Хотілося б закрити тему, підняту Boris Davidenko та його анонсом інтерв’ю Forbes Ukraine iз Тігіпком. Але, боюсь, не вдасться. Бо ця ситуація збурила воду, яка виявилася дуже глибокою.

Тому - три короткі міркування. Разом вийшов довгочит. Вибачайте, написати коротше часу забракло.

1. Колись був у нас Народний рух України. Організація, коаліція, а потім і партія, без якої не зайшли би до Верховної Ради тоді ще УРСР ті люди, які, зокрема, потім ініціювали і проголосували Акт незалежності України.

В певний момент у партії виник розлам. Підставою для незгоди стало уявлення про ступінь опозиційності чи співпраці з владою. Адже більшість і президент (Кравчук) тоді були комуністичними, а в осерді Руху були колишні дисиденти і переконані антикомуністи.

І пішло - поїхало: в Русі оформились два крила, які називали або за іменами їхніх лідерів - Чорновола та Костенка - або романтиками та прагматиками.

Закінчилося все погано. Рух як спроможна партія не пережив розколу, перемоги прагматиків на внутрішньому зʼїзді, а потім - убивства Чорновола.

Виявилося, що романтики пропонували важчий шлях, на який не всі були готові, а прагматики без романтиків втратили стержень і субʼєктність.

Партія існувала і впливала, хоч і в дуже бурхливий спосіб, поки в ній були і одні, й інші.

Протиставляти романтиків-ідеалістів - прагматичним реалістам не варто. Ділитися за цією ознакою, відторгати одну з цих філософій - прирікати все разом на неминучий провал у майбутньому. Нам як суспільству, як країні, потрібні і прагматики, і романтики. І реалісти, і «космонавти». Одні слугують противагою для інших і збалансовують одні одних. Між ними має бути діалог і співпраця.

Має відбуватися перетягування одного канату без поразки і перемоги. Напруга має бути, вона потребує зусиль обидвох команд, які тягнуть у різні боки. Але коли одна зі сторін випускає канат із рук, то падають усі.

2.

Ілон Маск був ідолом для молодих підприємців і ґіків: сміливий, проривний, амбітний, з великими мріями, які виходили за планетарні рамки. Він радикально змінив автомобільну і космічну галузі, копав мегатунелі, створював Інтернет-доступ для всієї планети. Заробив гроші не на спекуляціях, а на інноваціях. Був мрійником і романтиком. Навіть Twitter купив не так для заробітку, як для втілення своєї лібертаріанськоі ідеології.

А потім перетворився на зовсім інший тип бінесмена. В основі його фінансового успіху зараз - не проривні інновації, а державні дотації на електромобілі та державні контракти на космічні польоти. Він перекреслив принципи якісного корпоративного управління і начинив наглядові ради своїми родичами і дружбанами. Здобував лідерство дивовижними технологіями, а захищає його, купуючи собі доступ до влади. Намагаючись переконати Трампа не скасовувати державну підтримку для галузі електромобілів, покалічив цілі державні органи. Не будучи обраним і не пройшовши жодного відбору, купив собі право розпоряджатися карʼєрою людей, від яких залежали надходження його бізнесів.

Чому так?

Думаю, принаймні частково відповідь лежить у дослідженнях Канемана і Тверскі: люди значно більш бояться втратити те, що в них уже є, ніж прагнуть здобути те, чого в них ще нема.

Коли грошей вже заробив, і вони дозволяють жити, як заманеться, то втрачати це зовсім не хочеться.

І мозок послужливо зсуває картину цінностей, робить прийнятним те, що колись вважалося хибним чи непристойним. А потім робить це не лише можливим, а й звичним, бажаним. Ефективним.

І тоді люди перетворюються з бунтарів на мерзотників.

Як цього уникнути? Памʼятати про канат. Не знищувати іншу команду.

- - -

3. Ілюзія, що бізнес - це виключно про ефективність, а ті, хто про принципи і етику - то «крикуни», «борцуни» та вуличні ідіоти.

Коли країною правили дуже ефективні господарники без моралі та принципів - ми всі пам’ятаємо, до чого це призвело.

А вони таки були ефективними. Грамотними. Наймали крутих профі. Будували системи, які ми досі ніяк не замінимо.

Але ті системи працювали не на країну, не на суспільство, а на них самих, і все.

Тігіпко належав до тієї когорти. Ефективно заробляв на тій системі, долучався до її побудови і зміцнення, щоб зберегти свій привілей отримувати з неї вигоду.

Коли люди вийшли на Майдан у 2013-му, то вони вийшли проти тієї системи, її будівничих, учасників і бенефіціарів. Вийшли студенти та офісні працівники, націоналісти та ліберали, активісти та підприємці.

Порядні, чесні підприємці знали, за що виходили. Вони стали чи не основним бенефіціаром Революції гідності. Бо з того моменту їх стало важче тиснути, пускати по пекельному колу «податкова-прокуратура-суд», у центрі якого сиділи можновладці та збирати вершки з кожного бізнесу, який виходив на пристойний рівень заробітку. Підприємця вже так легко не запросиш до «сталевої кімнати» на Львівській площі, де йому робили «взаємовигідні» пропозиції і добровільно-примусово «брали під кришу». Стало можливим захистити себе в суді. Рівні правила для всіх стали не гаслом, а стандартом, до якого йдемо.

Так, система ще дуже далека від ідеалу. Але це не те, що було. І точно не те, що могло б бути, якби не Майдан.

Постмайданна коаліція за реформи, за рух до ЄС, за справедливість і державність України - це і громадянське суспільство, і зайняті в бінесі спеціалісти, і підприємці. Згадайте - скільки людей з бізнесу пішло працювати на державу! Запускали реформи, вичищали схематоз, боролися за таку систему, в якій можна будувати цивілізований, системний, сталий бізнес. Бізнес, який не соромно залишити у спадок своїм дітям - разом зі своїм добрим імʼям.

І коли провідне (та чи не єдине) бізнес-видання починає говорити в дусі не таких підприємців, а тих, хто «ефективно» заробляє за рахунок привілейованого доступу до ресурсів чи державних рішень, то це дуже, дуже поганий симптом.

І коли редактор видання, який вважає себе рупором усіх успішних підприємців, починає не лише протиставляти підприємців - «громсектору», а й знецінювати тих, без коаліції з ким ліцензія Forbes була б далі в руках Курченка та «Сімʼї» - це сигнал із домайданних часів. Небезпечний сигнал.

Тому добре, що є та реакція, яка є. І, сподіваюся, редакція це почує, а не продовжить ображатися. І згадає, що не варто знищувати команду, яка тримає канат із іншого боку. Нам ще всім триматися за той канат довго-довго.

 Джерело: фейсбук-сторінка Ярини Ключковської