Згідно закону Кабмін зобов’язано передбачати щорічно до 2007 року у бюджеті кошти на здійснення заходів Державної програми, передбачених у Додатку до цієї програми. А також обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям вказано передбачати під час підготовки відповідних бюджетів кошти на реалізацію місцевих програм поліпшення кінообслуговування населення. Депутати визначили, що Державна програма розвитку національної кіноіндустрії “спрямована на відродження національної кінематографії, створення належних правових і економічних умов для розвитку національного кіномистецтва в ринкових умовах, формування сучасної самодостатньої національної кіноіндустрії шляхом підтримки підприємницької діяльності галузі, забезпечення гідної присутності українського фільму на національному і світовому кіноринках, відновлення рентабельності кіногалузі, посилення впливу вітчизняного кіно на громадськість, інтересу до нього масового глядача”.

Крім того, програмою передбачено такі заходи, як: розробка законопроектів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на виконання програми, створення державного телевізійного телеканалу “Культура”, запровадження ефективної продюсерської системи тощо.

Програмою пропонується розширити встановлені законами джерела фінансування кінематографії. Щоправда, переважно через “традиційні” методи: шляхом збільшення видатків з Держбюджету та запровадження збору на розвиток національної кінематографії. Причому Законом визначено, що зазначений збір будуть сплачувати суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються розповсюдженням та демонструванням в Україні іноземних фільмів з метою одержання прибутку.

У додатку до Програми народні депутати визначили обсяги коштів, які повинні щорічно закладатися до бюджету на розвиток кіноіндустрії. Так, вказано, що загалом реалізація програми потребує 606 690 тисяч грн., з яких планується 130 599 тисяч грн. отримати за рахунок Держбюджету. У 2003 році Програма потребуватиме 100 560 тисяч грн., в 2004 – 89 930 тисяч грн, 2005 – 122 259 тисяч грн., 2006 – 132 997, 5 тис. грн, 2007 - 163 943 тисячі грн. Додаток до програми вказує виконавців пунктів програми та розпорядників коштами.

Законодавці констатували, що в Україні налічується п’ять державних кіностудій. Це: Національна кіностудія художніх фільмів імені О. П. Довженка, Одеська кіностудія художніх фільмів, Національна кінематека України, Українська кіностудія анімаційних фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів. А також понад 20 кіностудій недержавної форми власності та українсько-російське підприємство Закрите акціонерне товариство ”Ялтинська кіностудія”, контрольний пакет акцій якого належить Автономній Республіці Крим. Однак, у 2001 році було знято 4 ігрових і 29 неігрових та анімаційних фільмів, що становить 10 - 15 відсотків обсягів виробництва фільмів у період до 1990 року. Не забезпечуються в повній мірі права інтелектуальної власності щодо кінотворів. Ринок кіно-і телепродукції на 95 % заповнено іноземною продукцією, переважно не кращої якості. Кіномережа налічує 6 877 кінотеатрів і кіноустановок, у тому числі 561 міський кінотеатр і 5 931 сільську кіноустановку на 1 785 452 місця, що в цілому задовольняє потребу населення в кінопослугах. У регіонах діє 26 прокатних комунальних підприємств, які мають близько 400 тис. фільмокопій. Розповсюдженням українських та зарубіжних фільмів на кіноринку займається понад 50 господарюючих суб’єктів.

Однак, середньостатистичний глядач нині відвідує кінотеатр 0,15 разів на рік, що не дає можливості повертати кошти, витрачені на виробництво фільму. Більшість кінотеатрів існує лише за рахунок надання своїх приміщень в оренду. Сільська кіновідеомережа інтенсивно скорочується.

Понад 30 різнопрофільних спеціалізованих сервісних підприємств з надання технологічних послуг та дві проектно-конструкторські організації обслуговують технологічні потреби кіновиробництва, кіномережі і кінопрокату.

Однак, на 1 листопада 2002 року переобладнано на нові технології кінопоказу і звуковідтворення 62 кінотеатри, що становить 11,7 відсотка їх загальної кількості.

