Прикметно, що це відбулося невдовзі після повернення американського дипломата з Вашингтона. Там, за його словами, триває “загальний перегляд” відносин Сполучених Штатів з Україною.

На противагу думці, поширеній у вищих політичних колах Києва і розповсюджуваній підконтрольними їм мас-медіа, держдепартамент США не рубає з плеча, а діє досить обачливо. Водночас сподівання впливових в Україні антиамериканських і загалом антизахідних сил на те, що про “кольчужний” скандал невдовзі буде забуто, навряд чи справдяться. Паскуаль дав зрозуміти, що “схвалення на державному рівні військових поставок Іраку просто так не мине”.

Натяк з усіма можливими для України неприємними наслідками цілком прозорий.

Певно, тому цю тему було “затемнено” на українському телебаченні.

Зізнаюся: не знаю, як висвітлював виступ посла США УТ-1. Зазвичай я не вмикаю цей канал, щоб не заснути з нудьги, наперед знаючи, що там завжди показують “як треба”. (У випуску Новин на УТ-1 сюжет про виступ американського посла був відсутній – „Детектор медіа”).

На “Інтері” минулого четверга у зазначений час вечірніх новин не було: транслювали футбольний матч між київським “Динамо” і стамбульським “Бешікташем” (спорт в Україні, як і в Америці, витісняє політику на другий план). Але і в випуску "Подробностей", який відбувся о 20.50., про виступ посла США не було сказано ні слова.

Канал ICTV коротко поінформував, що українсько-американські стосунки „в глибокій кризі”. Однак жодним словом не обмовився про таку причину цієї кризи, як грубі порушення свободи преси в Україні.

Новий канал, оминувши “гострі кути” відносин між Києвом і Вашингтоном, обмежився висловленим американським дипломатом бажанням США мати “широку взаємодію” з українськими офіційними особами на підтримку тих реформ, які можуть просунути євро-атлантичну інтеграцію України. Головною ж на Новому каналі була важлива новина, що Вашингтон готовий у січні наступного року прийняти на високих урядових рівнях першого віце-прем’єра Миколу Азарова.

І тільки телеканал „1+1” виклав дві офіційні позиції – України й США: “Київ наполягає, що свою відкритість і прозорість засвідчив і не розкрив лише змісту секретних документів і не повідомив американцям лише місце дислокації “Кольчуг” українського виробництва у Китаї. Це не є українською державною таємницею".

Карлос Паскуаль: “Чи буде вирішено питання про “Кольчуги”, не знаю. Не можу зараз сказати. Це – те, що в руках самої України з точки зору, чи може вона надати якусь іншу інформацію, і ми відкриті для її отримання”.

На жаль, з такого роду і якості висвітлення теми нашими телеканалами нашому телеглядачеві нелегко збагнути перипетії світової політики, яка твориться переважно за кулісами. Як на мене, то ключ до розуміння “кольчужного” скандалу і пов’язаного з ним різкого погіршення українсько-американських відносин слід шукати не в політичній або військовій, а зовсім в іншій сфері. Це – несумісність моральних критеріїв пострадянського суспільства сучасної України, яке поки що мало чим відрізняється від успадкованого з радянських часів тоталітаризму, і цінностей демократичного суспільства. Роздратованість високих представників українського політикуму (мовляв, чого американці до нас причепилися?) цілком зрозуміла, зважаючи на ситуацію, в якій опинилася з їхньої вини держава, та на їхню ментальність. Але тим, хто знаходиться під впливом підконтольних їм мас-медіа, слід замислитися і спробувати зрозуміти причини настирливості “знахабнілих янкі”. Якщо не задля істини, то хоча б задля власних інтересів.

Тож зупинімо телекадр вечірніх новин студії 1+1, в якому американський посол говорить: “Ідеальною ситуацію з нашої сторони, звичайно, було б, якби ми могли сказати, що немає “Кольчуг” в Іраку, і в нас немає жодного інтересу в тому, щоб знайти їх там, бо вони загрожують нашим пілотам (курсив – А. С.). Але ми стурбовані можливістю того, що вони там можуть бути”.

На цю делікатну тему Карлос Паскуаль висловився під час спілкування з українським студентством більш емоційно: “Справа ‘Кольчуги’, – сказав він, – важлива для нас, тому що вона має вплив на безпеку американських і британських пілотів, які патрулюють над Іраком зони, заборонені для польотів. Тільки уявіть собі, як би ми могли дивитися у вічі матері пілота, загиблого через цю систему, і визнавати, що ми не з’ясували цю справу до кінця, бо це не було зручно з дипломатичної точки зору” (курсив – А. С.)



У шкалі цінностей демократичного суспільства людське життя – найвища з усіх. Водночас в українському суспільстві, де влада належить третьому ешелону колишньої партноменклатури, воно нічого не варте. Цікаво, чи піклувалася б наша влада про своїх вояків, як це робить американська, коли б їхнє життя потенційно опинилося під загрозою? Особисто у мене щодо цього є великий сумнів.

Зрештою, це – головний, людський вимір “кольчужного” скандалу і водночас - дуже актуальна тема для дискусійних програм на українському телебаченні. Тільки де вони, ці програми? Їх "з'їли" “темники” (“temnyky”), що вже увійшли в англомовний політичний лексикон, остаточно очорнивши міжнародний імідж України?