Реагувати на випорожнення «Джокера» — себе не поважати. Але бюджет, мабуть, освоюється значний. Сьогодні пішла друга хвиля спроби дискредитації. Мене, як журналіста, видання, в якому працюю 20 років, і моєї родини. Хто ініціатор, а хто реалізатор — гублюся в здогадках. Банкова, якій не сподобалася заява «Дзеркала тижня» щодо Віталія Шабуніна і яку давно дістали наші публікації з вимогою розумного державного управління та боротьби з корупцією? Адвокат Борзих, дії якого ми вивернули навиворіт і чия команда звинувачується у систематичному незаконному втручанні в роботу Єдиного державного реєстру судових рішень?

Але, чесно кажучи, великої різниці не бачу. Бачу тільки, що це не просто чорна кампанія, замовлена за гроші, бо не обійшлося без телефонного права: мені вже дзвонив прокурор, і прокуратура вже приділяє увагу моєму чоловікові, який на службі в ЗСУ. Щоб вони так оперативно реагували на Резнікова, Чернишова і Шурму. Тож тут без влади не обійшлося. Бруд, брехня, перекручування фактів. Утім я була рада отримати цей орден. У нормальних журналістів свої нагороди від влади. Якщо по тобі не пройшовся брудний каток, то твій зоряний час ще попереду. Я задоволена. А зараз по суті спотворених претензій для людей, які не п'ють зі зливних бачків і не їдять з унітазів.

Що з моїм чоловіком Володимиром Резніковым і Майданом? Жодних підозр йому з 2014 року не висували. Під час рейду Автомайдану до Межигір’я він був у відпустці. За посадою — заступник начальника Департаменту ДАЇ МВС України — він дійсно потрапив під люстрацію. І (свого часу наймолодший командир полку в Україні) не був надто щасливий тим, як із ним обійшлася держава і що він більше не може бути на службі.

Що зі справою щодо «торгівлі зброєю збройним бароном»? Справа є, і виникла вона таким чином. З перших днів повномасштабного вторгнення мій чоловік добровільно вступив до ДФТГ. Він — кадровий офіцер, закінчував загальновійськове училище, тож має хорошу бойову, вогневу і тактичну підготовку. Якщо ви пам'ятаєте хаос того часу, то ДФТГ формувалися з людей, які нічого не вміли. Та хіба тільки ДФТГ. А тероборона? Людей, які взяли в руки зброю, потрібно було на ходу вчити. Влада роздавала автомати з горами патронів. Нікому не було діла до жодних довідок і дозволів. Так обороняли Київ. І так народився центр підготовки під Києвом — полігон, який своїми руками обладнав мій чоловік і його хлопці. Це якраз був той самий реальний малий полігон, про необхідність створення системи яких весь час говорила держава. Ключове — говорила.

Усе було налагоджено, як годинник, на допомогу майбутнім захисникам країни були підготовлені інструктори, яких всьому обучив Вова. Поступово про приміський полігон і якісну підготовку дізнався весь Київ і не тільки. Понад 10 тисяч людей пройшли через руки мого чоловіка і його команди. Серед них — добровольці ДФТГ, ТрО, військовослужбовці. Полігон використовували і підрозділи спецпризначення. Це була не імітація, а справжній вишкіл, якого не вистачало тим, хто вирушав на війну. З їхньою командою працювали іноземні інструктори. Тобто люди два з половиною роки на волонтерських засадах робили те, що так і не змогла у достатній кількості та якості зробити держава. Так, і я читала вдячні смс, які хлопці надсилали и надсилають чоловіку з «нуля», а не тільки була присутня під час обшуку, про який дивним чином дізналися асенізатори «Джокера». Хто в темі, знає, наскільки було хитке це поле — реально навчати військової справи і нічого при цьому не порушувати.

Плюс на обслуговування полігону і занять потрібні були якісь мінімальні кошти. І частина цивільних працівників підприємств, які приходили на заняття, платили. Також хлопцям допомагали деякі організації, включно з донорськими. Тому хлопцям соромитися нема чого жодної секунди. Нехай соромляться ті, хто, як «торпеду», заслав на заняття чоловіка, який, знявши декілька набоїв, поніс фото в поліцію разом із заявою. Плата за навчання і патрони для стрільби виявилися статтею за торгівлю зброєю. Під час обшуку в квартирі в нас теж знайшли набої — а в когось у ті часи не було складів? Коли твій будинок перетворюється на склад твоєї справи, то я тут злочину не бачу. Але в цій ситуації хабарі нам давати нема з чого. Тому справа в суді. І ми будемо боротися.

Після початку всіх розглядів полігон функціонувати вже не міг. А чоловік не міг сидіти вдома і нічого не робити. Тому він мобілізувався і виконує ті самі функції з підготовки хлопців, тільки вже в одній із частин ЗСУ.

Ось і вся історія про «збройного барона». Пишаюся ним. І соромлюся, що в моїй країні влада не цінує будь-яку чесну роботу. Чи то журналіста, чи то військового.

 Джерело: фейсбук-сторінка Інни Ведернікової