На фото Петро Вольвач.

До нації належить не лише покоління,

але й каміння церков, палаців, садиб,

могильні плити, старі рукописи та книги.

І для того, аби зрозуміти устремління нації,

потрібно почути це каміння,

прочитати зітлілі сторінки.

Микола Бердяєв „Філософія нерівності”, 1923.

На днях на спеціальній прес-конференції в Сімферополі представники Кримського незалежного центру політичних дослідників та журналістів (КНЦПДЖ) Володимир Притула та Петро Вольвач, професор Таврійського університету Василь Єна, директор Всекримського українського культурного центру Галина Хмельовська повідомили про вихід нової книги про видатного українського біолога, автора відомого сорту яблук Ренет, названого його іменем, а також багатьох наукових праць з помології, фундатора українського промислового садівництва -- Левка Симиренка. Ця книга стала черговим етапом виконання широкої програми повернення Україні спадщини Левка Симиренка, яка реалізується в Криму журналістами та вченими.

Вже кілька років, як журналістське життя в Криму отримало новий напрямок – поряд з турботами телевізійників, газетярів, „агенційників”, „інтернетників”, з’явився вельми цікавий загальний напрямок роботи – симиренкознавство. Ось уже кілька років журналістський загал навертається до проблем повернення Україні несправедливо забутих творів великого українського „яблучника”, який за своїм талантом перевершував багатьох біологів свого часу. „Лисенківщина” та „мічурінщина”, які перемогли в політичній боротьбі початку та середини минулого століття, надовго витіснили як наукову, так і літературно-практичну спадщину славетних мужів російської і української науки – Чаянова, Вавилова, Симиренка та інших. В ті часи, виявляється, навіть звичайне садове яблуко сприймалось як політичний факт. В результаті українське садівництво до цього часу перебуває в занепаді, коли величезні врожаї та якість плодів початку минулого століття вже здаються неможливими, натомість культивуються голландські та інші іноземні технології, які сформовані в інших природних умовах, а тому не пристосовані до особливостей нашої землі та природи.

Тому в Криму кілька років тому Кримським незалежним центром політичних дослідників та журналістів, з одного боку, Всекримським українським культурним центром, з іншого боку, за участі вчених Кримського аграрного університету, Таврійського університету імені В. Вернадського, Комітету з науки Ради міністрів Криму, місцевим відділенням фонду „Відродження”, яке ще тоді існувало, було розпочато багатопланову роботу по перевиданню забутих творів Левка Симиренка. Фактично на практиці всю роботу до цього часу об’єднує кримський симиренкознавець, відомий вчений та журналіст, дійсний член академії Української академії екологічних наук, доктор філософії в галузі біології Петро Вольвач. Ще будучи студентом Кримського сільськогосподарського інституту сорок років тому, Петро Вольвач в журналі „Виноградарство і садівництво Криму” (1962, № 3) опублікував статтю про вклад Левка Симиренка в розвиток кримського садівництва. Це і стало провідною справою його життя і творчості. Тоді і автор статті, і журнал за таку публікацію наражалися на певну небезпеку – вся творчість Левка Платоновича, навіть суто агрономічна, за вказівкою партії вважалася націоналістичною. В тодішнє КДБ посипались листи-доноси, які викривали „реакційну” суть як самого Симиренка, так і його „пропагандистів”.

Зрештою, поволі все ставало на свої місця. Процес відновлення правди наростав давно, публікації в зарубіжній пресі (”Український голос” — Вінніпег, „Нові Дні” – Торонто, у виданнях Нью-Йорка, Парижа, Мюнхена, Сіднея тощо) поволі розширилися на Україну, з’являлися публікації про рід Симиренків та його долю в „Літературній газеті” (вона першою в Україні в 1957 році порушила питання про реабілітацію династії Симиренків), в журналі „Вітчизна” (1958, №10), журналі „Дніпро”, потім -- „Літературній Україні”, в обласних газетах Криму та Черкащини тощо. Лише в 1963 році прізвище Симиренка було вперше включене до „УРЕ”. З часом яблуко все більше переставало бути націоналістичним.

