«Детектор медіа» продовжує аналізувати медіаландшафт Херсонської області. Про те, як він змінився, читайте тут. Про журналісток, які працюють в області, — тут і тут. У цьому матеріалі розповідаємо про видання і журналістів, які пишуть про життя окупованих громад.

«До повномасштабного вторгнення практично в кожному колишньому районі залишилися медіа, які були свого часу роздержавлені й стали приватними. Існували також приватні газети, які були такими з початку свого створення. Ринок щотижневих друкованих газет був доволі сталим і сильним у містах Каховка, Нова Каховка, Генічеськ. У Генічеську була дещо унікальна ситуація, там місцеві жителі доволі охоче читали місцеву друковану пресу, і херсонські чи обласні видання скільки туди не намагалися зайти — все одно місцеві читачі надавали перевагу місцевій друкованій пресі. Це газети “Приазовська правда” і “Вісник Приазов’я”. У Новій Каховці була друкована газета, створена командою колишнього міського голови Андрія Дяченка, “Каховские новости”, яка після його програшу на місцевих виборах восени 2020 року закрилася як друковане медіа та залишилася в онлайн-форматі. Існувало дещо упереджене ставлення до “районок”, що це щось нецікаве та совдепівське, але я з цим не погоджуюся, бо на Херсонщині, зокрема, на лівобережжі, існували доволі цікаві видання. Вони примудрялися, пишучи про дуже гіперлокальні теми, бути цікавими для своїх читачів. Наприклад, газета в Горностаївці “Сільські новини”», — розповідає журналіст із Нової Каховки Олег Батурін.

Олег Батурін

Він говорить, що повномасштабне вторгнення вплинуло на медіаландшафт Херсонщини, медійники зазнали переслідувань із боку російських окупантів. «У Новотроїцькому та Генічеському районах газета “Трудова слава” намагалася, як і інші медіа під час окупації, хоч якось інформувати своїх читачів через соцмережі. Повністю зникли друковані медіа, вони були змушені перейти в соцмережі. Не всі видання змогли залишити за собою доступ до онлайн-сайтів», — розповідає Олег Батурін.

Журналістка з Горностаївки (Каховський район) Любов Рудя говорить, що Херсонщина є одним із тих регіонів, «де медіа найбільше постраждали від російської агресії, і наразі залишилися одиниці, які працюють в інтернеті та соцмережах і підтримують зв’язок зі своєю аудиторією».

Вона розповіла, що до початку вторгнення на лівобережжі працювало 13 місцевих (до реформування — районних) газет, усі вони призупинили роботу після окупації.

«Лише представники деяких місцевих газет залишилися в українському інформаційному онлайн-просторі: зокрема, Нижньосірогозька та Горностаївська. У нас збільшилася аудиторія в окупації, ми прагнемо донести туди правду, і люди також хочуть це чути», — розповідає медійниця.

Окупаційна влада не шкодує грошей на пропагандистські медіа, що працюють на окупованих територіях Херсонщини. «Вони заклали на цьогорічне фінансування окупаційних медіа та пропагандистських організацій на тимчасово окупованій частині Херсонщини 426 мільйонів рублів (приблизно $5,4 млн). Згідно з розпорядженням окупаційного керівника частини окупованої Херсонщини Володимира Сальдо, виконавчі органи та місцеве самоврядування ТОТ мають подавати до окупаційного інформуправління медіаплани й щотижня звітувати про їх виконання. Мета — “підвищення ефективності інформаційної політики”», — говорить Любов Рудя.

Фото Олег Батурін і Любов Рудя

Та попри все, там є медіа, які залишилися працювати. Журналістам вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію — і вже звідти вони продовжують інформувати читачів про те, що відбувається в окупації. Серед медіа, які продовжують працювати, Олег Батурін називає сайти «Нижні Сірогози City» та Нова Каховка City».

«За моїми спостереженнями, єдине медіа на лівобережній Херсонщині, яке залишилось і яке весь час і в окупації працювало і зараз продовжує працювати, — це “Нижні Сірогози City”. Враховуючи те, що в інших громадах лівобережної Херсонщини медіа практично припинили свою роботу з певних причин, то це медіа прихистило колег, які там тепер пишуть», — розповідає Олег Батурін.

