Вбити цензуру може тільки політична воля

25 Жовтня 2002
959

Вбити цензуру може тільки політична воля

959
Вперше з політичною цензурою я серйозно зустрілася на виборах 2002 року, працюючи прес-секретарем БЮТ у Рівненській області
Вбити цензуру може тільки політична воля
Ірина Угринчук, незалежний журналіст, м. Рівне Дискусію «Детектор медіа» про фундаменти та засоби протистояння політичній цензурі та політичному тиску в українських ЗМІ сьогодні продовжує журналіст з м. Рівне Ірина Угринчук.

Поступово над нами встановлюють контроль. Жорсткий і тотальний. Однак, на превеликий жаль для головного контролера, жодний контроль не здатен проконтролювати наші думки. Я, як і сотні інших журналістів, підписавши Маніфест журналістів, стверджую про наявність в Україні тотального контролю і політичної цензури. Але я – не просто стверджую. Я хочу, щоб цензури не було. І тому, якщо моя думка зможе хоч чимось допомогти у боротьбі з нею, я висловлю свою думку, думку журналіста.


Питання про те, чи є в Україні політична цензура, особисто для мене є риторичним запитанням. Як журналіст, який вже сім років цікавиться політикою, пише про політику і в даний час не може займатися улюбленою справою, працюючи у ЗМІ свого регіону, з усією відповідальністю стверджую – в Україні існує політична цензура.

З великою ностальгією згадую 1995 рік, коли, працюючи у громадсько-політичному часописі “Наша справа”, який видавала рівненська організація УНА, я мала можливість писати те, ЩО я думаю і ЯК я думаю. Бачили б ви, які статті і карикатури на нині діючого розміщувала “НС” на своїх сторінках! І ніхто тоді не закривав нашу газету, друкарні не відмовлялись її друкувати, податківці не переймалися нашими податками, а журналістів ніхто не залякував і не створював їхній діяльності жодних перешкод.

З тих пір минуло не так багато років, але ситуація, що склалася в інформаційному просторі нашої держави, швидше нагадує часи радянського режиму, аніж початок нового тисячоліття в незалежній європейській державі. Не можу говорити про всю Україну, але в нашому регіоні журналіст може писати про що завгодно – про збоченців і маньяків, інопланетян і представників сексуальних меншин, тільки не про політику і про те, що насправді відбувається в нашій державі. Вперше з політичною цензурою я серйозно зустрілася на виборах 2002 року, працюючи прес-секретарем БЮТ у Рівненській області. На той час місцеві ЗМІ виробили для себе дивну стратегію: про опозицію згадувати тільки за гроші. Скільки разів ми запрошували журналістів на прес-конференції, скільки разів вони приходили, уважно все записували і дружно кивали головами, стільки ж разів і не виходили матеріали, де згадувались представники опозиції. У керівника однієї телерадіокомпанії, який взагалі не відпускав(!!!) журналістів на наші заходи я особисто запитала, у чому справа. На що він мені дуже відверто відповів: “Ми заробляємо гроші і не маємо можливості висвітлювати “безплатні” акції”. Більше того, на виборах я зіткнулась із ситуацією, коли і за гроші, на правах політичної реклами, за зміст якої ЗМІ не відповідає взагалі, нашим матеріалам відмовляли у розміщенні.

З тих пір ситуація лише погіршується. Як і раніше, місцеві ЗМІ всіх форм власності ігнорують події, що відбуваються в державі. Відмовляють у розміщенні репортерських матеріалів з місця подій, хоч ті й не містять найменших натяків на політичну рекламу, необ”єктивність чи заангажованість. Ігнорують лише через те, що в цих подіях вирішальну роль грає опозиція.

Тільки сліпий і глухий може не помічати, що зараз ми з вами живемо в умовах суворої інформаційної блокади. Читаючи матеріали інтернет-видань і будучи очевидцем подій, що відбуваються зараз у нашій державі, мені просто смішно слухати державне радіо і сумно дивитися приватизоване загальнодержавне телебачення. Інформація або замовчується, або перекручується, або відверто забріхується. Окрім того, той же, наприклад, “1+1” дозволяє собі розміщувати відверто замовні “чорнопіарівські” матеріали про такі ж “чорнопіарівські” акції. Як ще інакше можна назвати сюжет, в якому “група молодих людей пікетує офіс “Батьківщини”, бо їм не заплатили за участь у акції 16 вересня”? По-перше, навіть якщо брехня про гроші була би правдою, то найостанніше, що зробить нормальна і психічно здорова людина, якій не заплатили обіцяні гроші – це вийде наступного дня на вулицю із завчасно намальованими плакатами. А по-друге, я, як і кожний учасник акції “Повстань, Україно!”, стверджую, що платити комусь гроші не було потреби. 16 вересня до Києва добровільно і безплатно приїхало навіть не 20 тисяч, як брехали державні ЗМІ, а набагато більше.

