Наталя Лігачова, Сергій Черненко, "Детектор медіа"

Полеміка: Сергій Гузь; Громадське радіо Демагогия (греч. děmagôgía, demos — народ и ágo — веду), обман лживыми обещаниями, намеренным извращением фактов.

«…Вообще былая партийно-государственная демагогия – явление многомерное, разнонаправленное... А к определению глубинной сути явления ближе всех, пожалуй, подошел блестящий журналист и обаятельный циник Александр Юрьевич Кривицкий. Как-то он спросил меня, начинающего газетчика, знаю ли я, что такое демагог высшего класса. Я вынужден был ответить, что не знаю.

- Д-демагогам высшего класса, - неторопливо, чуть заикаясь, с видом мудрого наставника молодежи формулировал Александр Юрьевич, - следует назвать того, кто с-способен убедить женщину, что м-мягкий член лучше жесткого… А общество, где у-убежденных женщин много, - это и есть общество социалистическое. Впрочем, добавил Кривицкий, немного поразмышляв, - последний пункт еще нуждается в теоретических обоснованиях, а главное, в обширных проверках на п-практике».

Из статьи Константина Щербакова, «Житье-бытье», журнал «Новое время». № 37, 15 сентября 2002 года.

Точка зору Олексія Мустафіна, яку він виклав у тексті „Так жить ніззя” для нашого видання - заслуговує на повагу, як і точка зору будь-кого іншого. І даремно він поспішав закинути свій текст на Форум нашого сайту, мабуть, хвилюючись, що він не пройде редакційнї „цензури”. Цілком даремно, бо місце для контраверсійної думки було йому гарантоване.

Що ж до того, чи варто полемізувати з думками, які автор висловив у своєму тексті, то скажемо чесно, немає нічого нуднішого, ніж доводити розумній людині істини, очевидність яких їй і так зрозуміла.

Притягнуті „за вуха” історичні приклади, підтримка ідеї створення журналістської профспілки, інвективи, спрямовані проти „етичних комісій” – все це покликане приховати нехитру, але, очевидно, глибоко близьку авторові думку. („Бєссознатєльноє”, як кажуть фахівці, завжди на поверхні). А саме - думку про те, що немає медіа без власників, що людей, які хотіли б вкладати гроші у медійну сферу, не так багато, і коли вони вже зробили це, то призначені ними менеджери (і, відповідно, журналісти) зобов’язані враховувати їхню політичну орієнтацію та бізнесові інтереси.

Якщо доводити цю думку до кінця у конкретній українській ситуації – то треба розуміти, що пріснопам’ятні „темники” є такою собі концентрованою формою подібного „враховування”.

Інший момент. Хто, насправді, буде сперечатися з тезою, що журналісти такі ж люди, як і всі інші? „Підніматися на подвиг” більшості з них не хочеться. Хочеться абсолютно простих речей – виконувати свої професійні обов’язки відповідно до загальновідомих (маю надію, що Олексію також) професійних стандартів. Звичайно ж, отримувати за це заробітну плату.

Чи означає факт отримання зарплатні „від олігархів”, що журналісти не мають права протестувати проти очевидних порушень власних громадянських прав і прав найманих на роботу професіоналів-журналістів (а у випадках з „темниками” можна говорити просто про порушення закону)? І, навіть той факт, що у багатьох випадках ці зарплати виплачуються „у конвертах”, зовсім не скасовує права найманих працівників відстоювати власні права. Бо навряд чи хтось із них не віддав би перевагу юридично грамотно оформленому контракту, у якому були б врегульовані всі взаємні зобов’язання роботодавця і працівника.

Але чи багато прикладів таких цивілізованих стосунків відомо Олексію Мустафіну в інших галузях української економіки? І чи викликала б у нього етичні застереження, наприклад, відмова робітників м’ясокомбінату робити ковбасу із м’яса, зараженого „коров’ячим сказом”? Скажімо, на підставі того, що вони у відомості розписуються за одну суму, а в конверті („з рук власника”) отримують іншу?

