Анонімне опитування „Медіа-ситуація в Україні” було проведене у листопаді 2002 року. Було розіслано 450 анкет, повернулись з відповідями 149. Тільки 29 % учасників опитування впевнені у прибутковості своїх ЗМІ.

Анонімне опитування „Медіа-ситуація в Україні” було проведене у листопаді 2002 року. Було розіслано 450 анкет, повернулись з відповідями 149.

РЕЗУЛЬТАТИ АНКЕТНОГО АНОНІМНОГО ОПИТУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ЗМІ „МЕДІА-СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ”

Ми звернулися до працівників ЗМІ з проханням взяти участь у анонімному анкетному експертному опитуванні щодо ситуації з українськими медіа та наявності в них політичної цензури.

Ми повідомляли, що отримані нами дані будуть проаналізовані та опубліковані для широкого обговорення, зокрема і під час парламентських слухань "Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова та цензура в Україні" . Авторами дослідження є Наталя Лігачова та Сергій Дацюк. Аналіз результатів дослідження – Сергій Дацюк. До обрахунку даних та аналізу результатів була залучена професійний соціолог Олена Попова.

Ми розіслали 450 анкет в різні за типом, місцезнаходженням та формою власності ЗМІ і отримали 149 заповнених. Це достатньо хороший рівень повернення заповнених анкет при поштових опитуваннях. При створенні анкети ми базувалися на ринкових уявленнях, тобто що ЗМІ працюють на споживача, а відтак є, як мінімум, незбитковими, саморегульованими, самокерованими. Ми намагалися у запитаннях кожен раз створювати для опитуваного ситуацію проблемного вибору: щодо даного питання ви керуєтеся адміністративними (функціональними) уявленнями чи ринковими? Саме тому при всіх недоліках нашого опитування (мала вибірка, відсутність попереднього пілотного дослідження (обмаль часу), виразна політична навантаженість деяких питань) ми отримали кількісні узагальнення про уявлення і орієнтації працівників ЗМІ щодо наявної моделі медіа-ринку у нашій країні.

Сьогодні багато хто розуміє, що негайно треба переглядати медіа-законодавство в Україні у напрямку його більшої ринковості. Але ми практично не маємо маркетингових досліджень нашої моделі медіа-ринку. Ми хотіли би започаткувати таку практику. Для цього ми намагалися в анкеті запитувати про ті проблемні місця, де, на наш погляд, законодавство має щонайперше бути змінено. Основне наше уявлення – становлення медіа-ринку має бути законодавчо забезпечене. Підкреслимо – закон має забезпечувати не тільки функціонування мас-медіа з точки зору держави, але і створення медіа-ринку з точки зору інших його гравців – власника та журналіста. На сьогодні позиції власника ЗМІ та журналіста закон відстоює щонайменше.



Наша анкета була також навантажена питаннями щодо нинішньої ситуації політичного конфлікту – про політичну цензуру. Сьогодні і влада, і опозиція, і журналісти оперують інформацією про цензуру в Україні, яка соціологічно не підтверджена. Зокрема, деякі державні інформаційні служби роблять спробу спекулювати оцінками ситуації за умов відсутності досліджень у цьому напрямку. Робиться спроба доводити, що наявність деякого плюралізму думок в українському інформпросторі є свідченням відсутності цензури, що політичну цензуру здійснюють власники ЗМІ, а не держава, що питання про цензуру використовують деякі політичні сили у політичній боротьбі, а відтак воно є значним чином штучне. Ми намагалися соціологічно підтвердити або спростувати не тільки саме явище політичної цензури, але і зрозуміти його джерела та механізми.

Оскільки аналізовані нами результати отримані з певним перекосом у вибірці (ми досліджували думку тих, хто захотів відповісти, тобто прислав заповнену анкету), то ми будемо звертати також увагу на двомірний розподіл, групуючи респондентів за висунутими нами гіпотезами про відмінності ситуації в державних і недержавних ЗМІ, в різних типах ЗМІ (газет і журналів, радіо та ТБ, інформагенцій та Інтернет-видань), центральних та регіональних ЗМІ, різницю оцінок менеджерів ЗМІ та інших співробітників.

Найкоротший та найзагальніший звіт про наше дослідження, а також таблицю з відповідями на анкету читайте нижче.

Більш детальний аналіз результатів опитування – з двомірним розподілом отриманих даних – читайте тут.

