Я не вважаю себе до кінця журналістом. Не зрозумійте неправильно: так, я працюю в «Детекторі медіа», так, у мене є магістерський ступінь із журналістики, врешті решт майже вся моя кар’єра так чи так пов’язана з медіа. Добираючи правильні слова для колег, у мене виникло питання: а кого взагалі можна вважати журналістами за сучасними мірками? Це — радше нестандартний погляд на журналістику, тим паче в контексті привітання з професійним святом.

Традиційно журналістика вимагала надзвичайного вишколу, як здавалося нам. Журналістам треба було добре розуміти політичну та соціальну кон’юнктуру світу та місця, в якому вони працюють. Журналісти мали також добре розуміти свої сильні та слабкі сторони для того, щоб перетворювати їх у нішу. Беззаперечним елементом журналістики також є її етика та стандарти. Але в сучасному світі з шаленим темпом поширення та споживання інформації виникає враження, що інформації стало надто багато, трава раніше була зеленішою, а журналістика вже не та.

Галузь не є ідеальною, а обставини навколо неї стають усе складнішими та комплекснішими. В епоху телеграм-каналів, соцмереж і їхньої боротьби за аудиторію з традиційними медіа, питання про те, хто взагалі є журналістом, набуває ще більшої гостроти. В експертному середовищі точаться дебати, чи явище «громадянської журналістики» є позитивним для галузі, чи, навпаки, завдає більшої шкоди. Мовляв, хіба не знецінює саму суть професії те, що в сучасному світі кожен зі своїм телефоном може бути журналістом? Думки щодо цього різняться. В Україні, особливо в контексті російської агресії, питання набуває додаткової актуальності: чи було б краще, якби, наприклад, люди іноді не ділилися фото або відео? Чи може телеграм-канал бути конкурентним у порівнянні з традиційними медіа, навіть якщо він має більшу аудиторію? Де тонка грань між заохоченням аудиторії та клікбейтом?  Що важливіше — достовірність, повнота чи швидкість? Це — лише частина тих викликів, із якими стикаються українські медіа та журналісти.

Для мене лінією, яка все ж відокремлює журналіста від нежурналіста, особливо в сучасному українському контексті, є дотримання стандартів. Так, є різні надзвичайні ситуації, однак ідеться про те, щоб хоча б замислитися, чи зйомка не зашкодить людям, яких знято, або їхній безпеці? Чи є достовірною інформація, яку ми хочемо додати до наших матеріалів? Чи повідомити щось першим є важливішим, ніж достовірність новини?

У «Детекторі медіа» я аналітик і намагаюся триматись цієї ролі. Утім, навіть у її рамках я маю застосовувати ту відповідальність, яка завжди йде пліч-о-пліч із журналістикою. Можливо, не завжди виходить усе так, як ми хотіли — зрештою, сучасні медіа у багатьох аспектах є залежними від людського фактора, часто навіть професіонали з багатим досвідом не уникають помилок. Однак справжня журналістика — це про визнання помилок, про роботу над ними, про контакт з аудиторією. Це про готовність до роботи з нюансами, до комплексного висвітлення тем у достовірний спосіб. Для мене журналістика — це можливість донести суспільству щось важливе та почати дискусію, яка б могла призвести до розв’язання певної проблеми.

Тому хочеться скористатися цією нагодою та привітати колег із професійним святом. Нагадати, яка сила — попри всі недоліки нашої роботи — все ж у ній є. Сила, яка може перетворитися на зброю. Наша ситуація показує, наскільки важливою для безпеки та стійкості держави є свобода слова, яку підтримують незалежні медіа. Навіть якщо в безсонних ночах і рутині здається, що все, що ви робите, не має жодного сенсу, оскільки нічого не змінюється прямо зараз — пам’ятайте, що насправді ваш вплив є більшим, ніж ви самі думаєте. І його намагаються нівелювати тоді, коли цей вплив добре розуміють. Тому не здавайтеся, торуйте шлях далі та постійно нагадуйте собі: сучасна демократична та незалежна Україна тримається саме на її вільних медіа. Гадаю, це непоганий привід для хоча б одного дня, щоб похвалити себе, навіть якщо здається, що світ сповзає у прірву.

Читайте також: 

• Усвідомлення справжньої ваги слова. Медійники — про те, що головного сталося з українською журналістикою під час великої війни
• У нас є фільтр «не нашкодь». Українські журналісти — про свободу слова під час війни

Фото: freepik.com