи про вбивство Георгія Гонгадзе у 2000 році та Ігора Александрова у 2001 році. Обидва журналісти займалися розслідуванням випадків, коли високі державні посадовці підозрювалися у корумпованості.

Для багатьох справа Гонгадзе стала символізувати випробування відданості державної влади в Україні демократичним цінностям і поштовхом до боротьби з безкарністю у випадках застосування насильства до журналістів.

Є документальні підтвердження актів насильства та залякування журналістів, адміністративних санкцій, що накладалися на незалежні ЗМІ, та неофіційних форм цензури, що здійснювалися протягом останніх 12 років. Незважаючи на існування конституційних гарантій свободи вираження поглядів, у реальності здійснення журналістської практики відбувається в убогих і непрофесійних умовах та під надмірним тиском з боку впливових політичних та економічних сил, пов’язаних із найвпливовішими політиками країни. Представник ОБСЄ з питань ЗМІ Фраймут Дуве у 2001 році сказав, що Україна намагається контролювати ЗМІ за допомогою економічного тиску чи тиску права власності.

Також задокументовано чисельні випадки, коли проти ЗМІ та окремих журналістів порувалися судові справи про наклепи, у яких вимагалися величезні суми компенсації, що ставили під загрозу виживання незалежних і професійних ЗМІ.

Незважаючи на обіцянки гарантованого права доступу до офіційної інформації, діяльність державної влади характеризується відсутністю прозорості та відкритості, що продовжує стояти на заваді роботи журналістів.

Особливе занепокоєння викликає політичний вплив, що здійснюється через Адміністрацію Президента Леоніда Кучми, якого звинувачують у відкритому порушення права вільного вираження поглядів шляхом видачі інструкцій стосовно того, як ЗМІ, особливо телебачення, повинні висвітлювати новини. Виявляється, що кілька близьких до Президента фінансових і політичних груп домінують на шести національних телевізійних каналах, що зруйнувало медіа-плюралізм у країні. Широкого розголошення набули звинувачення у маніпуляції ЗМІ для обслуговування інтересів Президента, тоді як голоси політичної опозиції ігноруються і придушуються.

Організація з прав людини Human Rights Watch із головним офісом у Нью-Йорку незадовго до здійснення згаданої місії видала звіт, у якому в загальних рисах описано правові та адміністративні санкції, з якими стикаються журналісти, якщо вони не дотримуються спеціальних інструкцій (відомих як "темники") з вказівками стосовно відбору, висвітлення та виходу в ефір новин.

Такий надмірний вплив і таємне здійснення цензури відчуває на собі більшість ЗМІ, переважно через економічну нестабільність, що примусила ЗМІ прийняти спонсорство великих промислових груп, які сформували політичні партії та власний медіа простір. Природно, що ці покровителі схильні використовувати свої медіа холдинги для вираження власних політичних чи комерційних інтересів і поглядів.

Спричинені економічною залежністю форми неофіційної цензури поширені по всій Україні, особливо на регіональному та місцевому рівнях, де ЗМІ покладаються на політичне заступництво та значні державні дотації. Таке заступництво приймає форму фінансових субсидій і залежності ЗМІ від держави у відношенні технічних ресурсів – тиражування, друкування, аудіовізуальної спроможності. Політичне управління на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях демонструє схильність до маніпулювання змістом та спрямування ЗМІ у потрібному руслі через контроль основних секторів мас медіа ринку.

Хоча закон і гарантує вільний доступ до ринку засобів масової інформації, в реальності державні та пропрезидентські ЗМІ користуються більш сприятливими цінами на газетний папір, офісні приміщення з фондів державної власності, поштові послуги та послуги розповсюдження. Цей фаворитизм відіграє вирішальну роль у країні зі слабкою економікою, де економічна нестабільність змушує більшість ЗМІ та журналістів приймати спонсорство великих промислових і політичних груп в обмін на фінансову безпеку.

У цих умовах журналісти України рідко можуть скористатися будь-якими формами редакторської незалежності та свободи, яка визнається за журналістами у країнах розвинутої демократії.