ХАРАКТЕРИСТИКА УЧАСНИКІВ НАШОГО ОПИТУВАННЯ



Представники державних телеканалів складають 88% учасників опитування, а недержавних телеканалів 21%, в той час, як всі газети (43%), журнали (11%), Інтернет-видання (10%) і інформагенції (11%) представлені лише або переважно недержавною формою власності. Відповідно, ми можемо припустити, що саме на державних телеканалах та недержавних газетах, журналах, Інтернет-виданнях і інформагенціях ситуація є найбільш такою, що спонукає до відповіді на наші анкети. (див. пит. 1)

Газети та телеканали регіональні і центральні дали нам найбільше активних респондентів (див. пит. 2). Щодо представленості ЗМІ по цільовій аудиторії, то серед респондентів явно переважають представники загальнонаціональних медіа (див. пит. 3). Зрозумілим є переважання представників суспільно-політичних медіа серед тих, хто взяв участь у опитуванні (див. пит. 4). Найбільше серед наших респондентів було звичайних журналістів, далі з відривом – керівників відділу і менеджерів (головних редакторів) (див. пит. 5).

Cеред учасників опитування з центральних ЗМІ найбільше журналістів. А серед представників регіональних ЗМІ – найбільше топ-менеджерів та редакторів. Державні ЗМІ представлені в опитуванні в основному журналістами та творчими працівниками, в той час, як недержавні представлені в основному власниками, головними редакторами та редакторами відділу (див. пит. 5).

Саме звичайні журналісти державних ЗМІ та керівний склад недержавних ЗМІ є найбільш політизованою частиною нашого медіа-ринку. Саме на їх самосвідомість ми можемо спиратися при перегляді законодавства щодо медіа.







СИТУАЦІЯ НА МЕДІА-РИНКУ





Форма власності трудового колективу при нерозвинутому громадянському суспільстві не спонукає респондентів до активності (див. пит. 6).

Серед усіх ЗМІ, в яких працюють наші респонденти, кошти від розміщення реклами посіли перше місце в якості джерела отримання прибутку, державний бюджет – третє, тираж – четверте, а фінансування як інструмент політичного впливу – п’яте. 93% представників державних ЗМІ вказали державний бюджет як основний спосіб їх фінансування. Жоден з представників державних ЗМІ не назвав продаж тиражу як спосіб заробітку державних ЗМІ. На наш погляд, це ще одне, причому значне, джерело збільшення доходів державних ЗМІ щодо їхнього роздержавлення (див. пит. 7).

Тільки 29% респондентів упевнено відповіли, що їх ЗМІ є прибутковим (див. пит. 8). На розвиток ЗМІ і на зарплату працівникам - за свідченням респондентів - доход використовується саме у недержавних ЗМІ. А от серед представників державних ЗМІ значно менше відповідей про те, що доход іде на зарплату, а от найбільше відповідей “не знаю” (див. пит. 9).

Управлінський потенціал ЗМІ, які представляють учасники опитування, є невисоким: домінує тематичне планування. Участь в управлінні ЗМІ є фактично нульовою для респондентів - рядових працівників державних ЗМІ, а у недержавних ЗМІ розподіл такий: участь у тематичному плануванні – 63%, участь у структурному плануванні – 46%, участь у фінансовому плануванні – 31%. (див. пит. 10).

Доход основної частини працівників медіа – учасників опитування - коливається у межах 0-300 у.о. Менеджери і журналісти мають приблизно однаковий рівень доходу - 100-300 у.о. Характерна негнучкість підходу в оплаті: позиції 400-500 у.о., 600-800 у.о. виявилися зовсім незайняті (хоча можливо - це наслідок малої вибірки опитування). Зарплатна політика в регіонах менш гнучка, ніж у центрі (див. пит. 11).

Значна частина опитаних має одне місце роботи (46.8%) (див. пит. 12).

Більшість учасників опитування - представників державних ЗМІ (79%) отримують легальну платню. А от 38% респондентів - представників недержавних ЗМІ - отримують більшу частину платні у конвертах і невелику частину зарплати легально. Разом з тим, 39% цих же представників отримують легальну оплату (див. пит. 13).

Державні ЗМІ, за свідченням опитаних, частіше затримують зарплату, ніж недержавні. В центральних ЗМІ трохи частіше затримують, ніж в регіональних. Найчастіше зарплату затримують в респондентів, які працюють на ТБ та радіо, потім в газетах та журналах і найрідше - в Інтернет-виданнях та інформагенціях (див. пит. 14).

Гонорари отримують 36.4% опитаних. Найчастіше гонорарна форма оплати використовується у державних ЗМІ. Потрібно сказати, що гонорари як адміністративно керована форма оплати дуже часто використовуються для примушення журналістів до лояльності (див. пит. 15).

