Та ми й інші досвідчені медійники розуміли, що це нереально. Ринок реклами був спотворений олігархічними грошима, що вливались у свої телеканали та онлайн-продукти. Для олігархів медіа були cost-centres, тобто частиною бізнесу, з якої не питають про доходи. Головне, щоб витрати були обґрунтованими. А московські медійники, що роками роїлися в Києві і вчили «справжнього професіоналізму» київських журналістів, ще й піднімали планку таких обґрунтованих витрат до небес.

І десь там «унизу» була незалежна журналістика.

Іншими словами, до 2014 року в країні існували величезні медіахолдинги, з яких не просили доходів, покривали їхній достатньо великий чек, головне — аби ті говорили те, що від них чекали власники чи власники власників. Така була бізнес-модель — і саме тому ринок був абсолютно спотвореним. Distorted market. Казали тоді колеги, що інколи вартість реклами була занижена ринком удесятеро, інколи більше. Тобто реклама в Україні коштувала сміховинно дешево саме через бізнес-модель олігархічних медіа.

А це означало, що комерційна бізнес-модель для незалежного медіа — це рожеві мрії. З 2014 року за роки важкої законодавчої, управлінської й експертної роботи це спотворення вдавалось дещо виправити. Та економічний рівень і рівень адаптивності ринку ставили свої обмеження, тому от так прийняття норми про прозорість власності, про деолігархізацію, про медіа, звісно, не давало можливості моментальної зміни ситуації.

Паралельно і сфера сама по собі трансформувалася. Запити і звички споживання інформації змінились докорінно, як і форми роботи медійників. Чи то творців контенту. Це уможливлювалось технологіями соцмереж, від фейсбуків до тіктоків і тепер ШІ. У книжці Democracy without Journalism її автор пан Пікард у декількох главах розкладає логіку того, що демократія не виживе без незалежних медіа. А останніх заносить у майже небуття хвилею цунамі нових трендів і російсько-китайських активних заходів.

Зрозуміло, що сучасні тенденції унеможливлюють функціонування журналістики за моделями «комерційні доходи мінус витрати». Адже комерційних доходів як таких ставало менше через присутність мільйонів творців контенту, які й не збираються творити щось обʼєктивне. Та втім забирають ринок — увагу і гроші — споживачів.

Таке спотворення ринку традиційно вирішувалось двома основними шляхами. Розбудова спільнот — це те, що стало рішенням замість paywall, особливо в тих країнах і тих медіа, де paywall би й не спрацював через незвичку платити за інформацію, тим більше якщо її не пощупати руками. Попри малі доходи від спільноти, українські медіа все ж показали майстер-клас. Адже з такими низькими доходами громадян і незвичкою платити на ненамацабельне вони отримали все ж таки результатище.

Другий шлях — підтримка функціонування від демократичних урядів. Як і в інших ринках, таке втручання у спотворений ринок ставало невідʼємною та абсолютно обґрунтованою дією для створення соціально важливого блага: як в інші епохи дороги, електрифікація, газифікація тощо. В Україні уряд фінансував/-є Суспільне, що вже 8 років працює в ключі незаангажованості й незалежності (правда, з 24.02.22 — і Марафон, та сьогодні не про нього). Інші незалежні медіа підтримувалися проєктами з просування демократії і розвитку країн Заходу через свої інституції міжнародного розвитку (USAID, SIDA, Danida тощо).

Так ось. Другий шлях, як ми знаємо, нещодавно дістав великого стусана. Величезний обсяг міжнародної підтримки по всьому світу може бути скасовано повністю. А на ресурси, які залишаться, претендуватиме та сама, якщо не більша, частина активістів і медійників по всьому світу. Більше того, ті, хто залишиться, є інституціями з континенту, який економічно стагнує, тому тут теж багато непевних факторів.

Тому залишається не стільки два шляхи, скільки один із хвостиком. Висновок очевидний:

• бути уважним до того, яку інформацію споживаєш,
• цінувати роботу тих, хто виробляє незаангажовану інформацію.

Не пишу «підтримуйте незалежні медіа!». Мої заклики ні до чого, бо я не знаю глибину кишені іншого, лише підозрюю, що ми й так, чорт забирай, донатимо без зупину. Та знаю точно, коли ми в більшості своїй переломимо стару звичку та платню за інформацію будемо бачити абсолютно резонною, то все в нас буде добре. Як не добре, то принаймні краще, ніж було би без цього

Ну й незалежні медіа… Ніколи такого не було, і ось знову. Вертаючись до 2013 року, згадую, як на початку осені ми зустрічалися з різними міжнародниками для залучення підтримки. Більшість тих розмов були безуспішними й інколи навіть супроводжувалися насмішкою замість фінансування. Все змінилося наприкінці листопада 2013 року. Незалежні медіа знають, що коли от прямо справді величезна криза, то їм стає фінансово легше. А я їм бажаю, щоб їм ставало легше без величезних криз. Ну його, з такими Пірровими перемогами.

Фото — жартівливе, про гроші. By Iryna Shyba

Соломія Боршош,  громадська діячка,  експертка зі стратегічного планування

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням