
Чому правда і моральний підхід у професійній журналістиці є обов'язковими
Чому правда і моральний підхід у професійній журналістиці є обов'язковими


Видання The Kyiv Independent проаналізовувала польовий репортаж The New York Times з Курської області і я хочу окремо написати про це, бо це дуже важливий прецедент для медіа середовища.
Репортаж німецько-російської фотографки Нанни Гантман має назву "Пейзаж смерті: що залишилося там, де Україна вторглася в Росію" (саме так: Україна вторглася).
Частина людей тут це обговорювали минулого тижня, але я нагадую, раптом хто пропустив.
Його репортерка зробила за супроводу і співпраці з батальйоном "Ахмат" (особистою армією Кадирова, без жодної згадки, хто це і що це).
Публікація в The Kyiv Independent складається з двох частин: власне аналізу статті в The New York Times і колонки військового репортера The Kyiv Independent Френсіса Фаррела.
Чому ці публікації дуже важливі?
- бо вони дають західній аудиторії контекст, яким знехтувала Нанна Гантман.
- бо вони показують, що правда і моральний підхід у професійній журналістиці є обов'язковими.
- бо вони показують і для багатьох інших сфер, що цехова дискусія може вестися фахово і сміття з хати можна виносити і робити це в дуже доказовій манері.
- і також вони є застереженням щодо бездумного перекладу всього, що продукують наші західні колеги, чим ми часто хибуємо в українських медіа.
І дуже важливо - ці публікації розкривають перекручений наратив щодо цієї війни, показують, які фактори, що призвели до Курської операції, замовчано, та пояснюють, чому не можна жерву ставити на один рівень з агресором.
Відсилаю до лінків на публікації, але зафіксую тут основні моменти, на які вказує у своєму аналізі Френсіс Фаррелл.
1. Хоча Курськ описується як "місце спустошення та смерті", в статті взагалі не згадано про зростання кількості жертв серед цивільного населення в Україні.
Не згадано ні про мільйони переміщених осіб, ні, наприклад, про облогу Маріуполя і тодішні масові вбивства, ні про нинішнє посилення Росією ракетних і дронових обстрілів українських міст (особливо в останні 5 місяців).
2. У статті розказано, як тяжко страждає на війні батальйон "Ахмат", при цьому не вказано, що це терористична організація, яка здійснює воєнні злочини в Україні (катування, страти цивільних людей, мародерства на окупованих територіях. Тортури, кастрація та вбивство українського військовополоненого, зняті на відео у 2022 році - це відкриті дані з розслідування Bellingcat).
3. У статті повторюється російська пропаганда, яка звинувачує Україну у тому, що вона сама винна у вторгненні Росії.
Зокрема, репортерка цитує жителя Суджі, який каже, що однією з головних причин війни було "розширення НАТО".
Але ж є просто купа доступних для авторки репортажу матеріалів - від статей на зразок Сєргєйцева про “остаточне вирішення українського питання" до щоденних заяв путіна і камарильї на цю тему.
4. Заголовок стверджує: "Україна вторглася в Росію", але в статті не згадано, що це Росія розпочала тотальну широкомасштабну війну в Україні і не сказано, чому виникла Курська операція.
5. Авторка оперує імперським наративом "однієї родини", цитуючи жителя Курська, який описує цю війну як "сімейну війну", сімейний конфлікт, тоді як Україна та Росія – це окремі країни з істотними мовними, культурними та політичними відмінностями і т.д..
І окремо Френсіс Фаррелл у своїй колонці пише, що цей текст, який на перший погляд написаний добре, емоційно, зі свідченнями і зображеннями, можна взяти, перевернути і опублікувати те саме про знищені українські міста і села. І це означає, що авторка сплутала жертву і агресора.
"Що я точно знаю, - пише Френсіс Фаррелл, - так це те, що такий тип репортажів є за своєю суттю аморальним. І в час, коли американці — від пересічних виборців до лідерів думок і аж до самого президента — найвразливіші до "обох" наративів щодо цієї війни, ніж будь-коли, такий підхід може мати реальні наслідки для майбутнього існування України".
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Трощинської
