Минулої п’ятниці, через тиждень після зборів журналістів та представників громадських організацій „Політична цензура в Україні” у Будинку вчителя, на свій альтернативний “круглий стіл” в офісі СДПУ (о) зібралися журналісти, котрі -- як вони самі вважають -- перебувають „по той бік барикад”. І хоча серед них були й такі, хто брав найбезпосереднішу участь в палкому мейнстрімівському обговоренні ідеї створення журналістської профспілки та Страйкому, а Володимир Ар’єв навіть увійшов до складу останнього, “круглий стіл” в есдеківській штаб-квартирі на вул.Івана Франка зовні мав усі ознаки внутрішнього, домашнього заходу. Чи то через те, що інші запрошені журналісти подалися того дня на прес-конференцію лідерів опозиції напередодні її чергової акції в суботу, чи то місце проведення “круглого столу” здалося непривабливим, але з явкою катастрофічно не склалося, і коло учасників дискусії обмежилося 9 особами -- представниками „Нашої газети +”, “Дня”, каналів “Інтер”, ICTV, ТЕТ, причому включно з тими, хто прийшов з камерою та диктофоном -- не дебатувати, а висвітлювати захід. „Іншу сторону барикад” представляла тільки „Детектор медіа”.

Втім, було б несправедливо іронізувати, що контракція про-владних журналістів у відповідь на події, що вирують цими днями у вітчизняному інформаційному просторі, провалилася, бо була спізнілою, ніби навздогін подіям, що швидко розвиваються. “Телекритиці” відомо, що Денис Жарких, заступник редактора „Нашої газети +”, виношував ідею обговорення непростої ситуації із ЗМІ ще задовго до вибуху протесту медійників. Та й насправді полемізувати медійникам з різних боків є про що. Тому дійсно прикро, що на п’ятничний “круглий стіл”, окрім “Детектор медіа”, не прийшли інші наші колеги, бо це дало б змогу проаналізувати більш глибинні чинники всього того, що хвилює сьогодні як одних журналістів, так і інших. Врешті решт, якими б барикадами не розділялися журналісти, однак працювати їм доводиться в єдиному інформаційному просторі і, по великому рахунку-- за однаковими правилами гри.

Тим більш, що попри надто вузьке коло учасників “круглого столу” і попри те, що дебатувати довелося під пильним оком трьох “старших товаришів” з оргвідділу СДПУ(о), дискусія вийшла-таки не млявою.

Для “затравки” Денис Жарких виніс питання політичної цензури в ЗМІ. Її важко доводити, зазначив він, втім фактори, які призводять до цензури, на його думку, є. Передовсім -- це непрофесіоналізм медійників, який виливається або в сіру “ментовську” подачу інформації, або в “блатний романтизм”. Непрофесіоналізм, на його переконання, усіх дратує, але усім на руку -- як про-владним ЗМІ, так і опозиції. Непрофесійний журналіст зручний для більшості керівників мас-медіа: він не задає гострих питань, його легко налякати, досить гримнути -- і він цілком керований.

На переконання Дениса, хоча в результаті від цього найбільше страждає читач, та найбільше, хто має бути зацікавленим у своїй професійності -- це самі журналісти. А тому їхня профспілка може бути корисною хоча б тому, що вони зможуть якось протидіяти непрофесійному керівництву ЗМІ і тиску на них. Профспілка може захищати колег, котрих звільняють не за непрофесійність, а за некерованість. Принаймні, ідея профспілки ніяким чином не суперечить соціал-демократичній ідеології, як і переконання в неприпустимості цензури в ЗМІ, запевнив Денис Жарких.

Володимир Ар’єв, канал „Інтер”, спробував вивести розмову з площини політичної у суто професійне русло. Це добре, зауважив він, що вирішивши створити свою профспілку, журналісти не дали втягнути себе в політику, хоча нинішня криза творчості в мас-медіа, відсутність повноцінних громадсько-політичних проектів на телебаченні, на його думку, напряму пов’язані з політичними питаннями. “Цензура в ЗМІ є”, -- переконаний Володимир, -- “і довести її в окремих випадках можна. У мене немає доказів, що вона виходить з органів влади -- скоріше, від певних груп впливу”.

Як і Денис Жарких, Ар’єв також вважає, що непрофесіоналізм журналістів і поганий менеджмент є головною вадою українських ЗМІ, які формувалися стихійно, без належної фахової підготовки. Вочевидь, короткотривалих закордонних трейнингових програм в країнах розвинених демократій, де журналісти могли б ознайомитися з новим для себе стандартом незалежних ЗМІ і тим як втілюється принцип свободи слова у відкритих суспільствах, виявилося не досить. Тому питання формування власних професіоналів -- як журналістів, так і топ-менеджерів, стоїть надто гостро. Парадоксально, що і про-владні, й опозиційні ЗМІ називають себе незалежними, але між ними глибокий вододіл -- “барикада”, за висловом Ар’єва. І втягнувшись в баталію одне з одним, жодна із сторін не стала дзеркалом, яке б правдиво і в повномасштабно відображало те, що відбувається в країні. Однакові сюжети на ТБ стали останньою краплею, а тому ідея страйку, як би вона когось не відлякувала, є крайнім проявом готовності журналістів покінчити з „кривими” дзеркалами.

„Чесність і зрозумілість у медіа – ось що сьогодні потрібно від ЗМІ” -- загострив увагу учасників дискусії Володимир Панкеєв, шеф-редактор „НГ+”. - Кочуючи від видання до видання, журналісти міняють свої позиції залежно від лінії своїх редакторів. Таким чином паплюжачи свободу слова, ми нищимо право громадян на всебічну (з різними точками зору) інформацію. Тому, на думку Володимира, доцільно вести мову про створення антимонопольного комітету на односторонню інформацію. Важливо також відділяти інформацію від коментарів. “Хоча ми й декларуємо свою відстороненість від політики, часто журналісти-політологи говорять про себе як про політиків. Працюючи в партійних виданнях, що обслуговують певну частину суспільства, ми маємо свою позицію, але працювати треба так, щоб потім не було за це соромно”, зауважив В.Панкеєв. А з іншого боку, наскільки готові сьогодні журналісти, не поступаючись принципами, виживати за ті гроші (100-200 грн.), які б вони заробляли “без упередженої позиції”? - запитував він.

На цьому можна було б підвести риску під оповіддю про захід, і доволі оптимістично сказати про, виявляється, одностайність з принципових речей і по той, і по інший бік барикад. Барикад, які, з огляду на спільність проблем, піднятих і даним „круглим столом”, і тижнем раніше на зборах у Будинку вчителя, зведені радше в чиїхось головах, аніж є справжньою „лінією фронту”. Але виступ на дискусії Миколи Несенюка з „Рівного Вечірнього”, який відомий також і за своїми публікаціями у „Дні”, став чи то сумнозвісною „ложкою дьогтю”, чи то, можливо, розставив все і всіх на свої місця. З удаваною простакуватістю, напівжартома-напівгрізно, дещо емоційно Несенюк організував свою „циганочку з виходом”. Які проблеми, хлопці? Навіщо гаяти час казна на що? Яка цензура? Який менеджмент, які топ-менеджери – я й слів таких не знаю! Головне – цікаво давати новини. До біса профспілку журналістів, це -- мертва ідея, завтра можна організувати ще 30 таких. І сам страйк нічого не дає – це вже конкретно в бік Ар’єва. Дурницями всі займаються, краще б он завтра (в суботу, 12 жовтня) на футбол усі йшли (збірна України-збірна Греції – прим. „Детектор медіа”), а не на політичні акції (Народний трибунал, влаштований опозицією в Києві на Європейській площі – прим. „Детектор медіа”). У футболі захисники спокійно й професійно роблять свою справу. Так, мовляв, маємо й ми чинити. І так далі, і так далі.

Микола Несенюк знає, що саме через деякі його власні публікації в „Дні”, перш за все – після зникнення Георгія Гонгадзе та касетного скандалу - багато-хто з шанувальників цього видання перестав використовувати його як джерело інформації. Чи трапилось це через Миколину власну непрофесійність, чи через щось інше – для себе особисто він, без сумніву, вже з’ясував . Але на „круглому столі” він випустив джина, завдяки якому своєрідний альтернативний маніфест альтернативного „круглого столу” так чи інакше, але був озвучений. Хіба ж даремно в залі сиділо аж 3-є партійців-кураторів на 9 учасників дискусії?

Хоч як Володимир Ар’єв, відбиваючись від Миколиних докорів, не пояснював, що страйк – це змушений крок, аби щось змінити, а Денис Жарких нагадав, що ідеологія СДПУ(о) і профспілковий рух – поняття не суперечливі, все ж дискусія вийшла гарячою. А відтак і всі акценти було розставлено – з приниженням вагомості спільних зусиль журналістів сказати „ні!” політичному тискові, нівелюванням їхніх ініціатив щодо створення незалежної профспілки. Також була поставлена під сумнів ефективність парламентських слухань із питань політичної цензури в Україні. Причому, „наївне” запитання „А хто заставляв топ-менеджерів каналів виконувати приписи „темників”? йшло поруч з цілком адекватним сутності саме неправової держави запитанням „Що дадуть парламентські слухання?” -- мовляв, якщо й буде прийнято нове законодавство щодо політичної цензури, хто його буде дотримуватися?

Ну що ж, за цією логікою виходить, що і в неправовій державі журналісти спокійно можуть „робити свою справу”, не задаючись питанням - „яку саме?”. Зважаючи на те, що подібна аргументація була висловлена представниками медіа, які належать СДПУ(о) або контролюються як цією партією, так і особисто Віктором Медведчуком, главою Адміністрації Президента, чи можна вже прогнозувати, яким саме чином Банкова буде реагувати на озвучену самими журналістами проблему цензури в Україні?! Адже не менш „аргументовано” та „серйозно” заявив вчора ще один представник есдеків – Леонід Кравчук: немає книжки про цензуру – то, значить, немає і цензури. Ну що ж, у королівстві кривих дзеркал, як вже давно називають Україну, і екс-президенти можуть казати ще й не таке... Адже про „між крапельками” вже давно, ще з 1998-го, забуто. Зараз вже ніхто не соромиться діяти „просто і цинічно”.