Самого Олега Батуріна початок повномасштабного вторгнення застав у його рідній Каховці, де 12 березня 2022 року його затримали окупанти. У російському полоні він перебував дев’ять днів. Після цього Олегу Батуріну вдалося виїхати з окупації, зараз разом із родиною він живе в Івано-Франківську. Журналістську роботу він не припиняв і під час окупації, і продовжує її нині. Наразі збирає інформацію про воєнні злочини росіян, займається розслідуваннями, виїжджає у звільнені громади Херсонщини та розповідає про те, як там живуть люди. Олег Батурін також багато пише про ситуацію на окупованому лівобережжі Херсонщини. Свої матеріали публікує на сайті медіаклубу «Європростір» та «ІРС-Південь», співпрацює з інформаційною агенцією «Центр журналістських розслідувань», є членом команди проєкту «The Reckoning Project» (спільний проєкт «Лабораторії журналістики суспільного інтересу» та команди міжнародних репортерів, аналітиків та адвокатів).

«Ми з колегами ще до великої війни створили громадську організацію “Європростір”, діяльність якої охоплювала тимчасово окуповані території Донецької, Луганської областей і Криму. Ми тоді концентрувалися на кримській тематиці, враховуючи, що Херсонщина та Крим поруч. Велика війна вплинула на цей напрямок роботи, тому що наша команда виявилася розкиданою по всьому світу й не може так ефективно працювати, як це було 5—6 років тому. “Європростір” — це така маленька наша ніша, ми робимо все можливе, щоб вона просто фізично вижила. У своїй роботі я фокусуюся на темах, що пов’язані з Херсонською областю – окупована територія з фокусом на воєнні злочини, колабораційну діяльність і правобережна Херсонщина, деокупована її частина. Я документую воєнні злочини, тобто беру свідчення у людей — потерпілих і постраждалих від окупантів», — розповідає Олег Батурін.

Матеріали його журналістських розслідувань ставали приводом для судових процесів, кілька разів він виступав свідком у кримінальних справах, є винесені вироки, зокрема і російським військовим. «Мені хотілося, щоб цього було більше, щоб спільна робота і з боку правоохоронних органів була не такою довгою. Дуже велика кількість помітних колаборантів весни-літа 2022 року не зовсім потрапили в поле зору правоохоронців, принаймні на стадії оголошення підозр, нічого про це не відомо», — розповідає Олег Батурін.

Він говорить, що певною мірою є голосом людей в окупації, які надають йому інформацію, бо самі не можуть її поширювати. «Для мене це важливо, тому що це мій елемент помсти. Це мій внесок у боротьбу з російськими окупантами. Моя робота мені дозволяє вижити в цьому безумному світі», — пояснює Олег Батурін.

«Можливо, зараз медійне середовище очистилось природним чином. Хтось виїхав із міста і не повертається до нього. У це середовище влилися люди з інших регіонів, наприклад із Донецької області працює журналістка, і її прийняли як свою. Я пишаюся медійниками, які не зрадили Україну, залишаються людяними, цікавляться тим, що відбувається за межами твого будинку, поза межами Херсона. Я намагаюся стежити за командами з районів, бо мені це болить, і тішуся, що моїх колег це теж цікавить, і ми спільно працюємо в цьому напрямку», — розповідає Олег Батурін.

«Район.in.ua» з 2022 року працює в Херсонській області

Національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua» працює у Волинській, Рівненській, Львівській, Закарпатській, Одеській, Миколаївській, Кропивницькій, Полтавській і Херсонській областях.

Херсонська область у мережі з’явилась у 2022 році, першим сайтом став «Район.Херсон». У 2023 році відкрилися «Район.Берислав», «Район. Генічеськ», «Район.Каховка», «Район.Скадовськ».

Національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua» є офіційно зареєстрованим медіа від ТОВ «Інформаційне агентство “Район ін юа”»  та працює у складі CID Media Group. Власником ТОВ «Інформаційне агентство «Район ін юа» є Роман Корсак, генеральний директор VolWest Group.

