Щонайменше 142 українських журналіста та працівника ЗМІ загинули від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У 2025 році від російських повітряних атак постраждали офіси редакцій «Українська правда» та Радіо Свобода в Києві, «Суспільне Дніпро» та «Українське Радіо» в Дніпрі.

На тлі смертельних загроз, фінансової скрути й браку кадрів, які принесла із собою війна, минулий рік в Україні ознаменувався новими спробами наступу на демократію й свободу слова: онлайн-атаками проти регіональних репортерів та представників неурядових організацій, тиском на антикорупційних активістів та медіа; а також стеженням за журналістами, виявленим зокрема завдяки прослуховуванню розмов між корумпованими чиновниками, аудіозаписи яких оприлюднили Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) після їхньої операції «Мідас».

Журналіст «Української правди» Михайло Ткач задокументував у відеорепортажі, що за ним стежили у Львові під час розслідування незадекларованих активів співробітника Бюро економічної безпеки (читайте про цю історію нижче в цій статті).

ЗМІ відіграли надважливу роль в житті країни, пояснюючи своїй аудиторії, чим небезпечні для суспільства законодавчі зусилля з обмеження незалежності антикорупційних органів. Лише безпрецедентні масові протести, що увійшли в історію як «картонкові мітинги», змусили Верховну Раду та президента Зеленського змінити курс.

Наразі свободі слова в Україні загрожує поданий у Верховну Раду законопроєкт, який журналісти називають кроком до цензури й загрозою самому існуванню журналістських розслідувань, оскільки, по суті, він проголошує недостовірною будь-яку інформацію, не доведену в суді, та містить у собі інші приховані ризики.

Незважаючи на загрози свободі преси, постійні відключення електроенергії та безсонні ночі внаслідок російських атак, українські журналісти та редакції продовжують вражати глибиною й майстерністю своїх журналістських розслідувань.

Останнє завдання Віки

Останнє завдання Віки. Зображення: Скріншот, «Слідство.Інфо», YouTube

«Слідство.Інфо» у співпраці з виданнями «Ґрати», «Суспільне» та організацією «Репортери без кордонів» зняли документальний фільм-розслідування (з англійськими субтитрами) про те, що сталося з українською журналісткою Вікторією Рощиною в російському полоні. Автори відстежили маршрут репортерки через Польщу, Латвію та Росію на окуповані території, де, за словами свідків, незважаючи на смертельну небезпеку, Вікторія хотіла зібрати інформацію про умови утримання українців у російських катівнях. Невдовзі після того, як вона перетнула кордон, батько втратив із нею зв’язок. Через рік — у вересні 2024 — він отримав електронний лист від Міноборони Росії, у якому йому повідомили про смерть його 27-річної доньки.

Команда «Слідство.Інфо» опитала прокурорів, які розслідують обставини зникнення та смерті Рощиної, її знайомих з окупованих територій, її співкамерницю та колишніх військовополонених, які перебували у тій самій в’язниці, що й Вікторія. Згідно з повідомленнями свідків, на її тілі були ножові поранення та сліди від ударів електричним струмом, її вага зменшилася до 30 кілограмів, і вона вже не могла самостійно встати з ліжка. Росія повернула тіло журналістки Україні в лютому 2025 року; повідомляють, що на ньому були сліди тортур, бракувало деяких органів, і його маркували як «неупізнаного чоловіка», але згодом фахівці ідентифікували Рощину за допомогою генетичного тестування.

Міжнародна журналістська команда, координована французьким виданням Forbidden Stories, опублікувала власне поглиблене розслідування про Рощину та інших бранців-привидів у російських в’язницях, і продовжила її останній репортаж у проєкті Viktoriia Project. В Україні партнером проєкту стала «Українська правда»: видання підготувало свою версію історії полону та катувань, які пережили Рощина й тисячі ув’язнених Росією українців.

Станом на кінець листопада 2025, за даними НСЖУ, у російському полоні перебуває близько 30 українських журналістів та медіапрацівників.

Пірати Азовського моря

Пірати Азовського моря. Зображення: знімок екрана, KibOrg & NGL.media

KibOrg, NGL.media, OCCRP та «Слідство.Інфо» отримали й проаналізували витік внутрішніх портових документів з окупованого міста Бердянськ у Запорізькій області, та назвали близько 20 суден, які, ймовірно, брали участь в експорті українського зерна з окупованих територій.

