Не уявляю, як і коли українські редакції, змогли би наважитися на таку чесну розмову з аудиторією і пояснювати-пояснювати-пояснювати, як же і за що живуть журналісти, як мають ставати мостіка медіамереджери, щоб забезпечити свої команди базовим ресурсом і кудись рухати розвиток.

Я в захваті, як не змовляючись, медіа різних спрямувань і географії покриття, влаштувати наймасштабнішу інформаційну кампанію і про значення вільної преси, і про труднощі монетизації, і навіть витягнули на поверхню мейнстримну у світі тему — читацьке фінансування медіа.

Раніше це обговорювали у вузьких професійних колах, на тих самих конференціях за кошти донорів (чого стільки хейту дісталося конференціям? *тікає*), а от на відверту розмову з аудиторією наважувався мало хто, бо це дуже невдячна справа, яка впирається у:

а) відсутність такої культури;

б) велика кількість шари;

в) інші пріоритет українців.

В результаті у нас вийшла трохи какофонія, бо кожен говорить про своє: хтось про донати, хтось про те, що за контент треба платити, хтось панікує. Хтось шантажує, хтось підсуєтився під шумок, ще хтось з колег не може зберегти обличчя і приходить насміхатися «аааа, грантоїди, от вам!».

Цікаво, що у цьому галасі зрозуміла і винесла аудиторія? Я й сама заплуталася, хто яку бізнес-модель взявся будувати. Що точно, то чимало людей дали знак, що готові платити, вписатися і примкнути до цієї розмови.

Ми, вивчаючи нашу аудиторію, зупинилися, наприклад, на членстві і чотири роки готували і читачів, і команду до такого кроку.

Але спершу поділюся напрацюваннями, з того, що ми вивчали зі світового досвіду і приміряли до наших реалій (ох, дякую донорам за навчальні поїздки, обміни і стажування!).

Отже, найбільш поширені бізнес-моделі видавців:

• Безкоштовний контент з монетизацією через рекламу;
• Фріміум-модель: безкоштовний базовий доступ, платний преміум-контент;
• Підписка: щомісячний доступ до повного контенту;
• Спонсорований контент: партнерські матеріали від брендів;
• Мембершіп (членство): підтримка медіа через регулярні внески від спільноти;

В Європі, колеги кажуть, що для нормальної роботи медіа, треба мати «три з половиною джерела доходу» і тому всі комбінують, експериментують, але обов'язково працюють з читацьким фінансування.

Отже, які є різновиди мембершіп (наші Друзі Району https://druzi.rayon.in.ua/).

1. Класичне членство:

• Регулярні внески від аудиторії;
• Доступ до всього контенту або бонусних матеріалів;
• Будує спільноту навколо медіа.

2. Рівневий (Tiered) мембершіп:

• Різні рівні підтримки з різними привілеями;
• Вищі внески дають більше бонусів (ексклюзивний контент, заходи, мерч);
• Гнучка модель для широкої аудиторії.

3. Донатне членство:

• Добровільна підтримка без жорстких умов доступу;
• Контент залишається відкритим, але підтримка дає бонуси;
• Часто використовується незалежними медіа.

4. Кооперативне членство:

• Члени отримують не лише доступ, а й можливість впливати на контент;
• Демократичний підхід до управління медіа;
• Підходить для громадських і нішевих видань.

5. Подієве членство:

• Доступ до закритих заходів: лекції, вебінари, клубні зустрічі;
• Поєднання контенту з офлайн- або онлайн-активностями;
• Створює лояльну спільноту.

6. Корпоративне членство:

• Підписки для команд або організацій;
• Доступ до преміум-контенту для всіх працівників компанії;
• Часто включає аналітику, звіти, навчальні матеріали.

7. Патреон-модель:

• Підписка через сторонні платформи (Patreon, Buy Me a Coffee);
• Гнучка система підтримки з бонусами для учасників;
• Зручний спосіб монетизації для незалежних авторів і малих медіа.

Різновиди бізнес-моделей з платним доступом — тут ще цікавіше! Дуже хочеться таке, але «помаленько, не все зразу».