І чи не власники медіа - і держава! – і створили систему тіньової оплати праці журналістів? Держава завдяки „драконівським законам” для економічної діяльності тримає „на гачку” власників медіа, домагаючись їхньої лояльності. Власники медіа „конвертами” мають можливість контролювати і використовувати журналістів як інструмент маніпуляцій... Замкнене коло? Але як в цьому замкненому колі мають шукати можливість нормально працювати журналісти – як не намаганням консолідуватися (створивши ті ж самі профспілки, наприклад), щоб і перемовинами з власниками, і більш рішучими - в разі потреби – діями спонукати владу та власників до пошуку більш цивілізованих норм існування медіа? Адже отримуючи свою зарплатню, журналісти, передусім, беруть на себе зобов’язання виконувати свої професійні обов’язки – керуючись все тими ж професійними стандартами. І про всі ці речі вже давно говорено і переговорено.

Між іншим, в країнах, про які так люблять згадувати в новинах „Інтеру” з приводу успіхів тамтешніх соціал-демократів, певні зобов’язання - як перед власними працівниками, так і перед суспільством - несуть і власники медіа, якими б схожими на наших олігархів не видавалися комусь західні медіа-магнати.

А держави європейської спільноти, за визначенням Європейського суду з прав людини, повинні, в свою чергу, не лише не втручатись у діяльність медіа і сприяти ПЛЮРАЛІЗМУ думок як на їх сторінках, так і на ринку ЗМІ, а й запобігати порушенням свободи ЗМІ з боку ЗАЦІКАВЛЕНИХ приватних осіб. Це, до речі, ще й стосовно того, чи мають право власники ЗМІ втручатися у редакційну політику видання – всупереч задекларованим Програмам, Статутам тощо.

Що ж до того, хто має насправді цю редакційну політику визначати (як пише Олексій: адже і редактор – виконавець, і топ-менеджери – наймані працівники..., по-перше, редакційну політику має визначати колективний орган – редколегія видання, з можливістю ПРОЗОРОЇ дискусії між її членами та ПРОЗОРИХ аргументів, які, звісно, виключають таке типове для нашої ситуації „бо так треба”, „бо прислали”, „це не обговорюється” і т.ін.

По-друге, ніде у світі немає законів ще й про редакційну політику. Але у цивілізованих країнах ця політика не перетворюється у тотальну цензуру тому, що там є, знову-таки, ПРОЗОРО викладені засади існування кожного видання, там є повага до законів, там є можливість тиснути на медіа у споживачів їхньої продукції, і не тільки через банальне „купую-не купую”, а й через дуже активну полеміку редакцій на своїх сторінках з читачами, не випадково ж зараз майже у всіх західних медіа є посади омбудсмена.

І, до речі, що стосується згаданого Олексієм „розподілу засобів масової інформації за політичними уподобаннями”. Відносно його оцінки стану в українських медіа („ ..опозиційні видання за жорсткістю своєї редакційної політики мало відрізняються від... провладних) – то це дійсно так. І „Детектор медіа” про це багато писала - і як про недолік цих видань, і як про частину проблеми відсутності в Україні збалансованих, плюралістичних медіа. Водночас ми вважаємо, що для суспільства, насправді, набагато важливіше мати навіть супернео’бєктивні, але такі, що опонують владі, медіа, аніж настільки ж необ’єктивні, але сервільні. Це визначається суспільною роллю медіа як контролерів дій влади, як критиків влади.

Без сумніву, певна політична орієнтація простежується й у багатьох західних виданнях. Але вона або чітко артикулюється, коли йдеться про партійні „бойові листки”, або мінімально впливає на об’єктивність висвітлення фактів – бо інакше ЗМІ зазнає фіаско як бізнес-проект. Абсолютною нормою для всіх західних медіа є також прозорість саме редакційних коментарів, де відкрито висловлюються ті чи інші політичні симпатії. Нормою є наявність шпальт з полемікою, де ставляться як редакційні коментарі до подій, так і думки опонуючих цим коментарям авторів. Вже не кажучи про те, що ніколи в західних медіа не підміняються коментарями та інтерпретаціями – факти! На жаль, саме це є просто тотальною практикою для ЗМІ українських.

Водночас – видавати чорне за біле і навпаки, за вказівкою „зверху” – це, звісно, не лише український винахід. (Навіть не зважаючи на те, що на Заході це роблять набагато витонченіше, а критика цієї практики різними громадськими організаціями та експертами є там набагато жорсткішою и поширенішою, ніж у нас). Але невже, на думку Мустафіна, в українських журналістів немає іншого вибору, ніж сприймати таку ситуацію, як даність?

