Публікація вчора, 25 липня, низкою медіа персональних даних затриманого і підозрюваного у вбивстві Ірини Фаріон викликала дискусію в  медіасередовіщі. Наприклад, опитані «ДМ» учора медіаексперти та медіаюристи вважають, що журналісти, які оприлюднили деталі життя людини, якій сьогодні, 26 липня, оголосили підозру, порушили і низку законів, і базові права людини, і журналістську етику.

Поліція також сьогодні, 26 липня, повідомила, що в справі стався витік інформації та може його розслідувати. Багато видань після резонансу прибрали прізвище, деякі медіа — і фото підозрюваного. Зокрема, так зробив і «ДМ», який спочатку теж опублікував інформацію колег. Інші медіа, наприклад «Слідство інфо», залишили новини в первісному вигляді, додавши дисклеймер.

Проте журналісти, які ідентифікували чоловіка чи поспілкувалися з його близькими та родичами, мають свої аргументи на користь публікації такої інформації. «Детектор медіа» поговорив із журналістами декількох видань, які були першими, хто оприлюднив інформацію про цю людину, та публікує їхні відповіді.

Анатолій Остапенко, журналіст-розслідувач «Телебачення Торонто»:

— Насамперед маємо зазначити, що редакція «Телебачення Торонто» («ТТ») цілком розуміє і усвідомлює концепцію презумпції невинуватості. Саме тому в повідомленнях «Телебачення Торонто» на цю тему не було використано формулювання «вбивця» чи «злочинець», натомість ми використали формулювання «особа, яку прокуратура підозрює у вбивстві Ірини Фаріон».

На момент виходу новини «Телебачення Торонто» цю людину вже затримали й, очевидно, вона мала отримати процесуальний статус підозрюваного протягом кількох годин. Інформування громадськості про особу, яку слідчі органи звинувачують у скоєнні злочину, становить суспільний інтерес. Цей інтерес полягає в громадському контролі за діями правоохоронних органів, адже такий контроль неможливий, якщо особа підозрюваного залишиться повністю утаємниченою.  

ОСІНТ-дослідження «ТТ» ґрунтувалося на даних із відкритих джерел і «злитому» для публікації у виданні «Українська правда» незаблуреному фото підозрюваного. Зібрана «ТТ» інформація (його коментарі в публічних телеграм-групах) вказала на політичні погляди підозрюваного та наявність расистських коментарів. Водночас наше ОСІНТ-дослідження могло дати зовсім інші результати — показати, що підозрювана людина не проявляла публічно свою політичну позицію чи мала інші погляди, або навіть гіпотетично довести, що підозрюваний був прихильником діяльності жертви. Але незалежно від отриманих даних ця інформація становить суспільний інтерес. 

Водночас ми визнаємо, що публікація повного ПІБ підозрюваного не є виправданою. Ми мали означити його як В'ячеслав З. чи обрати інший варіант часткового приховування персональних даних.

«ТТ» не зверталося по коментарі до родичів підозрюваних, але ми вважаємо, що такі дії інших видань також є коректними, адже медіа надали можливість його родичам висловити свою позицію в момент, коли в інформаційному полі домінувала лише позиція обвинувачення.

Христина Гаврилюк, генеральна продюсерка інформаційного мовлення Суспільного:

— «Суспільне Новини» не публікувало персональні дані (ПІБ, адресу, школу), попри те, що ми мали цю інформацію за пів години після затримання. Це було принципове рішення, оскільки, по-перше, хлопець навіть не мав статусу підозрюваного на той момент. По-друге, зрозуміло, до якої стигматизації його родини це може призвести. Також справа дуже чутлива, враховуючи вік хлопця. Так само зараз, коли почався суд, ми не стримимо його наживо до рішення судді, чи буде він відкритий, а також до моменту приїзду нового адвоката підозрюваного.

Скажу чесно, ми довго вагалися щодо публікації коментаря його друга. Ми прибрали з відео персональні дані, а також отримали згоду батьків на публікацію.

На момент, коли ми телефонували батькові [підозрюваного], він знав про затримання сина. Це стало відомо нам на місці у Дніпрі від сусідів, а також його коментар до нас опублікували наші колеги з «Радіо Свобода». Ми телефонували йому, аби дізнатися про поїздки хлопця за межі Дніпра, а також щоб уточнити, чи згадував його син колись про Ірину Фаріон.

Настя Станко, головна редакторка «Слідства.інфо»: 

— Вчора «Слідство. інфо» оприлюднило новину , в якій були вказані персональні дані затриманого, на той момент навіть не підозрюваного офіційно…

— А ви знаєте, що він на той момент офіційно не був підозрюваний?

— Поліція на брифінгу сьогодні зранку вказала, що йому повідомлено про підозру. Але я уточню питання: вчора, коли ви оприлюднили новину, поліція ще офіційно не повідомила про те, чи оголосила вона затриманому підозру, чи ні.

