Верховна Рада готується розглянути в другому повторному читанні законопроєкт №10242 з довгою назвою «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоноване втручання, збут або розповсюдження інформації, що оброблюється в публічних електронних реєстрах та посилення кримінальної відповідальності під час дії воєнного стану за кримінальні правопорушення у сфері використання інформаційно-комунікаційних систем».

По суті, законопроєкт пропонує посилити кримінальну відповідальність за «несанкціоноване втручання, збут або розповсюдження інформації» з різних реєстрів. І автори законопроєкту в пояснювальній записці пишуть, що цю відповідальність треба посилити саме з огляду на воєнний стан. Але правозахисники, антикорупційні активісти, медійні організації та журналісти вважають, що законопроєкт створює загрози для боротьби з корупцією та свободи слова. Медіарух закликав депутатів не голосувати за цей законопроєкт, назвавши його «інструментом, який може бути використаний для переслідування журналістів, що висвітлюють корупційні схеми або зловживання владою».

«Детектор медіа» поговорив із журналістами-розслідувачами (а також зібрав їхні реакції в соцмережах) про те, яку небезпеку вони бачать у законопроєкті №10242 та як його прийняття може вплинути на роботу журналістів і викривачів корупції.

Анастасія Станко, головна редакторка «Слідства.Info»:

— Для розслідувачів, які займаються викриванням корупції, це реально має серйозну небезпеку. Ми, журналісти, не дозволяємо собі коментувати законотворчість, але те, що стосується безпосередньо нашої роботи, — тут, звісно, не можна мовчати. Зацікавленими у цьому можуть бути лише ті, хто відчуває, що сам може стати об’єктом розслідування.

Сама наявність цього закону, якщо він буде прийнятий, чітко сигналізує журналістам, що краще розслідуваннями не займатися. Це створює певну атмосферу страху — і саме в цьому головні ризики, що частина журналістів чи редакцій просто відмовиться робити розслідування.

Аліса Юрченко, журналістка-розслідувачка The Kyiv Independent:

— Я прочитала законопроєкт, пояснювальну записку до нього, запропоновані правки до другого читання і залишилася з відчуттям, що автори не можуть пояснити актуальну потребу в прийнятті цього закону та сформулювати проблему, яку він має розв’язати. Чомусь пропонують посилювати й без того солідне покарання за «несанкціоновані дії» з інформацією з державних реєстрів, однак чим зумовлена ця ініціатива, депутати вирішили не розповідати. Тож виникає відчуття, що автори керуються сумнівними мотивами. Чи буде цей законопроєкт додатковим сигналом «стоп» для викривачів корупції та джерел журналістів? Звісно, так. Чи можна використати кримінальні провадження, зареєстровані після його прийняття, для ще масштабнішого шпигування за журналістами? Безумовно. Виходить, це і є справжні мотиви ініціаторів?

Михайло Ткач, керівник відділу розслідувань «Української правди»:

— Шановні народні депутати, чому вам не потрібно голосувати за законопроєкт номер 10242?

Після прийняття 10242

• Людина, яка по базі «пробʼє» чергового посадовця-власника нового «рендж ровера» 2024 року, отримає тяжкий злочин, 8 років — і не отримає захисту як викривач корупції.
• Людина, яка «пробʼє» перетин кордону черговим утомленим війною депутатом, отримає тяжкий злочин і не отримає захисту як викривач.

Від яких росіян захищає цей законопроєкт, якщо його співавторами є оберемок від «ОПЗЖ»?

Статті 361 та 361-2 Кримінального кодексу України навіть у вже наявному вигляді створюють загрозу для викривачів корупції. Адже навіть у разі, якщо суд визнає, що інформація, яку вони розголошують, є суспільно необхідною, вони можуть бути піддані кримінальному переслідуванню. Це створює страх серед тих, хто відкриває корупційні схеми та зловживання владою. Це також порушує захист від кримінального переслідування, передбачений Законами України «Про інформацію» та «Право на доступ до публічної інформації» за розголошення інформації з обмеженим доступом.