І останнє. Життя - дійсно складна штука. Процеси самоорганізації і самоусвідомлення журналістів відбуваються, мабуть, не набагато швидше, ніж у всіх інших громадян нашої держави. Тому, при бажанні, завжди можна знайти приклади, коли особисті амбіції чи корисливі мотиви переважають у намаганні людини „вскочити у хвилю”. Можна також шукати помилки, приклади „неетичної поведінки”, „невірного цитування”, „цензури” і т.ін. з боку тих, хто „зараз кличе на барикади”. (Це нагадує відоме „А де ти був у 17-му році?!”). Можна підверстувати всі ці „ганебні” приклади до власних демагогічних побудов - не втрачайте, мовляв, відчуття реальності, всі „одним миром мазані”. Що ж, за будь-яких умов, кожен з нас не позбавлений хоча б одного права – права власного вибору. У випадку з Олексієм Мустафіним, можна, здається, лише поспівчувати розумній людині, яка, загнавшись у пастку сама, намагається не залишитись у ній самотньою.

P.S. – Що ж стосується прозорих натяків на „ганебну” практику неправильного цитування когось „Телекритокою” – то хотілося б, щоб Олексій навів приклади, коли ми робили це свідомо. Або, помилившись – не ВИПРАВИЛИ б помилку.

Ну а коментарі від редакції – це абсолютно нормальна, поширена у всьому світі практика. Коментарі інших ми не скорочуємо, не перекручуємо, не ставимо у якийсь невмотивований контекст, не підміняємо своїми. А відкрито їм опонуємо! При цьому завжди висловлюючи готовність надрукувати відповідь! То що ж тут суперечить професійній етиці?!

Стосовно створення профспілки – то не зрозуміло, чому Олексій каже, що комусь треба, аби „там були всі”? Є й інші думки, скажемо так, і вони – висловлені, наприклад, Сергієм Черненком, Сергієм Гузем з Дніпродзержинська - теж друкувалися на „Детектор медіа”. До речі, „Детектор медіа” саме ідею створення НЕПОЛІТИЗОВАНОЇ профспілки журналістів і вважає найголовнішим напрямком, куди б бажано було спрямувати зараз енергію журналістів, незадоволених нинішнім станом речей в українських медіа та в їх взаємовідносинах зі владою та власниками.

Сергій Черненко, Наталія Лігачова, „Детектор медіа”

„Детектор медіа” друкує також полеміку, яка розгорнулася навколо статті шановного Олексія Мустафіна на Форумі „Детектор медіа”, та відповідь йому Громадського радіо.

НЕ НАДО ПЕРЕКРУЧИВАТЬ

Извините, но в материале Мустафина, мягко выражаясь, закралась большая неправда.

Алексей пишет, что редакционную политику определяют собственники СМИ. Да. Но речь то идет о вмешательстве в редакционную политику, когда мы говорим о цензуре!

Возьмем Закон Украины "О печатных СМИ", ст.21 "Редакция действует на основании своего устава и реализует программу печатного средства массовой информации, утвержденную учредителем".

Ст.22 "Устав редакции печатного СМИ определяет производственные, имущественные, финансовые и другие условия ее деятельности". То есть - это "технический документ".

У собственника есть только одна возможность сформировать редакционную политику - принять программу СМИ. Все, дальше вмешиваться в редакционную политику он не может, это запрещено ст.6. и ст.22.

Кроме того, особо следует обратить внимание на пункт 2 ст.6 "деятельность печатных СМИ, нацеленная на получение прибыли, является предпринимательской деятельностью в этой сфере..." По большому счету, в программе собственник должен указать норму прибыли и требования, которые не противоречат законодательству: "информация должна быть объективной, сбалансированной и достоверной..."

Интересно, есть ли на Интере, Плюсах, Новом и других каналах такие программы?