Схожа ситуація і в Рівному. Кожний рівненський журналіст має вибір: бути слухняним і поступливим, писати в суворо окреслених тематичних рамках, мовчки терпіти, коли твої матеріали безжально і безпідставно обрізаються редактором, не нариватись на неприємності або не терпіти всього цього і не працювати журналістом взагалі. Окрім того, професія журналіста вже давно не є поважною і престижною. Як може бути престижною професія із зарплатнею у 170 гривень?!! Саме таку “солідну” зарплату, на рівні мінімальної, пропонують журналістам рівненські ЗМІ. Більше того, комерційні видання готові брати людей “з вулиці”, аби лише менше їм платити. А й справді, навіщо тримати спеціаліста, який і роботу свою оцінює дорожче, і власну думку має, і цензуру терпіти не хоче, коли можна співпрацювати з школярами, які готові писати задарма і робити те, що їм скажуть”?!

Про повагу до професії журналіста також дуже важко говорити, коли на екранах ми бачимо самих лише маріонеток, які вже давно забули, що означає поняття “власна думка”. Якщо хтось із подібних журналістів думає, що народ всього цього не бачить і не розуміє, то це лишень говорить про те, що надто він вже далеко знаходиться від свого народу. Шановній Оксані Марченко, мабуть, дуже приємно споглядати себе, красиву, на, я впевнена, широченному екрані свого телевізора. Але коли зірками українського політикуму стають “політично компетентні” фаворитки президентських фаворитів, мені стає якось незручно зізнаватися у тому, що я політичний журналіст.

Що робити?

На це одвічне запитання існує така ж одвічна відповідь – навести порядок. Зробити так, щоб закони виконувалися усіма, без винятку. І починати слід із загальнодержавних телеканалів. Мене, як громадянку України, взагалі, цікавить питання, яким таким чарівним чином два державних телеканали УТ-2 і УТ-3 опинилися в приватних руках? Як так сталося? Чому Нацрада з питань телебачення і радіомовлення займається тільки відбором ліцензій в опозиційних ЗМІ? Чому я бачу, а поважні пани з Нацради не бачать, що в Україні, незважаючи на заборону закону, широко рекламуються горілка і тютюн? Чому вони не помічають, що реклами транслюється в 2-3 рази більше, ніж це дозволено законом? Чому фільми і програми перериваються анонсами і випусками новин, після яких іде все та ж реклама? І як дивно мені було дізнатися, що, виявляється, і цього телевізійникам замало і вони просять у Верховної Ради пом”якшити рекламні закони. То, можливо, відразу відкрити цілодобовий телеканал, який би транслював виключно рекламу і брехливі новини?

Досвід українських телеканалів та рівненських газет показує, що роздержавлення ЗМІ не завжди означає розкріпачення журналістів. Оскільки бізнесмени інколи ще гірші цензуранти, аніж чиновники, бо бояться всіх і всього, а головне – не втратити свого дорогоцінного бізнесу. Тому, на мою думку, інформаційну політику кожного засобу масової інформації мають формувати, виключно, самі журналісти на чолі з професійним, чесним і незалежним редактором. Допоки журналістам будуть вказувати, що і як писати, говорити і показувати комерційні директори і власники, про свободу слова і відсутність цензури можна забути.

Чудовим виходом із ситуації могло би стати створення громадських ЗМІ. Якби в Україні і в регіонах створювалися сучасні телеканали, модні радіостанції, цікаві і прогресивні газети, в яких би працювали незаангажовані професіонали, найкращі журналісти держави, то незабаром ці ЗМІ методом здорової конкуренції витіснили б з інформаційного простору брехливих і “ручних” конкурентів. Повірте, люди швидко зрозуміють, що до чого, а за ними і рекламодавці підтягнуться.

Загалом, все можливо змінити, коли буде на це відповідна політична воля. Але настане вона лише за умови нормальної у всіх відношеннях влади. Яка б не лише приймала, але й контролювала виконання законів. Унеможливила політичну і будь-яку іншу цензуру, в принципі. Зробила б ЗМІ дійсно незалежними, а журналістів - гордими . Бо, на жаль, ми вже потроху почали забувати про істинне призначення кожного справжнього журналіста – доносити людям ПРАВДУ і не жертвувати за це право власною головою.

Ірина Угринчук, незалежний журналіст, м. Рівне.

P.S. - При потребі можу конкретизувати свою думку конкретними фактами, назвами і прізвищами.

Від „Детектор медіа”. – Конкретні факти будуть прийняті Страйком журналістів, в рамках підготовки до парламентських слухань.

Нагадуємо нашим читачам запитання дискусії «Детектор медіа» і чекаємо нових відгуків:

1.Що є фундаментом існування політичної цензури, політичного тиску на ЗМІ, залежності ЗМІ від держвлади в Україні?

2. Як можна довести факт цензури?

3. Як протистояти цензурі та тиску на власному робочому місці журналіста?

4. Якими можуть бути корпоративні дії щодо цензури та тиску?

5. Якою має бути профспілка працівників ЗМІ?

6. Хто з боку влади може бути союзником журналістів у боротьбі проти цензури?
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
959
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду