Сьогодні, 27 жовтня, до Дня української писемності та мови відбувся двадцять шостий Радіодиктант національної єдності. Текст радіодиктанту, авторкою якого є письменниця та перекладачка Євгенія Кузнєцова, мав назву «Треба жити!». Читала його народна артистка України, акторка Наталія Сумська.

Одразу ж після його закінчення багато хто розкритикував читання тексту акторкою, були також нарікання і до самого тексту, і до реакції ведучого «Українського радіо» Романа Коляди на слова Христини Гоянюк. Неодноразова переможниця написання диктанту розкритикувала текст Кузнєцової та читання Сумської після завершення диктанту в ефірі радіомовника.

На прохання ведучої Ольги Дейнеки поділитися враженнями жінка відповіла: «Я навіть боюся висловити якесь слово, щоб не сказати “дуже погано”. За 26 років це перший диктант, який звалив мене наповал. По-перше, недобре прочитаний. Сам текст дурнуватий. Хай би краще читав цей текст Павло Вишебаба, який минулого року диктував…».

У цей момент Коляда заговорив одночасно з Гоянюк, сказавши, що критика теж важлива, і навіть почав промовляти фразу про те, що, можливо, цього року Гоянюк просто не впоралася з завданням. Але потім зупинився. В цей час на екрані перестали показувати саму Гоянюк, але за кадром було чутно, що вона продовжує говорити і критикувати читання і текст. Роман Коляда в коментарі «Детектору медіа» сказав, що перервав спікерку через робочі моменти:

«Я виконував редакторську вказівку. Випускова редакторка дає вказівку її (Христину Гоянюк — "ДМ") перебивати і рухатися далі за версткою. Я її перервав і рухався далі за версткою. З мого боку тут нема особливо про що говорити», — прокоментував Коляда.

Однак багато медійників розкритикували поведінку ведучого, а також швидкість, із якою читала текст Наталя Сумська, і момент, коли акторка пропустила в читанні одне речення.

«Я думала, що традиційне написання радіодиктанту національної єдності, як завжди, буде приємним викликом. Виявилося воно неприємним стресом. Бо писати в тому темпі — навіть після зауважень ведучого Наталії Сумській — було нереально. Писала не як диктант, а як конспект — курка лапою, і де вже там думати про варіативну пунктуацію…

Але головна моя претензія — навіть не до Наталії Сумської. Головна моя претензія до редактора, який дав команду вимкнути з ефіру пані Христину Гоянюк, львівʼянку, яка писала цей диктант уже 26-й раз, і не раз була його переможницею. Вона у прямому ефірі сказала, що вперше за 26 років текст було прочитано так, що його було неможливо записати. І її вимкнули з ефіру посеред речення. Грубо і нахабно.

Я думала, що мій пост буде повним ентузіазму, захоплення текстом Євгенії Кузнєцової та вдячності Суспільне мовлення за чудову ініціативу, яка стала справжньою традицією.

Коли ставила останню крапку в диктанті, думала, що мій пост буде про те, що над інклюзивністю треба працювати, вбудовувати її в усі процеси. Бо можна мати сурдоперекладача в ефірі, але при цьому знехтувати підготовкою читця диктанту, який писатимуть люди різного віку, за різних обставин. Щоб диктант був справді диктантом єдності, а не змаганням стенографістів.

А в результаті пишу про жахливе рішення редактора цього прямого ефіру — коли навіть найлояльнішій, найвірнішій учасниці забирають мікрофон, бо вона висловила критику. Заслужену критику, цілком умотивовану. Це було не Суспільне. Це був "Пєрвий канал".

Бо те Суспільне, яке я знаю, дивлюсь, поважаю і підтримую — це люди, які не лише професійно роблять свою роботу, але й проповідують і практикують свободу слова, висвітлення усіх точок зору, відкритість і прозорість.

Я вірю в те, що Суспільне — це організація, яка з помилок робить висновки і змінюється до кращого. Mykola Chernotytskyi, Dmytro Kozlov, Тетяна Трощинська, Olga Chervakova — я вірю у вас, вашу команду і ваші цінності. Я вірю, що ви ще зробите для України безмежно багато, і дякую за все те, що ви вже робите і зробили. Ви дуже потрібні Україні.

Але за цей інцидент — і, може, за цей диктант загалом — варто попросити пробачення. Як мінімум, у пані Христини Гоянюк. А ще краще — у всіх, хто дивився, слухав, намагався писати і щиро прагнув долучитися до Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності у День української писемності та мови.

Ну і ще пʼять копійок. Наталія Сумська — видатна акторка. Але читати диктант вона не готувалася. Якби готувалась, як належить, то не читала б так, ніби це сценічний монолог. Досвід і талант ніколи, ніколи не скасовують потреби у відповідальній підготовці. До кожного публічного виступу, навіть якщо це читання з папірця, обов’язково треба готуватися.

А Євгенії Кузнєцовій — шалена повага і вдячність за текст: правдивий, влучний, прекрасний», — написала Ярина Ключковська, медіатренерка та фахівчиня з комунікацій, висловивши думку багатьох інших медійників.

