Після того, як спалахнув скандал через численні свідчення про факти сексуального домагання до студенток із боку професора факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка Йосипа Лося, було дуже багато повідомлень у стилі «чому заговорили лише зараз?», «скандал потрібен, щоб комусь дісталося місце Лося» і «ніколи скарг не було — і тут раптом».

Мені як колишній студентці факультету, яка також постраждала від домагань із боку Лося, дивно читати всі ці реакції та запитання. Тому я вирішила відповісти.

«Заговорили лише зараз»

У нашому глибоко травмованому пострадянському суспільстві ще досі безліч жахливих стереотипів. Але якщо зараз ми вже потрохи навчилися говорити про свої права та відстоювати свою гідність, то років 10—15 тому, коли я вчилася в університеті, про такі речі, які робив Лось, усі просто перешіптувалися. Скажу чесно: під тиском упереджень я й не думала, що якщо про таке заявити, то тебе підтримають. А тобі, до прикладу, 19 років — особисто я в такому віці ще була дурним наївним телям — і на тебе тисне авторитет старого професора, якому можна практично все. Тому всі й мовчали. Тому роками таке відбувається в театрах, університетах, коледжах і безлічі інших державних структур. І не 15 років тому, а зараз. 

Саме суспільство настільки нормалізувало такі явища, що ти думаєш: «От заявлю я про це — і що зміниться? Та мене всі обсміють». Так було і в Катерини Родак, і в мене, і в безлічі інших дівчат. 

Що сталося зараз? Катя готувала матеріал про сексуальні домагання в Молодому театрі, спілкувалася з жертвами й, очевидно, її травма, яка, здавалося, давно загоїлася, знову почала боліти. Але тепер вона не перелякана студентка, яка не знає, як себе захистити, а сильна жінка і крута журналістка, яка вирішила про все розповісти. Вона зрозуміла, що її мовчання — це не лише порятунок честі самого Йосипа Лося, а й, по суті, карт-бланш усім кривдникам, які продовжують таке робити досі. І суть її заяви у тому, аби дівчата, які терплять домагання нині, боячись про це заявити, стали сміливішими, почали себе захищати та знали, що суспільство їх підтримає, бо поведінка отаких лосів не є нормою. 

Особисто я через роки пам’ятала, що щось було, але мій мозок ніби заблокував деталі. Так психіка захищає тебе від травми. Але коли я прочитала допис Каті, в мене спітніли руки й умить почалася нудота. Бо було, по суті, те саме. Лось закривав тебе саму з ним у кімнаті, молов якусь єресь про те, якого чоловіка ти собі маєш знайти, робив недвозначні масні компліменти й ліз зі своїми огидними дотиками й обіймами.

Цих спогадів так багато, що аж страшно. Факультет знав і замовчував це роками. Наш викладач, а нині директор Дому Франка у Львові Богдан Тихолоз визнав, що були чутки, але він не надав їм значення і тепер про це шкодує.

Шкода, що ті, хто там працює досі, не такі сміливі. Наприклад, Мар’ян Житарюк, нинішній завідувач кафедри іноземної преси, яку Лось очолював раніше, написав допис, у якому звинуватив медіа у «смакуванні» цим скандалом, але сам, мовляв, про це нічого не знав. Угу, вірю!

А днями доцент кафедри Юрій Мельник написав узагалі, як на мене, підлабузницький допис, який уже видалив. Там були дифірамби Люсю:

А нижче лише риторичні питання та те, що ситуація «непокоїть», «до її розв’язання ми не наблизилися» і слів вибачення досі ніхто не промовив — так, ніби ми не знаємо цього. 

Та все ж зрушення є — 3 березня етична комісія ЛНУ імені Івана Франка рекомендувала таки звільнити Йосипа Лося з посади.

«Захотіли звільнити місце» 

Розмови про те, що весь цей скандал — це, мовляв, спланована атака проти професора з метою  звільнити місце на факультеті, означають одне: будь-які звинувачення в домаганнях мають таку саму мету. Тобто, за такою логікою, взагалі про це не варто ніколи й нікому заявляти. Як на мене, таке пишуть люди, які самі за своєю природою здатні на подібну підлість, а тепер у ній звинувачують інших. 

Насправді допис Катерини Родак на фейсбуці здійняв страшну хвилю — багато свідчень писали у коментарях, ще більше було репостів з усе новими й новими подібними історіями. Їх пишуть колишні студентки факультету, які вчилися у різні роки, їх підтверджують хлопці, які там навчалися — бо всі про це знали ще тоді. Хіба це не доказ того, що домагання справді були? 

Припустимо, хтось справді захотів підсидіти Лося й вирішив роздути для цього скандал. По-перше, хто таке буде робити задля крихітної викладацької зарплатні? По-друге, як він змусив численних випускниць факультету писати всі ці історії? По-третє, Лосю — 87 років, на хвилиночку. І зрозуміло, що він може от-от піти на заслужений відпочинок навіть без цього скандалу. Звісно, для факультету журналістики ЛНУ 87 років — це не рекорд, бо на кафедрі телебачення і радіомовлення там досі працює 88-річний Василь Лизанчук, а на кафедрі мови в ЗМІ зовсім донедавна, майже до 95 років, пропрацювала Олександра Сербенська. Ейджизм — це погано. Але, щиро кажучи, не розумію, чого можуть навчити майбутніх медійників такі немолоді люди, які десятками років не мали справжньої медійної практики й подекуди не мають навіть елементарної комп’ютерної грамотності?

Вважати, що хтось провернув таку операцію заради викладацького місця, як на мене, — це смішно. Втім, як писав у своїй книжці «Теорії змов» учений-політолог Максим Яковлев, у кожному суспільстві є певний відсоток людей, схильних до конспірологічного мислення.

«Ніколи скарг не було — і тут раптом»

Я вже писала, що Катерина Родак — сильна журналістка-розслідувачка. Вона вміє працювати з документами, знаходити маніпуляції у закупівлях, вишукувати корупційні прояви, аналізуючи умовно кілька сотень договорів, наприклад, Міністерства оборони. Про це мені в інтерв’ю для «Детектора медіа» нещодавно казав її керівник, головний редактор NGL.media Олег Онисько. У цьому також можна пересвідчитися, почитавши її матеріали.

Звісно, така людина не обмежилася дописом у фейсбуці й почала копати. І накопала! Катерина встановила, що університет ігнорував письмові скарги студентів на поведінку викладача. Зокрема, журналістці вдалось отримати копії заяв за 2015 та 2019 роки. Крім цього, Катерина Родак змогла отримати лист від ректора Володимира Мельника до Міносвіти, в якому він повідомляв, що «порушення норм академічної етики не було». Про це все вона заявила якраз на засіданні етичної комісії. Ці документи опублікувало також видання Zaxid.net.

Короткий підсумок. Свідчення про численні етичні порушення з боку Йосипа Лося — правда. І єдина мета публічності — підштовхнути до змін і факультет журналістики, й університет в цілому, й усі інші навчальні заклади та держструктури, де досі відбувається подібне. Сексизм, домагання, зневага, дискримінація, банальний перехід особистих кордонів — усього цього треба позбуватися. Ми не можемо більше мовчати про такі речі. Бо інакше ганьба всім нам.