Шості Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе, що пройшли в Києві 14-15 листопада, розпочалися з панельного обговорення «Феномен медійки підрозділів Сил оборони». Її учасниками були: начальниця відділу комунікацій Третього армійського корпусу, офіцер ЗСУ Христина Бондаренко; начальник групи взаємодії з медіа 2-го корпусу НГУ «Хартія» Володимир Дегтярьов; головний редактор «Армія TV» Євген Самойленко; фахівець із візуальних комунікацій Сил безпілотних систем ЗСУ Владислав Рибалко. Модерувала обговорення журналістка та документалістка Євгенія Подобна. Учасники панельної дискусії говорили про те, як висвітлити війну та не нашкодити, як залучити аудиторію та як вибудовувати співпрацю з медіа.

Христина Бондаренко, яка була однією з перших журналісток, які працювали в зоні АТО у 2014 році, пригадала, що тоді «це була випадкова поїздка». Вона мала їхати на зйомки в Слов’янськ писати цивільне інтерв’ю, коли їй зателефонував редактор і запропонував з’їздити в Лисичанськ, який нібито звільнили.

«Заїжджала я тоді в Лисичанськ не так, як всі думали, я заїжджала в багажнику, як медсестра. Ян Доброносов, який зараз працює фотографом, заїжджав теж інкогніто, тому що насправді Лисичанськ ще не був звільнений. Ми туди заїхали разом із Семеном Семенченком, який усім розказав, що Лисичанськ уже звільнений, але насправді це було не так. Ми заїхали під канонаду градів, вулиці ще були абсолютно порожні, дуже багато загиблих. І ми кажемо: “Ну, окей, що далі?”. Він каже: “Ну, зв’язку немає, як виїхати звідси, ми не знаємо”. Ми тоді почали з Яном Доброносовим шукати якісь історії, зайшли у підвали та знімали людей», — пригадала Христина Бондаренко свою першу поїздку в зону АТО в травні 2014 року.

Христина Бондаренко

Подібна історія трапилась і з поїздкою в Дебальцеве, коли їй офіцер АТО зателефонував зі словами «Звільнено, заїжджайте».

«Ми заїжджаємо — Дебальцеве не звільнено абсолютно. Ми проїжджаємо якісь квартали — і тут їде якась людина на скутері, питає: “Ви хто?”. Ми кажемо: “Журналісти”. Він на нас дивиться уважно й говорить: “А, то ви, мабуть, до такого-то ватажка?». І ми у відповідь: “Да-да, конєчно”. Він показує в напрямку будинків, говорить, що там ДНР. Я не пам’ятаю, як ми вибігли з Яном тоді. Виїхали, зустрічаємо вже на виїзді з Дебальцевого наших. Ми кажемо: “А як ви нас пропустили?”. Там така плутанина була у 2014 році, ніхто не розумів, як це працює», — розповіла Христина Бондаренко.

Нині вона офіцер ЗСУ, мобілізувалась у 2022 році після того, як, за її словами, «потрапила в Третю штурмову, тепер Третій армійський корпус, так само авантюрно і випадково».

«У травні 2022 року прийшла допомагати, почала працювати й співпрацювати, згодом стала в стрій. Неможливо було не мобілізуватись, оскільки ти не міг  їздити в зону бойових дій як цивільний», — говорить Христина Бондаренко.

Далі вона розповіла, що військові пресслужби з 2014 року пройшли «колосальний шлях». Якщо тоді пресслужби очолювали здебільшого офіцери, які закінчили університети Міноборони, то станом на 2025 рік це журналісти з великим досвідом роботи в медіа.

«Зараз медійка вже не про мінімальну комунікацію, про супровід журналістів і про бригадну сторінку. Зараз перед нами стоять дві основні задачі — це рекрутинг і донати. Зараз рекрутинг найбільш потрібен, оскільки ми розуміємо, яка ситуація з мобілізацією. І, відповідно, що під рекрутинг ти будуєш не тільки медійку, а усе довкола, тобто ти залазиш в усі сфери, в які можеш. Зараз немає жодної, куди ми морально не зайшли. Дитячі книжки, музика, театр, кіно — тобто в усі сфери, які взагалі існують, ми намагаємося зайти, тому що основна мета — зрозуміти, хто та людина, яка може добровільно піти в армію. Зараз Третій армійський корпус, який налічує більш як 50 тисяч людей, складається досі з добровольців», — розповіла Христина Бондаренко.

Євген Самойленко розповів, що з появою «Армії TV» була повністю перезапущена система, яка була за часів телестудії Міністерства оборони та військового телебачення.