Усе це, як не дивно, відбувається у рамках правових норм, які, щонайменше на папері, пропонують конституційний і правовий захист, який відповідає, якщо не перевершує європейське законодавство про ЗМІ. Наприклад, Кримінальний Кодекс України містить статтю, яка дає журналістам право переслідувати у судовому порядку кожного, хто незаконно перешкоджає їм виконувати свої професійні обов’язки. Однак, нещодавні справи, на яких випробовувалася дієвість цієї статті, не мали успіху і були відхилені судами, що не бажають захищати права журналістів протистояти зовнішньому впливу.

Виявляється, що державний апарат неохоче застосовує правила, розроблені для сприяння журналістам у здійсненні їхніх професійних обов’язків та підтримки свободи вираження поглядів. Це протистояння впровадженню чинних стандартів знайшло своє відображення у новому обговоренні, що було нещодавно започатковано у парламентських колах, стосовно повторного запровадження положень про кримінальне покарання наклепу у законодавство про ЗМІ. Запровадження такого положення повністю змінить здійснюваний політичний курс і принесе з собою можливість порушення карних процесів проти журналістів і ЗМІ політиками, які не погоджуються з критикою мас медіа.

В Україні не бракує засобів масової інформації. За даними офіційної статистики, в країні нараховується більше 16 000 зареєстрованих ЗМІ (хоча не проводиться моніторинг їх закриття, тоді як реєстрація сама по собі не завжди має наслідком реальну діяльності засобу масової інформації). Існує також майже 800 зареєстрованих телевізійних станцій, багато з яких працюють на регіональному та місцевому рівнях і субсидуються місцевими та регіональними органами влади.

Складнощі, з якими стикаються журналісти, стали новим поштовхом до виникнення солідарності серед медіа професіоналів, які згуртувалися для вирішення проблем низьких стандартів та низької якості змісту інформації, що подається у ЗМІ. Заснування Комісії з журналістської етики минулого року є першою спробою засобів масової інформації кинути виклик практиці надмірного випливу, що відбивається на стандартах ЗМІ.

Комісія ставить собі за мету змоделювати себе за прикладом структур самоврядування ЗМІ, що існують в Об'єднаному Королівстві та Німеччині, і прагне добровільного процесу забезпечення етичної відповідальності ЗМІ. Цей напрямок вимагає здійснення значної роботи, однак є попередні свідчення про те, що Комісія користується повагою серед великої частини журналістської спільноти, а також, що публікуються критичні рішення стосовно образу діяльності ЗМІ, хоча у деяких випадках у відповідь публікуються спростування, які займають більше місця, ніж самі рішення.

Соціальні умови журналістів

В Україні є близько 20 000 журналістів, хоча точні дані здобути важко. Національна спілка журналістів заявляє, що до її лав належить 13 000 журналістів.

Для більшості журналістів нереформований медіа ландшафт пропонує мало можливостей для аналітики та дослідження політичної еліти. Незалежна і критична журналістика часто наражається на супротив чи то судах, чи то на робочих місцях, де, за даними Human Rights Watch, журналістів понижають у посадах, звільняють з роботи або занижують їм заробітні плати.

Процес переслідування репортерів і редакторів, які виходять із зачарованого кола редакторського контролю та впливу зовнішніх факторів, неодмінно призводить до самоцензури. Деякі журналісти, яким набридло працювати у нестерпних умовах та постійному страху репресій, покидають свої робочі місця, протестуючи проти наростання цензури.

Однак, умови професійної діяльності ще більше погіршуються поганими соціальними умовами та корумпованою практикою зайнятості, коли журналістам виплачують сміховинну "офіційну" зарплату, що потім доповнюється "неофіційною" зарплатою. Ці суми не оподатковуються і не включають виплат до пенсійних і соціальних фондів. Журналісти потрапляють до жахливої службової пастки, коли вони змушені або дотримуватися незаконної та корумпованої практики, або потрапити під ризик втрати роботи при виявленні ознак протесту. Таким чином журналісти стають вразливими до маніпуляцій.