Законопроєкт 10242, який видозмінює ці статті, ще більше посилює цю проблему. Він посилює кримінальну відповідальність під час війни за розголошення інформації з державних реєстрів (зараз покарання за злочин за ст. 362-1 КК — 2 роки ув’язнення, і за певних обтяжувальних обставин — 5 років ув’язнення) та пропонує покарання у вигляді 8 років ув’язнення. А звільнення від відповідальності викривачів корупції взагалі не передбачено.

Інша проблема в тому, що, збільшуючи покарання до 8 років позбавлення волі, парламент автоматично перетворює цей злочин на тяжкий, тоді як зараз він є нетяжким (згідно з класифікацією злочинів у статті 12 КК).

Водночас Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє проводити негласні слідчі дії (стеження та прослуховування) саме за тяжкими й особливо тяжкими злочинами. У підсумку це надасть можливість правоохоронцям масштабно посилити контроль за джерелами журналістів і самими журналістами.

Тому найкращим варіантом є відмова від цього законопроєкту. Вдосконалення відповідальності за такі факти можна розглядати винятково в сукупності з механізмом захисту викривачів.

Юрій Ніколов, співзасновник і редактор «Наших грошей»:

— Я точно розумію, проти кого цей закон — проти джерел, які допомагають журналістам висвітлювати польоти Татарова в Москву й ескапізм «батальйону Монако». А також проти джерел, які допомагають журналістам стежити за потоками грошей і зливанням кримінальних проваджень.

І так — збільшення покарання за цією статтею до 8 років дозволить татарівським силовикам [застосовувати] прослуховування та стеження щодо найкращих розслідувачів України. Якщо і коли будуть вибори — це дозволить владі закрити останні точки спротиву корупції.

Це екзистенційна загроза. Я не жартую.

Олег Оганов, головний редактор Nikcenter (Миколаїв):

— Під час воєнного стану майже не працює закон «Про доступ до публічної інформації», яким насамперед користувалися журналісти-розслідувачі. Якщо обмежити ще й доступ до інформації з публічних державних реєстрів, то це взагалі поховає розслідування як жанр.

Валерій Болган, голова Центру публічних розслідувань (Одеса):

— Цей закон є черговим наступом на свободу слова і може призвести до погіршення й без того поганої ситуації з прозорістю роботи влади. Медіа, особливо маленькі, будуть ще обережнішими з чутливою тематикою. Ну а у влади з’явиться інструмент боротьби з розслідувачами, який може суттєво вплинути на цілу медіасферу.

Наталія Седлецька, керівниця київського бюро «Радіо Свобода» та виконавча продюсерка «Схем»:

— Не секрет, що велика частина суспільно важливих журналістських розслідувань в Україні спирається на роботу з джерелами, які мають доступ до баз даних.

Це той інструментарій, опанований українськими розслідувачами, який робить їхні матеріали ґрунтовнішими, доказовішими й без якого суспільство не змогло б дізнатися про велику кількість важливих фактів про представників влади.

Зокрема, мова про аналіз доходів і майна політиків, їхні візити до Росії, їхні закордонні поїздки в умовах воєнного стану, їхні документально підтверджені зв’язки з особами, які, наприклад, отримують вигоду від наближеності до влади або з проросійськими діячами тощо.

Журналістські джерела й так ризикують, коли допомагають добувати суспільно важливу інформацію, і ми дбаємо про їхнє нерозкриття, бо це професійний журналістський обов’язок.

Понад те — захист викривачів від переслідування — це частина євроінтеграційного законодавства, яке має адаптувати Україна, але цей процес досі не завершений.

При цьому законопроєкт 10242, який буде винесений на голосування в парламент, навпаки, посилює кримінальну відповідальність за розголошення даних із державних реєстрів.

Погоджуюся з колегами, які б’ють на сполох, що це очевидно збільшує загрози для викривачів корупції, й очевидно ускладнить роботу журналістів зі своїми джерелами, які будуть ще більше боятися переслідування.

Цікаво, що головний ініціатор законопроєкту — депутат від «ОПЗЖ» Григорій Мамка. Утім, його підтримали й у правоохоронному комітеті, очолюваному «Слугою народу» Сергієм Іонушасом.

