Не уявляю, як і коли українські редакції, змогли би наважитися на таку чесну розмову з аудиторією і пояснювати-пояснювати-пояснювати, як же і за що живуть журналісти, як мають ставати мостіка медіамереджери, щоб забезпечити свої команди базовим ресурсом і кудись рухати розвиток.

Я в захваті, як, не змовляючись, медіа різних спрямувань і географії покриття влаштували наймасштабнішу інформаційну кампанію і про значення вільної преси, і про труднощі монетизації, і навіть витягнули на поверхню мейнстримну у світі тему — читацьке фінансування медіа.

Раніше це обговорювали у вузьких професійних колах, на тих самих конференціях за кошти донорів (чого стільки хейту дісталося конференціям? *тікає*), а от на відверту розмову з аудиторією наважувався мало хто, бо це дуже невдячна справа, яка впирається у:

а) відсутність такої культури;

б) велику кількість шари;

в) інші пріоритети українців.

В результаті у нас вийшла трохи какофонія, бо кожен говорить про своє: хтось про донати, хтось про те, що за контент треба платити, хтось панікує. Хтось шантажує, хтось «підсуєтився» під шумок, ще хтось із колег не може зберегти обличчя і приходить насміхатися «аааа, грантоїди, от вам!».

Цікаво, що в цьому галасі зрозуміла й винесла аудиторія? Я й сама заплуталася, хто яку бізнес-модель взявся будувати. Що точно, то чимало людей дали знак, що готові платити, вписатися і долучитися до цієї розмови.

Ми, вивчаючи нашу аудиторію, зупинилися, наприклад, на членстві і чотири роки готували і читачів, і команду до такого кроку.

Але спершу поділюся напрацюваннями з того, що ми вивчали зі світового досвіду і приміряли до наших реалій (ох, дякую донорам за навчальні поїздки, обміни і стажування!).

Отже, найпоширеніші бізнес-моделі видавців:

• безкоштовний контент із монетизацією через рекламу;
• фриміум-модель: безкоштовний базовий доступ, платний преміум-контент;
• підписка: щомісячний доступ до повного контенту;
• спонсорований контент: партнерські матеріали від брендів;
• мембершіп (членство): підтримка медіа через регулярні внески від спільноти.

В Європі колеги кажуть, що для нормальної роботи медіа треба мати «три з половиною джерела доходу», і тому всі комбінують, експериментують, але обов'язково працюють із читацьким фінансування.

Отже, які є різновиди мембершіпу (наші «Друзі Району» https://druzi.rayon.in.ua/).

1. Класичне членство:

• регулярні внески від аудиторії;
• доступ до всього контенту або бонусних матеріалів;
• будує спільноту навколо медіа.

2. Рівневий (Tiered) мембершіп:

• різні рівні підтримки з різними привілеями;
• вищі внески дають більше бонусів (ексклюзивний контент, заходи, мерч);
• гнучка модель для широкої аудиторії.

3. Донатне членство:

• добровільна підтримка без жорстких умов доступу;
• контент залишається відкритим, але підтримка дає бонуси;
• часто використовується незалежними медіа.

4. Кооперативне членство:

• члени отримують не лише доступ, а й можливість впливати на контент;
• демократичний підхід до управління медіа;
• підходить для громадських і нішевих видань.

5. Подієве членство:

• доступ до закритих заходів: лекції, вебінари, клубні зустрічі;
• поєднання контенту з офлайн- або онлайн-активностями;
• створює лояльну спільноту.

6. Корпоративне членство:

• підписки для команд або організацій;
• доступ до преміум-контенту для всіх працівників компанії;
• часто включає аналітику, звіти, навчальні матеріали.

7. Патреон-модель:

• підписка через сторонні платформи (Patreon, Buy Me a Coffee);
• гнучка система підтримки з бонусами для учасників;
• зручний спосіб монетизації для незалежних авторів і малих медіа.

Різновиди бізнес-моделей з платним доступом — тут ще цікавіше! Дуже хочеться таке, але «помаленьку, не все зразу».