Як і у більшості країн, деякі зірки української журналістики досягають значних висот і можуть отримувати до 1 500 дол. США на місяць, однак багато журналістів, наприклад зайнятих у телерадіомовленні, отримують близько 300 дол. США на місяць, за умови, що їм повезе працювати у Києві. У регіонах усе по-іншому, там зарплати журналістів можуть складати всього 100 дол. США на місяць, а то й менше. Більшість журналістів отримують близько двох третин свого заробітку "у конверті".

Проживаючи у Києві, журналісту потрібно близько 500 дол. США на місяць, щоб жити у пристойних умовах, через що багато з них шукають додаткову роботу в журналістиці або деінде, щоб якось звести кінці з кінцями.

Профспілки мають дуже мало можливостей ефективної боротьби з хаотичною організацією праці журналістів. Організація спілок у медіа секторі відбувається дуже слабко, і профспілковий рух здебільшого не користується повагою серед журналістів. Майже нічого, якщо взагалі щось робиться для підвищення заробітних плат чи покращення умов праці на робочому місці, та практично відсутні ефективні переговорні механізми.

Журналісти та інші співробітники ЗМІ значною мірою покладаються на структури, які можуть вмішатися у бюрократичний процес державного управління і спробувати вплинути на управління засобами масової інформації та покращити умови праці журналістів. Наприклад, Національна спілка журналістів України (див. нижче) здійснювала лобіювання у центральних органах державної влади з метою покращення пенсійних прав. Однак не існує колективних договорів і відсутня структура виробничих відносин, які б зобов’язували укладення договорів на рівні підприємств, і могли б призвести до негайних і необхідних змін у зайнятості журналістів.

Організація журналістів

Міжнародна федерація журналістів має одного партнера – Національну спілку журналістів України, що організована на загальнонаціональному рівні та охоплює близько 13 000 журналістів. Ця Спілка уже протягом багатьох років є добре встановленою представницькою організацію, яка починаючи з 1991 року здійснює реформу колишньої радянської журналістської мережі.

Хоча у своїй діяльності Спілка користується установками та принципами незалежної журналістської організації, її ріст і розвиток затримується ретроспективним і часто корумпованим характером національної системи мас медіа. Розвиток енергійного журналістського руху гальмується різними форми політичного та економічного державного заступництва.

Нещодавно Спілка зареєструвався з метою охорони соціальних і матеріальних умов діяльності своїх членів, однак їй бракує розвинутої спроможності професійної спілки, хоча вона і видає прес-карти не тільки журналістам, які є її членами, але і тим, хто до неї не належить, але дійсно займається журналістською практикою. Ці прес-карти є формою професійної акредитації, що не підпадає під офіційний контроль.

Існують також інші журналістські асоціації, деякі з яких, такі як група, організована на Міжнародному фестивалі журналістики, що відбувався у Києві під час візиту місії, віддані справі розвитку професіоналізму в журналістиці. Часто журналісти, які належать до різних груп, мають подвійне членство.

У кінці минулого року в Києві було започатковано нову ініціативу для здійснення більш радикальних змін в організації та представленні інтересів журналістів. 30 листопада група журналістів заснувала Київську незалежну медіа-профспілку. Основним напрямком діяльності Спілки є захист прав журналістів та боротьба з цензурою через встановлення "високих" стандартів професіоналізму в Україні.

Хоча до Спілки належать всього 80 київських журналістів, керівники Спілки переконані, що до них приєднається більше їхніх колег у міру того, як ідеї Спілки будуть поширюватися серед медіа спільноти. За їхніми словами, співробітники ЗМІ у регіонах проявляють інтерес до діяльності Спілки, і що кілька осередків уже існують по всій країні. Метою Спілки є встановлення своїх медіа груп у всіх великих містах України та перетворення на національну журналістську організацію.

У своєму маніфесті Спілка визначає три основні сфери виробничих проблем і проблем свободи преси:

1. Укладення колективних договорів, включаючи урегулювання питань зарплати та оподаткування, а також редакторських принципів;

2. Вдосконалення законодавства, включаючи проведення кампанії реформування трудового законодавства та боротьби з цензурою;

3. Зміцнення солідарності та моральної підтримки журналістів, які стикаються з тиском керівництва та політиків.

