Це засвідчили Громадські слухання “Незалежні ЗМІ – незалежний громадянин – незалежна держава”, організовані Інститутом Масової Інформацїі, які стали спробою діалогу з метою вироблення спільного плану дій суспільства та журналістів.



Для початку організатори запропонували відповісти на болюче для багатьох присутніх запитання: чи має Україна на 12 році незалежності право на вільну пресу? Очевидно, відповіддю буде результат палких обговорень – спільне звернення учасників слухань до представників української влади. Учасники слухань б’ють на сполох: переважна частина ЗМІ сконцентрована в руках держави та політико-економічних угрупувань, близьких до влади, посилюється адміністративний тиск на медійний ринок, зростає кількість протиправних дій проти журналістів, що перетворило професію журналіста в найнебезпечнішу в державі.

Розгляд питання щодо концентрації впливу на медійну сферу породив ініціативу, що найближчим часом має бути оформлена у вигляді окремого запиту чи колективного листа до Антимонопольного комітету України, з проханням розглянути питання порушення балансу серед власників ЗМІ. Особливу тривогу викликає бажання влади встановити контроль над інтернет-простором, який є, як говориться в зверненні, “останнім сегментом вільного обміну інформацією в Україні”.

В унісон закликали бути на сторожі у захисту свободи слова в Україні Президент Інституту масової інформації Алла Лазарева та Надзвичайний та Повноважний посол Франції в Україні Філіп Де Сюремен. Обоє говорили про загрозливі для подальших темпів розвитку нашої держави форми інформаційної дезорієнтації, жертвами яких стає, в першу чергу, пересічний громадянин. “Результатом таких негативних тенденцій може стати втрата з боку громадян довіри до журналістів. Авторитет професії репортера таким чином різко падає, – говорив пан Посол. – Тільки в інтересах суспільства можна досягти справжньої самореалізації в журналістській професії. Вільна преса визначає рівень успішності країни, яка, говорячи про Україну, претендує на роль чинника європейської рівноваги”.

У необхідності підтримання постійного та всебічного діалогу в суспільстві переконував також Анатолій Гриценко, Президент Фонду політичних та економічних досліджень імені Разумкова. Він сконцентрувався на питанні взаємної необхідності між незалежною пресою та владою. “Це владі, в першу чергу, потрібно знати альтернативну думку,” – каже Гриценко.Натомість соціологічні опитування, проведені очолюваною ним інституцією, показують, що влада не просунулась ні на крок до розуміння неможливості існування без постійного діалогу. Цифри говорять самі за себе – випадки політичної цензури із травня і до жовтня цього року збільшилися на 10 %. Якщо переважна більшість активних учасників акцентували увагу на економічній залежності як основному гальмі розвитку журналістики, то Гриценко навів цифри, які свідчили про існування інших страхів.

На першому місці серед перепон для публікації журналістського матеріалу – за результатами опитування - опинився страх фізичного знищення, і лише на другому – економічний тиск. А журналіст із Донецька Володимир Бойко взагалі говорив про те, що скоро в Україні не буде проблем із свободою слова, а навпаки – будуть проблеми із особистою свободою журналістів, бо все частіше представники цієї професії потрапляють за грати. У цьому він переконався на власному досвіді виконання професійних обов’язків в умовах донецького регіону, коли ще його очолював нещодавнообраний на посаду прем’єр-міністра України Віктор Янукович.

У такій же тональності висловлювалися і правники. Юрист Борис Ференц каже, що судові справи проти журналістів завжди носять замовний характер, тому домогтися правди адвокатам за умов такої упередженості до тієї чи іншої справи дуже важко. Песимістичніше, ніж інші, був налаштований Ференц з приводу прийняття поправок до законів про ЗМІ, якими пропонує громадськість та журналісти дати визначення поняттю політичної цензури. “Ухвалення цього питання у тому вигляді, в якому пропонується, є складним та сумнівним”, вважає Ференц.

Однак такі нотки сумніву не охопили інших учасників слухань, тому вони запропонували вжити органам влади таких заходів: законодавчо визначити поняття цензури та передбачити кримінальну відповідальність за неї, посадовці, що здійснили такі правопорушення, мають позбавлятися права займати державні посади на всіх рівнях. У зверненні пропонується внести до Закону “Про друковані ЗМІ України” поправку, якою встановити терміни надання відповіді на журналістський запит – отримання потрібної інформації протягом 10 днів у звичній ситуації та негайно у випадках надзвичайних.

Вимоги учасників громадських слухань стосувалися конкретних питань соціального захисту журналістів. Зокрема, щодо статті 14 Закону України “Про державну підтримку ЗМІ”. У зверненні говориться, що такі положення закону дискримінують журналістів та ставлять в нерівні умови працівників державної та недержавної сфери. Питання надання журналісту статусу державного службовця є, на думку учасників, основним заохочувальним елементом для багатьох їхніх колег, особливо це стосується регіональних ЗМІ. Саме думка про забезпечену старість змушує їх так пристрасно вихвалювати місцеві органи влади у повністю підконтрольних їм ЗМІ. На заміну пропонується записати до відповідного закону норму, де передбачити у разі звільнення журналіста з роботи за наявності укладеної між ним та роботодавцем трудової угоди зобов’язати останнього виплатити допомогу в розмірі річної заробітної плати. Так само як військовослужбовцям та правоохоронцям, передбачити виплату соціальної допомоги сім’ям загиблих журналістів.

Є серед 12 пунктів звернення й цілком конкретні вимоги стосовно розширення прав потерпілої сторони на етапі досудового слідства. Також вимога запровадження інституту спеціального прокурора для розслідування резонансних справ, пов’язаних із загибеллю чи зникненням журналістів.

Громадськість робить перші кроки на зустріч владі у підтриманні суспільного діалогу. Чи залишиться це бажання встановити зв’язок одностороннім?