Саме респонденти - представники державних ЗМІ (35% проти 19% у недержавних) - найчастіше виконують зовнішні замовлення. Тобто гроші державні, а замовлення - на стороні (див. пит 16).

Зовнішні інструкції, за свідченням наших респондентів, найбільше формують тематичний план державних ЗМІ (53% проти 10% відповідно у недержавних). І навпаки, більшість респондентів недержавних ЗМІ засвідчила свою участь у тематичному плануванні власного ЗМІ (44% проти 4% відповідно у державних ЗМІ) (див. пит. 17).



Більшість недержавних ЗМІ (70% проти 26% у державних) не мають - як вказали наші респонденти - документу “редакційна політика”. А от наявність такого документу у тих же державних ЗМІ в 39% випадків (проти 10% випадків наявності документу у недержавних ЗМІ) дозволяє реально використовувати його тільки в 2% випадків у державних ЗМІ і у 7% випадків у недержавних (див. пит. 18).

46% недержавних ЗМІ - як свідчать наші респонденти - покладаються на комунікативну, а не документальну практику вимог до працівників. Респонденти підкреслюють факт наявності документу “технічне завдання”, але невикористання його або незнання про нього (див. пит. 19).

Найбільше респондентів (65.3%) зовсім не мають контракту зі своїм ЗМІ. 85% державних і 55% недержавних вказали про відсутність контрактів. Причому 10% представників недержавних ЗМІ (проти 0% представників державних) вказали на те, що користуються контрактом у реальних суперечках (див. пит. 20).



Саме представники недержавних ЗМІ (10% проти 0% в державних ЗМІ) повідомили про внесення змін до свого контракту при його заключенні (див пит. 21).



Як бачимо, саме державні ЗМІ є гальмом до розвитку медіа-ринку.





ПОЛІТИЧНА ЦЕНЗУРА, ТИСК НА МЕДІА ТА ВИКОРИСТАННЯ ЇХ В PR-ЦІЛЯХ



Про наявність цензури в тій чи іншій мірі повідомляють 76% опитаних, сюди ж можна додати і тих, хто відмовився відповідати на питання (1%). Політична цензура - як свідчать респонденти - переважає у державних ЗМІ (96% проти 67% у недержавних). Найбільше цензури, на їхню думку, на радіо та телебаченні (загалом 91%), потім в газетах та журналах (63%) і потім в Інтернет-виданнях та інформагенціях (60%). Регіональні ЗМІ більше потерпають від цензури (81%), ніж центральні ЗМІ (72%) (див. пит. 22).

Найбільше цензурують ЗМІ, за свідченням опитаних, власник через редактора або редактор. Редактори центральних ЗМІ більше займаються цензуруванням (46%), ніж редактори регіональних ЗМІ (27%). Зайняті цензурою, на думку респондентів: власники державних ЗМІ - 70%, недержавних – 45%, редактори державних – 47%, редактори недержавних – 31%, керівники відділів державних – 21%, керівники відділів недержавних – 5%. Тобто - як виходить з результатів опитування - в недержавних ЗМІ менеджери частіше працюють саме за професією, а в державних – частіше зайняті цензурою (див. пит 23).

Чи доцільно для нашого суспільства сплачувати податки для фінансування державних ЗМІ, менеджери яких основний час зайняті роботою над фільтрацією того, що платникам податків варто знати, а що ні?

Представники державних ЗМІ „постійно” самоцензурують (42% проти 26% у недержавних ЗМІ), „інколи” самоцензурують, навпаки, 30% представників державних ЗМІ і 52% представників недержавних (див. пит. 24).

Нерозміщення критичних матеріалів щодо певних осіб та заборона на їх згадку лідирує за абсолютним рівнем згадки респондентами різних способів цензури (66.7%). Це свідчить про те, що у своїй цензурі наші ЗМІ, скоріше, воюють проти певних осіб, захищаючи інших осіб, ніж цензурують зміст продуктів якось інакше. Інтенсивність цензури з точки зору використовуваних інструментів у державних ЗМІ на цілий один інструмент вища, ніж інтенсивність у недержавних. Журналісти набагато частіше помічають заборону на розміщення матеріалів (23%), ніж це помічають самі менеджери (12%). Заборона на згадку певних осіб найбільш присутня на радіо та ТБ (68%), менше в Інтернет-виданнях та інформагенціях (39%) і найменше в газетах та журналах (19%).(див. пит. 25).