— Дивіться, президент Зеленський першим оприлюднив новину про те, що його затримали, і в нього була фраза, що затримали підозрюваного. Я розумію, що президент не є в цій справі ніяким фігурантом, але це все ж таки президент. Тобто ми не можемо однозначно стверджувати, що він був підозрюваним чи не був підозрюваним. Ми говоримо про офіційні органи влади, які повідомляють певну інформацію.  

— Чому, на вашу думку, важливо було повідомити номер школи, де він навчався, вік, де він навчається зараз, у якій спортивній секції займався, і фото, за яким можна було остаточно ідентифікувати людину? 

— Ми вважаємо, що це суспільно важлива інформація. Так, підозрюваний — це приватна особа абсолютно точно, але він підозрюється у вбивстві публічної особи. Я думаю, що ми не будемо сперечатися в тому, що Ірина Фаріон публічна особа, громадська діячка, мабуть, усім відома чи широко відома в Україні. І що її вбивство — це суспільно важлива новина. Хто її вбив, обставини і так далі — також важливо. 

Суспільно значима новина — це раз. Друге, можливо, ми б не публікували фотографію, але фотографія вже була злита нашим колегам, вона була вже опублікована. Якби вона була в нас у перших, ми б її, можливо, не публікували. Тобто я зараз не буду говорити напевне, але просто це фото вже було опубліковане й до того ж у великих медіа, не в якомусь телеграм-пабліку. Після цього, зрозуміло, що якщо є фото, воно опубліковане, то хто саме на ньому, теж буде відомо через 5–10 хвилин. 

— Ми знаємо, що поліція іноді помиляється, навіть у справах про вбивство дуже публічних людей — наприклад, у справі Шеремета. 

— Але справа триває, вона ж не завершилася. Я просто намагаюся вашу логіку зрозуміти. Ви хочете сказати, що якщо є підозрювані, то поки суд не виніс вирок, ми не маємо права називати їхніх імен? Я не пам'ятаю жодного випадку, крім тих, що стосувалися неповнолітніх або сексуального насильства, щоб медіа не публікували імена, прізвища підозрюваних чи обвинувачених до вироку суду. І я пам'ятаю, що, наприклад, американські медіа під час нещодавнього замаху на Трампа оприлюднили ім'я, прізвище, де він жив, усе на світі, при тому, що це теж, мабуть, стосується його родини, і при тому, що його застрелили.

— Його застрелили прямо на місці злочину і доводити його провину вже не потрібно, здається, бо він там на даху лежав прямо зі снайперською гвинтівкою. 

— Добре, це хороша етично-моральна дискусія. Дивіться, а от ми, наприклад, дуже часто дзвонимо підозрюваним росіянам, які підозрюються у зґвалтуванні українських жінок на окупованих територіях, ми часто дзвонимо російським окупантам, їхнім дружинам, щоби довідатися якісь деталі, вони також дуже часто є лише підозрюваними у справі. Ми так само ідентифікуємо колаборантів, українських громадян.

Я правильно розумію, що зараз ми не можемо писати ні імена підозрюваних росіян-окупантів, ні підозрюваних у колабораціонізмі, якихось звичайних навідників ракет чи непублічних колаборантів, які не працюють в адміністраціях окупаційних, а, наприклад, допомагали російській армії вказувати, де живуть атовці в окупації. 

— Це прекрасне питання. 

— Тому що «Слідство.інфо», «Схеми», «Телебачення Торонто», купа інших медіа два роки з початку повномасштабного вторгнення займаються тим, що ідентифікують російських окупантів, підозрюваних у вчиненні різних злочинів в Україні. І це все відбувається дуже часто на етапі підозри або заочного обвинувачення. Тож це важливе питання: де журналісти не мають право оприлюднювати інформацію, бо це приватні люди та їхнє життя — а де журналісти мають право, бо ці люди так само приватні, але вчинили ось такі злочини, і є типу суспільна мораль, ми не знаємо яка саме, яка вважає, що нічого страшного, що оприлюднили дані приватного колаборанта. Коли ми вирішуємо, що в цьому випадку не можна опублікувати ні обличчя, ні прізвища, а коли ми вирішуємо, що можна публікувати, тому що він навідник ракет?

— Думаю, це вирішує в багатьох випадках редакція. Тож скажіть, будь ласка, як редакція «Слідства.інфо» вирішує, коли публікувати персональні дані непублічної особи, а в яких випадках вирішує, що це не потрібно робити?

— Від часу повномасштабного російського вторгнення ми публікуємо дані й ідентифікуємо російських окупантів, зокрема з підозрами, обвинувачених і колаборантів. Можемо згадати братів Мамонів, якщо я не помиляюся, які навели ракети на село та вбили більш ніж 50 людей. У цих випадках ми вирішуємо це робити. І про вчорашній випадок ми теж вирішили, що це, по-перше, суспільно значима інформація, по-друге — фотографія вже була опублікована в медіа. 

