Більш того, не відомі і перспективи її прийняття саме в тому варіанті, який пропонують ініціатори слухань – профільний Комітет ВР та журналісти.



„Детектор медіа” запропонувала експертам та спеціалістам висловитися з приводу перспектив прийняття Постанови, а також з приводу тих першочергових питань, які у сфері ЗМІ мають бути вирішені законодавчо. Сьогодні ми публікуємо статтю відомого фахівця Ігора Куруса.



Тема свободи слова та наявність в Україні політичної цензури продовжує обговорюватися спеціалістами та політиками.

Вже після закінчення парламентських слухань, які, на мою думку, довели існування проблеми, точиться дискусія. З одного боку - довкола ефективності самих парламентських слухань. З іншого – довкола того, які законодавчі норми в сфері ЗМІ необхідно врегульовувати в першу чергу.

Втім, при розгляді відповідної постанови Верховної Ради України щодо слухань, яка і має дати оцінку їх ефективності, проявляться, на мою думку, й інші тенденції – наскільки проблема свободи слова політизується тими чи іншими політичними гравцями. Дехто схильний міркувати, що прийняття законопроектів, які були підготовлені Комітетом з питань свободи слова та інформації - це, мовляв, лише підняття авторитету голови Комітету Миколи Томенка. Відповідно, не прийняття – опускання авторитету. І в цьому вся загроза.

Переконаний, що в парламенті є більшість народних обранців, які будуть голосувати за законопроект, а не екзаполюватимуть текст законопроекту на Томенка. В такій ситуації, на мій погляд, важливими чинниками будуть: що ж міститься в проекті постанови ВР; які проекти законів пропонуються до розгляду парламентом; хто очолюватиме Комітет свободи слова тощо. Від цього залежатиме шлях розвитку вітчизняних ЗМІ: або до демократії, або ж в протилежному напрямку.

Отже, як може розвиватися ситуація?

Згідно до Регламенту Верховної Ради України, парламент після проведення слухань ухвалює відповідну Постанову. Виходячи з цього, найближчим часом до уваги народних депутатів буде запропонований проект вже зареєстрованої Постанови, який, вперше в історії подібних слухань, був розданий депутатам ще напередодні розгляду питання 4 грудня.

До речі, аналізуючи коментарі окремих посадовців, вже зараз можна спрогнозувати, як же прийматиметься проект Постанови, присвячений парламентськими слуханням. Поки присутні два погляди на подію. Я б їх назвав проблемний та не проблемний. Проблему в порушеннях свободи слова в Україні та існуванні цензури вбачають опозиційні політики. Вони доказують, що проблема існує, демонструють “темники”, свідчення журналістів, необЄрунтовано високі позовні вимоги до ЗМІ з боку чиновників тощо.

Інша сторона запевняє, що у нас все нормально, як і в інших країнах світу. Що те, що опозиція називає цензурою, у всьому світі називається редакційною політикою, а оптимізація інформаційної політики, запропонована адміністрацією Президента - це спроба не продати інформаційного простору іноземному капіталу і не віддати під контроль “Нашій Україні”. А самі слухання - це мітинг, спроба опозиційних політиків виграти програну “інформаційну війну” й нав’язати суспільству неіснуючу проблему. Ось такий діапазон думок, в якому вміщені два протилежні погляди, без, як належить, золотої середини.

В принципі, сам проект Постанови можна розділити на дві складові: 1- преамбула, яка дає політичну оцінку ситуації; 2- постановочна частина, яка зобов’язує органи державної влади до рішучих дій щодо захисту свободи слова та ЗМІ. Логічно, що преамбула більше цікавить політиків, оскільки політичні оцінки - це їхній хліб. Тому, хоч преамбула і не містить ніяких заходів, саме вона може стати “яблуком розбрату” парламентарів. Різкі оцінки проблеми можуть бути причиною не підтримки постанови фракціями більшості, відповідно, їхня відсутність – закінчиться не голосуванням за постанову опозиційними фракціями. Припущу, що саме преамбула може стати причиною неприйняття Постанови, оскільки реально голосувати за обмеження свободи слова не вигідно нікому. Та насправді журналістів та тих, хто вболіває (а не показує) за демократичні перетворення, більше має хвилювати саме не політична преамбула, а постановочна частина, оскільки саме в ній міститься стратегія законодавчого регулювання галузі.

До-речі, здатність домовлятися, уступати при прийнятті Постанови ВР за результатами слухань з політичної цензури і виявить, які фракції українського парламенту розглядають ЗМІ як пропагандистські рупори, а які – як механізм донесення до суспільства достовірної інформації. Які політики ведуть інформаційну війну, а які справді хочуть допомогти журналістиці.

Тепер щодо законопроектів, які напрацьовуються Комітетом. Віддаючи належне профільному Комітету та його голові, який попри перешкоди все-таки домігся проведення слуханнь, слід сказати, що тут усе складніше. Очевидно, що навіть якщо Постанова за результатами парламентських слухань не буде прийнята парламентом, напрацювання змін до законодавства можуть бути внесені окремими народними депутатами, а не профільним комітетом Верховної Ради. Добре це чи погано? Річ у тім, що якщо законодавчі зміни вноситимуться на виконання постанови, то вони мають розглядатися як першочергові. В іншому - журналістам прийдеться чекати змін ще довго.

Втім, навіть і з-за умови визначення розгляду законопроектів в галузі ЗМІ як першочергових, якщо комусь заманеться заблокувати їхнє прийняття, то це робиться елементарно. Просто подається проект Постанови про неприйнятність таких законопроектів, і все, бажані зміни можуть і не наступити.

Крім цього, досі точиться дискусія, що необхідно змінювати в першу чергу. Адже базові Закони приймалися до введення в дію Конституції України і часто не відповідають пункту 11 статті 92 та іншим нормам Основного Закону. Не буду вдаватися в деталі, але хочу звернути увагу, що окремі законодавчі акти потребують не косметичного ремонту. Скажімо, про необхідність кодифікації законодавчих актів говорять з 2000 року. В профільному Комітеті навіть був створений відповідний підкомітет. Цікаво, що тепер, через кілька років, окремі політики і службовці, які ще вчора з усіх трибун заявляли про негайну кодифікацію інформаційного законодавства, кажуть, що законодавча база у нас достатня. Ось такі метаморфози.

Проте, річ не втім, хто що каже. Проблема в іншому. З чого почати? Наскільки мені відомо, ініціатори парламентських слухань передбачали, що слухання стануть поштовхом до системної розробки інформаційної нормативно-правової бази. Однак, знаючи, що не всі політичні сили переймаються свободою слова, як на мене, профільний Комітет дещо мінімізував свої зусилля і пропонує внести на розгляд парламенту найбільш наболіле – визначення цензури та відповідальності за її впровадження, регулювання сум позовних вимог до ЗМІ, відповідальність і звільнення від відповідальності за поширення інформації тощо.

Напевно, Комітет поступає правильно. Однак, на моє переконання, інформаційний “жупан” латати більше не можна. Ми повинні відкинути всі свої політичні та бізнесові вподобання і взятися за розробку дієвої інформаційної законодавчої бази. Я повторюся, але те інформаційне законодавство, яке діє в Україні, сьогодні дає можливість знищити будь-який засіб масової інформації. Було б бажання і адміністративні ресурси.

З іншого боку, в Україні повинна розпочатися дискусія стосовно місця і ролі ЗМІ в суспільстві. І слід розпочинати з пошуку відповіді на запитання: що таке засоби масової інформації? Це тільки бізнес–проекти, чи ще й засоби інформування суспільства про процеси, які відбуваються як в державному апараті, так і в самому суспільстві?. Адже, давши відповідь на це питання, ми зможемо розробити стратегію взаємин між державою, ЗМІ та суспільством. Чітко законодавчо закріпити права та обов’язки усіх суб’єктів інформаційних відносин.

Тому ще раз наголошую, що кожен бізнесмен, топ-менеджер, які планують довгостроково працювати в інформаційному просторі України, задля збереження свого бізнесу, повинні в першу чергу законодавчо окреслити основні правила гри на інформаційному полі. Адже все тече, все міняється. Маючи сьогодні владу, вони повинні законодавчо забезпечити існування свого бізнесу в майбутньому.

На закінчення хочу висловити сподівання, що парламентські слухання дадуть позитивний поштовх для демократичного розвитку ЗМІ, хоча песимістичні настрої мене, на жаль, не покидають.