“Стан української кінематографії вимагає визначення на державному рівні правових, організаційних і економічних засад її розвитку, що можливо лише шляхом формування сучасної національної кіноіндустрії, яка відповідала б міжнародній практиці організації кінопроцесу”, – йдеться у Законі.

У кількісних показниках автори закону цілі Програми визначили так: “доведення виробництва вітчизняних фільмів (за рахунок різних джерел фінансування) до таких обсягів на рік: 30 повнометражних ігрових фільмів; 120 серій телевізійних ігрових фільмів (серіалів); 30 (десятихвилинних) анімаційних фільмів; 500 хвилин телевізійних анімаційних серіалів; 5 000 хвилин просвітницьких і документальних фільмів та програм для дітей і молоді; переоснащення кінотеатрів на нові технології кінопоказу за світовими стандартами та зростання їх загальної кількості за 5 років до 250, у тому числі: 2003 рік - до 100; 2004 рік – до 130; 2005 рік – до 150; 2006 рік – до 200; 2007 рік – до 250; збільшення відвідування кінотеатрів середньостатистичним глядачем у 2007 році до 2,5 разів на рік, валового збору від кінопоказу - до 200-250 млн. гривень”.

Законодавці визначили 2003 рік як підготовчий. І зазначили, що за цей час потрібно розробити першочергові законопроекти; запровадити ефективну продюсерську систему; сприяти формуванню мережі сучасних сервісних підприємств недержавної форми власності у кіногалузі; підтримати процесу приватизації підприємств кінематографії без зміни профілю їх діяльності; удосконалити структуру місцевих органів виконавчої влади щодо здійснення ними управління кінематографією; …визначення статусу України як члена у міжнародних кінематографічних організаціях. А також серед завдань наступного року - створення інформаційно-аналітичної системи “Кінематографія України” та державного телевізійного каналу “Культура”.

Основним виконавцем Програми на державному та регіональному рівнях має стати Міністерство культури і мистецтв України та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади.

А громадський контроль і підготовку пропозицій для забезпечення виконання заходів Програми має здійснювати теж визначений законом орган - Міжвідомча рада з питань кінематографії. До її складу пропонується включити кіномитців, кінопродюсерів, представників Національної спілки кінематографістів України, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Щодо державної підтримки технічного переоснащення, то програмою визначено, що кошти надаватимуться з Держбюджету України, в першу чергу, трьом базовим національним підприємствам кінематографії: Національній кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка для виробництва ігрових фільмів, Національній кінематеці України для виробництва неігрових та анімаційних фільмів і Національному центру Олександра Довженка для зберігання та обробки вихідних матеріалів фільмів та тиражування і відновлення фільмокопій, а також гарантій забезпечення зобов’язань зазначених підприємств по погашенню та обслуговуванню наданих кредитів в межах коштів, передбачених Програмою.

Програма передбачає, що саме Кабінет Міністрів України візьме на себе вирішення питання про утворення навчального, науково-дослідного, виробничо-технічного комплексу для підготовки кадрів, проведення наукових досліджень та виробництва документальних фільмів і кінолітопису за державним замовленням на базі Української кіностудії хронікально-документальних фільмів; та створення на базі Одеської кіностудії художніх фільмів акціонерної компанії за участю держави із збереження основного профілю її діяльності. А також передбачається, що КМУ спрямовуватиме інвестиції на розвиток галузі. Стратегічно закон визначив і міжнародні інтереси українського кінематографу:

“Одним з напрямів розвитку національної кіноіндустрії є міжнародне співробітництво у сфері аудіовізуальних мистецтв, передусім з європейськими кінематографічними та аудіовізуальними організаціями, такими як “Аудіовізуальна еврика", "Європейська аудіовізуальна обсерваторія", Міжнародна федерація кіноархівів, Міжнародний центр співробітництва шкіл кіно і телебачення, Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів тощо, щодо приєднання до яких Україною необхідно вжити відповідні заходи”.

Як відомо, цього року розпочато процедуру вступу України до міжнародного фонду Ради Європи EURIMAGES, що мало б сприяти спільному виробництву та розповсюдженню кінопродукції. Державним завданням також визначено “участь українських кінематографістів у престижних кінофестивалях, кіноринках, інших кінематографічних акціях з метою підтримки ділових і творчих зв’язків, обміну досвідом з іноземними кінематографістами”.