Згідно з висновками розслідувачів, російські компанії, що працюють на окупованих територіях, протягом 18 місяців вивезли морем із Бердянська понад 400 000 тонн українського збіжжя та іншої сільськогосподарської продукції, вартість якої оцінюють у 4 мільярди гривень (2,6 мільйона доларів США). Щоб сфальсифікувати походження зерна, його реєструють як російське в портах Темрюк та Кавказ у Краснодарському краї. Далі, відповідно до документів, росіяни експортують це зерно в Туреччину, Єгипет, Лівію, Ліван, Саудівську Аравію, Сирію та Бангладеш.

Транскордонна журналістська команда визначила місцезнаходження кораблів, ідентифікувала імена їхніх капітанів, нанесла на карти маршрути суден, і змогла встановити імена осіб, які стояли за контрабандою: зокрема, це особи з українськими паспортами та російській філіал данської компанії з інспекції вантажів, яка отримувала платежі нібито за інспекцію та сертифікацію зерна, а насправді — за участь у незаконному експорті. З веб-сайту компанії зникла інформація про це російське відділення. Однак, коли репортер під прикриттям зателефонував в офіс, видаючи себе за імпортера зерна, співробітник компанії повідомив, що російський філіал досі функціонує.

Представники компанії на момент публікації не відповіли на офіційний запит про коментар.

«Розмови, які ніхто не мав почути»

Топ прослуховувань 2025 року. Зображення: Скріншот, Bihus.info, YouTube

У 2025 році розгорілася серія корупційних скандалів, зокрема, завдяки записам прослуховування, оприлюднених українськими антикорупційними органами після розслідування незаконного збагачення в процесі розподілу землі в Києві та корупції в енергетичному секторі. Протягом місяців журналісти різних ЗМІ аналізували розсекречені аудіозаписи, щоб доповнити свої попередні розслідування про відмивання коштів та зловживання владою. Ці прослуховування мали наслідком принаймні три справи про корупцію, які висвітлювали — та доповнювали — журналісти-розслідувачі.

Операція «Чисте місто»: Журналісти Bihus.Info проаналізували розсекречені аудіозаписи розмов посадовців Київської міської адміністрації та Київської міської ради (частина антикорупційної операції НАБУ і САП), причетних до незаконних схем землевідведення у столиці. Ці схеми, згідно з висновками розслідування Bihus.Info, виявилися набагато масштабнішими, ніж вважалося раніше.

Розкішні котеджі: У липні, коли віце-прем’єр-міністр отримав підозру в зловживанні службовим становищем та одержанні неправомірної вигоди, ця справа підсвітила журналістам Bihus.Info особи деяких власників розкішного котеджного містечка в селі Козин під Києвом. Команда днями аналізувала записи та протоколи судових засідань, шукала дані серед публічної інформації, у соцмережах та інших відкритих джерелах, ретельно вивчала структуру власності та дозволи на будівництво, а також досліджувала супутникові знімки та кадастрові карти. Врешті-решт журналісти припливли на місце будівництва під палючим сонцем на човні, щоб продемонструвати своїй аудиторії масштаб проєкту — чотири розкішні маєтки на вісьмох гектарах на березі Дніпра. («Українська правда», своєю чергою занурившись у розслідування справи міністра, влучно охрестила це котеджне містечко «Династією»).

Карлсон і Че Гевара: Аналізуючи розсекречені аудіозаписи зі справи «Мідас», команда Bihus.Info змогла доповнити своє попереднє розслідування, пов’язавши кошти, отримані з енергетики чиновниками та бізнесменами, близькими до президента України, з будівництвом елітних котеджів у Козині.

Репортер «Української правди» Михайло Ткач згодом розшукав у Ізраїлі та взяв інтерв’ю в одного з ймовірних фігурантів справи «Мідас», який не підтвердив і не спростував висновки антикорупційних органів та журналістів, заявивши, що цим займатимуться його адвокати.

«Доктор Зло»

Лікар, який катував українських військовополонених у Росії: «Доктор Зло». Зображення: Скріншот, «Схеми».

Розслідувальна програма української служби Радіо Свобода «Схеми» та OCCRP розповіли в своєму розслідуванні про тортури, відмову в медичній допомозі, сексуальне насильство та загибель українських військовополонених в одній з російських виправних колоній у Мордовії.

У документальному фільмі називають імена деяких співробітників цього пенітенціарного закладу, ймовірно причетних до жорстокого поводження з військовополоненими, яке можна кваліфікувати як воєнний злочин і порушення Женевської конвенції. Автори розслідування стверджують, що їм удалося ідентифікувати зокрема тюремного медика-«садиста», якого в’язні прозвали «Доктор Шокер» або «Доктор Зло» за його особливу жорстокість та застосування електрошокера для катування українських полонених.

За словами журналістів, вони взяли інтерв’ю в майже 150 колишніх бранців, які вижили в полоні та повернулися до України під час обміну полоненими, проаналізували інформацію з відкритих джерел, зокрема відеозаписи з інтернету, завдяки яким колишнім в’язням удалося впізнати лікаря за голосом, навіть попри те, що він майже завжди носив медичну маску. Репортерка Оля Івлєва навіть додзвонилася підозрюваному лікарю, але він сказав, що не працює в колонії, і обірвав розмову.

Зіставивши свідчення колишніх бранців із супутниковими знімками, журналістська команда також змогла реконструювати розташування приміщень колонії та події, що там відбувалися.

Через п’ять місяців після публікації розслідування Україна заочно звинуватила ідентифікованого журналістами медика у воєнних злочинах.

Як родичі високопосадовця з Бюро економічної безпеки стали мільйонерами

Мільйонер із БЕБ. Зображення: Скріншот, «Українська правда», YouTube

Журналісти «Української правди» звернули увагу на те, що від моменту заснування Бюро економічної безпеки в 2021 році майже не було офіційних розслідувань корупції в БЕБ, і вирішили заповнити цю прогалину власноруч.

Ґрунтуючись на інформації від джерел, власних спостереженнях та інтерв’ю з об’єктом розслідування — високопосадовцем БЕБ у Львівській області — «УП» повідомила про незадекларовані активи та потенційний конфлікт інтересів, зокрема зв’язки членів його родини зі скандальним тютюновим магнатом. На основі аналізу соціальних мереж, податкових декларацій та інших джерел журналісти також зазначили, що нещодавнє розлучення чиновника — разом зі швидким збагаченням його колишньої дружини — дуже нагадує дедалі поширенішу схему фіктивних розлучень, за допомогою яких деякі посадовці намагаються уникнути розкриття інформації про їхні активи.

Журналіст «УП» Михайло Ткач розповів, що протягом п’яти місяців роботи над цим розслідуванням він задокументував кілька випадків стеження за його командою у Львові. Згаданий у матеріалі посадовець БЕБ добровільно пішов у відставку ще до публікації.

(Про «епідемію» розлучень серед посадовців, зокрема в кіберполіції України, повідомляли й інші розслідувальні видання, наприклад, Bihus.Info: «Топи Кіберполу спалились: успішні ексдружини», «Екстеща-мільйонерка й успішне розлучення», «Кіберкоп і скарби “колишньої”».)

Російське незалежне розслідувальне видання у вигнанні The Insider досліджувало аналогічні тенденції підозрілих розлучень у російському парламенті, які теж найімовірніше мали на меті уникнути декларування статків.

Як працює російська система військових таборів для дітей

«Буде, як на справжній війні». Зображення: Скріншот, The Kyiv Independent, YouTube

У документальному фільмі-розслідуванні (українською та англійською) The Kyiv Independent повідомили про методи, за допомогою яких Росія намагається стерти національну ідентичність українських дітей, виховувати їх за російськими освітніми стандартами та мілітаризувати — починаючи з окупованих у 2014 році Криму й Донбасу, до територій, захоплених під час повномасштабного вторгнення. За даними правозахисних організацій, ці дії порушують міжнародне гуманітарне право та можуть бути кваліфіковані як потенційні воєнні злочини або злочини проти людяності.

Автори фільму знайшли сім’ї та підлітків, яким вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. Батьки розповіли журналістам, як їх примушували віддавати дітей на навчання за російською програмою, а школярі та школярки — як їх залучали до «військово-патріотичних» організацій та обманом, під виглядом відпочинку в Криму, відправляли до оборонно-спортивних таборів, де учили керувати дронами, рити окопи, користуватися зброєю, гранатами та працювати саперами.

Використовуючи відкриті джерела й матеріали російських пропагандистських ЗМІ, журналісти місяцями аналізували діяльність численних молодіжних рухів і організацій як на окупованих територіях, так і в самій Росії, й спробували ідентифікувати тих росіян та колабораціоністів, хто керує системою мілітаризації дітей та безпосередньо навчає їх у військових таборах.

Про те, як Росія мілітаризує українських дітей, щоб вони згодом влилися до лав російської армії, розповів також український дата-ньюзрум «Тексти». А Білоруський розслідувальний центр проаналізував, як Росія намагається воєнізувати неповнолітніх білорусів.

«Державні діти» в турецьких готелях

«Державні діти». Скріншот, «Слідство.Інфо»

Фільм-розслідування, створений командою «Слідства.Інфо» у співпраці з OCCRP та Investigace.cz, розповідає історію 510 українських сиріт, евакуйованих з міста Дніпро до Туреччини благодійним фондом на початку повномасштабного вторгнення. Ця історія проливає світло на недоліки державної системи опіки над дітьми-сиротами.

Від чеських колег «Слідство.Інфо» отримало звіт моніторингової місії Офісу українського омбудсмена, яка перевіряла умови перебування дітей в одному з турецьких готелів у березні 2024 року.

Щоб верифікувати висновки звіту, журналісти проаналізували рекламні ролики благодійного фонду, переглянули відео з приватних смартфонів, опитали самих підлітків, їхніх опікунів, вихователів та інших свідків, а також взяли інтерв’ю в керівника доброчинного фонду, відповідального за евакуацію та подальше перебування дітей у Туреччині. Деякі співрозмовники підтвердили, що діти мали обмежений доступ до медичної допомоги та онлайн-навчання, зазнавали фізичного насильства, приниження та експлуатації, а двоє неповнолітніх дівчат завагітніли від персоналу готелю. (Важливим результатом розслідування є те, що одна з постраждалих дівчат, 17-річна Настя, возз’єдналася зі своєю маленькою донечкою після розлуки.)

У фільмі засновник благодійної організації заперечив, що дітей примушували до участі в заходах зі збору коштів, і заявив, що співробітники його фонду сумлінно виконували свої обов’язки, зокрема, й щодо дівчат, які завагітніли.

Прагнучи отримати позицію турецької сторони, редакторка «Слідства» Анна Бабінець відвідала нетворкінгову сесію Глобальної конференції журналістів-росзлідувачів у Малайзії, де й познайомилася з турецькою журналісткою Бурджу Каракаш. Бурджу надіслала інформаційні запити в низку органів влади та опублікувала історію українських сиріт в турецькому медіа Agos та в Х, що викликало неабиякий суспільний резонанс у Туреччині: представники громадськості вимагали офіційно розслідувати дії персоналу готелю, а політики запропонували обговорити проблему в парламенті.

Розшук зниклих українських дітей в Росії

Один із сотень тисяч. Історія українського сироти, зниклого в Росії. Зображення: Скріншот, Texty.org.ua

Понад рік українська дата-редакція Texty.org.ua та швейцарське видання NZZ працювали разом над проєктом із розшуку українських дітей, яких вивезли до Росії.

Журналісти розробили власну технологію на основі інструментів штучного інтелекту для порівняння фотографій, та використовували як розвідку у відкритих джерелах (OSINT), так і традиційну журналістику — інтерв’ювання людей, пошук та перевірку даних — щоб зібрати розрізнені фрагменти інформації в цілісну картину.

За допомогою розробленого для цієї статті метода, що поєднує алгоритми розпізнавання облич із багаторівневою ручною верифікацією, журналістам вдалося порівняти 951 фотографію зниклих українських дітей із 41 039 зображеннями з російських та білоруських баз даних про всиновлення. Ця кропітка робота дозволила розповісти історію одного хлопчика з Олешків Херсонської області, якого розпочата росіянами війна закинула на Урал, де він утратив батька, опинився в дитячому будинку й був поданий на всиновлення вже без будь-якої згадки про його українське походження.

У липні 2023 року уповноважена президента Росії з прав дітей Марія Львова-Бєлова — після того, як Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на її арешт — повідомила, що Росія «прийняла» понад 700 000 дітей з України. За даними childrenofwar.gov.ua, Україна детально задокументувала 19 546 випадків.