Схожі думки і у Євгенії Вірлич, головної редакторки «Кавун.City»:

 Лаконічною була ведуча «1+1» Марічка Падалка:

Розкритикувала за недостатню підготовку до диктанту акторку й експертка Антикорупційної ініціативи ЄС Соломія Боршош: 

Олександр Мамай («Апостроф TV») вважає, що швидкості було забагато, а зворотного зв'язку — замало:

Але були і позитивні відгуки — наприклад, від Ольги Грицик («Ми — Україна»):

Долучилася до написання диктанту і міністерка культури та стратегічних комунікацій, віцепрем'єр-міністерка з питань гуманітарної політики Тетяна Бережна, яка теж не встигала за Сумською:

У мережі також виникли пропозиції щодо того, хто наступного року має читати диктант. Здебільшого пропонували професійних дикторів або вчителів української мови. Але були й інші пропозиції — зокрема, ось така від головної редакторки медіатаблоїда «Антоніна» Лєни Чиченіної:

До речі, можливу участь письменника Андрія Кокотюхи у радіодиктанті обговорювали неодноразово — ймовірно тому, що він кожен рік (за його словами) пише, що принципово не писатиме диктант:

А поетка і культурна менеджерка Тетяна Власова підтримала Наталю Сумську:

Слова підтримки висловила Наталі Сумській та Роману Коляді й ведуча Суспільного Мирослава Барчук:

«З Радіодиктантом національної єдності цьогоріч вийшло, як із бійкою на весіллі. Усі хотіли як луччє, а вийшло он як.

Бо диктант, він же, як і весілля, — про любов, радість, відчуття спільності, а не про коми чи апостроф (навіть якщо це "між’яр’я") чи швидкість надиктовування. І, тим більше, не про цькування чи срач.

Люди, ради Бога, не повчайте Наталю Сумську, як їй треба було готуватися. Це абсолютно не про підготовку! Це про акторський внутрішній струм, про оцю Lebendigkeit, живу рухливість духу, визначальну рису сценічної природи, врешті це про страшенне хвилювання від сьогоднішньої місії, від щемкого тексту Євгенії Кузнецової, від історичного моменту, у якому Наталя Сумська цей текст нині диктувала. І це хвилювання скоріше повинне нас зворушувати, а не обурювати, бо це ж неймовірно прекрасна риса і до неї можна бути трохи чутливішими. Нагадаю, як Сумська читає "Любіть Україну" на Громадському — просто подивіться і збагніть, що це за серце у людини, що за стан у неї зараз (та й у нас усіх). Ось приблизно так вона й читала сьогодні, а ви повчаєте її.

Щодо "викидання з ефіру" Христини Гоянюк, яку включали в ефір зі Львова. Я не думаю, що варто кидати каміння у ведучого. Кожен досвідчений ведучий (а Роман Коляда саме таким і є) має чіткий таймінг включок і розуміє, чи завершена думка спікера, а якщо вона вже зрозуміла, ведучий рухає розмову вперед. У пані Гоянюк було три тези:

1. "Текст не добре прочитаний".

2. "Сам текст дурнуватий".

3. "Хай би краще читав текст Павло Вишебаба".

Ось така позиція, це нормально, шаную її, спікерка має право висловитися таким чином. Але що було ще незрозуміло у цих меседжах і що потребувало подальшого роз’яснення? Припускаю (не говорила з Романом, а саме припускаю), що він відчував, що у сьогоднішньому Святі мови і спільному ритуалі диктанту є щось важливіше, аніж роздратування і категорична оцінка "дурнуватий текст", а тому вирішив зберігати атмосферу свята, яку створювали тисячі людей. Роман справді різко закінчив включення, але думаю, варто пробачити йому цю різкість. Ми ж із вами пробачили Павлові Вишебабі той факт, що він працював на дипломата Василя Філіпчука в той час, коли Філіпчук разом із Віктором Пінчуком просували ідею про "болісні компроміси задля закінчення війни" (на мою думку — фактичну капітуляцію України). Попри це Павло захищає Україну, пише хороші вірші і добре начитав диктант національної єдності.

Друзі, життя складне, людина складна, будьте чуйними, любіть Україну. Моя любов, захоплення, підтримка Наталія Сумська».

Позитивні враження від диктанту й у журналістки та медіаменеджерки Анни Мурликіної:

Про те, як цей радіодиктант увійде в історію (особисту і не тільки) написав секретар Наглядової ради Суспільного, програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський:

На критику відреагував голова правління Суспільного мовлення Микола Чернотицький — він вибачився і перед слухачами, і перед Христиною Гоянюк. 

З іншого боку, Наталія Сумська критиків не слухає, а орієнтується на позитивні відгуки, яких теж у мережі достатньо: 

«А людям я просто дивуюся, це якраз підтверджує нашу ментальність (багато критики щодо радіодиктанту — "ДМ"). Це ж не політ у космос і не на кордоні стояти, де треба чітко надати свої дані», — сказала вона  у коментарі ВВС. 