Закон буде подано на підпис Президенту України.

Людмила ГОРДЕЛАДЗЕ, директор державного-комунального підприємства „Кінотеатр «Жовтень»:

- Если Программа реально поддержит кино, то это только плюс. Но если говорить о всей Программе, то там основное внимание уделено производству фильмов. Сейчас еще рано говорить о реальном введении налога для субъектов предпринимательской деятельности, которые занимаются распространением и демонстрацией иностранных фильмов в Украине. Это только планируется. И когда такой законопроект будет разрабатываться, тогда, я думаю, и станет понятно, что вводить его не следует.

Пока что у нас нет публичности и дискуссии по этому вопросу, потому что общение специалистов кинематографической отрасли просто отсутствует. Может быть, сейчас интернет-издание «Кино-коло» внесет свой вклад в эту работу, но на сегодняшний день все журналы, которые занимаются кино - это просто рекламные издания. Так что обсудить в киносообществе перспективу введения этого налога просто не с кем. В России по этому поводу ведутся ожесточенные споры. И, по моему, там окончательно пришли к выводу, что квотирование выпуска иностранных фильмов неприемлемо.

У нас речь идет о сборе. Раньше уже пытались ввести однопроцентный сбор Указом тогдашнего президента Л.Кравчука. Сбор надо было перечислять в Союз кинематографистов. Но дальше этого дело не пошло. Никаких законов разработано не было, поэтому все желающие перечислить деньги могли это сделать на спонсорских основаниях. Я, честно говоря, не верю, что такой закон будет принят, потому, что сделать это будет чрезвычайно трудно. Для того, чтобы кинотеатры платили какую-то дань, они должны быть как минимум переписаны, а у нас нет точной информации, сколько и где субъектов хозяйственной деятельностью этим занимается.

Второе, с кого брать %: с дистрибьютора, прокатчика, или с площадки? Насколько я помню, это ни в прошлом указе, ни в нынешней программе точно не было прописано. Дело в том, что одни ведь занимаются распространением, другие - демонстрацией фильмов. Кто будет платить? Пока из документов этого не вытекает. Самое интересное, что на самом деле, такой сбор собрать очень трудно, потому что дистрибьюторы, которые получают прокатные удостоверения на конкретные фильмы - они более-менее под контролем Министерства культуры. Однако Министерство совершенно не в курсе дела, сколько денег зарабатывает дистрибютор на этом фильме. Такой учет никакими на сегодняшний день регламентирующими документами не предусмотрен. Статистической отчетности по валовым сборам по кино нет. Вы, наверное, видите, что все время идет информация о топ-десятке американских фильмов, уже появилась топ-десятка российская… И в России уже становятся официально открытыми данные о валовом сборе кинотеатров и отдельных фильмов. В нашем же несчастном болоте, к сожалению, все скрывают свои доходы.

Вот, скажем, у нас государственный коммунальный кинотеатр. Мы одни из немногих отчитываемся о валовом сборе. Но все остальные этого не делают. Поэтому, чтобы их обязать: а) отчитываться, б) взимать эти деньги - надо будет ввести достаточно много изменений в общее законодательство по налогообложению и, мне кажется, оно просто утонет в этих согласованиях. Я думаю, что до этого дело не дойдет. А полезено ли подобный сбор? Я тоже думаю - что нет. Сегодня прокат является бурно развивающимся бизнесом. Но, даже развиваясь, он еще имеет массу трудностей и объемов, куда надо инвестировать собранные деньги, т.е. инвестировать американские продюсерские деньги в развитие украинского кино. Но я лично в этом сборе не вижу источника доходов. Он небольшой, потому что деньги от зарубежных фильмов распределяются так: 35% - американским продюсерам, 5% - дистрибютеру, 10% - на рекламу из доли дистрибютера, и 50% - кинотератру, но здесь у нас 20% НДС, расходы на рекламу и содержание кинотеатра. Поэтому лишних денег в прокате просто нет.