Широко розрекламований Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" дає перші результати. До нас звертаються покупці з питанням "Чому книжки українською мовою дорожчі за російські? Вам же дали пільги!"

У відповідь ми намагаємося пояснити, що цей закон не тільки не здешевить українську книжку, а просто знищить її.

Сьогодні українська книжка вдвічі дорожча за російську. При цьому у Росії вже рік як пільг нема, видавці платять усі податки. А в Україні навпаки, пільги є. З 1997 року видавці не платять ПДВ, а з 2002 – податку на прибуток. Парадокс.

Ухваливши Закон " Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", влада додала куті меду – зняла податки з друкарень та матеріалів.

Тепер українська книжка стане дешевшою?

Дзуськи!

Насправді сьогодні у ціні книжки на прилавку податки складають 5%. Тому в результаті 10-ти гривнева подешевшає аж на 50 копійок. Варто чорнило лити!

Зауважимо, що Законом опікувався Комітет з питань фінансів і банківської діяльності. А ті, хто у Верховній Раді займаються культурою або інформаційною політикою лишилися осторонь.

Чи все це не дивно? З яких пір гуманітарні питання пускають повз профільні комітети? Чому поважні фінансисти опікуються копійчаними пільгами?

А справа в тому, що широко розрекламований закон створює механізм найдешевшого в світі відмивання брудних коштів. (див. додаток "Інструкція з відмивання грошей"). Тепер нам начхати на боротьбу з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Схема надійна, обкатана протягом 5 років у Росії. Розквіт тамтешнього книговидання – це всього-на-всього побічний ефект відмивання коштів у державних масштабах.

У нас теж обіцяють розквіт. Україну перетворюють на великий офшор для російських видавців. Справи у друкарів і видавців дійсно поліпшаться, але тільки у тих, хто друкує російською мовою для СНД. Щоправда, роки за два, коли Росія введе антидемпінгові податки проти української поліграфічної продукції (а вона їх введе, чи ви сумніваєтеся?), справи погіршаться знову.

А от книжка українською мовою може до цього просто не дожити. Тому що сьогодні на прилавку вона дорожча вдвічі, а буде – вчетверо.

Пропонуємо все-таки розібратись, чому російська книжка дешевша.

Насправді тут все дуже просто. Російський видавець працює для ринку у 250-300 мільйонів. Український – ледь для 30 мільйонів. В результаті там, де українською мовою видається 5 тисяч, російською видається 50. А це означає, що коли ми захочемо заплатити авторові 5000 гривень за його роман, мусимо додати 1 гривню до ціни української книжки, і всього 10 копійок до російської. Так само редакційна та додрукарська підготовка.

Зауважте також, що друк в десять разів більшого накладу дешевший у кілька разів у перерахунку на одну книжку.

От вам і результат великих накладів – великі гонорари авторам, великі прибутки видавців і низькі ціни на книжки.

Біда в тім, що подаровані владою пільги тільки поглиблять цю різницю. Ліві наклади і залишки російських книжок будуть продаватися в Україні дешевше ніж туалетний папір. А українську книжку остаточно припинять купувати, бо ціна її не зміниться.

Буде іще один ефект. Наш дірявий бюджет недорахується від 300 до 500 млн. гривень надходжень. За рахунок зарплатні українських вчителів та медиків російські видавці зможуть отримати надприбутки. Ми вже звикли до подібних законів, а от чи звикли вчителі сидіти без грошей? Мабуть, доведеться звикати.

Сподіваємося, що депутати просто помилилися і схаменуться. Зі свого боку ми готові взяти участь у розробці нормального закону, який не тільки вирівняє ціни на книжки, але й додасть до бюджету близько 800 мільйонів гривень. Але якщо нас не почують, ми вимушені почати широку роз’яснювальну компанію.