У коментарі «Детектору медіа» Юлія Шелудько, координаторка радіодиктанту і виконавча продюсерка «Українського радіо», детальніше розповіла про те, як відбувалася підготовка до радіодиктанту та що буде далі:

— Багато учасників нарікають на швидку начитку тексту цьогоріч і що, мовляв, для ролі читця більше би пасували педагоги, професійні вчителі. Що ви про це думаєте? Чому цьогоріч обрали саме Наталію Сумську та чи розглядали інших кандидатів? 

— Обрали Наталію Сумську саме тому, що були впевнені у її досвідченості, адже вона має досвід не лише як акторка, а і як телеведуча. Вона начитує дуже багато текстів для радіо — радіоп'єси, радіодрами, детективи. А сьогодні, я впевнена, вплинуло хвилювання, тому що вона щороку бере участь у флешмобі, знає, як це писати, коли хтось диктує. 

Ми кілька днів тренувалися з учителем, лауреатом Global Teacher Prize Ukraine Артуром Пройдаковим. Він родом із Луганщини, але нині живе в Києві. Артур дуже професійно, красиво читає диктанти, вчить цього дітей. І саме він проводив тренування з пані Наталією. На репетиціях мені здавалося, що все було добре, а от результат у прямому ефірі насправді важко передбачити через стресовий фактор.

Наприклад, коли пані Наталія тренувалася, то читала текст зовсім мелодійно. Тож я навпаки спершу хвилювалася, що вона навпаки диктуватиме занадто повільно. Вона довго готувалася сама вдома та з Артуром, але маємо такий результат. 

— А чи були думки запросити для читання самого Артура? 

— Після сьогоднішнього радіодиктанту, я думаю, що це, можливо, був би хороший варіант. 

— Стосовно самого тексту думки людей також розділилися. Хтось каже, що він дуже зворушливий і сильний, інші ж називають його невдалим. Як обирається текст для диктантів, чи обговорюється він до написання, або ж ви залишаєте це на розсуд авторів? 

— Ні. На моє тверде переконання, текст прекрасний, він справді зворушливий і дуже глибокий. Якщо просто взяти текст і сісти почитати його уважно, то саме такі емоції він і викликає. Просто, можливо, в когось склалося через читання якесь інше враження, кожен відчуває і бачить по-своєму. Але ми не кажемо автору, який текст писати, а просто покладаємося на його талант. Якщо ми вже обрали цього автора, то відповідно маємо йому довіряти в цьому. Зрозуміло, що людина усвідомлює, для якої події цей текст. І мені здається, назва «Треба жити!» саме на часі й дуже мотивує.

— А чи передбачена практика редагування текстів з автором? 

— Так, ми редагуємо. Якщо там усе буде дуже легко і не залишатиметься шансу для помилки, то в нас будуть тисячі переможців.  З іншого боку, якщо це буде аж надміру складно, то ніхто не здобуде перемогу, і це теж неправильно. Тому ми все-таки намагаємося редагувати. У нас є наукова консультантка, яка нам допомагає. Цього року це була Світлана Кушнірук, професорка, докторка наук. Свої рекомендації давав і Артур Пройдаков. Також ми можемо під час читання просити автора чи авторку щось змінити. І з Євгенією Кузнецовою дуже комфортно було працювати в цьому плані. Вона відгукувалася і ми спільно шукали якісь рішення. 

— Що ви особисто думаєте про критику, яка наразі розгортається у мережі, чи виправдана вона? 

— На мою думку, флешмоб удався. Якщо є критика, якісь відгуки негативні чи позитивні, то, хай там як, ці люди долучилися. І ми все одно робили це спільно в День української писемності та мови. Ми були разом, а це головна мета. Не перевірити помилки і не написати ідеально, а бути разом. 

Я думаю, в нас є ще час сьогодні-завтра, можна сісти спокійно та переписати цей текст, якщо комусь потрібно, і надіслати його на перевірку або ж просто переслухати ще раз для себе. 

Але людей було багато, всі долучилися. 

Ми доклали неймовірних зусиль, щоб написати його і в тих бомбосховищах, і з тими генераторами, які на підстраховці, і з усіма можливими технічними проблемами. Мені здається, що ми зробили все, що могли. Звичайно, я визнаю, що в нас були певні проблеми, але наступного року намагатимемося врахувати все. 

— Які ваші очікування стосовно кількості диктантів, які надійдуть на перевірку? Чи очікуєте більшу залученість українців, ніж торік? Або ж навпаки, на вашу думку, вона може бути меншою? 

— Насправді це дуже складно передбачити. Я не можу сказати, скільки буде радіодиктантів. Але я вже отримала відгуки. Зокрема, мама моєї подруги писала в метро, приклавши листок до скла і слухаючи диктант у навушнику. І їй усе вдалося. Є люди, які навпаки, писали вдома і казали, що темп був занадто швидкий для написання. Є люди, які сказали, що вони обожнюють читкиню і їм дуже сподобалося. Є абсолютно різні думки. Зокрема, цьогорічний диктант розкритикувала Христина Гоянюк.

Я все ж переконана, що флешмоб удався, ми єдналися в Україні й за кордоном. Була нагода зібратися людям і поспілкуватися між собою, це найважливіше.

І наостанок — ще одна реакція на цьогорічний диктант.