Спілка дуже зацікавлена в отриманні інформації, консультацій та здійсненні практичної підготовки для досягнення визначених цілей та із задоволенням прийме допомогу іноземних спілок і експертів з трудового законодавства.

Засновники Незалежної медіа-спілки не вважають Національну спілку журналістів України профспілкою, але дуже поважають його Голову Ігора Лубченка та діяльність, що проводиться Національною спілкою журналістів. Діяльність останньої отримала особливе визнання у відношенні так званих "професійно-творчих" питань.

Лідери новоствореної Спілки підтвердили свої наміри продовжити тісну співпрацю для створення сильної коаліції, діяльність якої була б корисною для всієї журналістської спільноти. Керівництво Спілки розуміє, що реалізація планів встановлення незалежної організації як дієвого "лідируючого" гравця потребує часу.

Лідери Спілки також планують видавати власні прес-карти, хоча визнають, що це може призвести до можливого ускладнення відносин з Національною спілкою журналістів, яка видає прес-карти своїм членам та іншим сумлінним журналістам по всій країні.

Використання прес-карт як ідентифікаційних документів на доказ приналежності до певної журналістської спілки чи іншої асоціації не є чимось незвичайним, однак такі картки використовуються для акредитації осіб, які займаються журналістською практикою незалежно від того, до якої спілки вони належать. Найчастіше вони видаються, як наприклад в Об’єднаному Королівстві чи Франції, через спеціальні органи чи комісії, що складаються з професійних представників усіх сфер галузі та органів державної влади.

Проблема прес-карт, так само як і проблема соціального та професійного представництва журналістів, вимагає тісної співпраці між журналістами. Нова Спілка здобула право на видачу прес-карт і планує здійснювати це на практиці, однак у місії не склалося враження, що Спілка готова до пошуків нових підходів до цього питання та обговорення спільного з Національною спілкою журналістів підходу.

Обидві організації добре знають про бідність умов, у яких працюють журналісти. За інформацією Національної спілки журналістів, вона також зареєструвалася з метою вирішення профспілкових питань. Між двома організаціями існує певний рівень співпраці щодо низки соціальних і професійних питань, які можуть полегшити поточну кризову ситуацію, що склалася у журналістиці. Той факт, що пан Лубченко сам підтримав маніфест змін, запропонованих Незалежною медіа-спілкою, та приєднався до новосформованої Комісії з журналістської етики, вказує на те, що двері відкриті до діалогу та створення рамок спільної роботи, що може довести свою ефективність у вирішенні потенційних складнощів.

Справа Георгія Гонгадзе

Жодна інша справа не викликала такого відчуття несправедливості та корупції у країні, як справа Георгія Гонгадзе. 16 вересня 2000 року 31-річний журналіст і видавець Інтернет-газети "Українська правда" [pravda.com.ua] пішов з офісу додому до своєї дружини та двох малолітніх дітей, але так і не з’явився вдома. Пізніше обезголовлене тіло було знайдено поза Києвом і було врешті-решт ідентифіковане, як тіло Гонгадзе.

Друзі, колеги та спостерігачі впевнені, що Гонгадзе став об’єктом нападу через те, що діяльність його газети була спрямована на викриття корупції на найвищих рівнях правлячої еліти. Документи, що компрометують Президента Леоніда Кучму, було також опубліковано серед інших в Інтернеті, щоб уникнути цензури. З того часу, як було знайдено тіло журналіста, тисячі людей прийняли участь у анти-кучмівських акціях протесту, що також призвело на наростання настроїв протесту на міжнародному рівні.

Хоча керівники українських органів виконавчої влади заявляли, що дебати навколо смерті Гонгадзе є частиною "політичної гри", яку ведуть опоненти Президента Кучми, Сполучені Штати, Європейський Союз, Організація з безпеки і співробітництва у Європі та Міжнародна федерація журналістів разом з великою організацією з питань прав людини та захисту журналістів від тиску виразили своє занепокоєння тим, як державна влада здійснює розслідування цієї справи.