Найбільшим на медіа - за свідченням респондентів -виявився (за 5-бальною шкалою) тиск адміністрації Президента (3.42), найменшим тиск Парламенту (1.69). На радіо та ТБ з боку адміністрації Президента чиниться найбільший тиск (4,07), представники Інтернет-видань та інформагенцій відмітили дещо нижчий тиск – у 3 бали, а газети і журнали оцінили тиск адміністрації Президента в 2,5. Тиск на державні ЗМІ, на думку респондентів, вищий, ніж не недержавні (з боку адміністрації Президента відповідно 4,4 і 2,8, з боку Парламенту відповідно 3 і 0,9, з боку Кабміну відповідно 3,6% і 1,2. Тиск на центральні ЗМІ вищий, ніж на регіональні, з боку адміністрації Президента (відповідно 4 і 2,6), з боку Парламенту (2,3 і 1), з боку Кабміну (2,9 і 1,4), а тиск на регіональні ЗМІ вищий, ніж на центральні, з боку міської влади (3,1 і 1,5), з боку регіональної влади (3,2 і 1,1) (див. пит. 26).

Серед інших форм тиску лідером, як свідчать опитані, є тиск окремих чиновників через судові позови (31.6%). Тиск державних органів на недержавні ЗМІ набагато вищий (у 1,5-2 рази), ніж на державні ЗМІ. Тиск органів правопорядку на регіональні ЗМІ удвічі вищий, ніж на центральні (20% проти 10%) (див. пит. 27).

Політична реклама певних осіб лідирує серед інших PR-інструментів, названих нашими респондентами (58.7%). Інтенсивність використання PR-інструментів на державному телебаченні на інструмент вища, ніж на недержавному (309% і 207%, відповідно, 3 і 2 інструменти використовуються в середньому там і там) (див. пит. 28).

Загалом хабар державним посадовцям, як вказують учасники опитування, представники медіа дають рідко (7.0%). Представники регіональних ЗМІ дають хабар державним чиновникам вдвічі частіше, ніж представники центральних ЗМІ (10,3% проти 4,8%) (див. пит. 29).

Особистий тиск на журналіста - вважають учасники опитування - здебільшого спрямований проти майна журналіста (55.0%), його здоров’я, сім’ї. Журналістам в регіональних ЗМІ частіше погрожують фізичною розправою (30% проти 13% в центральних ЗМІ) і фізичним знищенням (11% проти 3% в центральних ЗМІ) (див. пит. 30).

64.0% опитаних вважає, що правова система їх не захищає в будь-якому випадку (див. пит. 31).

Тиск державних органів та використання ними медіа у PR-цілях є високим. Правова система сьогодні від цього не захищає.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДНОСИН МЕДІА ТА ДЕРЖАВИ ТА СТАВЛЕННЯ ДО ПРОФСПІЛОК







84% представинків державних медіа вважає, що стосунки держави з медіа - це підпорядкування “начальник-підлеглий” і 54% представників недержавних медіа вважають, що держава та медіа перебувають у стані тривалої війни (див. пит. 32).

Більшість (49,6%) опитаних вважають, що має бути більше, ніж одна, профспілка журналістів (див. пит. 33)

В країні все ще зберігається адмістративна система керування медіа. Держава фактично веде війну з медіа.





Отже, результати опитування „Детектор медіа” засвідчили необхідність змін у медіа-законодавстві у напрямку формування незалежного, саморегульованого, самокерованого медіа-ринку, роздержавлення державних ЗМІ, обмеження інструментів політичної цензури. Вкрай необхідне законодавче урегулювання відносин двох нових гравців медіа-ринку з державою – власників ЗМІ та журналістів. Депутати щодо медіа-ринку мають піклуватися не тільки про інтереси державних органів, а, перш за все, про інтереси власників ЗМІ та журналістів.





Дані результатів анкетного опитування



































































Більш детальний аналіз результатів опитування – з двомірним розподілом отриманих даних – читайте тут.

Опитування „Медіа-ситуація в Україні” було проведено „Детектор медіаю” у рамках проекту "Медіа реформи". Проект "Медіа реформи" започатковано Урядом Великої Британії. Проект має на меті згуртувати впливових професіоналів, діяльність яких пов'язана з мас-медіа, для створення більш сприятливого клімату для незалежних ЗМІ. У рамках проекту діє Медіа-клуб та Центр медіареформ у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" (НаУКМА). Українськими партнерами проекту є Незалежна Асоціація Телерадіомовників (НАМ), Інтернет-газета "Детектор медіа" та журнал "Телерадіокур'єр".