1. Жорсткий (Hard) пейвол:

• весь контент доступний тільки за передплату;
• без можливості читати безкоштовні матеріали;
• підходить для видань з унікальним контентом.

2. М'який (Soft) пейвол:

• дозволяє прочитати певну кількість матеріалів безкоштовно;
• після досягнення ліміту потрібна підписка;
• найпоширеніший варіант серед медіа.

3. Гібридний (Hybrid) пейвол:

• частина контенту безкоштовна;
• преміум-матеріали доступні за підписку;
• комбінує переваги жорсткого і м'якого пейволу.

4. Динамічний пейвол:

• адаптується під поведінку користувача;
• різні умови для різних сегментів аудиторії;
• використовує AI для персоналізації пропозицій.

5. Лімітований (Metered) пейвол, або пейвол із лічильником:

• дозволяє читати визначену кількість статей на місяць;
• лічильник переглядів для кожного користувача;
• після вичерпання ліміту потрібна підписка.

6. Преміум-пейвол:

• базовий контент безкоштовний;
• ексклюзивні матеріали за підписку;
• часто включає додаткові сервіси.

7. Геолокаційний пейвол:

• різні умови доступу залежно від регіону;
• може враховувати платоспроможність аудиторії;
• дозволяє оптимізувати монетизацію по регіонах.

8. Тимчасовий пейвол:

• контент стає платним через певний час після публікації;
• або навпаки — спочатку для передплатників, потім відкритий;
• дозволяє монетизувати актуальність.

І при цьому всьому розмаїтті люди примудряються поєднувати рекламну модель із пейволом і мембершіпом!

Вибух мозку свого часу в мене стався в редакції The Wall Street Journal у Вашингтоні, куди групу українських журналістів возив IREX у 2022 році.

Уявіть собі: газета досі виходить друком з 1889 року! Само собою такий бренд зі світовим ім'ям має рекламодавців зі світовим ім'ям. Читачі паперової версії — впливові і багаті люди. Авжеж є передплата цифрової версії газети.

Сайт у них десь із 1990-х років, і вже тоді доступ був «умовно» платим — за реєстрацію. Люди спершу платили даними. Авжеж сайт на пейволі і недешевому. І... WSJ маючи такі впевнені джерела доходу і відданих прихильників розвивають спільноту і платне членство у ній!

Навіщо? Ну, по-перше, у світі капіталізму багато грошей не буває. А по-друге, навіть такі медіагіганти відчувають зменшення доходів редакції і дивляться далеко вперед, куди це все йде.

Так от, чому люди стають мемберами WSJ? А це доступ до сильних світу цього, до цвіту американської нації, до політичної тусовки. Бути членом спільноти WSJ — почесно і вигідно!

Бо на подіях від редакції заводять знайомства, спілкуються і так далі. І мерч отримують, куди ж без нього. Мені от теж дісталася наліпка, сумка, чашка з логотипом на згадку.

Тож запрошую погортати фото з вашингонської редакції WST (головна редакція у Нью-Йорку, є офіс, якщо не помиляюся ще в Лондоні, кореспонденти працюють по всьому світу, зокрема і висвітлюють війну в Україні). Можливо, якісь деталі призабула, вибачайте, трохи вже минуло часу.

А ще поговоріть зі мною, що ви про це все думаєте? Будуть українці платити улюбленим редакціям гроші у якійсь формі?

Чи впораються наші медіакоманди збудувати нові бізнес-моделі, які, до речі, теж потребують інвестицій, бо нормальні інструменти теж коштують грошей, то не банку відкрити, а коштів вільних не має ніхто насправді, як запасу міцності теж.

Становище в усіх крихке й непевне, тому я зичу всім колегам і нам вистояти цю турбулентність, а кризу перетворити на можливість.

Наталія Пахайчук, редакторка, керівниця мережі «Район.in.ua» 

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням.

Титульне фото: Natalia Pakhaichuk / фейсбук