А окрім того, сьогодні, о перший дня, почався суд, куди підозрюваного привезли — й усі знімають, ведуть пряму трансляцію, всі медіа також опублікували фотографії. Тому питання: йдеться про те, що ми на 12 годин порушили право на приватність, виходить, чи як? Чи має це сенс? Подумаймо, а чому суд є публічним? Можливо, тому що справа все-таки має суспільно важливий інтерес? Чому так багато прикуто уваги медіа, чому транслюють засідання, чому пишуть новини? Мабуть, тому що в цьому є суспільно важливий інтерес. Якщо є інтерес, то, очевидно, про це писатимуть. Як медіа мають про це писати, як не казати, що це підозрюваний у вбивстві? 

— Можна було б почекати 20 годин і прямо з суду назвати його ім'я.

— А почекати двадцять годин — це з якою метою? Ми говоримо про цих умовно, двадцять годин часу, що ми на цей час порушили його приватність? Для мене це трохи дивно. 

— Може, родичі встигли би втекти з Дніпра. Від уваги медіа.

— Ми ж родичів не мучимо. Ми нікому з родичів не дзвонимо. І не публікуємо нічого про них. Ви бачили інші канали? Там публікували табличку з адресою, де він живе. Але ми всього цього не робили. Ви хочете, щоб я взяла на себе відповідальність за всіх інших?

— Ні. Ви назвали його ім'я, прізвище, школу, де він навчався, університет, куди вступив, і спортивну школу, де він займався. І ви не дзвонили родичам.

— Так, ми нікому не дзвонили з близьких, не турбували їх ніяк. Я не знаю, можливо, він теж мав попередити своїх родичів, що буде до них прикута увага, я не знаю.

— Чи вважаєте ви, що така увага медіа до цього підозрюваного впливатиме на суспільну думку і, можливо, впливатиме на суд? Через те, що вже, умовно кажучи, сформувалася така уява про цю людину, що він вбивця і є.

— Я не згодна з цим. Ми пишемо «підозрюваний у вбивстві». А щодо самого суду, то це ще питання, як будуть розглядати справу. Наприклад, у справах по Майдану головуючий суддя заборонив суду присяжних читати будь-які матеріали в медіа, що стосуються цієї справи. Тобто багато чого залежатиме від суду, як він розглядає справу, на що він звертає увагу. 

— Вже після публікації в матеріалі з’явився дисклеймер: «Редакція "Слідства.Інфо" вважає, що В'ячеслава Зінченка не можна називати вбивцею, допоки він лише підозрюється у злочині. Людина є невинуватою, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством». Можете сказати, чому ви вирішили його додати?

— Ми додали його після розмов із юристами трохи згодом. Бо піднявся такий ажіотаж, мені теж трошки дивно, тому що ми зробили купу матеріалів, які стосувалися колаборантів, чи росіян, чи ще щось, і не було жодного подібного обговорення чи звинувачень у медіаспільноті. А тут є. І мені не зрозуміло, чому так.

Кіра Толстякова, редакторка проєкту «Схеми» («Радіо Свобода»):

— Редакція «Радіо Свобода» не публікувала додаткові дані, за якими його можна було б ідентифікувати. Дані про те, що йому 18 років, що він із Дніпра й орендував квартири у Львові, були озвучені раніше МВС. Редакція знала ім’я підозрюваного, але з етичних міркувань ми його не називали та не публікували фото, що вказано в матеріалах на цю тему. Ми зосередилися на іншому — не розкриваючи імені, проаналізували його активність у соцмережах, що дає змогу скласти уявлення про політичні та релігійні погляди юнака, підозрюваного  у резонансному вбивстві. Це те, що, на нашу думку, справді є суспільно значущою інформацією.

Редакція шукала незалежний спосіб перевірки даних про затриманого. Батько підозрюваного свідомо погодився на коментар, на момент дзвінка з редакції йому вже було відомо про затримання сина від дружини, його пряма мова про це була нами наведена в новині. Припущення у статті «ДМ» (ідеться про опитування медіаекспертів і медіаюристів про те, чи діяли за стандартами й етично медіа, коли повідомили персональні дані затриманого, і, зокрема, думку голови КЖЕ Андрія Кулікова, який припустив, що саме з медіа батько затриманого міг дізнатися про затримання його сина. — "ДМ"), що саме «Схеми» першими повідомили батьку новину про сина, викликають здивування.

Під час телефонної розмови чоловік висловив свої міркування, чи могли бути в його сина мотиви для скоєння злочину, в якому його підозрюють. Дати змогу висловитись іншій стороні — це також частина журналістської роботи, адже до самого затриманого на той момент у медіа доступу не було, були слова президента й міністра внутрішніх справ. Зауважу також, що після публікації цієї новини батько хлопця зв'язався з редакцією та подякував за об’єктивне, на його думку, викладення його позиції.

«Детектор медіа» також звернувся до головної редакторки «Української правди», видання, яке першим оприлюднило фотографію підозрюваного, і чекає на коментар.

На головному фото: журналісти в залі суду, де обирають запобіжний захід підозрюваному у вбивстві Ірини Фаріон.

Фото: Максим Поліщук, фейсбук-сторінки спікерів