Особливе обурення викликає неспроможність встановити справжність магнітофонних плівок, які нібито містять докази вини Президента України у зникненні журналіста. Цей надзвичайно важливий доказ знаходиться у колишнього майора служби охорони Президента Миколи Мельниченка, який зараз проживає у Сполучених Штатах.

Микола Мельниченко та Мирослава Гонгадзе, вдова журналіста, яка також зараз проживає у Сполучених Штатах, вимагали, щоб Президент Кучма та органи державної влади провели незалежне дослідження плівок, і щоб ці матеріали дослідила Генеральна прокуратура. Поки що цього не відбулося.

Адміністрація Президента Кучми визнала помилки, допущені у цій справі, внаслідок чого Президент звільнив Міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, а також низку інших високих посадовців, відповідальних за правоохоронні питання та проблеми безпеки. Однак розслідування справи, навіть під керівництвом нової групи слідчих, так і не принесло ніяких результатів.

Призначений минулого року Генеральний прокурор України Святослав Піскун сказав місії, що на розслідування справи Гонгадзе було витрачено два роки. На ранніх етапах розслідування було допущено помилки і втрачено важливі докази. Розслідування продовжується, однак ніяких новин у цій справі немає. Пан прокурор визнав, що органи державної влади несуть відповідальність за перевірку всіх існуючих доказів.

За словами Генерального прокурора, навіть якщо записи Мельниченко, зроблені у 1999 році, викривають злочинні розмови за участю Президента, вони не можуть бути прийняті як достатній доказ доведеності вини. Однак, він погодився з необхідністю здійснити дослідження записів. Таке бажання розрядити атмосферу не відповідає політичній волі, потрібній для вирішення спору стосовно того, як і ким повинні бути досліджені ці плівки.

В переговорах приймали участь органи ФБР і судової влади США. Сам Мельниченко не погоджується, і не без причини, передати оригінали українським органам влади для проведення дослідження, оскільки він підозрює, що його записи можуть бути зіпсовані.

Спеціальна комісія Верховної Ради, яка відслідковує здійснення офіційного розслідування низки резонансних злочинів, серед яких також вбивство Георгія Гонгадзе та Ігора Александрова, директора однієї телекомпанії м. Слов’янськ, відвідала Сполучені Штати у березні 2003 року та оголосила, що Міністерство юстиції США розпочало дослідження ряду питань, що виникли із записів Мельниченка.

Члени комісії готують звіт для Верховної Ради України. За їхніми словами, Мельниченко збирається розшифрувати ще одну партію записів, зміст яких поки що невідомий.

Чи буде найближчим часом зроблено висновок із розслідування, дуже залежить від органів державної влади, яким потрібно буде здійснити ряд відповідних заходів із залученням усіх сторін, щоб забезпечити передачу всіх записів та інші доказів, що вимагають дослідження, до органів прокуратури.

Висновки

1. Міжнародна федерація журналістів вважає, що вплив Адміністрації Президента Леоніда Кучми перешкоджає реформі ЗМІ, розвитку української журналістики та встановленню демократичної культури країни, у якій повністю поважаються всі права.

2. Незважаючи на формальні гарантії свободи журналістів та вільного вираження поглядів, зрозуміло, що на практиці права журналістів не поважаються. Це сприяє підтримці низьких соціальних і професійних стандартів. Криза ЗМІ відображається у пасивності та низькому рівні морального стану журналістів.

3. Неспроможність ініціювати довгострокові реформи у структурі, фінансуванні та регулюванні ЗМІ спричинена тривалою корумпованою практикою, що перешкоджає спробам розпочати економічні та соціальні реформи, необхідні для створення умов, які би відповідали європейським стандартам.

4. Тиск на професійну діяльність журналістів та редакторів посилюється корумпованою практикою організації праці журналістів і жахливими умовами праці.