«Мережа працює з 2015 року. Ми починалися на Волині. За ці роки ми розширили свою мережу до 9 областей. Херсон — перший сайт на півдні, з’явився 12 листопада 2022 року, на другий день після деокупації міста. Для нас це був жест підтримки херсонців. Коли сайт запрацював, ми побачили величезний інтерес нашої базової аудиторії до півдня, до того, як живуть громади, й узагалі до цього регіону. Це було пов’язано з окупацією, і мені здається, це стало інтересом до півдня як до великого регіону, який насправді маловідомий. Ми у статистиці бачили, як новини про Херсон читають із різноманітних громад України. Ідея створення сайту виникла з моменту деокупації Херсона. Момент деокупації — це точка оновлення, коли можна почати щось нове. Це можливість підсилити українську позицію в регіоні», — розповідає шеф-редакторка мережі «Район.in.ua» Наталя Пахайчук.

Наталя Пахайчук

Координаторкою мережі «Район.in.ua» в Херсонській області є журналістка Євгенія Вірлич. Вона розповідає, що у листопаді 2022 року на запрошення Наталі Пахайчук проводила тренінг для редакції мережі про історичні фейки.

«Цей тренінг був 10 листопада 2022 року, а 11 листопада звільнили місто і правий берег Херсонщини. Наталка запитала: “Як ти дивишся на те, щоб відкрити мережу “Район. Херсон?”. А я взагалі дотримуюся того, що медіа багато не буває. Херсон і Херсонщина у 2022 році прикували до себе увагу з негативної точки зору, тому що окупація, єдиний окупований обласний центр, — а тут деокупація і росіяни його втрачають. На цьому тлі ми розуміємо, що увага до нас буде. Я розуміла, що це хороший шанс донести більше правди й цікавості про нас всій Україні. Херсонці роз’їхалися, є у Рівному, Луцьку — там, де працює мережа “Районів”. І було б дуже круто про нас розповідати й там», — пригадує Євгенія Вірлич.

За словами Наталі Пахайчук, видання дотримується принципу, що на кожному сайті працює по одній людині, оскільки фінансово важко утримувати велику команду й важко знайти людей. «Усі люди, які працюють на Херсонщині, — вихідці звідти, які добре знають свій район, але вони не завжди журналісти. У нас відпрацьована система редакційного навчання, ми перекваліфіковуємо людей з інших галузей. Нам підходять класні люди з вищою освітою, які зацікавлені в професії», — розповідає Наталя Пахайчук.

За словами Євгенії Вірлич, зараз у херсонській мережі працюють чотири людини, оскільки один із журналістів був мобілізований. Команда херсонських «Районів» релокована, всі працюють дистанційно. При цьому вони велику увагу приділяють роботі з джерелами інформації, а також верифікації інформації, яка надходить з окупованих територій.

«Досвід життя в окупації ні за що не купиш. Оскільки я веду цю мережу, то для себе розумію риторику новин і обстановку там, бо я в цьому жила. Я жила в окупації чотири з половиною місяці, а лівий берег у цьому живе вже три з половиною роки. Перше, що для мене важливо, — це розуміння логіки колаборантів і росіян, це дуже суттєво, коли ти працюєш з інформацією про окупацію. Друге, — це повна довіра мережі “Районів”, бо тільки ми працюємо з окупованими територіями. Їм насправді важко працювати з окупацією, я розумію, що людям, які не знають, що це — складно», — розповідає Євгенія Вірлич.

Євгенія Вірлич

Найпростіше, говорить медійниця, працювати з офіційними джерелами інформації, такими як пресцентри правоохоронних органів. Ця інформація не потребує верифікації. Складніше з тією, що надходить безпосередньо з окупованих територій.

«Інформацію передають люди на окупованих територіях, яким ми довіряємо. Окупація показала, що такі інсайдери неоціненні. Люди на умовах анонімності шлють нам інформацію, а ми її обробляємо. Але тут вмикається такий людський механізм — як її верифікувати? Приміром, коли люди слали нам інформацію про проблеми з водою, що в таких-то громадах немає води, ми йшли на російські окупаційні ресурси та перевіряли, що взагалі пишуть про ці громади. Таким чином ми розуміли, наскільки інформація може бути правдою, неправдою, провокацією, що теж може бути, і ухвалювали рішення, писати чи не писати. Якщо люди дають відео чи фото — це неоціненно, але це дуже небезпечно для них, тому таке буває не завжди», — розповідає Євгенія Вірлич.

Ще одним джерелом інформації вона називає безпосередньо пропагандистські ресурси — й тут також потрібно зважати на низку нюансів.

«Вони ж брешуть один одному, а іноді й самим собі. Сальдо вчора казав одне, а сьогодні — інше. Можна скласти інформацію докупи, перевірити таким чином. Ще такий момент. Ми ж знаємо, як що виглядає в тому ж Залізному Порту. Наприклад, нещодавно вони відкривали якийсь “Молодьожний центр”, а ми бачимо, що це “віджата” база відпочинку. Це теж можна як інфопривід використати. Дуже класно працювати з відео росіян, там дуже багато чого можна помітити. Ми писали про те, як росіяни “передавали” автобус у Каховку для того, щоб забезпечити сполучення між громадами. Але вони не витерли напис “Херсонавтокомунтранссервіс”, тобто це не їхній автобус. Ще було відео зі Скадовської лікарні, куди вони поставили обладнання, а я помітила інвентарний номер на ліжку, — український, адже наші інвентарні номери відрізняються від російських. І я розумію, що це наші ліжка там стоять, наша апаратура там стоїть, а вони презентують як свою», — поділилася Євгенія Вірлич.

На момент створення херсонська мережа «Районів» мала грантову підтримку, зараз сайти мають редакційне фінансування. «Ми давно не маємо грантового фінансування на ці сайти, але реінвестуємо власні кошти, які заробляємо в різні способи. У нас багато проєктів і є інші джерела доходів. Рекламні, наприклад. Ми не дуже приємні читачам через рекламу, але люди читають, у нас трафік понад мільйон щомісяця. Рекламний відділ залучає кошти на мережу, у нас фандрайзинг на мережу, у нас читацька підписка на мережу. Усі кошти, які залучає мережа, розподіляється у мережі, і ми людям платимо зарплату. Скільки заробили — стільки й заплатили», — говорить Наталя Пахайчук.

Серед викликів і труднощів сьогоднішньої роботи херсонських «Районів» вона називає те, що падає відвідуваність сайтів херсонських медіа у порівнянні з 2022—2023 роками. Вона це пов’язує з тим, що інтерес до регіону падає. «Кожного дня стаються якісь події — і Херсонщина залишається поза увагою. Це дуже сумно, тому що тільки ми відволікаємося від якогось регіону, він потрапляє в ширше коло впливу Росії. Як це було з Кримом. І така проблема може статися з Херсонщиною, якщо журналісти перестануть докладати зусиль. Мені дуже прикро, коли, буває, колеги з Херсонщини мені закидають: «А що ви робите на Херсонщині?». Ніби ми в іншій державі працюємо. Ми всі маємо докладати зусиль, аби Херсонщина з уваги українців і міжнародної спільноти не пропала», — говорить Наталя Пахайчук.

«Для мене “Райони” стали додатковим майданчиком, де я, по-перше, можу реалізувати себе, по-друге, реалізувати журналістів, які з нами співпрацюють, по-третє, розказати про нас. Майданчиків для медіа багато не буває, чим більше медіа, тим краще. “Райони” для мене — це можливість ще більше писати про Херсон і Херсонщину», — говорить Євгенія Вірлич.

Мережа The City

Мережа міських сайтів The City, яку 2017 року запустила громадська організація «Агенція медійного росту “Або”», на Херсонщині представлена онлайн-медіа «Кавун City», «Нижні Сірогози City», «Нова Каховка City», «Генічеськ City» та «Скадовськ City».

Зараз продовжують працювати місцеві команди сайтів «Нижні Сірогози City» та «Нова Каховка City», а от сайти «Генічеськ City» та «Скадовськ City» тривалий час не мають оновлення новин.

«Ми всі — окремі самостійні редакції, у нас однаковий інтерфейс сайтів, однакова редакційна політика, але агенція “Або” не впливає на те, що ми пишемо. Ми дружимо, спілкуємось і довіряємо один одному. Ми самі заробляємо гроші на своє існування. Єдине, якщо з грошима криза, ми можемо звернутися до агенції, щоб вони нам допомогли в пошуку можливостей. У агенції є проєкти, у яких вони об’єднують декілька сайтів, тобто можна брати участь у якомусь спільному проєкті. Я про свою редакцію дбаю сама, але в період окупації, коли в мене були проблеми, я зверталася до “Або” й вони мені допомагали. Але загалом ми маємо самі продумувати план свого існування і максимально бути самостійними», — розповіла про роботу сайтів мережі The City головна редакторка сайту «Кавун City» Євгенія Вірлич.

Сайт «Нижні Сірогози City» не припиняв своєї роботи в окупації та працює зараз. Не всі автори підписують матеріали своїм ім’ям, бо їхні рідні залишаються в окупації.

«І в наших “Районах” є автори, які пишуть під псевдонімами, через те, що у них рідні в окупації, і ми не можемо їх наражати на небезпеку. Я так розумію, що подібна ситуація і на сайті “Нижні Сірогози City”. Я не хочу навіть питати, хто конкретно там працює, бо розумію, що це небезпечно. Якщо вони знають поточну ситуацію, це означає, що у них там є інсайдер або дописувач», — коментує Євгенія Вірлич.

Про це «Детектору медіа» розповіла й одна з авторок сайту «Нижні Сірогози City» Любов Рудя, яка своє ім’я не приховує. На початок повномасштабного вторгнення вона була директоркою і редакторкою ТОВ «Редакція газети “Сільські новини”», а зараз ще журналістка сайту «ГорностаївкаСН.Info».

«Горностаївка була окупована в перший день повномасштабного вторгнення. Це був саме день друку газети. Ми ще встигли дати на головну шпальту інформацію про вторгнення росіян і відправили газету в Херсонську друкарню. Газету надрукували, але там вона й залишилася — до читачів не дійшла, бо пошта вже не працювала. З того часу було тимчасово призупинено випуск друкованої версії газети. Ось уже четвертий рік... Цього року друковане видання мало би відзначити 90 років», — розповідає Любов Рудя.

Любов Рудя

Не маючи можливості видавати друковане медіа, вони все одно продовжили працювати в окупації протягом шести місяців. «Намагалися забезпечити максимально необхідну інформацію, залишаючись у соціальних мережах і на сайті “ГорностаївкаСН.інфо”. Ми повідомляли людям, що відбувається в наших громадах, брали участь в антиокупаційних мітингах і розповідали про це в соцмережах. Ми розуміли, що читачі потребують новин про події в громаді. Якщо не виставили якогось дня інформацію — відразу ж нас запитували, що трапилося. Ми кожен день писали, де є хліб, де працюють аптеки, яку допомогу надає волонтерська група. Давали повідомлення голови громади про ситуацію в населених пунктах, про те, де з’явилися нові ворожі блокпости», — пригадує медійниця.

Зараз вона живе в Миколаєві, після того як у серпні 2022 року після кількох допитів і погроз від озброєних російських військових змушена була виїхати з тимчасово окупованої території. Любов Рудя говорить, що намагається не втрачати зв’язок з аудиторією. «Створюю контент для аудиторії Херсонщини, для переселенців і тих, хто залишився в тимчасовій окупації — вважаю, вони потребують об’єктивної інформації», — розповідає Любов Рудя.

«Нині видавати друковану газету немає можливості — територія її розповсюдження, лівобережна Херсонщина, дотепер тимчасово окупована. Через російську окупацію редакція втратила все своє майно, заблоковано доступ до сайту, а колектив розкидало світом. І все ж продовжуємо працювати (хоча й у дещо зміненому форматі) та виконувати свою головну місію — інформувати читачів з нагальних питань. Працюємо як волонтери, розміщуючи матеріали у соціальних мережах. Нині ми маємо можливість інформувати своїх постійних читачів як зі сторінки “ГорностаївкаСН. Info”, так і в дружньому інтернет-виданні “Нижні Сірогози.City”. Також є окрема сторінка “ГорностаївкаСН.Info” в стрічці новин “Голос прифронтових медіа”», — розповідає журналістка.

Любов Рудя займається і документуванням воєнних злочинів. За її словами, при створенні документального фільму Данила Мокрика «Тіні на лівому березі» були використані деякі факти, про які вона писала. Йдеться про катування й убивства у російській катівні в Горностаївці, яка до цього часу діє у селищі.

