Оригінал публікації на сайті  «Інституту масової інформації» за посиланням

Розмова вийшла за межі бліцопитування. Натомість дає ширше розуміння того, що навіть видання, яке має понад 400 позаштатних авторів, може відчувати кризу кадрів. Також говорили про якість кадрів, про складнощі у висвітленні окремих тем і, звісно, про гроші.

Скільки людей працює зараз у вашій редакції і чи відчуваєте кризу кадрів? У нас у “Дзеркалі тижня” зараз працює 57 людей. Іноді їхня кількість сягає 60. Зараз у нас є відкриті вакансії, ми шукаємо людей. У нас є шість редакторів, це такі “граючі тренери”, які самі пишуть і працюють з авторами. Коли ми подавалися на грант навесні 2022 року, ми перелічили скільки в нас позаштатних авторів, з якими працюють ці редактори. А це організація текстів, обговорення текстів, редагування цих текстів, уся комунікація і робота зі статтями.

І виявилося, що в нас понад 420 позаштатних авторів на рік, і ця кількість тримається щороку. Тобто я не знаю, чи зараховувати цих людей до “дзеркальчан”. Мабуть, що так. Чотири людини в нас працює 24 на 7 без відпусток на телеграм-каналі, а решта – це стрічка, яка також у нас цілодобова, без вихідних. Ну, звичайно, є бухгалтерія.

Важко те, що ми всі роки війни й ковіду майже не бачимо одне одного

Тобто ви не можете сказати, що вам дуже сильно не вистачає людей? Бо ви назвали такі цифри, що редакціям, з якими я спілкувалася, важко знайти стількох людей.

Я не знаю, чи є в цих редакціях такі стрічки, які працюють постійно, і акаунти в соцмережах, які ведуться постійно, – інстаграм, твіттер, фейсбук і так далі.
Ви знаєте, що насправді важко? Важко те, що ми всі роки війни й ковід майже не бачимо одне одного. І вперше за п'ять років ми зустрілися. Це було на початку жовтня – виповнювалося 30 років “Дзеркалу тижня”. І ми всі прийшли з бейджами, на яких були написані наші імена і хто ким працює. Я редакторка, а третину людей уперше побачила, незважаючи на те що кілька років вони працюють у “Дзеркалі”.

Це було дуже зворушливо, а з іншого боку, ми звикли до того, що завжди “Дзеркало” будувалося за сімейним типом. А зараз, відповідно, таких комунікацій усім дуже не вистачає. Всі були дуже раді, щасливі просто побачити, впізнати й відчути одне одного.

Я до речі, також працюю на Громадському радіо. Ми теж мало кого бачимо і взагалі близько року вели ефіри з дому. Не знали, які нові колеги долучаються до нас.

Комунікації змінилися. Це правда. Ми, звичайно, отримали нові скіли. Працювали з метро, з підвалів, з кафе, з коворкінгів – хто до якого інтернету міг дотягнутися. Люди пішки вночі поверталися. Кілометри й кілометри в комендантську годину. Так бувало, коли зміни закінчувались або гроші в кафе закінчувалися. Я ніколи не забуду ті перші дні війни. Переважно в нас дівчата працюють. Звичайно, що вони були перелякані вибухами, знервовані, але всі працювали.
У нашому колективі тільки одна людина все покинула і поїхала – у неї дитина з інвалідністю. І цю дитинку вивозили в перші дні. Решта – сиділа на стрічці, незалежно від того, її зміна чи не її зміна.

Це була величезна редакційна толока, коли дорослі допомагали малим, малі – підтримували дорослих. Було єднання, яке я дуже ціную, і ті, хто його відчув, – за цей час 85% усі тримаються за “Дзеркало”, тому що ми всі разом це пережили.

Працювати із ШІ потрібно, але без зв'язку з компетентною людиною в цьому питанні просто неможливо

Якщо говорити про інновації, чи користується ваша редакція штучним інтелектом? 

Звичайно. Куди ж без нього? Поки він нас повністю не замінив, ми намагаємося з ним налагоджувати стосунки. Ми вбудували в адмінку сайту ШІ-модель для перевірки матеріалів на помилки, а також нещодавно запрограмували модель GPT відповідно до наших правил для допомоги в написанні метатегів, метатайтл та метадескрипшн.
Крім цього, використовуємо штучний інтелект для розшифрування аудіо та відео. Також ми використовуємо ШІ для створення мультимедійного контенту, переважно для ілюстрації до текстів, у підписах до яких обов'язково зазначаємо використання для цього штучного інтелекту.
Ми розуміємо і відчуваємо, що працювати з ним (ШІ. – Ред.): а) потрібно; б) без зв'язку з людиною, яка компетентна в цьому питанні, просто неможливо. Так само як з Google – питання не в тому, щоб отримати відповідь, а в тому, щоб правильно поставити питання. А для цього потрібні власні мізки, а потім ще проконтролювати відповідь.  

Я шукаю людину, яка зможе фахово написати текст, що буде із Заходом, якщо Україна паде

Поговорімо про виклики, з якими зіткнулася ваша редакція цього року і як ви їх вирішуєте.

Я думаю, що наш найбільший виклик все ж таки – це нестача рук. Хай як це дивно звучить, тем набагато більше, ніж тих, хто може про них написати.

Ви про спеціалізацію?

Не тільки про спеціалізацію. Ми ж працюємо з дуже широким колом зовнішніх авторів. Але вони приходять із власним баченням, ми ж майданчик для висловлення експертних думок, а думки бувають справді різні. Але для текстів, які мають бути аналітичними, нам не вистачає людей і авторів. Я думаю, що і в країні їх просто не вистачає.

Я, наприклад, дуже давно шукаю людину, яка зможе фахово, компетентно і наповнено написати текст, що буде із Заходом, якщо Україна паде. Без банальностей, а зі справжнім глибинним аналізом цих жахливих наслідків для світу, який це не усвідомлює. Принаймні для частини світу, яку ми називаємо цивілізованою.

Мене дуже цікавить, наприклад, що в школах зараз з'явилася величезна кількість учителів-чоловіків, чого не було до війни. А що це дало навчальному процесу, дітям, атмосфері? Тобто можна таких тем називати дуже багато, а людей для того, щоб їх закрити, нам не вистачає. 

Я вам скажу, що ми всі дуже втомлені. Втомлені взагалі всі, але в нас є ще “побочка” нашої роботи. Знаєте, в Угорщині є така червона, дуже гостра ковбаса. Так от, угорці кажуть, що вона пече двічі: коли ти її їси й коли ти з нею прощаєшся.

У нас виходить те саме, бо “Дзеркало тижня” – це взагалі склад таких дорожніх знаків на кшталт тут лежать граблі, дорожній знак, який ми виставляємо, а тут прірва, обережно. Ми просто усвідомлюємо, що в тому чи іншому питанні держава або суспільство очікує ці граблі або цю прірву. Ми про це кричимо, ми це переживаємо теоретично.

Але зазвичай минає час, і ми всі переживаємо це практично. І від того, що ти бачиш проблему, ти пишеш про цю проблему, але тебе не чують і потім наражають державу під час війни, суспільство на цю проблему, є додаткова втома.

Звичайно, так буває не завжди, але здебільшого. Тому що наша влада – вона взагалі з першого дня до медіа ставиться з презирством. З першого дня. І, на жаль, вона некомпетентна і слухати нікого не хоче. І від того країна втрачає надзвичайно. Через це ми зараз перебуваємо там, де ми перебуваємо, – на межі.

Змінити ставлення до журналістів може тільки зміна влади

На вашу думку, що може змінити ставлення влади до журналістів, медійників?

Я думаю, що змінити це ставлення може тільки зміна влади. Ця влада іншого ставлення до журналістів, до якісних медіа не матиме. Вона готова випускати з-під санкцій контрабандистів для того, щоб ті фінансували найбрудніші, еталонно брудніші канали в телеграмі, але вона не змінить свого ставлення до людей, які намагаються весь цей час їй допомогти розуміти, прозріти, бути ефективнішою.
Але вона цього не бачить. Але це не тільки ставлення до медіа, це ставлення до всіх порад і спроб допомогти.

У березні 2022 року ми відмовилися від системи ФОПів, на якій існували, та перейшли на загальне оподаткування

Далі говоритимемо про фінанси. У попередніх інтерв'ю про основні виклики мені зазвичай відповідали, що немає грошей. У вас нетипова була відповідь. Ви про інші проблеми говорите. Втім, розкажіть, які джерела фінансування, назвіть основні.

Я вам відверто скажу, звичайно, в нас є проблеми фінансові. Вони завжди були, бо багато років я казала, що ми заробляємо гроші для того, щоб випускати газету, коли в нас ще була друкована версія, а не випускаємо газету, щоб заробляти гроші. У цій ситуації, звичайно, всі проблеми є. Але ми пішли на крок, на який, я вважаю, мало, мабуть, хто пішов у нашій країні, не тільки в ЗМІ. Але ми інакше собі просто не бачили можливості своєї професійної діяльності. Зараз поясню чому.

У березні 2022 року ми відмовилися від системи ФОПів, на якій існували. Це законна система, але вона дозволяє мінімізувати податки. Ми розуміли, що нашій країні потрібні гроші. І ми повністю в березні 2022 року перейшли на загальне оподаткування, в білу бухгалтерію. І це вилилося в те, що невелика редакція сплачує щороку до бюджету понад 6 мільйонів податків.

Я не знаю, ці гроші врятували комусь життя чи допомогли придбати нове “феррарі” комусь із посадовців. Але ми маємо чисту совість і право вимагати від нашої держави, від офшороносців прозорої і якісно іншої поведінки із суспільними грошима.

Що стосується фінансування. Я вам скажу, що ми десь 15–20% свого бюджету заробляємо Google-рекламою, донатами й просто рекламою. Інше – це донорська підтримка. Насамперед це Internews. Уже багато років ми з ними працюємо, відчуваємо одне одного і розуміємо, заради чого ми це все робимо. Це NED. Цього року три місяці нам допомагав фонд “Відродження”. 

Але ми бачимо і те, про що говорять і ваші співрозмовники. Це зменшення фондів самих донорів. Ми бачимо, як з ринку відчутних грантів пішло посольство США. Європейський фонд узагалі заблокував свої рахунки –  European Endowment of Democracy, здається, так він звався, – але допомагав нам раніше.

Якісні медіа не можуть існувати в нашій країні без донорської підтримки

Ви знаєте, з грошима зараз погано. Але, можливо, нашим європейським партнерам, які виділяють шалені мільярди для нашої держави, варто подумати про те, що вибори в США можуть радикально змінити можливості американських донорів у бік зменшення або взагалі закриття їх щодо України.

І це буде необхідно підхопити, тому що якісні ЗМІ не можуть існувати в нашій країні без донорської підтримки. Це правда. І тому мені здається, що вже зараз варто подумати про те, що якось треба підставити плече тому інституту, я маю на увазі якісні медіа насамперед Білого списку ІМІ, які тримають стандарти, які відпрацьовують і за себе, і за того хлопця.

Я маю на увазі політичні процеси, які зараз закорковані просто в країні. Тобто ми перевіряємо на добропорядність, ми контролюємо виконання бюджетів, ми контролюємо інтелектуальний рівень ухвалення рішень, ми аналізуємо законопроєкти.

Ми вказуємо на корупційні ризики, проводимо розслідування, порушуючи болючі теми. Тобто ми просто виконуємо функцію політичного процесу в країні. Це і про збереження демократії взагалі. І тому я бачу, що можлива ситуація, за якої проблема з грошима для якісних ЗМІ загостриться ще сильніше, ніж вона є зараз.

Ми не просто критикуємо, а говоримо, що необхідно системно змінити

Що ви думаєте про політичний вплив на українські медіа, особливо зараз, під час війни? Ми вже почали з вами говорити про ставлення влади до медіа, і тут спостерігається політичний вплив. Часто згадуємо цензуру або ж самоцензуру.

Самоцензура, безперечно, є. Ти не хочеш шкодити своїй країні. А коли ти бачиш, що твоє мовчання шкодить більше, то ти мовчати не можеш. Ти маєш говорити.
Що стосується використання медіа різними політичними силами, мабуть, що воно є тим більше там, де ці політичні сили ці медіа фінансують.

Але об'єктивно є величезна кількість приводів, за які не те що треба владу критикувати, а треба їй розповідати, як зробити інакше. На чому, власне, і спеціалізується “Дзеркало тижня”. Ми ж не просто критикуємо. Ми говоримо, що необхідно системно змінити. Ми рідко коли працюємо з якимись окремими корупційними кейсами, звичайно таке найбільше заходить. І ми це робимо в багатьох напрямках.

Що, на вашу думку, потрібно змінити або вдосконалити, щоб українські медіа могли працювати ефективніше?

Треба змінити ставлення влади до медіа або змінити владу. Бажано змінити ставлення влади до виконання своїх функцій, щоб не призначали людей на роль міністрів, а призначали фахових міністрів. Відчуваєте різницю? Треба змінювати країну, щоб було інше ставлення до медіа. А медіа якраз допомагає це робити. 

Що ще змінити? Мабуть, змінити програму на факультетах журналістики. Я взагалі проти існування таких факультетів. Я вважаю, що це мають бути курси, а люди, які здобули економічну освіту, краще писатимуть про економіку, ніж люди, які закінчили факультет журналістики й не спеціалізуються ні на чому.
Тобто має бути більше практики, має бути більше спеціалізації. Спеціалізація ця – вона із самого початку має бути не тільки на тому, що це інтернет-медіа або це телебачення і так далі. А це має бути ще спеціалізація, це міжнародники, люди, які знаються на економіці, енергетиці, сільському господарстві й так далі. Ми працюємо зі студентами, навчаємо. 

Я не можу сказати, що в нас дуже велика плинність на стрічці, але саме там вона є. Невелика, але є. Чому вона є? Тому що людей, яких навчили відрізняти Європарламент від Європейської комісії і Ради Європи, – їм потім пропонують працювати в медіа, які ставлять у свою стрічку будь-яку замовну брудну новину і тому мають гроші.

Вони їх потім купують за вдвічі вищу зарплату. Які не встигли просякнутися духом “Дзеркала”, вони йдуть. Когось ми просимо піти, тому що люди не “тягнуть” роботу або якісно, або з погляду швидкості, норми.

Загалом, звичайно, кадровий голод просто неможливий. Нам потрібні люди, які будуть займатися, наприклад, соціологією. Або вміти її читати, а найголовніше, вміти її оформлювати. Це всім потрібно, бо соціологія теж зараз виконує якусь частину висвітлення і репрезентації різних настроїв у суспільстві, політичного процесу, якщо хочете.

Саме тому ми проводимо стільки соціологічних досліджень, і дякую за це “Інтерньюзу”, що вони фінансували всі ці дослідження, а Центр Разумкова за нашими анкетами це робив. Але цим має займатися факультет журналістики. Він має знати, що таке первинні, вторинні таблиці й так далі. 

Критичне мислення стає просто якоюсь розкішшю

Яким ви бачите майбутнє українських медіа і які виклики, на вашу думку, їх очікують наступного року або в найближчі 10 років?

Я не знаю, чи буде здатен штучний інтелект написати текст про яйця по 17 гривень. Не технічно, а з погляду усвідомлення порушення цієї теми. Якщо ми з вами говоримо про майбутнє, то я вважаю, що журналістика належить до тих професій, які з розвитком штучного інтелекту підуть з ринку. Дуже багато професій, які будуть або урізатися, або просто зникати, як “Кодак” зі своєю плівкою.

Що стосується України, то нічого не зміниться. Потрібне підґрунтя для фінансування якісних медіа, які дотримуються стандартів, а це означає, що не сунуть у рот будь-який бруд, який постачають рекламні агенції, за якими ховаються люди, які ведуть корпоративні війни, які відмивають свої заплямовані мундири. Я думаю, що не буде цієї можливості в ЗМІ – існувати без грантів. Я маю на увазі ті стандарти. Тут нічого не зміниться не тільки наступного року, я думаю, що взагалі вже нічого не зміниться.

Знаєте, є птахи, які ловлять комах, ковтають, перетравлюють, а потім приносять своїм пташенятам і відбльовують їм прямо в дзюби. Я думаю, таке інформаційне харчування в анонімних телеграм-каналах і так далі влаштовує людей дедалі більше й більше.

Критичне мислення стає просто якоюсь розкішшю. У багатьох людей немає відчуття загрози свободі слова з боку влади. Це про те, про що казала “Українська правда”. Ми маємо весь той набір, тільки нас навіть на офзереки не запрошують на відміну від УП. Бо мають великий зуб на нас, насамперед Єрмак. Але то дрібниці. Це не заважає нам знати, що там відбувається.

Люди не відчувають цих загроз, тому що вони читають, наприклад, телеграм-канал, де пишуть, що Стефанчук має коханку і дитину. Це я дуже так коректно сказала. А там же були просто страшні мерзенні формулювання. А насправді немає у Стефанчука коханки. Немає. І його дружина має почуватися спокійно. У неї вірний чоловік. А жінка, чиї фото опублікували, – в неї дитина від зовсім іншого люблячого чоловіка. Але люди таке читають, мовляв: “Ого, вони наїжджають на спікера!” А там навіть правди немає. Там є бруд, образа і якась ницість.

Якісь батьки виплекали дитину, яка може писати, що вчені відкрили можливість схрещення свині з людиною. Це ким треба бути? Якою твариною, щоб таке писати? В таких формулюваннях, про таке, коли воно ще до того ж є неправдою. Але такого буде далі все більше і більше, без відповідальності.

Інтернет не тільки дав знання. Він розслабив мізки, засмітив мізки. І він дав можливість заховатися будь-кому, хто може набрати лайна в рот, нажувати його і плюнути, бувши недосяжним для того, щоб дати в морду за це йому. Я думаю, що такі речі в нас будуть просто розвиватися все більше і більше. Якщо ми не збережемо хоча б зачаток якісних ЗМІ, то наше суспільство буде дурнішати разом з цим інформаційним меню, яке йому пропонують.

Відповідно, коли буде дурнішати суспільство, воно буде обирати дурнішу владу. І, відповідно, воно потерпатиме від дій, а найчастіше від без діяльності цієї влади. Коло замкнулося.

Колаж ІМІ