«У нас з’явився повноцінний телевізійний канал 24/7. Це класичний телевізійний лінійний ефір, який складається не лише з нашого контенту, тому що в нас не вистачає потужностей для достатньої кількості власного виробництва. Ми стали фактично таким хабом і майданчиком для того контенту, який виробляють медійні підрозділи Сил оборони. А їх багато. Звісно, є суперзірки типу “Трійки”, є менш відомі медійні бренди. Загалом можна сказати, що за ці роки загальний рівень медійки в Силах оборони постійно зростає. Для них канал “Армія ТВ” є таким хабом, куди стікається весь контент, де концентровано можна його подивитися», — сказав головний редактор «Армія TV» Євген Самойленко.

Євген Самойленко

За його словами, у виробництві власного контенту «Армія TV» орієнтується на «диджитальну складову з відповідним стилем подачі».

«Одним із наших ключових на сьогодні кореспондентів є колишній стендапер, актор. Підхід, який допоміг нам інтегрувати людей без класичного журналістського досвіду, полягає в тому, що ми відмовилися від класичного підходу до побудови сюжету. Ми відмовилися від цієї застарілої схеми та рухалися в бік такої трішки гонзо-журналістики, щось на перетині з документалістикою. Це достатньо великі форми — 8, 10, 15 хвилин, де немає закадрової начитки, де дуже багато будується навіть не на стендапах класичного розуміння, а на тому, що вони проживають те, що відбувається в кадрі, разом із героями їхніх матеріалів. Це приклад саме репортажів — і саме за цим прикладом будується вся інша концептуальна лінія для того, щоб воно було максимально прийнятне для ютубної диджитал-аудиторії, для того, щоб там були живі, неформальні люди, для того, щоб це можна було легко адаптувати під вертикальний формат, якому ми приділяємо дуже багато уваги зараз», — розповів Євген Самойленко.

Начальник групи взаємодії з медіа 2-го корпусу НГУ «Хартія» Володимир Дегтярьов розповів, що для більшої взаємодії з цивільними вони застосовують стратегію широкої просвітницької кампанії.

«Ми працюємо зі школами, з центрами національно-патріотичного виховання, куди їздять наші інструктори допомагати вчити дітей. Тому ми запускаємо свої хаби. Зараз у нас уже п’ять “Хартія-хабів” в Україні, де щовечора відбуваються якісь просвітницькі заходи. Це простори, де відбуваються книжкові обговорення, перегляди фільмів, тренінги, історичні лекції. Воно все дотичне до нашої ідентичності як країни та до боротьби, яка триває вже багато сотень років. Тобто це таке м’яке просвітництво. Звісно, ми намагаємося бути поруч із людьми так само на культурних подіях, поетичних фестивалях, музичних заходах, у кіно. Велика частина цієї просвітницької роботи — це донесення того, що загроза була поруч із нами, просто в різні моменти вона була актуальна або прихована. І вона далі з нами буде. Єдиний шлях нам вижити як державі, зберегтися — це мілітаризуватися всьому суспільству. Не обов’язково мобілізуватися вже зараз, але треба бути готовими до цього і прийняти те, що оцей спротив — це є насправді частиною нашої ідентичності. Воно вже було з нами поруч, і слід повернутися до цих традицій», — сказав Володимир Дегтярьов.

Володимир Дегтярьов

Фахівець із візуальних комунікацій Сил безпілотних систем ЗСУ Владислав Рибалко розповів про роботу з чутливим контентом, зокрема, як працюють спеціалісти, щоб донести до споживачів потрібну інформацію, при цьому враховуючи питання безпеки. Він пояснив, що чутливий контент проходить кількаразову перевірку на дотримання всіх безпекових норм, а вже від завдання візуалу залежить його більша чи менша відкритість.

«Очевидно, не “палити” горизонт, очевидно, не “палити” обличчя військовослужбовців. Але постає завжди питання оцієї правдивості та чесності інформації, яку треба донести. І тому у нас воно будується на такій матриці чесності, де у нас на першому місці стоїть безпека, безпековий фактор, на другому — візія командування й на третьому — наш креатив. У різних типах контенту ми намагаємося балансувати між цими трьома стовпами. Десь ми показуємо щось більш відкрите, обличчя, більше щирих історій людей, де це дозволяє наш контент. Десь ми все-таки рухаємося в бік безпеки та не висвітлюємо якихось чутливих нюансів. Тому що тут важливо розуміти, що у кожного контенту є своя мета. Якщо цей контент більш чутливий, то він виконує, скоріш за все, іншу мету — не привернення уваги потенційного рекрута, а, наприклад, висвітлення бойової роботи, де не таким важливим є поєднання цієї операції з якимось конкретним обличчям військовослужбовця, а більш важливим, напевно, є ефективність цієї операції», — сказав Владислав Рибалко.

Євген Самойленко та Владислав Рибалко

Далі обговорення торкнулось і безпекових питань безпосередньо для журналістів, які висвітлюють війну. Зокрема, як бути з запитом суспільства побачити війну з окопу та при цьому зберегти життя медійників, які виїжджають на зйомки на лінію вогню.