И что касается "Газеты выборчей". Я там был на стажировке и немного в курсе редакционной политики. Да, часть журналистов - владельцы акций АО "Агора" (а не газеты). Но там есть и другие владельцы, в том числе и иностранный капитал (благодаря которому в не меньшей мере и раскрутилась эта газета как бизнес-проект). И как владельцы ни журналисты-акционеры, ни другие собственники не могут вмешиваться в редакционную политику - там другие правила игры. Там есть "программы СМИ" и изменить их может только собрание акционеров. Так что журналистам живется намного проще. За редакционную политику отвечает ГЛАВНЫЙ РЕДАКТОР, а не собственник. Собственник желает одного - прибыли. По итогам 1999 года АО "Агора" имела около 45 млн. долларов США прибыли.

Потому там есть свобода слова, а у нас нет даже прибыли на коммерческих каналах. Чувствуете разницу?

В остальном в статье много справедливых замечаний.

Сергій Гузь, журналіст, Днепропетровск СПРОБА ВІДПОВІДІ ОЛЕКСІЮ МУСТАФІНУ, ШЕФ-РЕДАКТОРУ ІАС ТЕЛЕКАНАЛУ "ІНТЕР".

В інтернет –виданні “Детектор медіа” пан Мустафін писав:

http://www.detector.media/comments/?id=4778

Сашка Кривенка я завжди поважав і поважаю. Бо завдяки йому (хоча й не тільки йому) українська журналістика все ж таки зіп’ялася на ноги. Проте нещодавно відчув – на власному досвіді – як використовують слова гостей студії “Громадського радіо” в провокативних цілях. Провокація – мати революції? Дивні метаморфози відбулися лише з моїми словами? Можливо. Але ж я не можу слухати усі програми “Громадського радіо”. Ті ж, що слухаю, тепер сприймаю з недовірою – може й інших гостей “цитують” так само?

Ці слова боляче читати. Не тому, що це – неправда. Боляче бо цитата пана Мустафіна справді в одній з програм була використана некоректно (йдеться про його реакцію на так звані “темники”) насправді була спричинена непрофесійною помилкою молодої команди. В кількох наступних сюжетах ми намагалися її виправити. Втім, прекрасно усвідомлюємо що це – не виправдання.

Боляче – бо звинувачують Сашка Кривенка, який, звісно, не може прочитати всіх текстів перед виходом в ефір, аби не допустити туди лаж, а делегує цю справу своїм працівникам.

Ми не просимо розуміння наших помилок – некоректно вжита цитата пана Мустафіна щодо темників була справді неприпустимою. Ми тільки просимо не екстраполювати цього на принципи роботи Громадського Радіо та особисто на його керівника.

Роман Вибрановський

Анжела Руденко

Дмитро Крикун

Як P.S.

Звертаємо Вашу увагу на те, що ще під час програми 26 вересня (розмови у прямому ефірі з керівником Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергієм Васильєвим) ми намагались виправити цю прикру помилку. Задля цього додаємо витяг з розшифровки ефіру Громадського Радіо 26 вересня 21,00 – 22,00.

Кривенко: Ну добре, я все-таки хотів би продовжити тему “темників”, бо кілька журналістів, які були в студії “Громадського радіо”, не відмовлялись відповідати на це запитання. Зокрема у нас є слова Олексія Мустафіна, який говорив на цю тему буквально наступне:

С/х Мустафін: Я їх отримую щодня - прохання висвітлити той чи інший захід, прохання доручити корпункту телеканалу “Інтер” висвітлити той чи інший захід. Кривенко: Ну...

Крикун: Це все ж таки не є оцей просто прес-реліз.

Васильєв: Я розумію. Що таке сказав Мустафін, що він отримує щодня?

Крикун: Я мушу зізнатися, що він потім сказав, що він викидає усі ці прохання у смітник.

Васильєв: Так я хотів би чути повністю всю фразу пана Мустафіна! (перебивають) Нє, і тоді я зможу прокоментувати, що сказав пан Мустафін. З того уривку, що Ви дали, я не можу збагнути, про що говорив пан Мустафін. Це все одно, що плівки майора Мельниченка. (сміється)

Крикун: Ну дуже коротко якщо нарізати! (сміється)

Васильєв: Так, так... Будь-ласка, я хотів би, якщо у нас іде відверта розмова, то я хотів би брати участь у повному так би мовити циклі прослуховування того, що Ви записали, а потім дали фрагментарно... (перебиває Томенко)...