У кожній книжці нашого видавництва буде виділено рекламну сторінку з роз’ясненнями, а нижче під гаслом "Вони розпалили багаття з українських книжок" – список фракцій, які проголосували за Закон. Ми готуємо також рекламні плакати такого самого змісту і розміщатимемо їх у книжкових крамницях біля полиць з українськими книжками.

Старий Заповіт учить: "Око за око." Тому на десерт ми оголошуємо акцію подяки народним депутатам від українських видавців "Пільги за пільги". ПІЛЬГИ ЗА ПІЛЬГИ

Акція подяки українських видавців народним депутатам

"Книжкове видання – видання, особливістю

матеріальної структури якого є скріплення

аркушів у корінці з обкладинкою чи оправою."

Закон "Про державну підтримку

книговидавничої справи в Україні"

Видавці красно дякують законодавцям за піклування про вітчизняні аркуші, скріплені у корінці з обкладинкою. Переконані, що вони будуть конкурентноспроможними за межами України, як і передбачається в Законі.

У Писанні сказано: "Око за око". І ми готові гідно віддячити депутатам за подаровані пільги.

1. Ми, українські видавці, готові відмити брудні гроші депутатів, які голосували за Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", в межах цього Закону на пільгових умовах.

Обсяги – до 20 млн. гривень на депутата або члена сім’ї за рік.

(Рекомендується для тих, хто свідомо голосував за Закон.)

2. Ми даруємо усім депутатам книжку "Я, зомбі" Леоніда Кононовича з письмовою подякою видавців.

(Рекомендується для тих, хто не розібрався або помилився.)

3. Пільги можуть бути отримані за пред’явленням довідки з апарату Верховної Ради про результати голосування за Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні".



-----------------------------------------------------------

КОМЕНТАР

до Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні»

ухваленого Верховною Радою 28 листопада 2002 року (надалі Закон)

1. По суті статей які стосуються податкового та митного законодавства.

1.1. Прикінцеві положення ухваленого Закону означають зокрема таке:

звільняться від сплати митного тарифу та податку на додану вартість при ввезенні на митну територію України:

«ф) у період з 1 січня 2003 року до 1 січня 2008 року папір, картон, целюлоза як сировина для їх виробництва, інші поліграфічні матеріали, обладнання, комп'ютерна та інша організаційна техніка, запасні частини, витратні матеріали до них, які не виробляються в Україні і ввозяться на митну територію України для використання у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції, яка виробляється в Україні.»

(п.3 1), п.3 2) Розділ ІІ. Прикінцеві положення)

Коментар:

а) У Законі України «Про видавничу справу» є такі означення:

видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

Оскільки ані папір (окрім ксероксного), ані картон, ані целюлоза, ані поліграфічні матеріали і т.д. не використовуються у видавничій діяльності (адже це лише заходи), то цей пункт закону може стосуватись лише друкарень, які виготовляють книжки, або великих видавництв, які ввозять товари для власних потреб. Однак навіть друкарень не стосується целюлоза — її потребують лише виробники паперу. Отже, лише виробник паперу, який виготовляє книжки, може не платити цих податків (якщо, звичайно, доведе, що саме для виробництва книжок ввіз целюлозу).

Однак, ані малі та середні видавництва, ані малі та середні друкарні не ввозять вищеперераховані матеріали самі, а купують їх там, де це прийнято в усьому цивілізованому світі — у гуртових торгівців цими товарами (все-таки розподіл праці, блін!). А гуртові торгівці, згідно цього Закону, не звільняються ані від сплати мита, ані від сплати ПДВ при ввезенні цих товарів в Україну, оскільки ввозять їх для подальшого продажу, а не використання у видавничій діяльності, чи виготовлення книжкової продукції. Так отож.

У той же час, найякіснішу книжку в Україні (як і в усьому цивілізованому світі) роблять саме малі або середні видавництва і друкарні.

Отже, висновок перший:

Вищеперераховані пункти ухваленого Закону є фактично законом про введення податку на якість книжки в Україні.