В 1996 році в Криму видавництвом „Таврія” з ініціативи Петра Вольвача було видано забуту книгу Левка Симиренка „Місцеві стародавні сорти плодових культур Криму”. Тоді Петро Вольвач, за його словами, зрозумів, що пора братися за перевидання головного твору Симиренка – його багатотомної праці „Кримське промислове садівництво”. На той час виданий в Москві в 1912 році тираж книги практично весь загинув, в бібліотеках та приватних книгозбірнях, за підрахунками симиренкознавців, залишилось всього 15 примірників. Створений в Криму з журналістів та видавців, урядовців автономії, вчених комітет зміг з великим трудом віднайти кошти на репринтне видання, і в 2002 році перевидання побачило світ.

-- Перевидання цієї книги - це по значимості не тільки кримське, і навіть не тільки українське, але світове явище, - переконаний професор Василь Єна. За його словами, "ця праця назавжди прославила і нашу державу, і Крим". Зусилля Петра Вольвача та його колег-журналістів по перевиданню праці і популяризації спадщини родини Симиренко професор оцінив як "героїчну наукову діяльність". Свого часу кримськотатарський письменник і етнограф Рефат Куртієв підкреслював соціальну значимість книги Симиренко. Він продемонстрував екземпляр видання 1912 року, яку кримські татари пронесли через депортацію, усупереч усім складностям і заборонам. "Це була одна з тих книг, по якій кримські татари знайомилися з доробком батьків і дідів, бо вона спирається на досвід татар-плодівників", - говорив він.

В Україні розроблені заходи по відзначенню 150-річчя з дня народження Левка Симиренка, яке відбудеться в лютому 2005 року. Зараз група ініціаторів Всекримського українського культурного центру та КНЦПДЖ готується до видання другого тому „Кримського промислового садівництва”, який за життя автора не був виданий в зв’язку з початком першої світової війни в 1914 році і чудом вцілів. В планах також перевидання „Помології” Левка Симиренка, яка до цього часу має величезне наукове значення та збереглася в одиничних примірниках. Цю роботу Симиренко завершив невдовзі перед своєю загибеллю, і за радянського часу неодноразові намагання його сина Володимира Симиренка видати її були безрезультатними.

Рукопис міг би загинути, хоча б у вогнищі, влаштованому енкаведистами у помешканні професора Симиренка на Різдво 1933 року, однак, на щастя, Володимир Симиренко, відчуваючи наближення неминучого арешту, передав рукопис сестрі Тетяні. Як розповідає Петро Вольвач, син та дочка Левка Симиренка замурували рукопис батька, що важив понад пуд, у київському помешканні Тетяни Левівни за адресою вул. Артема, 14-а. Її легалізували лише після 1956 року, він був переданий Українській академії сільськогосподарських наук і в 1961-1963 році було видано три томи „Помології” Симиренка. Через кілька років книгу було перевидано більшим тиражем, але вона знову швидко розійшлася і зараз вважається великим раритетом, хоч має бути настільною книгою кожного садівника України.

Проте в запланованих заходах враховано не все, що ми пропонували, -- говорить Петро Вольвач. На його думку, найважливіші моменти виявилися не врахованими.Це, зокрема , необхідність спорудження пам'ятника Левку Симиренку в Криму і присвоєння його імені Кримської дослідницької станції плодівництва, перейменування населеного пункту Маленьке (Сімферопольський район), де вона розташована, в Симиренкове, а також необхідність присвоєння імені Симиренка одній з вулиць чи площ Сімферополя. "Саме завдяки Левкові Симиренку в 1913 році була організована перша в Російській імперії Салгирская дослідна станція, яка зараз перебуває в жалюгідному стані, - підкреслив Петро Вольвач. За його словами, імператор Микола ІІ в 1913 році, ознайомившись з роботою Симиренко "Кримське промислове садівництво", підписав указ про створення станції, проект якої десятиліттями лежав у департаменті землеробства. Лев Платонович також розробив для кримської станції довгострокову програму наукових досліджень. Але перша світова війна і наступні політичні події в Росії зруйнували творчі плани вченого. Симиренко був убитий у своєму будинку чекістами в перший же місяць установлення більшовицького режиму на Черкащині, а багато його рукописів спалені. Петро Вольвач думає, зокрема , що необхідно видати монографію про сорт яблук Ранет Симиренко, оскільки це - "наша національна гордість", і на цьому сорті "протягом 100 років базувалося садівництво України, у тому числі Криму...

На фото Петро Вольвач.