17 березня відбулася презентація проєкту «Розвиток політичної журналістики для побудови здорової демократичної екосистеми в Україні», що виконується Українським фондом медіа та суспільства (при «Інтерньюз-Україна») за підтримки Швейцарії. Під час події оголосили 18 переможців грантового конкурсу, серед яких і «Детектор медіа», а також провели дискусію про стан політичної журналістики в Україні. Участь в обговоренні взяв політичний аналітик і журналіст Віталій Портников, модерував розмову теле- та радіожурналіст, політичний оглядач Дмитро Тузов.

«Детектор медіа» публікує головні тези з дискусії.

На початку дискусії Дмитро Тузов запитав про особливості того, що називають політичною журналістикою під час війни. Віталій Портников відповів, що потрібно говорити про загальні процеси: «Російсько-українська криза і війна, яка є частиною світової кризи безпеки і, я б сказав, світової кризи інформації. Тому що це відбувається відразу в багатьох площинах, і це треба розуміти як виклик, на який не знайдено відповідь. Перша проблема, яка існує і яка поставить хрест на всьому тому, що ми знаємо і що було традиційним світом, — це вільне розповсюдження інформації поза традиційними медіа».

За словами Портникова, поява соціальних мереж радикально змінила саму природу журналістики. Він сказав, що медіа втратили можливість першими повідомляти новини, адже очевидці подій тепер можуть робити це самостійно — через власні акаунти.

Окрему увагу журналіст приділив феномену постправди. Він сказав, що користувачі соціальних мереж дедалі частіше не лише поширюють інформацію, а й формують власні оцінки, які можуть ґрунтуватися на вигаданих фактах. У результаті люди починають вірити не в реальність, а в бажану картину світу.

«У світі соціальних мереж не існує правди, а існує тільки постправда. Вигаданий факт, який подобається користувачам, може суперечити реальній новині — і людина вірить не в те, що відбувається, а в те, що їй хочеться вірити. Люди живуть у двох реальностях, які не зустрічаються між собою, і приймають рішення щодо продовження бойових дій, які, в принципі, можуть призвести до фатальних наслідків, якщо ти зробиш помилку», — каже він.

 Віталій Портников

Ще однією проблемою Портніков назвав анонімність у цифровому середовищі. Він пояснив, що якщо раніше журналісти могли конкурувати з непрофесійними авторами завдяки репутації, то тепер ситуація змінилася через появу анонімних каналів і структур, які свідомо поширюють вигадані факти.

На його думку, традиційна журналістика переживає завершальний етап свого існування у звичному вигляді, тож у найближчі десятиліття вона може зникнути як явище.

«Зараз ютуб є набагато більшим контриб’ютором реклами, ніж Netflix. Значить, якщо ютуб зможе працювати з політичною інформацією, то всі ці політичні новинні канали залишать сцену протягом наступного періоду, тому що рекламодавцям буде невигідно їм давати гроші», — каже він.

Портников пояснив, що ці трансформації вже відбулися в інших сферах — зокрема, у телебаченні та кіно. За його словами, поява стримінгових платформ і соціальних мереж призвела до зникнення цілих жанрів і зміни моделей споживання контенту. Традиційні звички, як-от спільний перегляд серіалів або новин у визначений час — відійшли в минуле.

Увагу Віталій Портников присвятив і впливу штучного інтелекту на журналістику й інформаційний простір. На його думку, вже найближчим часом штучний інтелект зможе масово відтворювати тексти у стилі конкретних авторів, що створить масштабну проблему фальсифікацій. Проблема вже проявляється не лише в текстах, а й у відео — зокрема, у вигляді підроблених виступів і зображень.

На думку Портникова, реакцією держав на такі виклики може стати обмеження доступу до інформації — аж до створення віртуальних кордонів.

«Іранці зрозуміли, що робити. Вони вимикають інтернет. Росіяни вимикають інтернет. Китайці роблять суверенний інтернет. Нам це здається дикістю, але скоро так може бути всюди. Тому що демократичні держави будуть захищатися від атак авторитарних, авторитарні будуть захищатися від інформації», — вважає він.

Водночас, відповідаючи на запитання Дмитра Тузова про те, як відрізнити правду від вигадки, Портников підкреслив, що покладається не на інтуїцію, а на перевірку фактів: «Я ж журналіст, тому нічого не роблю на інтуїтивному рівні. Я перевіряю факти. Журналістика — це те саме, що криміналістика, умовно кажучи. Мені потрібен труп. Якщо в мене немає трупа, в мене немає факту. Поки в мене немає факту, я нічого не коментую. Я можу програвати в оперативності, але я хоча б не програю в адекватності».