б) Так хто ж звільняється від ввізного мита та ПДВ? Та той, хто може собі дозволити ввозити всі перераховані вище товари для власних потреб, тобто лише великі видавництва і друкарні. А от малим та середнім — зась!

Отже, висновок другий:

Вищеперераховані пункти ухваленого Закону вводить в ранг Закону дискримінацію видавничого бізнесу за «товщиною». Великий бізнес отримує пільги, а малий — ні. Тобто ці норми Закону є фактично антикоституційними.

в) І тут виникає маленьке питаннячко: так хто ж у нас такий «товстий»? Під кого робились ці пункти Закону?

Видання шкільних підручників відпадає: жодного відношення до видавничого бізнесу вони не мають, оскільки (як і у всіх країнах, де підручники роздаються учням безкоштовно) це не зовсім бізнес (мається на увазі, що бізнес передбачає чесну конкуренцію), вірніше — зовсім не бізнес. У виданні шкільних підручників в Україні «залізно» працює «перший Закон поліграфії», який звучить так: «Чим нижча якість (передовсім тексту) тим вищий рівень рентабельности». Добре відомо, що для того, аби отримати якісні шкільні підручники, гроші треба давати не видавцям, а батькам — вони самі виберуть, які підручники купувати.

Залишаються лише книжки, перепрошую, книжкова продукція (чому в законі вжито саме цей термін — трошки пізніше) до якої привчили українців за останніх 7 років. Тобто книжка на «общєпанятнам язикє». Те, що можна продати в Росії, Бєларусі, Казахстані, Україні та «другіх правінціях».

І мова тут навіть не про «росстандарт»: «газєтная бумага; красівая морда на абложкє; Іван ілі Брат, каторий мочіт глупих хахлов за Сєвастополь» (про такі хвокуси треба говорити окремо) — експорт добра річ для будь-якої держави, яка щось експортує.

Мова про те, що частина такої книжки залишається в Україні, і, завдяки ухваленому Закону, така книжка буде набагато дешевшою ніж аналогічна книжка українською мовою.

Висновок третій:

Ухвалений Закон є де-факто законом про податок на читання українською мовою.



1.2. Прикінцеві положення ухваленого Закону містять також таке ( п. 3 2), 3 3) Розділ ІІ.):

1.2.1. Стосовно податку на додану вартість

«Тимчасово до 1 січня 2008 року звільняються від оподаткування операції з виконання робіт та надання послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення та розповсюдження видавництвами, видавничими організаціями, підприємствами поліграфії книжкової продукції, виробленої в Україні, а також операції з продажу книжкової продукції, виробленої в Україні, та паперу і картону, вироблених в Україні для виготовлення книжкової продукції, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, крім послуг реклами, розміщення матеріалів рекламного та еротичного характеру і видань рекламного та еротичного характеру»

1.2.2. Стосовно податку на прибуток

«... звільняється від оподаткування прибуток видавництв, видавничих організацій та підприємств поліграфії, отриманий від видавничої діяльності, діяльності з виготовлення і розповсюдження книжкової продукції, виробленої в Україні, крім видань рекламного та еротичного характеру...»

Коментар:

а) Ну просто абнять і плакать!!!

б) Після того, як виплакався, робиться зрозумілим, що ці пункти ухваленого Закону потребують уточнення Висновку третього, який тепер треба читати так:

Ухвалений Закон є де-факто законом про непомірний податок на читання українською мовою.

Чому? Та тому, що друкарні, які роблять книжки, звільняються від будь-яких податків. Це означає збільшення обсягів багатотиражних замовлень (читай російськомовних). А оскільки в Україні явно недостатньо якісних поліграфічних потужностей, це означатиме «бортування» друкарнями «невигідних» замовлень, тобто книжок накладами у 2-3 тисячі примірників (український і світовий стандарт першого накладу доброї книжки). Це «бортування» буде здійснюватись не банальним «пшол вон», а підняттям ціни на «мєлкає» замовлення. Результатом цієї «підтримки» буде зростання розриву у ціні на аналогічні книжки російською та українською мовами.

Приклад:

Зайдіть до книгарні «Наукова думка» (там дуже невелика торгова націнка і це поряд з УНІАН). Запитайте книжку Куна «Легенди та міфи Стародавньої Греції». Вам запропонують два «українські» видання: українською мовою (київське) за 17 грн. і російською мовою (харківське) за 9 грн (співвідношення — майже 1 до 2). І це ще до вступу в силу нового Закону! З нового року це цінове співвідношення (завдяки Закону) трансформується приблизно так: «український україномовний» Кун коштуватиме близько 25 грн., а «український російськомовний» Кун — 6-7 грн. (співвідношення — майже 1 до 4).

Підтримка «панімаєш»...

в) Найбільшою родзинкою нового Закону є введення податку на прибуток для тих, хто торгує книжкою. Просто і ясно. Процитую ще раз:

«... звільняється від оподаткування прибуток видавництв, видавничих організацій та підприємств поліграфії, отриманий від видавничої діяльності, діяльності з виготовлення і розповсюдження книжкової продукції, виробленої в Україні, крім видань рекламного та еротичного характеру...»

Зауважте! Від податку не звільняються книгарні. Звільняються лише виробники. Книжкова торгівля є сьогодні найслабшим місцем у всій видавничій справі. І це знають всі, хто має відношення до цієї справи. Зауважте: не гарні твори, не потужні автори, не видавці чи поліграфісти, а саме торгівля! Щоб це зрозуміти, достатньо завітати у книгарні Полтави або Чернігова: не сподівайтесь побачити там доброї української книжки.

Той, хто «родив» таку редакцію цього пункту Закону, є справжнім більшовиком (себто сповідує філософію жебрака з навичками початкуючого грабіжника). Адже з цієї редакції просто «пре» ненависть до посередника, як також трійка з історії КПРС, яку цей «мам» отримав у ВУЗі. Якби він мав бодай четвірку з цієї дисципліни, то знав би історію «пра савєтскій трактар» у виконанні Сокольнікова.

Історія «пра савєтскій трактар»

— Як совітам вдалось реалізувати програму виробництва якісних і недорогих тракторів?

— Шляхом надання кредитів.

— Кому надавались кредити? Заводу-виробнику чи калхозу?

— Та Ви що, дядьку, хворі? Даш кредит заводу — отримаєш неймовірно дорогий трактор без усіляких гарантій того, що він зрушить з місця. Даш кредит калхозу — закопають трактор в землю, або розберуть на частини і проп’ють.

— Так кому ж давати кредит?

— Посереднику, дядьку! — Він (цей посередник) знайде завод, який зробить трактор найдешевшим і забезпечить його технічне обслуговування, а також знайде такий калхоз, який трактор не проп’є, а швидко відробить.

Так отож.



А в Законі — податок на посередника!

А гламне, шоб єротічєскої ілі рєкламної кніжкі нє било. Неважно, що не існує жодного документу, який би регламентував, що таке ця «єротічєска ілі рєкламна кніжка». Гламне, щоб на усіх розкладках (у вільному доступі для дітей) продавались порнографічні журнали і «інтірєсния Єазети пра п...зду». Защіта, панімаєш...

2. Про Закон в цілому

2.1. Закон «зроблено» для поліграфістів, а не видавців чи покупців. Звідси й означення книжки, як «книжкової продукції, виробленої в Україні». Зауважте: ВИРОБЛЕНОЇ! А вироблення книжки за нашим Законом, означає лише її тиражування. І тут все перевернуто з ніг на голову. Адже у книговидавничій справі виробником (тим, хто працює у сфері виробництва) є видавець, а не поліграфіст, який цю книжку розмножив! Поліграфія у книговидавничій справі є лише сферою послуг (як хімчистка): зробив роботу, отримав гроші і все! Відповідальність, право власності і всі ризики за продаж книжки є на видавцеві. «Шо тут нє ясна?»

