Володимир Рубан, завідувач відділом Адміністрації Президента України з питань підготовки доповідей та виступів Президента України, екс-керівник агентства УНІАН, газет „День”, „Вечірні вісті”, „Киев-экспресс” та інших:



- На мій погляд, головна проблема все ж таки в економічній залежності. Коли людина працює в прибутковому ЗМІ, вона зовсім інакше подає і сприймає себе, дещо інакше ставиться до власника, своїх читачів чи глядачів, бо вона знає, що робить роботу, яка є затребуваною суспільством повною мірою і приносить прибуток. Коли з третього року існування газета починає окуповуватися, то стосунки власника і менеджера перетворюються у партнерські.

А якщо менеджер проїдає „гроші”, то йому будуть ставитися умови, не важливо які: слабші чи жорсткіші. Люди, які роками дотують ЗМІ, не можуть не виставляти певних умов.

З іншого боку, зрозуміло, що у країнах перехідної економіки залежність бізнесу від політики є дуже великою і тут Україна не унікальна.

Проблема низького професіоналізму кадрів теж присутня. Нова українська журналістика почалася лише у 90-х роках. Менеджери, журналісти й рекламодавці у сфері ЗМІ малопрофесійні.

Усі ці причини взаємопов’язані і їх важко розділити. Не можна розв’язанням однієї проблеми вирішити питання залежності ЗМІ вцілому. Ми можемо пофантазувати, що через рік не буде політичного тиску на ЗМІ. Стануть ЗМІ економічно успішними? Ні. Зросте професійний рівень журналістів? Можливо, трохи.

На мій погляд, багато що залежить від загальнополітичної та загальноекономічної ситуації. Економічна та політична лібералізація сприяли б швидшому вирішенню проблем залежності ЗМІ завдяки їх економічному та професійному росту. Не можна сказати, що за останні роки політична ситуація змінилася на краще, вона знаходиться на такому рівні, що не задовольняє ні політичні еліти, ні суспільство Хоча і за нинішніх умов і журналісти, і менеджери мають можливість прогресувати професійно. І з’являються успішні медіа-проекти: бізнес-тижневики „Бізнес”, „Галицькі контракти”, ціла група жіночих журналів, „Теленеделя”, львівські „Експрес” та „Високий замок”. Є успішні радіо-проекти. Набагато важче з ТБ, що затратне і залежить від реклами. Тільки „1+1” та „Інтер” здатні приносити прибутки, всі інші є збитковими.

Володимир ЗАМАНСЬКИЙ, заввідділом аналітичних програм ТРК „Київ”:

- Я б сказав, що всі види залежності мають місце. І найпершою я вважаю економічну залежність, коли той чи інший олігарх брутально втручається в роботу журналістів, примушуючи їх займати вигідну для себе політичну позицію. Звідси - і політична залежність українських журналістів. Вони могли б твердо заперечити грошовому мішку, але надзвичайно низький професійний рівень багатьох наших колег не дає їм можливості вільно обирати для себе місце роботи. На превеликий жаль, випускники українських вузів мають дуже низький фаховий рівень.

Роман ЧАЙКА, директор програм "Радіо Ніко-FМ":

- Я би об’єднав одразу два поняття: і політичне, і економічне. Справа в тому, що більшість ЗМІ належить політико-фінансовим групам, які здійснюють не лише політичний тиск та вимагають виконувати пропагандистські функції, але мають усі економічні важелі для контролю як за змістом, так і за цілісною політикою в інформаційному просторі. При відсутності незалежної судової гілки влади, відсутності громадських організацій та класично низькій громадській активності, яка характерна для всіх пострадянських суспільств, швидше можна говорити про здійснення пропагандистських та інформаційних операцій, ніж про інформування населення, чи журналістську аналітику. І ця політико-економічна залежність ЗМІ не швидко зникне, навіть при умові перерозподілу власності. І тут ми знову повернемось до питання грантів.

Леонід ЗВЄРЄВ, виконавчий директор Інституту масової інформації:

- Найбільш актуальна економічна залежність, яка пов’язана з доволі низьким загальним рівнем життя переважної більшості споживачів медіа-продукту та нерозвиненістю і контрольованістю рекламного ринку. Зрозуміло, це впливає і на рівень професіоналізму і певним чином на політичну заангажованість значної частини ЗМІ

Ірина ДЕСЯТНИКОВА, заступник головного редактора газети "Факти":

- Наиболее актуальна политическая зависимость, которая выражается в экономическом давлении и преследовании СМИ правоохранительными, судебными й налоговыми органами. Экономическая зависимость- вторична. Но при этом, при политическом и экономическом давлении профессиональный журналист всегда найдет возможность в представлении минимум двух точек зрения на любой вопрос. То, что мы видим сейчас, в основном не имеет отношения к журналистике. Это – пиар, независимо от того, на чьи деньги издаются и чьи интересы обслуживают СМИ.

.

Юрій САНДУЛ, редактор інтернет-сайту „Коментарі”:

- Найактуальнішою є залежність політична. За нинішньої системи організації політичної влади в Україні вона, влада, має, на жаль, дуже широкий вибір методів силового тиску на ЗМІ та журналістів - від податкових до кримінальних - для того, щоб робити ЗМІ такими, як їй, владі, потрібно.

Володимир ЗОЛОТАРЬОВ, редактор Інтернет-журналу „Телеграф.ua.com”:



- Наиболее важной является финансовая зависимость журналистов от владельцев СМИ. Во многих изданиях не существует системы контрактов. Заработная плата выдается в виде одолжения. В такой ситуации журналист несколько раз подумает, прежде чем писать какой-то острый материал.

Вторым аспектом я бы назвал отсутствие конкуренции на рынке СМИ. Журналисту просто некуда уйти. Например, рынок еженедельных газет контролирует всего два-три издания. А среди более-менее профессиональных ежедневных изданий можно назвать разве что газету "День". В такой ситуации у журналиста просто нет выбора.

Третий момент - это мотивы хозяев СМИ. Мне не известно ни одной общественно-политической газеты, которая существует как бизнес-проект. А следовательно их владельцы не заинтересованы в получении прибыли. А, значит, эти издания не заинтересованы в том, чтобы писать правду, поскольку их потребителем является не читатель, а владелец газеты. Четвертый пункт - самоцензура. Опасность самоцензуры состоит в том, что журналист заранее считает, что те или иные факты не могут быть поданы в его издании. При этом он исходит из своих представлений об интересах своего хозяина. Как правило, они не соответствуют действительности. Но поскольку журналист не в состоянии каждый раз ходить к хозяину для того, чтобы выяснить, что можно, а что нет, он предпочитает перестраховаться. В результате издание лишается не только тех фактов, которые не выгодны его владельцу, но и тех, которые кажутся такими работающим там журналистам.

Можно сказать, что цензура имеет некий кумулятивный эффект. Сейчас мы сказались в очень опасной ситуации, когда молодое поколение журналистов начинает свою карьеру в условиях господства цензуры и отсутствия возможности для больших заработков. Самое страшное, что они считают эту ситуацию вполне нормальной. Заметьте, что если кто-то и протестует, то это журналисты старшего поколения, которое воспитывалось во времена перестройки и сразу после нее. Некоторые молодые журналисты способны с самой нейтральной пресс-конференции сделать репортаж, который, по их мнению, отвечает целям хозяев их издания. Часто это выглядит очень смешно. Я боюсь, что если условия существования СМИ и изменятся в лучшую сторону, то это поколение, которое в ближайшее время будет определять кадровый состав наших СМИ, просто не даст возможности естественным путем улучшить качество прессы. Эти люди уже привыкли быть политруками, а не журналистами.

Юлія ЖМАКІНА, журналіст української служби радіо "Свобода":

- Всі позиції, перелічені у запитанні, складають у комплексі поняття "залежність". Не вільні економічно медіа стають заручниками політичне заангажованих власників. Слід зазначити, що фаховий рівень української журналістики, як правило, не стає предметом дискусії. Хоча, можливо, цей фактор і не настільки значущий, як політична або економічна залежність, але він так само несе відповідальність за нинішню кризову ситуацію в українському інформаційному просторі.

Олександр ХАРЧЕНКО, головний редактор УНІАН:



- Визначальною, поза сумнівами, є залежність економічна. Переважна більшість ЗМІ є збитковими, а відтак їх має хтось фінансувати. Фінансувати ЗМІ влада дозволяє "правильним" людям. Тобто, забезпечується відповідний "політичний" дах і більш-менш спокійне існування засобу масової інформації. "Неправильним" фінансувати ЗМІ людям не дозволяється, бо й політика цих ЗМІ може виявитись неправильною. Коли вони на це все ж наважуються, видання починає потужно "пресуватись" згори ( приміром, як це відбувається з "Вечерними вестями"), доки його не вдасться закрити (як це свого часу, сталося з "Всеукраинскимим ведомостями"). Якщо виданню, незважаючи на економічні реалії, все ж вдається бути незбитковим, тобто самодостатнім на ринку, іншими словами, не потребувати "добра" від влади на існування, у видання є шанс бути політично незаангажованим. Але в такому випадку влада докладе всіх зусиль для знищення видання. Найяскравіший і найсвіжіший приклад - "Сільські вісті". Завдяки втручанню парламенту газета врятувалась від фактичного закриття, її передплачують люди, вона користується популярністю на селі. Але влада продовжує цинічно добивати газету: по всій країні газету або просто не доставляють передплатникам, або місцеве начальство погрожує звільненням всім, хто передплатить газету, або винаходяться інші методи.

Отже, на мій погляд, в більшості випадків визначальною є економічна залежність. Вона тягне за собою політичну, а вже разом вони активно гальмують професійне зростання журналістів. Звісно, рівень журналістики поступово зростає, але наскільки він зростав би швидше, коли б у більшості випадків журналісти не відчували себе заручниками постійних політико-фінансових "розборок", і знали, що доля їх видання залежить лише від їх журналістської майстерності та фахового менеджменту видання, а не від політичної кон`юнктури.

Тетяна ОЛЕКСІЮК, юрист програми „Правовий аудит” „Інтерньюз - Україна”:

- Безумовно, чималі перепони на шляху ЗМІ спричинені політичними та економічними факторами, проте, на мій погляд, значною мірою скрутне становище багатьох незалежних ЗМІ спричинене їх низькою фаховою та правовою освіченістю та відсутністю бажання відстоювати своє право на незалежне та об’єктивне висвітлення життя суспільства. Нам відома величезна кількість випадків, коли чиновники подають позови проти ЗМІ на нереальні суми, але чи багато на цей момент можна привести прикладів, коли самі журналісти подають позови до посадових осіб державних органів за недотримання вимог законодавства про доступ до інформації? Передбачений законодавством механізм подання інформаційного запиту застосовується журналістами дуже рідко. Можна погодитися з тим, що терміни, передбачені ст. 32 Закону України „Про інформацію” для розгляду інформаційного запиту та надання відповіді на нього, задовгі і часто інформація, отримана через місяць після події, може втратити свою актуальність для опублікування. Проте, на мій погляд, випадки, коли державні службовці зневажають право не тільки ЗМІ, але й будь-якого представника українського суспільства на повну та об’єктивну інформованість необхідно доводити до логічного завершення, а саме до винесення вироку судом. Відсутність прецедентів притягнення державних службовців до відповідальності провокує подальші порушення права на вільне отримання інформації засобами масової інформації та підриває довіру громадськості до їх слова. Представники мас-медіа, як і більшість пересічних громадян, вважають діюче законодавство України недосконалим, неспроможним захистити їх права, а українські суди корумпованими та бюрократичними.

Тому не завдають собі праці навіть ознайомитися із нормативними актами, що встановлюють їх права, вже навіть не кажучи про те, щоб боротися із утиском цих прав. На мій погляд, позиція правового нігілізму є неприйнятною для журналіста і свідчить, в першу чергу, про невпевненість в своїх силах та низький професійний рівень.

З цієї ж причини, засоби масової інформації часто неспроможні боротися і з проблемами в своїй господарській діяльності і тому знаходять вихід у тому, щоб заручитися патронатом окремих партій чи владних структур. З одного боку, це дає можливість уникнути різноманітних дрібних проблем (численних і занадто настирних перевірок контролюючих органів, судових позовів від чиновників, тощо), проте зайвим буде говорити, що в такому випадку їх уже не можна буде назвати дійсно незалежними.

Ця проблема, звісно, не є ні єдиною, ні головною. Ліквідація цієї проблеми лише вбачається як один із шляхів виходу із скрутного становища мас-медіа та як необхідна складова розвинутого громадського суспільства.

Від „Детектор медіа”. - Нагадуємо, що засідання Медіа Клубу (Центру медіа-реформ) на тему: "Незалежні ЗМІ в Україні: бути чи не бути?" відбудеться 1 листопада о 15.00 в НУКМА.