Він пояснив, що саме дотримання журналістських стандартів залишається ключовою умовою збереження реальності як такої. Тому підтримка медіа з боку суспільства є дуже важливою. За його словами, у нових умовах саме аудиторія має відігравати активнішу роль у фінансуванні незалежної журналістики. Він сказав, що журналісти мають не лише інформувати, а й допомагати аудиторії орієнтуватися в складному інформаційному середовищі.

Повертаючись від глобальних тем до українського контексту, Дмитро Тузов запитав, як виглядає політична журналістика в умовах війни і чи існує вона взагалі. Віталій Портников відповів, що її існування безпосередньо пов’язане з наявністю політичного процесу, якого нині немає.

Дмитро Тузов

За його словами, нині в Україні функціонує не політична журналістика, а журналістика суспільних процесів і розслідувань. Ключовим фактором політичної журналістики є конкуренція, а її в умовах війни не існує.

Він пояснив, що суспільне життя не трансформується у політичне без виборів, адже саме вони є механізмом ухвалення рішень громадянами. А проведення виборів під час війни є неможливим — як із безпекових причин, так і через відсутність реальної конкуренції. В таких умовах будь-які вибори перетворюються на формальність.

Обговорюючи перспективу тривалої війни, Дмитро Тузов звернув увагу на ризик повної зупинки політичних процесів. Він сказав, що наразі немає не лише парламентських і президентських, а й місцевих виборів, а також немає виборів у громадських організаціях чи освітніх закладах.

Портников визнав, що це дійсно означає відхід від демократичних процедур, але пояснив, що така ситуація є типовою для воєнного часу: «Довга війна — це дорога від демократії. Що ж тут можна зробити? У Великій Британії не було виборів шість років під час Другої світової війни. Ніхто про це не думав особливо».

Водночас він запропонував альтернативну модель — уряд національної єдності, який, на його думку, міг би компенсувати відсутність виборів і забезпечити баланс у владі: «Чому в Британії нікого не цікавило, є вибори чи немає під час війни? Тому що прем’єр-міністром був консерватором, а першим віцепрем’єром був лейборист Клемент Еттлі. Та людина, яка виграла вибори у Вінстона Черчилля після Другої світової війни, була його заступником всю війну. Це не те, що людина прийшла з лав опозиції. Ні, вони працювали разом. Чому взагалі з’являються такі люди як Черчилль? Такі люди — це результат, продукт національного консенсусу. Це людина, яка задовольняє консерваторів, лейбористів, лібералів — задовольняє всіх».

Він пояснив, що в Україні після початку повномасштабного вторгнення існував шанс реалізувати подібний сценарій, однак цього не сталося.

Слухачі дискусії

Дмитро Тузов поцікавився, що варто робити тим організаціям, які, попри відсутність політичного процесу, вирішили розвивати політичну журналістику. Віталій Портников назвав головним завданням зосередження на «журналістиці факту». В умовах війни медіа не повинні уникати критики внутрішньої політики влади, водночас зберігаючи обережність у питаннях оборони та зовнішньої політики.

Портников також сказав про необхідність системної роботи України з міжнародною аудиторією. Йдеться не лише про дипломатію на рівні держав, а й про комунікацію з громадянами інших країн — через медіа, публічні заходи та прямі контакти.

«Я зустрічався з українськими громадами, а ще я проводив зустріч у звичайній книгарні з англомовною аудиторією в Сан-Франциско. Я бачив реальних людей, які є волонтерами, які отут воювали, які не знають жодного слова українською чи російською мовами, які не дуже близькі до України як такої. Вони ставили дуже дивні питання з точки зору інформованості, але це люди, які були на боці справедливості. Чим більше ми з такими людьми працюємо, тим більше ми змінюємо суспільну думку», — розповів журналіст.

Дмитро Тузов запитав, чи достатньо соцмереж для цього, на що Портников відповів, що ні — потрібна народна дипломатія. За його словами, для цього потрібно їздити за кордон, розмовляти англійською мовою і залучати не лише політичних аналітиків, а й громадських активістів. Це мають бути люди, які працюють із темами, близькими до повсякденного життя.

До дискусії долучилася голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова, яка сказала, що попри твердження про відсутність політичного процесу нині в Україні він усе ж існує, хоч і «прихований». За її словами, важливою функцією журналіста є відстеження цього прихованого процесу та його пояснення.