Для довідки: більшість британських видавців друкують свої книжки на Тайвані чи у Малайзії. Але від того ці книжки не робляться малайськими чи тайванськими. Вони є британські, бо власне виробником цих книжок є британський видавець, який підготував їх і заплатив за їх розмноження свої власні гроші. Малайські друкарі виконали для видавця лише платну послугу: розмножили ці книжки.

2.2. Добре відомо, що головні проблеми української книжки (в нормальному розумінні: книжка українською мовою, видана українським видавцем, розмножена у будь-якій країні світу) є не у податковій сфері, а у сферах мовній та інформаційній. Про це написано безліч статей і навіть видано книжки. Достатньо згадати праці єдиного на сьогодні в Україні «професійного бібліомана» Костянтина Родика. Родика важко звинуватити в нац-популізмі бодай з огляду на те, що він, крім усього іншого, патронує видання в Україні російськомовного журналу «Радуга».

Лише дві цитати з Родика:

«... попит на українську книжку формує Закон про мови.»

«Тільки дурень, сліпий, провокатор чи відвертий ворог здатні не визнавати сьогодні потреби державного протекціонізму щодо україномовної книжки.»

А в ухваленому Законі, на цю тему — нічого.

Так отож.

2.3. За ухвалення Закону проголосувало 406 депутатів. Звідки ж така одностайність? Та все дуже просто: немає, нажаль, у наших депутатів жодного бізнесового інтересу в розвитку української книжки. А все, про що написано у Розділі І. цього Закону, тобто духовність, культура, освіта, захист національного інформаційного простору є їм до того місця про яке пише «інтірєсная Єазєта».

А от послідовності «народним обранцям» бракує. Адже після того, що вони ухвалили, статті 3, 4 та 5 цього Закону слід було б викласти у такій редакції:

Стаття 3. Мета державної підтримки книговидавничої справи Метою державної підтримки книговидавничої справи в Україні є:

визнання духовної функції російської книги в суспільстві;

задоволення духовних, освітніх і культурних потреб українського народу за допомогою російських книг;

забезпечення російських державних інтересів щодо захисту російського національного інформаційного простору в Україні;

сприяння збільшенню випуску російської книжкової продукції в Україні, зниженню її собівартості та підвищенню конкурентоспроможності на вітчизняному книжковому ринку;

оновлення і переоснащення видавничо-поліграфічної бази суб'єктів російської видавничої справи та створення сприятливих умов їх розвитку в Україні.

Стаття 4. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на «товстих» суб'єктів російської видавничої справи, які провадять свою діяльність відповідно до Закону України “Про видавничу справу”.

Стаття 5. Державна політика у книговидавничій справі

Державна політика у книговидавничій справі Єрунтується на визнанні духовної, науково-освітньої і культурно-творчої функції російської книги в суспільстві та на принципах дотримання свободи для російської книги у книговидавничій справі, протидії її українізації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад російської книговидавничої справи в Україні, гарантії соціального і правового захисту її працівників.

Державна політика у книговидавничій справі спрямовується на підтримку розвитку російського національного книговидання, задоволення духовних, освітніх і культурних потреб українського народу за допомогою російських книг.

З новим роком!

2.4. Незважаючи на ухвалення Закону, книжки українською мовою в Україні видаватимуться і купуватимуться. На щастя наші люди ще пам’ятають народну мудрість: «Дешева рибка — смердюча юшка». А на запитання: «Што ви думаєтє пра кніжку на украінскам язикє» відповідають дуже просто:

НЕ ДОЧЕКАЄТЕСЬ!



Головний редактор видавництва «Кальварія»

Петро Мацкевич



---------------------------------------------------