«Чимало є написаних матеріалів про земляків-воїнів, про їхні подвиги, про земляків-волонтерів, які вимушені були виїхати, але в різних містах України плетуть сітки, збирають кошти на потреби наших захисників. Мрію про те, що вони будуть використані для видання або альманаху, або невеликої збірки про Горностаївщину та її людей. У нас із медійниками Нижньосірогозької та Великолепетиської редакцій є задум: випускати спільну газету та розповсюджувати її в херсонських хабах для переселенців. Чи знайдемо на це кошти — покаже час. Наразі працюємо над тим, щоб на сайті “Нижні Сірогози. City” створити сторінки трьох окупованих медіа», — ділиться своїми планами Любов Рудя.

Сайт «Нова Каховка City» працює з 2017 року, але з початком повномасштабного вторгнення редакції довелося змінити роботу, коли місто опинилося в окупації. Вони продовжували працювати й писати про зміни у місті, які відбулися після вторгнення російських військ.

Головний редактор сайту Олександр Гунько залишився в окупованій Новій Каховці, не припиняв працювати. Його викрадали росіяни, кілька днів тримали під арештом, змусили записати постановне інтерв’ю.

«З початком окупації Нової Каховки стало складніше працювати, важко було знайти інформацію, міські органи влади поступово припиняли працювати. Це була найбільша проблема — знайти інформацію. Я продовжував займатися сайтом, мене заарештовували, з 3 по 6 квітня я просидів у відділку поліції. Мене прикували кайданками до батареї — і так три доби я провів. Після цього я став обережніше писати, бо росіяни мені закидали те, що я їх називаю окупантами, орками й це для них було образливо. Після цього я їх називав просто “російські військовослужбовці”», — пригадує Олександр Гунько.

Олександр Гунько

Разом із дружиною він перебував у окупованій Новій Каховці пів року. Після цього їм вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. Зараз мешкають у Бучі, на Київщині.

«Коли ми виїхали, то працювати стало ще складніше. То хоч щось можна було сфотографувати таємно. З нами працювали два журналісти, які залишалися в Новій Каховці. Один працював весь 2023 рік, потім виїхав за кордон і перестав із нами співпрацювати. Інший залишався до листопада 2024 року, писав нам матеріали, а потім зник — і ми взагалі досі не знаємо, що з ним — живий він чи ні. Тепер у нас немає там нікого, доводиться переривати купу телеграм-каналів, чатів, груп у вайбері наших і пропагандистських, щоб вивудити якусь інформацію», — розповідає Олександр Гунько.

Він розповів, що до повномасштабного вторгнення команда складалася з семи співробітників, а зараз — троє разом із ним. «Ми постраждали від припинення американського фінансування, через це у нас злетіло два гранти. З початку року і до червня у нас не було фінансування, то люди й розійшлися. Залишилася контент-менеджерка та літературна редакторка. Зараз тримаємось завдяки рекламі й моєму тримісячному індивідуальному гранту-стипендії, яким я ділюся зі своїми працівниками», — говорить Олександр Гунько.

Серед труднощів, з якими стикається редакція видання, і зараз залишається пошук інформації. «У нас не виходить співпраця з Новокаховською міською військовою адміністрацією, вони кожен раз вимагають офіційного журналістського запиту, відповідають на нього через два-три тижні, коли інформація вже втрачає актуальність. Хоча всі ж мене знають, я ж стільки років у місті працював. Мабуть, у нас найзакритіша військова адміністрація. Інша справа — Каховська МВА, у її очільника я можу в будь-який час взяти коментар, так само і начальник Таврійської МВА. Будь-коли відгукується, дає інформацію, якою володіє», — розповідає Олександр Гунько.

За його словами, були труднощі під час блекаутів на Київщині, але завдяки допомозі партнерів редакція має павербанки та мініелектростанцію, що суттєво допомагає в роботі. «Завдяки грантовим програмам нас забезпечили технікою — ноутбуками, смартфонами, відеокамерою. Технічно ми повністю оснащені. Деяку апаратуру я ще не розпечатував, хочу зберегти до звільнення Нової Каховки, щоб уже вдома набирати штат у редакцію», — говорить Олександр Гунько.

Фото з фейсбук-сторінок медійників