Великий досвід зі зйомок воєнної документалістики має Третій армійський корпус, у якому, як розповіла Христина Бондаренко, «військові оператори проходили такі самі навчання, як і піхота свого часу».

«У Бахмуті в будинках у нас були оператори. Коли була операція в травні, початок контрнаступу, то починався він якраз із Бахмута, з Третьої штурмової бригади. Один із наших операторів був в окопах, і йому тоді довелося рятувати життя одному з бійців. На жаль, так сталося, що він не вижив, але його камера документально зафіксувала, як він водночас перемотує поранених, заряджає набої — і просто от камера стоїть. І все це задокументовано. Зараз ми не можемо це собі дозволити, тому що навіть навчені оператори, які можуть доїхати до позиції, — це зайвий клопіт для підрозділу», — розповіла Христина Бондаренко.

Виходити з цієї ситуації вони вирішили за допомогою камер GoPro — камер на шоломах бійців. Вона розповідає, що фільмувати нормально події з поля бою вийшло не відразу, і бійці довго звикали до цього спорядження. Врешті довелося впроваджувати цілу схему по роботі з камерами, планувати, продумувати зйомку.

«Ти їдеш, наприклад, до командирів підрозділів, проговорюєш, що тут ми будемо посилати оператора, а сюди, скоріше за все, будуть GoPro, а ось тут камера буде на командному пункті. Ми таким чином просто охоплювали всі 180 градусів цієї операції. Тобто це починалося з планування в командирів, так само планування йде в медійки — ти плануєш, потім починаєш їздити до командирів батальйонів, командирів роти, командирів взводів. І ти розумієш, як буде відбуватися бій, і розумієш, кому з бійців ти маєш дати GoPro. Тобто це ціла схема, як усе це відбувається. Тому вся війна, яка зараз знімається, — це те, що бачить боєць на своїй камері», — розповіла Христина Бондаренко.

Володимир Дегтярьов розповів, що лише в жовтні через одну з п’яти бригад «Хартії» пройшли 24 знімальні групи. За його словами, є обмеження, що можна показати з безпекових причин, але разом із тим є історії, які потрібно висвітлювати та показувати.

«Кожну історію можна показати через героїв, через їхні переживання і підкріпити якимись відео, які зняті з дронів. Це складніше, це довше, це вимагає глибшого занурення, зокрема й журналістів. Ми активно намагаємося будувати цей процес освіти. Наприклад, у нашому Київському медіахабі раз на місяць ми збираємо журналістів, які пишуть на мілітарні теми, для того, щоб говорити на різні теми, пов’язані з конкретними вузькими цілями», — розповів Володимир Дегтярьов.

Під час обговорення «Феномен медійки підрозділів Сил оборони»

Модераторка Євгенія Подобна адресувала головному редактору «Армія TV» Євгену Самойленку, за її словами, «найкаверзніше питання»: як знайти баланс у висвітленні позитивних і проблемних моментів у армії.

«Баланс у нашому випадку, представників медіа конкретних бригад чи каналу “Армія TV” як офіційного військового телебачення, складний. У нас величезна лінійка інтерв’ю, наприклад, військових, серед яких є як кадрові військові. А є люди, які мобілізувалися, почали війну або в 14-му році, або в 22-му. Вони стали частиною системи Сил оборони, відкриваючи для себе цей світ з усіма його плюсами й мінусами. Вони часто критикують якісь застарілі підходи офіцерів, так би мовити, старої закалки, старої генерації. Вони мають цю трибуну для того, щоб говорити про ті зміни, які мають відбуватися в армії. Тому ми не уникаємо цих тем», — відповів Євген Самойленко.

Євгенія Подобна 

І на завершення обговорення торкнулися теми використання штучного інтелекту у воєнному візуальному контенті. Владислав Рибалко розповів, що, приміром, штучний інтелект можна застосовувати при документуванні подій на фото або відео.

«Можна заблюрити або перегенерувати якісь об’єкти, які будуть тим самим запобігати ворожій розвідці. Глобально штучний інтелект зараз поки для нас не є великою проблемою, можливо, згодом стане інструментом ворожої пропаганди. Що ми можемо з цим зробити? Не знаю, наскільки розвиток штучного інтелекту дійде до тієї пікової точки, коли його буде неможливо відрізнити, але я боюся, що таке може статися. Тому тут єдиним, напевно, виходом є будувати довіру до офіційних каналів комунікації, інституцій, своїми діями показувати те, що ворожа пропаганда фейкова і вона не працює, тобто будувати довіру до власних каналів комунікації», — сказав Владислав Рибалко.

Фото надані організаторами Медіаднів Премії Гонгадзе