Черговий етап конфлікту між виданням «Бабель» та блогером Ігорем Лаченковим породив багато дискусій у фейсбуці на сторінках журналістів «Бабеля» та інших медійників, у профілях Ігоря Лаченкова на різних платформах та у телеграм-каналах. Сперечалися ті, хто підтримує позицію блогера, і ті, хто вважає, що він справді  мав посилатися на видання або не брати їхню інформацію взагалі. Й у всіх цих суперечках знову вимальовувалась позиція, яка, як на мене, стає все популярнішою, мовляв, «хай журналісти попустяться, тихо працюють і менше хайпують». У хайпі Катерину Коберник, яка просто захистила ексклюзив свого видання, вчора звинуватив блогер Сергій Стерненко. Він написав під її дописом: «Журналісти “Бабеля” здійняли скандал у мережі. Що це? Бажання хайпу чи гра на емоціях?»

Ввечері Ігор Лаченков у своєму закритому телеграм-каналі, де в нього 115 тисяч підписників, написав: «Насправді я дуже адекватна людина. Треба було написати в особисті і ми б спокійно це питання закрили. Але головред “Бабель” хотіла хайпу й одразу полізла в фб».

Не сумніваюся у важливості того, що робить Сергій Стерненко чи Ігор Лаченков, і взагалі поважаю їх за збори на ЗСУ та їхню громадську діяльність. Але все ж таки треба пояснити, чому Катерина Коберник правильно зробила, що винесла це питання в публічну площину. Якщо коротко: це породило давно назрілу дискусію щодо того, як мають поводитися телеграм-блогери, які себе поважають і не хочуть уподібнюватися до анонімних телеграм-помийок та зливних бачків (не будемо перелічувати останні, ви й так їх знаєте). Відповідальні блогери мають давати посилання на медіа, якщо беруть їхню ексклюзивну інформацію, на всі й завжди. І крапка. Я навіть не хочу пояснювати, чому вчорашня фраза Лаченкова, сказана в коментарі «Детектору медіа», про те, що «тг-канали, нагадаю, не зобов'язанні взагалі щось вказувати. Ми — не медіа і не ЗМІ» є помилковою. Просто сподіваюся, що він змінить свою думку, бо авторське право взагалі захищене законом незалежно від каналів поширення контенту. І ми маємо до блогерів це донести, а вони мають це зрозуміти і прийняти. Зрештою, як писала вчора експертка з медіаграмотності Оксана Мороз, вони не закінчували журфак і їм треба це пояснити. Так, блогери мають великі авдиторії, і відповідно великий вплив, який несе за собою певну відповідальність і рано чи пізно це питання постало б. Зрештою, багато блогерів це роблять і так, і доволі часто. Он вчора той же Стерненко послався на LIGA.net, а Лачен — на CNN. І те, що вони — реальні люди, до яких можна звернутися приватно чи публічно апелювати, з якими можна спочатку поконфліктувати, а потім все ж дійти порозуміння, — це перевага. Бо головна проблема телеграму — анонімність, яка тягне за собою безвідповідальність та багато інших небезпек.

Хтось справді може вважати, що Катерина Коберник вчора «хайпонула». Але ми так не вважаємо. Ми переконані, що наші медіа, журналісти мають ставати трохи більш зубатими і відстоювати себе. Бо проти українських журналістів давно працює ціла кампанія нівелювання та знецінення їхньої роботи. Як це виглядає? Наприклад, у червні голова парламентського комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин на заході від ІМІ та RSF сказав фразу: «Якби у нас не було журналістів, ми б не вистояли в цій війні». «Детектор медіа» зробив з цього новину і з коментарів та реакцій у фейсбуці зрозуміло: багато хто просто глузує з такої фрази. Люди писали «та ну», «нема в нас журналістів нормальних» і все в такому стилі. Я навіть намагалась пояснити одному такому коментатору, що якщо він не знає порядних журналістів і хороші медіа, то це не означає, що їх немає.

Ще раніше обриси цього масового знецінення журналістської професії я відчула після пресконференції президента Володимира Зеленського 19 грудня минулого року, на якій також була. Там було кілька невдалих або погано сформульованих питань журналістів, але, за відчуттями, не більше п'ятої частини від усіх. Проте після цього українським сегментом соцмереж просто неслися фрази «соромно за наших журналістів», «наші журналюги такі тупі, екають-бекають», «у нас нема нормальних журналістів». Тобто через кілька не зовсім вдалих запитань — а, нагадаю, іноді буває складно вдало сформулювати думку перед камерами, софітами, президентом і купою колег, якщо тобі в руки навіть не дають мікрофона — фактично вся українська журналістська спільно потрапила на такий собі шакалячий експрес.

І часто це писали люди, для яких знання нашого медіаполя обмежується умовною «Фабрикою новин» на ютубі або типово клікбейтними заголовками 24 каналу та подібних медіа. Тобто ці люди не читають аналітичних статей на УП, ZN.ua, «Текстах» і так далі, не черпають новини з Суспільного або бодай «Укрінформу». Ці люди, припускаю, часто є ще й підписниками якоїсь умовної трухи, яка традиційно паразитує на роботі професійних медіа. Але вони не гребують ображати і навіть намагатися принижувати всіх журналістів, і роблять це так, ніби вони от прямо все наше медіаполе вивчили і зрозуміли, що там ліс темний. Чому ці люди так роблять? Бо хтось їм розказав, що можна журналістів обзивати «журнашлюхами», що «медіа існують лише для заробітку на джинсі», що «заплатиш — напишуть, що хочеш». Це жахливе узагальнення останнім часом стало настільки модним, що я вже і не дуже уявляю, хто після цього захоче вступати на журфак.

А на фоні того, що наша, скажімо так, недалекоглядна влада просуває телеграм мало не як єдине й безальтернативне джерело оперативної інформації, стає взагалі страшно. Ще й на Радбезі ООН після удару по Охматдиту постпред Росії Василь Небензя казав: «Телеграм-каналы остаются единственным источником нецензурированной украинскими властями информации». А далі він посилався на нібито такий чесний та прозорий український телеграм-паблік — на «Легитимный», який тільки мімікрує під український тг-канал, а насправді, як уже давно викрила СБУ, керується російськими спецслужбами. Але це знаю я, професійні медійники, експерти зі стратегічних комунікацій і так далі — загалом нешироке коло людей, які в цьому розбираються. А для аудиторії це відкладеться і вперемішку з «усі журналісти тупі», «класична журналістика — вчорашній день» і «телеграм оперативніший та чесніший» отримуємо гримучу суміш з незрозуміло ким контрольованого ютубно-телеграмівського медіаполя, яке сьогодні ще може подекуди працювати на нас, часто просто паразитуючи на патріотичних темах та ненависті до росіян, а вже завтра — на того, хто більше заплатить. Сподіваюся, не треба пояснювати, хто таки більше заплатить, маючи за плечима нафтодолари і кількасотлітній досвід блискучої пропаганди.