5. Критично бракує політичної волі для полегшення кризи у журналістській діяльності, що відображається у відсутності рішучих політичних дій, які би допомогли слідчим у дослідженні доказів у справі Георгія Гонгадзе. Особливо відсутність цієї волі спостерігається у відношенні подолання бюрократичних перешкод, що стоять на заваді належному дослідженню надзвичайно важливих доказів, що знаходяться у колишнього майора служби охорони Президента України Миколи Мельниченка.

6. Незважаючи на всі ці проблеми, існують докази появи опозиційного руху серед журналістів та інститутів громадянського суспільства, які займаються проблемами ЗМІ, що забезпечує основу реформ для покращення професійних і соціальних умов тих, хто працює у мас медіа, та відновлення поваги до стандартів професійної журналістики.

7. Місія особливо відзначає, що багато українських журналістів демонструють надзвичайну сміливість, гідність і професіоналізм. Репортери, автори та редактори, так само як і телевізійні команди та фотографи, незважаючи на погрози, продовжують свою щоденну роботу з розповсюдження інформації на користь усього українського суспільства та міжнародної громадськості.

8. Хоча журналістська спільнота і розділена, вона має спроможність об’єднатися для захисту професіоналізму, боротьби із втручанням у роботу ЗМІ з політичних мотивів та організації загальнонаціональної структури для покращення умов зайнятості всіх журналістів і співробітників мас медіа.

9. Хоча Національна спілка журналістів України і критикується за відсутність активних дій у боротьбі зі складними умовами діяльності журналістів, вона демонструє готовність захищати основні цінності професійної незалежності та профспілкові права.

10. Недавно сформована Київська незалежна медіа-профспілка стала знаком зімни настроїв серед медіа професіоналів на користь більш активного захисту прав журналістів, що також визнається Національною спілкою журналістів.

11. Усі журналісти визнають, що без зміни умов, у яких вони працюють, і здійснення негайного реформування ЗМІ, в України не буде можливостей для розвитку життєздатної демократії.

12. Організовані журналістські групи також погодилися з необхідністю професійної єдності ЗМІ для здійснення змін.

13. Серед журналістів є сильне відчуття, що, хоча значного прогресу і не можна очікувати до президентських виборів 2004 року, професійні групи повинні працювати разом над розробкою стратегій покращення журналістської діяльності для лобіювання ефективних і тривалих реформ у медіа секторі.

Рекомендації

Місія рекомендує, щоб Міжнародна федерація журналістів у співпраці з іншими приналежними до неї спілками, що входять до Європейської федерації журналістів, підтримала журналістів і співробітників ЗМІ в Україні діями, спрямованими на зміцнення єдності журналістів. У той же час Міжнародна федерація журналістів повинна вимагати від органів державної влади та власників ЗМІ дій, спрямованих на покращення соціальних і професійних умов у засобах масової інформації. Міжнародна федерація журналістів також має діяти у наступних напрямках:

Реформа ЗМІ

a) Міжнародна федерація журналістів повинна сприяти і здійснювати на міжнародному рівні тиск на українські органи державної влади для впровадження політики, яка би усунула перешкоди вільному вираженню поглядів і захищала би право публікації без зовнішнього впливу.

b) Міжнародна федерація журналістів повинна підняти питання про реформу ЗМІ через європейські інститути, включаючи Раду Європи та Європейський Союз, і закликати до здійснення практичної програми реформ, включаючи питання, які стосуються реклами, права власності на ЗМІ, системи тиражування і розповсюдження, встановлення дійсно незалежної структури громадського мовлення, а також прозорого та підзвітного управління ЗМІ на всіх рівнях державної влади в Україні.

c) Для досягнення цієї мети Міжнародна федерація журналістів за підтримки Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки повинна організувати національну конференцію журналістів, організацій, що займаються питаннями свободи преси і прав ЗМІ, а також експертів у галузі права для підготовки комплексного плану дій для майбутнього України. Цю конференцію необхідно провести не пізніше травня 2004 року, і вона повинна бути присвячена міжнародному досвіду визначення політики та стратегій майбутнього.