Оксана Петрук, головна редакторка Центру журналістських розслідувань «Сила правди» (Луцьк):

— Законодавством України передбачена відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу електронних систем. «Злиття» інформації про оборонний сектор під час війни кваліфікується як державна зрада. На мою думку, цього досить. Значно корисніше в умовах воєнного стану подбати про невідворотність покарання згідно з уже чинними законами. Я кажу про корупцію та розкрадання. Більшість таких справ на регіональному рівні завершується угодами з прокуратурою й умовним покаранням фігурантів, а не реальним терміном за ґратами з конфіскацією майна. І це під час війни, коли ми просимо про допомогу в західних партнерів і збираємо по копійці на дрони.

Натомість зараз ми бачимо спробу наплодити законів, під які можна буде підігнати всі спроби «винести сміття з хати». Новий законопроєкт, як на мене, містить поняття, які згодом можуть тлумачити комусь на догоду. Я вбачаю спробу влади легітимізувати тиск на журналістів-розслідувачів і загрозу переслідування наших джерел. Моїй редакції, до прикладу, може «прилетіти» за розслідування про те, як на Волині майно лісових господарств вибуло з державної власності та за копійки перейшло друзям директора Поліського лісового офісу Олександра Кватирка. Надалі ми не отримаємо доказів корупції, а суспільство — правди. Мій підсумок: шкода від законопроєкту №10242 однозначно більша, ніж уявна користь.

Катерина Рождественська, головна редакторка інтернет-видання «Soda» (Запоріжжя):

— Зараз, коли Україна потерпає від воєнної агресії Росії, коли виборює своє право на незалежність і демократію, такі законопроєкти є неприйнятними. Варто згадати, що на початку повномасштабного вторгнення багато журналістів справді обмежували себе самоцензурою, бо було не на часі. І до чого це призвело? До зловживань. І до зловживань у сферах, на які неможливо було і подумати (розкрадання гуманітарної допомоги, військове забезпечення). Цей законопроєкт суперечить принципам свободи слова. Якщо в документі немає адекватних механізмів захисту тих, хто розголошує суспільно важливу інформацію, що стосується зловживань, корупції та іншого, то це просто створення інструменту тиску на викривачів і журналістів.

Володимир Рисенко, юрист Харківського антикорупційного центру:

— Значна частина розслідувань, які вийшли під час повномасштабної війни, ґрунтувалися на інформації, яка зафіксована в державних реєстрах. Наприклад, щодо перетину кордону народними депутатами, заступником генерального прокурора або іншими посадовими особами за системою «Шлях» або на інших підставах, якими не можуть скористатися звичайні громадяни України. Ці розслідування є надзвичайно неприємними для їхніх фігурантів і для багатьох мали наслідки, наприклад, звільнення з займаних посад. Тому саме публічний резонанс цих розслідувань, на мою думку, і є причиною ініціації цього законопроєкту.

Серед небезпек його прийняття слід точно виділити два моменти:

1. Відсутність захисту для викривачів корупції. Тобто людина буде нести кримінальну відповідальність, незалежно від того, який корупційний злочин вона розкрила.
2. Збільшення строку покарання до 8 років позбавлення волі зробить ці злочини тяжкими, що надасть правоохоронним органам додаткові можливості, зокрема для негласних слідчих дій за джерелами журналістів.

При цьому це може дуже суттєво обмежити або навіть знищити значну частину розслідувань в Україні, оскільки створить реальну небезпеку для тих, хто оприлюднює суспільно важливу інформацію. Треба нагадати, що право журналіста не розкривати джерело інформації є однією з гарантій свободи вираження поглядів, відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року. Це право також зафіксовано у ч. 3 ст. 25 Закону України «Про інформацію».

Однак цей законопроєкт робить ці норми декларативними та повністю нівелює їх.

Володимир Торбіч, головний редактор «Четвертої влади» (Рівне):

— Ми вважаємо, що цей законопроєкт може перешкодити журналістам-розслідувачам викривати корупцію та інші зловживання. Тому підтримуємо заяву Медіаруху.

Мартина Богуславець, голова Антикорупційного центру «Межа»:

— Законопроєкт №10242 — інструмент тиску на журналістів і спроба стримувати антикорупційні розслідування.

Вісім років тюрми за розслідування, яке викриває схему з оформленням майна на родичів чи спробу легалізації відмитих коштів та яке може запобігти подальші розкрадання, — це дико. Адже законопроєктом встановлюється відповідальність за розповсюдження інформації з публічних електронних реєстрів, за що передбачено під час дії воєнного стану позбавлення волі до восьми років.

До публічних реєстрів, зокрема, належать реєстр речових прав на нерухоме майно, єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань тощо, інформація з яких є вкрай необхідною для журналістів, щоб, зокрема, викривати корупціонерів.

Ризик полягає в тому, що таким чином запроваджується механізм, який потенційно може використовуватися для тиску на журналістів, котрі розслідують корупцію. Кваліфікація таких правопорушень як тяжких злочинів уможливлює застосування стеження та прослуховування журналістів.

Важливо, що в законопроєкт також «зашили» норму про конфіскацію майна корупціонерів, які пішли на угоду зі слідством. Очевидно, це спроба під прикриттям конфіскації для корупціонерів протягнути кримінальну відповідальність для журналістів.

На противагу законопроєкту №10242 у Верховній Раді вже зареєстрували законопроєкт №12269, який має дві важливі норми: ту ж конфіскацію майна корупціонерів, які пішли на угоду зі слідством, і покарання за незаконне збагачення голів і членів ВЛК і МСЕК.

Тепер це знімає «гостру» потребу в прийнятті законопроєкту про переслідування журналістів під виглядом просування іншої норми.

Редакція Bihus. info:

— Більше ніяких розслідувань? У Раду просувають законопроєкт про відповідальність за публікування даних із реєстрів. Bihus.Info долучається до спільної заяви Медіаруху та закликає не голосувати за законопроєкт у його нинішньому вигляді.

Уявіть, що журналістів-розслідувачів можуть увʼязнити на вісім років після сюжету про Куницького. Бо вказали, що, за нашою інформацією, нардеп виїхав за кордон. Чи отримати тюремний термін за оприлюднення списків прокурорів «з інвалідністю» після скандалу зі МСЕК.

Законопроєкт №10242 саме це й передбачає — до восьми років позбавлення волі за розміщення у вільному доступі конфіденційної інформації з публічних реєстрів для невизначеного кола осіб.

Більшість наших розслідувань можуть підпадати під дію законопроєкту в такому вигляді, як зараз. Тож розповісти про власника новенького «мерседеса» чи «крузака» серед посадовців тепер може стати неможливим. Розповісти, чи дійсно посадовець виїхав з України без належних підстав — теж. Розповісти про звʼязки з Росією — теж. Хоч інформація і становить великий суспільний інтерес.

Усе це нагадує спробу створити інструмент для переслідування журналістів, які розповідають про корупцію та зловживання владою.

Вдосконалення законодавства — це чудово, але точно не тоді, коли воно стає інструментом для утисків свободи слова. І не передбачає захисту людей, що оприлюднюють суспільно важливу інформацію.

Віталій Шабунін, голова правління Центру протидії корупції:

— Поки росіяни добивають нашу енергосистему, влада зосереджена на… «доганянні» журналістів-розслідувачів і їхніх джерел, які, наприклад, здали медіа поїздки в Росію Татарова  або інформацію про розкішне життя можновладців.

Правоохоронний комітет Ради «слуги» Іонушаса проголосував [за] відповідний законопроєкт (№10242) й уже наступного тижня пхає його в сесійну залу.

А оскільки минулого разу голосів на це лайно не вистачило, то вчора саме в №10242 Іонушас і Татаров запхали повернення конфіскації майна корупціонерів (які пішли на угоду зі слідством).

Це та норма, яку нібито зовсім випадково знищили законом про позбавлення колаборантів державних нагород. Знищив, нагадаю, теж комітет Іонушаса.

Іонушас міг закласти правки про повернення конфіскації в будь-який інший законопроєкт, але запхав саме в той, яким влада захищатиметься від суспільства.

І в Раді він кричатиме, що треба це лайно негайно голосувати, бо ЄС вимагає.

Чистої води мусарсько-татарівський підхід: спочатку створити проблему, а потім розв’язувати її тільки в обмін на свій уродський інтерес.

Законопроєкт №10242 не можна голосувати. «Слугам», які катаються в Росію і по курортах, дуже хочеться — от нехай вони й голосують.

Буде дуже весело поширювати поіменний список тих, хто голосував за цей треш. Переконаний, що до цього долучаться купа журналістів і провідних медіа.

А тепер трішки більше про №10242. Ним депутати пропонують саджати в тюрму на 8 років тих, хто зливає інформацію з державних реєстрів (на час війни).

Зараз це не тяжкий злочин, покарання за який — до 2 років тюрми (максимум до 5, якщо вчинено повторно, або групою, або якщо заподіяно значну шкоду).

Таким чином, Іонушас перетворює це на тяжкий злочин, що дозволяє правоохоронцям Татарова проводити негласні слідчі дії, зокрема проти журналістів і медіа!

Наприклад, про перетин Татаровим чи «слугами» кордону в бік Росії. Або про розкішну нерухомість, лакшері тачки чи бізнеси можновладців, оформлені на «лівих» людей.

І брехатимуть же, що це військові не так зберігали міни — а два міністри Зеленського невинуваті! Ой, вибачте, то відмазка з іншої історії.

Так от, у цій — Іонушас буде кричати, що №10242 потрібний для покарання шпійонів, які зливають ворогу адреси, наприклад, стратегічних підприємств (ніби ворог їх не знає).

Це брехня. Така сама, як багато разів до цього.

Кримінальний кодекс уже містить ст. 111 — «Державна зрада». «Злиття» інфи про оборонне підприємство можна (і треба) кваліфікувати по ній — «…умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: …шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України»

Так от, чинна ст. 111 Кримінального кодексу вже передбачає покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна — якраз, якщо злочин [вчинено] під час війни.

Тож законопроєкт же №10242 потрібен владі лише для одного — сховати від журналістів-розслідувачів (а відповідно — від суспільства) брудну білизну, якої вилазить усе більше і більше.

З останнього, наприклад, розслідування «Схем» про Татарова, який щонайменше 9 разів літав у Москву після 2014 року (зокрема — наступного дня після перемоги Зеленського на виборах), або ж розслідування елітного майна вже ексзаступника Генпрокурора (Вербицького).

Як думаєте, чиї саме систематичні поїздки в Росію чи розкішне життя Іонушас і Татаров хочуть сховати? Когось конкретно — чи владної «еліти» загалом?

Оксана Нестеренко, медіаюристка:

—  У нас є дуже прогресивне інформаційне законодавство, стаття 11 Закону про доступ до публічної інформації і статті 29-30 Закону про інформацію, які гарантують звільнення від будь-якої юридичної відповідальності за поширення суспільно необхідної інформації. Але при цьому у нас вже багато років існують багато різних норм в кримінальному кодексі, під які насправді передбачають кримінальне переслідування, по суті, за те саме. Зокрема і те, що стосується поводження з інформацією в базах даних.

Яка основна проблема цих статей? Вони нібито про захист від кіберзлочинців та шахраїв. Але в них не всі норми прив'язані саме до матеріального інтересу — тобто що людина це робить з метою отримання вигоди. По-друге, вони прив'язані лише до несанкціонованого втручання в базу даних. І фактично мова йде про те, що несанкціонованим втручанням може вважатися навіть коли людина, яка є посадовою особою, побачила, що певний документ свідчить про певне зловживання, зроблене іншою посадовою особою. І людина скачала і передала цей документ. Навіть в цьому випадку їй можуть інкримінувати несанкціоноване втручання в цю базу, якщо вона його скачала, хоча згідно з посадовими інструкціями не мала права на це. 

Вже давно була необхідність змінити кримінальний кодекс таким чином, щоб чітко передбачити, що дія цих статей не розповсюджуються на людей, які поширюють інформацію, що свідчить про можливий факт вчинення корупційних правопорушень чи будь-яку іншу суспільну необхідну інформацію. Його потрібно привести у відповідність до закону про інформацію, закону про доступ до публічної інформації. І ми не бачимо не лише зрушень в цьому напрямку. Ми бачимо, що зараз під час війни і мотивуючи війною, посилюють кримінальну відповідальність. З одного боку, це ніби й добре, бо це посилення кримінальної відповідальності за різні злочини, спрямовані на втручання в наші інформаційні системи. Але це можна дуже легко використати саме проти викривачів, тобто людей, які побачили серйозне зловживання владою, і вирішили про це повідомити. Переслідувати викривачів завдяки таким статтям дуже легко і зараз це переслідування стане ще більш серйозним.

Титульне фото: Getty Images