Учора, 27 березня, стало відомо, що один із переможців цьогорічного  міжнародного конкурсу World Press Photo — воєнний фотограф державної російської інформаційної агенції ТАСС Михайло Терещенко. Він отримав нагороду за серію фотографій протестів у Грузії. Це перша з 1992 року нагорода для співробітників ТАСС.

Терещенко входить у кремлівський пул (групу російських журналістів, акредитованих для регулярного висвітлення діяльності правителя Росії та російського уряду — «ДМ»). 

У інтерв’ю, яке ТАСС опублікувало в день оголошення переможців конкурсу, він, серед іншого, розповів, що знімав окупацію Маріуполя у 2022 році, яку Терещенко називає «визволенням», — так само як інші пропагандистські медіа в Росії.  

Також журі відзначило двох німецьких фотографів, Флоріана Бахмаєра та Нанну Хайтманн, які знімали війну в Україні. Вони здобули перемогу в категорії Окремий знімок  — фото з дівчиною, яка живе під Куп’янськом і страждає на панічні атаки через обстріли та фото з пораненим окупантом з так званої «ДНР», який воював проти України.

Журі конкурсу,  яке цьогоріч очолюва Фінбарр О’Райли, ірландсько-канадський фотограф, постійний автор The New York Times, назвало ці два знімки «візуальною парою»:

«Журі розглядало два зображення з Європи про російсько-українську війну в тандемі, визнавши їх потужною парою, яка фіксує різні виміри конфлікту. Перше зображення солдата, призваного воювати за підтримувану Росією сепаратистську Донецьку „республіку“ на сході України, має складну символічну вагу, піднімаючи серйозні питання про національність і політичні розмежування. Друге зображення української дитини, Ангеліни, яка відпочиває, пропонує контрастну перспективу — тиху, розгублену, віддалену від прямого насильства, але все ще глибоко сформовану війною та її психологічними шрамами. Разом ці зображення розкривають як фізичні, так і психологічні втрати війни, а поєднання дає глибше та деталізованіше бачення конфлікту з далекосяжними глобальними наслідками», —  йдеться в коментарі журі.

Жодного українського фотографа цього року не нагородили. 

Коментуючі своє рішення відзначити фотографа з російського пропагандистського видання, Оргкомітет премії заявив:

«Ми довіряємо незалежному журі, яке гарантує, що як візуальна, так і журналістська якість усіх робіт, що перемогли, буде світового класу. Ми віримо в підтримку фотожурналістів та фотографів-документалістів, які живуть та працюють у місцях з обмеженою свободою преси. Ця проблема дуже актуальна для багатьох країн, включаючи Росію», — відповіли у World Press Photo Foundation на запит DW.

Рішення журі відзначити російського фотографа, й оцінка робот інших двох переможців в категорії Окремий знімок викликали критику в професійній українській спільноті. Зокрема, Українська асоціація професійних фотографів заявила:

«Винагороджуючи російських фотографів, які слугують виразниками державної ідеології Росії, конкурс робить видимою позицію агресора і таким чином сприяє підміні понять: замість засудження агресора зосереджує увагу на співчутті до нього. На нашу думку, таке нагородження не відповідає заявленій меті конкурсу — поєднувати світ важливими історіями, особливо в ситуації загарбницької війни, яку Росія веде проти України вже 11 років», — ідеться в заяві Асоціації.

«Детектор медіа» звернувся до фотографів і медіаекспертів із проханням прокоментувати цьогорічні рішення журі WPP та те, які наслідки можуть бути у нього.

Юлія Кочетова, фотографка, переможниця World Press Photo 2024:

 — Валідація та розвернення фокуса до «страждань російської душі» — це дуже небезпечний симптом. Фотографія є невіддільною від автора. Можна скільки завгодно дискутувати про художню цінність, але у фотожурналістиці контекст має значення. Я не вірю, що журі WPP не в контексті — ці фото, яким віддали нагороду, відомі в індустрії. 

Гра у «візуальні пари» страждань — абсолютно огидна маніпуляція сенсами. Фотожурналістика — це про відповідальність за контекст. Будь-які спроби повернути наратив  до «обидві сторони конфлікту» й урівняти жертву й агресора — страшенно небезпечні. Я прикро здивована, що журі європейської категорії, яке очолює Фінбар О'Рейлі, фотограф NYT, який неодноразово працював в Україні, валідує такий підхід. 

Те, що Михайло Терещенко, регіональний переможець, фотограф російського ТАСС, роздає інтерв’ю, в яких говорить, що знімав так зване «звільнення Маріуполя» — бридкі посмикування пропагандистської Горгони. 

Він отримав нагороду за серію фотографій із грузинських протестів (проти російського впливу!) — й мої грузинські колеги обурені цим. Я не вірю в дискваліфікацію, але можу лише сподіватися, що серед глобальних переможців буде історія 6-річної Ангеліни з Харківщини.  

Фото Михайла Терещенка з  протестів в Грузїї. Джерело: WPP

Важливо підкреслювати грузинську реакцію теж, щоб це не було лише «українці проти росіян». На жаль, це вже не працює.

Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації:

— Для мене це рішення свідчить про відсутність внутрішніх етичних політик у такій поважній організації як World Press Photo, а також оцінки бекграунду кандидатів перед номінуванням. Це дуже дивна і тривожна історія, тому що вона легітимізує злочинців.

ТАСС — це кремлівський рупор, який практикує геноцидну мову ворожнечі, що призвела до загибелі багатьох людей. І давати нагороду його пропагандисту, тим самим легітимізуючи агенцію, — це етична сліпота.

Мені складно пояснити, чому саме зараз. Я не хочу прив'язувати це до того, що нині у світі загалом відбулася певна легітимізація росіян, наприклад, їх запросили за стіл переговорів із США. Мені здається, що World Press Photo — це все ж незалежна професійна агенція, інституція, яка не пов'язана з політичною кон'юнктурою.

Як на мене, найімовірніше, це свідчить про якийсь кричущий непрофесіоналізм у відборі, недоліки в умовах конкурсу та відсутність базового розуміння злочинів.

Українська медіаспільнота має об’єднатися та дуже активно висловити свій протест проти цього рішення, надати докази того, що ТАСС є злочинним рупором Кремля. 

Варто закликати World Press Photo проводити перевірку номінантів і враховувати етичний елемент відповідальності у своїй оцінці та відборі до конкурсу. У них має бути політика стосовно мови ворожнечі. І мені дивно, що її немає. Однак сподіваюся, що ми піднімемо цю історію на достатньо високий рівень, аби домогтися виключення цих персонажів із переліку номінантів і загалом вплинути на зміну умов конкурсу. Якщо правила зараз допускають участь пропагандистів у незалежних конкурсах, це означає, що правила потрібно змінювати.

Стас Козлюк,  журналіст, воєнний кореспондент, фіксер:

— Чому дали нагороду саме зараз, потрібно питати в оргкомітету, журі, бо лише вони знають відповідь. Я бачив відповідь оргкомітету — він відповів щось у стилі «ми за мир» і, мовляв, навіть при обмеженні свободи преси фотографи можуть щось створювати. Але проблема у тому, що цей фотограф — це частина пропагандистської машини. Понад те, цей фотограф назвав захоплення Маріуполя росіянами та їхніми прибічниками у 2022 році «звільненням». Коли журі дає цій людині премію, то, напевно, ці люди або наївні, або свідомо упускають контекст і нагороджують людину, яка фактично сприяє розв’язанню агресивної війни проти іншої держави. Це дивно і так не мало б бути. Можливо, фотографи, які входили в журі цього конкурсу, думають винятково про фотографію й контексти їм не важливі, але це неправильно. 

Чи можемо ми на це якось вплинути — ні. З тим же успіхом можна писати листи у спортлото. World Press Photo — це незалежний конкурс, і оргкомітет нікому нічого не зобов'язаний, це суто їхня воля. Вони можуть узяти до уваги, що ми обурюємось і якісь листи пишемо, а можуть і не взяти. Скоріш за все й не візьмуть, бо так це працює. 

Окремо мене збісила історія, коли поруч стоять фотографії переможців у одній категорії, де на одному фото — українська дитина, яка страждає від панічних атак через війну, а на іншому — «бєдний мальчік» з окупованої Донецької області, якого поранило під час  бойових дій.

Це урівнювання жертви й агресора, що неправильно, і це міряння горем у якомусь сенсі. У такому випадку у нас зміщується фокус із того, хто винен у тому, що дитина страждає, на те, що всі люди страждають — і так бути не має.

Єфрем Лукацький, фотокореспондент Associated Press:

— World Press Photo — це головний конкурс документальної фотографії, який повинен показувати головні події року, що минув. Якщо ці дві світлини (Флоріана Бахмаєра та Нанну Хайтманн — «ДМ») вважаються головними подіями, то я з сумом можу сказати, що в журі не журналісти. Я навіть не можу підібрати точного слова, але вони не знають, що у світі коїться. Це дуже серйозна проблема.

Фотографія з Донецька — графічна, зроблена професійно, до неї немає питань, але журі не показало ту війну, ту біду, яка проходить на нашій землі, в Україні. 

Щодо Терещенка. Те, що він не журналіст, — це очевидно. Він пропагандист, а пропагандисти не можуть брати участь у конкурсах документальної фотографії.

Якщо він працює на «Раша тудей», ТАСС і так далі — він не має права брати участь у документальному конкурсі.

Коли я спілкуюся з західними колегами, то вони кажуть, що ми висвітлюємо однобоко, ми не показуємо страждання з іншої сторони. Тобто Україна програє інформаційну війну, якщо вони так думають. Росія вкладає мільярди доларів у пропаганду. На російські медіа працює багато західних громадян, журналістів — і вони також перебувають під впливом пропаганди.  

Христина Бердинських, журналістка-фрилансерка:

— Я не знаю, чим керувалося журі при виборі цих фотографій. Але, наскільки я знаю, для цього конкурсу дуже важливо все, що стосується саме фотографії, щоб вона була оригінальна, автентична — дуже високі вимоги. Але мені здається, цього недостатньо, тому що все-таки треба знати бекграунд людини, яку він ще роботу робив. Як показало його інтерв'ю, яке цей фотограф дав своїй же агенції ТАСС із приводу перемоги, він викривляє реальність. У 2022 році він слідував за російськими військовими, коли вони заходили в Маріуполь, і він це називав «визволенням Маріуполя». Ну, це ж просто неправда. 

Я думаю, що тут мають не промовчати не лише українські журналісти, українські фотографи, але міжнародні фотографи також, які ризикують своїм життям, їздять на війну. Тому що це питання все-таки про репутацію. Репутація — це, напевно, одна з найбільш головних речей у нашій професії.

І якщо людям без репутації, які просто відверто брешуть, дають премії, то це взагалі руйнує весь сенс професії, бо вона про цінності, про правду. І коли цієї правди нема, це викликає величезні питання. Якщо чесно, у мене песимістичний прогноз, я тобто я не думаю, що рішення журі змінять, але це не значить, що треба мовчати й сприймати, що це окей. Бо це взагалі не окей. Такого не має бути.

Оптування підготували: Валерія Буняк, Мар'яна Зінченко, Юлія Лавришин, Ірина Семенюта