Єдність журналістів та умови праці

a) Міжнародна федерація журналістів повинна сприяти обговоренню українськими журналістами питань професіоналізму та незалежності від усіх політичних сил, як урядових, так і опозиційних, а також потреби об’єднаного підходу до проблеми профспілкових прав і покращення умов праці журналістів на національному рівні.

b) Міжнародна федерація журналістів повинна продовжити тісну співпрацю зі своїм партнером, Національною спілкою журналістів України, а також підтримувати Незалежну медіа-профспілку, яка може розглядатися як кандидат на членство у Міжнародній федерації журналістів, коли ця Спілка розвинеться у дієву національну організацію.

c) Міжнародна федерація журналістів повинна організовувати та підтримувати програми, які допоможуть журналістам розробляти власні ресурси для розвитку профспілок і зміцнення солідарності журналістів для захисту свого робочого місця та умов праці.

d) Міжнародна федерація журналістів повинна заохочувати двосторонню діяльність між українськими колегами та спілками з інших частин Європи, особливо Великобританії, Німеччині та Північноєвропейських країн, для розробки структури журналістських профспілок.

Професійний статус і прес-карта журналіста

a) Спілки журналістів і активісти української журналістики визнають важливе значення прес-карт як форми акредитації, що підкреслює незалежність і професійний статус журналістів.

b) Міжнародна федерація журналістів повинна заохочувати журналістські групи до обговорення розробки єдиної прес-карти, що буде визнаватися повсюдно і буде доступною всім сумлінним журналістам, що працюють в Україні.

Підвищення професіоналізму ЗМІ

Комісія з журналістської етики забезпечує важливу можливість для відновлення обговорення про якість і стандарти журналістики в Україні. Робота Комісії повинна визнаватися та підтримуватися усіма сторонами.

Особливо Міжнародна федерація журналістів повинна заохочувати обговорення запровадження положення про свободу совісті у колективних договорах і формах саморегулювання, що дасть журналістам право протистояти вказівкам проводити діяльність, що суперечить нормам етики.

Таке положення про свободу совісті повинно включати право журналістів відмовлятися від завдання чи виконання завдання, якщо вони вважають такі дії порушенням стандартів етичної поведінки.

Справа Гонгадзе та відносини з органами державної влади

a) Міжнародна федерація журналістів від імені журналістської спільноти усього світу повинна суворо засудити неспроможність провести належне розслідування вбивства Георгія Гонгадзе та інших випадків застосування фізичної сили до журналістів.

b) Особливо Міжнародна федерація журналістів повинна вимагати негайних дій для забезпечення доступності існуючих доказів у цій справі, таких як записи Миколи Мельниченка, Генеральній прокуратурі України.

c) Якщо органи державної влади не подвоять свої зусилля для встановлення та притягнення до відповідальності винних у вбивстві Георгія Гонгадзе, Міжнародна федерація журналістів повинна підготувати незалежне міжнародне розслідування для викриття помилок, неналежного управління процесом і політичного втручання органів державної влади, що зашкодило розслідуванню справи Гонгадзе.

d) Міжнародна федерація журналістів повинна засудити загальну атмосферу страху та непевності, характерної для більшої частини української журналістики. Це робить слідчу журналістику та висвітлення діяльності органів державної влади на всіх рівнях практично неможливими. Важливо, щоб органи державної влади доклали нових зусиль для створення вільного від погроз і безпечного середовища діяльності журналістів.

e) Міжнародна федерація журналістів повинна закликати Президента і Уряд відмовитися від стратегії конфронтації та заохотити поглиблення діалогу з медіа-професіоналами для відновлення впевненості громадськості у ЗМІ (і державних, і приватних) як оплоту демократичного процесу в Україні.

f) Міжнародна федерація журналістів повинна відстоювати існуючі правові гарантії прав журналістів, особливо, права здійснювати журналістську діяльність без зовнішнього втручання, що повинно забезпечуватися не лише на папері, а й на практиці.

g) Міжнародна федерація журналістів повинна відстоювати право журналістів проводити свою діяльність вільно і виражати свої погляди без страху погроз. Необхідно протистояти будь-яким політичним спробам скоригувати порядок подання новин та їх висвітлення у ЗМІ, особливо через використання "темників".

Повний текст звіту IFJ англійською