1. Жорсткий (Hard) пейвол:

• Весь контент доступний тільки за передплату;
• Без можливості читати безкоштовні матеріали;
• Підходить для видань з унікальним контентом.

2. М'який (Soft) пейвол:

• Дозволяє прочитати певну кількість матеріалів безкоштовно;
• Після досягнення ліміту потрібна підписка;
• Найпоширеніший варіант серед медіа.

3. Гібридний (Hybrid) пейвол:

• Частина контенту безкоштовна;
• Преміум-матеріали доступні за підписку;
• Комбінує переваги жорсткого і м'якого пейволу.

4. Динамічний пейвол:

• Адаптується під поведінку користувача;
• Різні умови для різних сегментів аудиторії;
• Використовує AI для персоналізації пропозицій.

5. Лімітований (Metered) пейвол або пейвол з лічильником:

• Дозволяє читати визначену кількість статей на місяць;
• Лічильник переглядів для кожного користувача;
• Після вичерпання ліміту потрібна підписка.

6. Преміум-пейвол:

• Базовий контент безкоштовний;
• Ексклюзивні матеріали за підписку;
• Часто включає додаткові сервіси.

7. Геолокаційний пейвол:

• Різні умови доступу залежно від регіону;
• Може враховувати платоспроможність аудиторії;
• Дозволяє оптимізувати монетизацію по регіонах.

8. Тимчасовий пейвол:

• Контент стає платним через певний час після публікації;
• Або навпаки — спочатку для передплатників, потім відкритий;
• Дозволяє монетизувати актуальність.

І при цьому всьому розмаїтті люди примудряються поєднувати рекламну модель з пейволом і мембершіпом!

Вибух мозку свого часу у мене стався в редакції The Wall Street Journal у Вашингтоні, куди групу українських журналістів возив IREX у 2022 році.

Уявіть собі: газета досі виходить друком з 1889 року!  Само собою такий бренд зі світовим ім'ям має рекламодавців зі світовим ім'ям. Читачі паперової версії — впливові і багаті люди. Авжеж є передплата цифрової версії газети.

Сайт у них десь з 1990 років і вже тоді доступ був «умовно» платим — за реєстрацію. Люди спершу платили даними. Авжеж сайт на пейволі і недешевому. І... WSJ маючи такі впевнені джерела доходу і відданих прихильників розвивають спільноту і платне членство у ній!

Навіщо? Ну, по-перше у світі капіталізму, багато грошей не буває. А по-друге, навіть такі медіа-гіганти відчувають зменшення доходів редакції і дивляться далеко вперед, куди це все йде.

Так от, чому люди стають мемберами WSJ? А це доступ до сильних світу цього, до цвіту американської нації, до політичної тусовки. Бути членом спільноти WSJ — почесно і вигідно!

Бо на подіях від редакції заводять знайомства, спілкуються і так далі. І мерч отримують, куди ж без нього. Мені от теж дісталася наліпка, сумка, чашка з логотипом на згадку.

Тож запрошую полистати фото з вашингонської редакції WST (головна редакція у Нью-Йорку, є офіс, якщо не помиляюся ще у Лондоні, кореспонденти працюють по всьому світу, зокрема і висвітлюють війну в Україні). Можливо якісь деталі призабула, вибачайте, трохи вже минуло.

А ще поговоріть зі мною, що ви про це все думаєте?  Будуть українці платити улюбленим редакціям гроші у якійсь формі?

Чи впораються наші медіакоманди збудувати нові бізнес-моделі, які, до речі, теж потребують інвестицій, бо нормальні інструменти теж коштують грошей, то не банку відкрити, а коштів вільних не має ніхто насправді, як запасу міцності теж.

Становище усіх крихке і непевне, тому я зичу усім колегам і нам вистояти цю турбулентність, а кризу перетворити у можливість.

Наталія Пахайчук, редакторка, керівниця мережі Район.in.ua 

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням

Титульне фото: Natalia Pakhaichuk/фейсбук