Наталія Лигачова

Як приклад, вона навела інформацію останніх соціологічних опитувань КМІС, що більше як 50% респондентів згодні на референдум щодо мирної угоди з Росією, однак вони, скорше за все, не розуміють, як саме він має відбуватися і чи можливий він узагалі з точки зору законодавства. Це питання є одним з актуальних і важливих, які журналісти мають пояснювати аудиторії.

Портников у відповідь звернув увагу на іншу проблему — довіру громадян до політиків. За його словами, люди схильні вважати, що якщо політик щось пропонує, то він точно знає, що робить.

Він навів приклад заяв Дональда Трампа про можливі наступні президентські терміни або приєднання Гренландії. За його словами, багато прихильників політика навіть не замислюються над нереалістичністю таких заяв.

Наталія Лигачова також розповіла, що конкурси і програми підтримки саме для журналістики суспільної значущості є критично важливими, адже така журналістика за своєю природою не здатна конкурувати з розважальним або комерційним контентом. Донорська підтримка є не просто бажаною, а необхідною умовою існування незалежної журналістики. Без неї медіа змушені або підлаштовуватися під вимоги рекламного ринку, або потрапляти в залежність від великого бізнесу чи політичних інтересів.

Вона також додала, що підтримка має бути комплексною: йдеться не лише про фінансування контенту, а й про інвестиції в розвиток редакцій — зокрема в залучення фахівців, побудову спільнот і розвиток комунікацій.

Підхоплюючи цю думку, Віталій Портников звернувся до історичних моделей існування медіа, які частково компенсували відсутність зовнішнього фінансування. Він нагадав, що в минулому великі медіа нерідко утримували серйозні політичні видання з прибутків від масового, розважального контенту, зокрема еротичних чи спортивних журналів.

Сучасна медійна екосистема працює за зовсім іншими правилами, такі підходи більше не є можливими. Натомість медіа стикаються з новими викликами, зокрема необхідністю виживати в умовах цифрової конкуренції та залежності від алгоритмів платформ.

«Коли новинний телеканал починає заробляти на ютубі — подивіться, яка кількість російськомовного контенту з’являється. Тому що для такої аудиторії продукт приносить більше грошей. Ти виживаєш, але перестаєш бути на 75% українським каналом. І сприйматися як український канал багатьма перестаєш», — каже Портников.

Дмитро Тузов і Віталій Портников

Дмитро Тузов порушив питання про реалістичність суспільної підтримки медіа в умовах війни. Він сказав, що частина людей сьогодні спрямовує свої ресурси насамперед на підтримку армії, що природно обмежує можливості фінансування медіа.

Віталій Портников відповів, що мотивації людей є різними і не зводяться до одного пріоритету. За його словами, навіть в умовах обмежених ресурсів існує сегмент аудиторії, який усвідомлює важливість підтримки внутрішнього життя країни — включно з медіа.

Він пояснив, що мотивом підтримки є бажання людей бути причетними до спільної справи: «Вони можуть хотіти бути причетними до ЗСУ, можуть — до певного медіа. Вони так висловлюють свою підтримку. Це для них фактично голосування».

Співзасновник медіа «Ґрунт» Олексій Вєдяєв прокоментував, що етичні медіа часто програють у бізнес-конкуренції тим проєктам, які не дотримуються журналістських стандартів. Він запитав, чи здатні медіа реально формувати суспільство? Чи вони є лише дзеркалом, яке відображає його стан?

Віталій Портников відповів, що медіа — це те, що допомагає суспільству формуватися. Це, власне, сутність їхньої появи.

Він пояснив, що сучасне розуміння медіа як інституту безпосередньо пов’язане з історичними процесами демократизації, зокрема з епохою Просвітництва та наслідками Французької революції, коли інформація стала доступною не лише елітам, а широким верствам населення.

За словами Портникова, саме тоді медіа стали не просто каналом передачі інформації, а частиною політичного процесу й інструментом формування громадянського суспільства. Проте в авторитарних системах медіа трансформуються в пропаганду, однак навіть у такому вигляді вони імітують функції незалежних медіа, зберігаючи зовнішню форму дискусії.

«Пропаганда в авторитарних режимах усе одно імітує медіа в демократичній країні — просто там дискусія про те, які ми хороші та які вони погані», — каже він.

Таким чином, за його словами, медіа за своєю природою залишаються етичним явищем, навіть якщо ця етичність спотворюється в недемократичних умовах.

Олексій Вєдяєв

Продовжуючи дискусію, Вєдяєв уточнив, чи можуть незалежні етичні медіа перемогти масові комерційні проєкти, зокрема телеграм-канали, такі як «Труха».

Портников відповів, що розважальний контент завжди матиме ширшу аудиторію, ніж аналітична журналістика: «Будь-яка людина швидше подивиться, як зіграв “Ювентус”, ніж читатиме складний текст про політику. Як ви можете проти людської природи поперти? Людська природа — це кохання і війна, спорт і порнографія».

Дмитро Тузов запитав, як у такому випадку медіа можуть утримувати стандарти політичної журналістики в умовах відсутності повноцінного політичного процесу.

Портников відповів, що ключовою відповіддю є готовність приймати виклики — так само, як це робить українське суспільство загалом. Для медіа це означає одночасну роботу в кількох напрямах: пошук сталих бізнес-моделей, залучення грантової підтримки та розвиток суспільної підтримки.

Він сказав, що виживуть не всі, але важливо створити умови для збереження максимальної кількості якісних редакцій. Окремо Портников відзначив значення регіональної журналістики з історією і репутацією, яка здатна зберігати довіру аудиторії навіть у складні часи. Він додав, що сучасний журналіст має бути універсальним — працювати з різними форматами і платформами, поєднуючи навички письма, роботи перед камерою і взаємодії з аудиторією.

Заступниця головного редактора LB.ua Марина Сингаївська запитала Портникова про вплив телеграм-каналів і вплив класичних медіа: «Хто визначатиме результати наших виборів? Хто має цей більший вплив і як бути, коли в соцмережі зайде ворог? А він зайде».

Марина Сингаївська

Портников відповів, що це залежить від державної політики, а також від здатності обмежувати анонімну інформацію: «Це діалог із державою. Я весь час кажу: ви можете не закривати телеграм, але ви маєте працювати інструментами верифікації новин».

Далі лід-експерт із розвитку медіа в «Інтерньюз-Україна» Дмитро Зінчук зачитав деякі питання, які надійшли від онлайн-учасників дискусії. Зокрема головна редакторка газети «Вість» Ольга Макуха запитала, які процеси відбуваються в регіонах, чи є шанс у місцевого самоврядування зберегтися, якщо війна триватиме ще довго?

Дмитро Зінчук

Журналіст відповів, що у місцевого самоврядування завжди є шанс, але питання в тому, що суспільство має бути зацікавлене у збереженні місцевого самоврядування в умовах, коли під час війни влада тяжіє до концентрації влади в центрі: «Це від вас залежить, наскільки ви здатні своє місцеве самоврядування захистити з точки зору його ефективності».

Журналіст «МикВісті» Олег Деренюга поцікавився, чи не вважає Портников, що популярність телеграм-каналів також пов’язана з екзистенційною потребою їх читання: «Вони пишуть, чи летять ракети на твоє місто, а між цими повідомленнями дають політичну джинсу. І коли війна закінчиться, вони перестануть бути такими популярними, як це колись сталося з телеграм-каналом Сoronavirus.info».

На це журналіст відповів, що з якимись каналами таке може статися, але він здебільшого говорить про ті канали, які про ракети не пишуть. «Є величезна кількість “безракетних” анонімних каналів із величезною кількістю інформації, якої насправді не існує. І, до речі, дуже багато російських каналів, які прикидаються українськими, і теж нічого про ракети не пишуть. Це те, про що ми говорили, коли обговорювали питання виборів. Важлива верифікація інформації», — відповів він.

Лідерка проєкту в Українському фонді для медіа та суспільства Оксана Майдан запитала, які поради можуть бути корисними для регіональних журналістів, зважаючи на те, що активного загальнонаціонального політичного процесу нині фактично немає.

Оксана Майдан

Портников відповів, що реальна журналістика є насамперед локальною: «Журналістика — це зв’язок із конкретною людиною. Це конкретні проблеми конкретних громад».

Він пояснив, що місцеві медіа працюють із повсякденними питаннями людей — роботою місцевої влади, проблемами інфраструктури, наслідками війни, історіями переселенців і родин загиблих. Саме така журналістика, за його словами, формує довіру та виконує базову функцію інформування. Портников додав, що розвиток регіональних видань — у друкованому, радійному чи онлайн-форматі — залишається стратегічно важливим. Чим менша громада, тим більша потреба в локальній інформації.

Наостанок Дмитро Тузов запитав, чи має вийти на авансцену український Черчилль?

«Хотілося б, щоб у нас уже ця війна підійшла до кінця без Черчилля, якщо він так і не знайшовся. І ми вже потім вибирали б свого Клемента Еттлі, після того як завершиться війна», — відповів Віталій Портников.

Фото надані організаторами події