Я не знаю, як пишуться некрологи. 

Людмила Клепакова, відома українська телеведуча часів «старого» каналу «1+1».

Ведуча телевізійної програми «Мультипанорама» кіно редакції Українського телебачення. (Хто не знає, це Хрещатик, 26). Ведуча і редакторка багатьох інших програм кіно редакції у 80-90-их роках минулого сторіччя. 

Говорити про її професійні якості незручно. Хто її бачив в ефірі, той знає. А для нинішнього покоління телевізійників 80-90-ті минулого століття -  це епоха повстання Спартака (якщо вони знають хто він такий). 

Даруйте мій сарказм, я люблю молодь і навіть працюю з ними, шаную і поважаю їхній світ. Це, певно, мій біль втрати пофарбув світ у темні тіні. 

Ми, колеги Людмили і її глядачі, цінували глибокі знання, які вона транслювала через екран. Бездоганний смак, любов, ні – навіть пристрасть до кіно перетворювали її програми на освітні кінофільми. Про кінематограф, про відчуття світу, людей, мистецтва. Про життя…

Кльопа, Людочек, Люся – так ми її називали. 

Сьогодні, 13 квітня, близко 4-ї ранку вона покинула цей світ. Мені написала її сестра Асюня. Ми спілкувались останні місяці щоденно. І з Кльопою, і з Асею. Ася мені давала «звіт» про перебіг цієї швидкої нестерпно болючої хвороби Люсі. 

Її немає з нами відсьогодні. Пішла на другий день після Великодня. Не знаю, що це значить, але вірю, їй там буде легше, на небесах